Функції спілкування

Оскільки спілкування з його формами і способами існуван­ня суспільства та окремої людини є всією характеристикою світу людей, то спілкування є поліфункціональним явищем. В літера­турі виділяються і аналізуються різні функції спілкування. Б.Ф. Ломов, наприклад, за однією системою основ виділяє три класи функцій (інформаційно-комунікативну; регулятивно-ко­мунікативну; афективно-комунікативну), а за другою системою основ - такі функції, як організація сумісної діяльності, пізнан­ня людьми одне одного, формування і розвиток міжособистісних відносин. Неважко помітити, що вся ця багатоманітність функцій є свідченням того, що спілкування всіма своїми сторонами по­в’язано з різноманітною діяльністю людини.

Існують дослідження, в яких розглядаються такі функції спілкування (А.А.Брудний): 1) інструментальна функція, яка по­лягає в тому, щоб організувати діяльність шляхом передачі інфор­мації, суттєвої для виконання дії; 2) синдикативна - функція об’єднання. Завдяки цій функції спілкування має на меті укріп­лення спільності між людьми в рамках певних груп. Об’єднання людей в цьому випадку виступає як передумова для вирішення різних задач; 3) функція самовираження, котра зорієнтована на контакт індивідів, на їх взаєморозуміння; 4) трансляційна функ­ція - функція передачі конкретних способів діяльності, оціноч­них критеріїв і програм. Ця функція лежить в основі як направ­леної соціалізації (через спілкування відбувається інституціональне навчання, організоване державою), так і стихійної (через спілкування відбувається включення індивідів в різні форми діяльності, в процесі контактів з людьми відбувається передача даному індивідові вмінь, способів діяльності).

Серед чисельності функцій спілкування звернемо увагу на ті, в яких найбільше розкривається його соціальна сутність. Спілкування вико­нує в колективній діяльності людей комунікативно-зв’язуючу роль.

Генетичні коріння спілкування, передусім знакові, речові його фор­ми, - у сумісній практичній діяльності людей. Спілкування - це най­важливіша умова успіху такої діяльності. Про значення спілкування як комунікативно-зв’язуючої сторони практичної діяльності красно­мовно розказується в міфі про Вавілонську башту. В ньому йдеться про те, що люди, володіючи однією мовою, спілкуючись на тому ж са­мому наріччі, вирішили зробити серйозну загальну справу – побудувати місто Вавілон і башту в місті Вавілоні. Рухала ними гординя: побудувати собі місто і башту висотою до неба, і зробити собі ім’я. Але за цю гординю їх покарав Бог. Він зійшов з небес і змішав всі людські мови. Вранці прокинулись будівельники, їх жінки і діти. І виявилось, що вони не розуміють один одного. Немає можливості домовитись – немає загальної діяльності, замість цього у них з’явився страх, вони по­чали боятись один одного і гуртуватись у невеличкі групи уже незалеж­но від мови, а в залежності від душевної близькості. Розкидав Господь ці маленькі групки по всій землі, і вони перестали будувати башту.

Отже, предметно-перетворююча діяльність людини, що забезпе­чує її життя, здійснюється через зв’язок з іншими людьми. В цих взає­мозв’язках і взаємодіях людей створюється весь «світ людини», в яко­му проявляється її сутність. Причому слід мати на увазі універ­сальність цих зв’язків, тобто розглядати взаємозв’язок не лише в тому смислі, що людина зв’язана з тими людьми, які її оточують, але і в тому смислі, що вона зв’язана з усіма іншими людьми на світі опосе­редковано і цей її взаємозв’язок є всезагальним, універсальним.