Поняття комунікації як форми та використання каналів передачі інформації

Комунікація (від лат. - повідомлення, пере­дача) – це передача інформації від однієї системи до іншої через посередництво спеціальних матеріальних носіїв, сигналів. Кому­нікація забезпечує зв’язок між людьми, ро­бить можливим накопичення і передачу соціального досвіду, роз­поділ праці і організацію сукупної діяльності, управління, транс­ляцію культури.

В суспільстві комунікація здійснюється між індивідами, групами, організаціями, державами, культурами завдяки знаковим системам (мовам). Комунікація між людьми відбувається у формі спілкування як обмін цілісними знаковими утвореннями (повідомленнями), в яких відображено знання, думки, ідеї, ціннісні ставлення, емоційні стани, програми діяльності сторін, що спілкуються.

Міжособистісна комунікація визначається як процес обміну інформацією, який призводить до розвитку і зміни останньої в загальному інформаційному полі, яке створюється партнера­ми зі спілкування.

Комунікативний акт завжди складається як мінімум з двох партнерів, які пов’язані між собою єдиним інформаційним про­стором. Людина, яка в процесі спілкування передає партнеру інформацію, в соціальній психології іменується «комунікатором». Партнер, який приймає й інтерпретує інформацію – реципієнт.

Для міжособистісної комунікації є характерним безпосередній контакт між суб’єкта­ми спілкування, що зумовлює ряд особливостей цієї форми кому­нікації: тісний зворотний зв’язок, що регулює хід спілкування; ба­гатство кодів, що використовуються, зокрема й невербальних; двос­торонній обмін інформацією, який відбувається у вигляді діалогу.

За характером взаємодії можна розгляда­ти особистісну і рольову міжособистісну комунікацію. Перша має більш експресивний характер, пов’язаний з самовираженням «Я».

Як форма, так і зміст особистісної комунікації не пов’я­зані якимись строгими нормами і мають індивідуалізований і ситу­ативний неформальний характер. Рольова різновидність міжособистісної комунікації більш формалізована в своїх виявленнях, її зміст і форма визначені рольовими відносинами партнерів, а процес пе­редачі інформації націлено на досягнення певного результату.

Специфіка міжособистісної комунікації полягає в тім, перш за все, що цей процес є інтерсуб’єктним про­цесом. Взаємне інформу­вання передбачає налагодження сумісної діяльності.

Друга особливість міжособистісної комунікації полягає в тім, що в її процесі кожен з учасників отримує нову інформацію на ту, що ними посилається, яка утворюється від прибавки до неї нового смислу в залежності від значимості інформації для учас­ників спілкування.

Третя особливість міжособистісної комунікації визначається самим характером обміну інформацією, який є психологічним впли­вом один на одного.

За характером впливу інформація, що йде від комунікатора, може бути спонукальною і констатуючою. Спонукальна інфор­мація виявляється в наказі, проханні, інструкції, пораді. Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення і пе­редбачає зміну поведінки не прямо, а опосередковано і поступово. Залежно від спрямованості інформації, яка йде від комунікатора, виокремлюють аксіальну та ретиальну комунікації.

Четверта особливість міжособистісної комунікації полягає в тім, що комунікативний вплив як результат обміну інформацією можли­вий лише тоді, коли комунікатор і реципієнт володіють єдиною сис­темою кодування і декодування знаків, тобто коли вони говорять од­нією мовою. Обмін інформацією можливий лише за умови, що знаки і закріплені за ними значення відомі всім учасникам комунікативно­го процесу. У людей, які спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень одних і тих самих слів, а й їх смислу.

«Знак» - це компонент діяльності люди­ни, засіб її свідомого орієнтування в об’єктах зовнішнього світу, уп­равління власною поведінкою і поведінкою інших людей. Значення – це узагальнена форма відображення суб’єктом найсуттєвіших властивостей об’єків. Значення знаходиться в свідомості людей, воно виникає в процесі їх діяльності і спілкування і існує у вигляді понять, соціальних ролей, цінностей.

Смисл - це той суб’єктивний зміст, якого набуває слово в кон­кретному контексті, в конкретній ситуації спілкування.

П’ята особливість міжособистісної комунікації, яка теж пов’яза­на з умовами людського спілкування, це виникнення специфічних комунікативних бар’єрів.

Комунікативний бар’єр - це психологічна перепона різного походження, яку реципієнт встановлює на шляху небажаної, втом­люючої або небезпечної інформації. Такі бар’єри можуть виникати через відсутність розуміння між учасниками спілкування, яке ви­никає на ґрунті соціальних, політичних, релігійних, професійних відмінностей, які породжують різне світовідчуття, світорозуміння, світогляд взагалі.

Існують дві моделі комунікації - одностороння і двостороння. Одностороння - це така, під час якої той, хто говорить, не отримує зворотного зв’язку. Двостороння - це комунікація, під час якої слу­хач забезпечує тому, хто говорить, зворотний зв’язок, а потім сам стає тим, хто говорить.

В тих випадках, коли в двосторонній комунікації приймають участь більше двох чоловік, виникає комунікативна система, або мережа. Структуру комунікаційної мережі можна задати формально, але частіше вона складається стихійно і функції її учасників не рег­ламентовано.

Низхідна комунікація - це передача повідомлень від керів­ників до робітників. Висхідна комунікація - це передача інформації від робітників керівникам.

Важливим фактором ефективної комунікації є відвертість. Відвертість - це вираження істинних почуттів, правдивість, відкритість. Відвертість дає унікальний шанс для зближення, тому що співрозмовник має зрозуміти, що йому довіряють і він може відізватись у відповідь своєю довірою, що і робить спілкування з ним більш глибоким.

Вербальна комунікація використовує усну і письмову мову.

Письмова комунікація має дуже велике значення. Роботодавці у відборі кандидатів на ва­кантні місця все більшої уваги приділяють умінню грамотно викласти свої думки на папері.

Усна мова ще й досі залишається найбільш розповсюдже­ним способом комунікації.

Слова здійснюють суттєвий вплив на ефективність комунікації. В зв’язку з цим в психології аналізується мова з погляду на спілку­вання. Використовуючи слова, потрібно звернути увагу на денотати і конотації. Денота­том називають предметне значення слова або, кажучи інакше, його словникове визначення. Наприклад, словник визначає поняття «батько» як родитель чоловічої статі. Це визначення і є денотатом даного слова. Окрім цього це слово має емоційну окрасу, тобто несе в собі особливий аналіз, якого словникове визначення не може роз­крите повністю. Інколи якийсь чоловік може сказати «Не сперечай­ся з батьком!» В цьому випадку мається на увазі інший смисл – конотація.

Будь-яка комунікація, яка здійснюється без слів, вважається невербальною комунікацією. Наприклад, комунікації, що здійснюють­ся різними художніми формами. Все більш стають поширеними прості зорові символи, їх можна побачити в найрізноманітніших місцях: в аеропортах, на автотрасах, на промислових підприємствах, на упаков­ках ліків, продуктів. Особливі знаки є для кімнат відпочинку, місць для куріння, для кафетеріїв і т.п

Специфіка міжособистісної комунікації

Ділове спілкування — це перш за все комунікація, тобто обмін інформацією, значущою для учасників спілкування.

Комунікація повинна бути ефективною, сприяти досягненню мети учасників спілкування, що припускає з’ясування наступних питань:

– які засоби комунікації і як правильно ними користуватися в процесі спілкування;

– як подолати комунікативні бар’єри нерозуміння;

– робити комунікацію успішною.