Поняття «статус» в соціальній психології, види статусів

Сутність особистості у процесі спілкування найповніше розкривається через її став­лення до інших, що особливо помітно під час аналізу безпосередньої взаємодії людей.

Поведінка людини у спілкуванні з іншими людьми і групами визначається на­самперед тими функціями, які вона виконує, її становищем у структурі внутрішньо-групових відносин: правами і обов’язками щодо інших людей і щодо групи загалом. Перш ніж стати суб’єктом суспільного життя, особистість проходить тривалий шлях розвитку як об’єкт взаємодії суспільства, групи, інших людей.

Місце особистості в суспільстві, яке визначає її спосіб життя і приналежність до певних соціальних, професійних та інших груп, тобто ознаки, що характеризують особистість як певний соціальний тип, фіксуються в понятті «статус».

Статус (лат. status — стан, становище) — місце індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов'язки і привілеї.

Підґрунтя статусу становлять ті права, які надаються особистості суспільством, конкретними соціальними групами, і обов’язки, які вона повинна виконувати відпо­відно до її місця в соціальній структурі. Оскільки людина є центром перетину зв’язків різного рівня й спільності, можна виокремити кілька статусів особистості (економічний, політичний, правовий, професійний, особистий), які виступають як соціальні ситуації її розвитку, складові інтегрального, соціального статусу.

У зарубіжній соціальній психології та соціології поняття «статус» вживається досить часто. Здебільшого під ним розуміють місце особистості в суспільстві, визначене в термінах прав і обов’язків, привілеїв і свобод, яких вона набуває в процесі життєдіяльності. Так, Т. Шибутані вважає, що людина може мати статус тільки стосовно інших, які визнають її місце і спілкуються з нею певним чином.

Тимашов С.Н. визначає статус як просте зібрання прав і обов’язків, виокремлюю­чи статуси «заданий» і «досягнутий», «формальний» і «неформальний», «суб’єктив­ний» і «об’єктивний». Хоуменс Г. пов’язує поняття статусу з авторитетом і повагою, якими користується людина в групі завдяки дотриманню нею групових норм, насліду­ванню групових цінностей, групової моралі. Чим більше особистість їх дотримується, тим впевненіше вона почувається в психологічній структурі групи. Проте високий ста­тус забезпечується не тільки повагою кожного члена групи до конкретної людини, а й знанням того, що інші поважають її, що ця людина користується загальною повагою.

А ось В.Б. Ольшанський під статусом (позицією) розуміє елементарну одиницю соціальної системи, певне місце в структурі синхронних зв’язків між учасника­ми спільної діяльності. Позиція, на його думку; знеособлена — вона залежить не від якостей людини, а від умов і характеру самої діяльності. Саме структура діяль­ності визначає її права та обов’язки щодо інших учасників.

Та навряд чи можна погодитися з такими тлумаченнями статусу. Хоч статус і характеризує особистість як об’єкта соціального розвитку, він повинен розглядатися як єдність об’єктивного і суб’єктивного, особистісного. Особливо яскраво це виявляється в процесі соціально-психологічного вивчення особистості.

Статус характеризується не тільки відносною стабільністю, а й динамічністю, рухливістю, пов’язаними зі зміною обставин життя, власною поведінкою і діяльністю особистості. Бажаний соціальний статус забезпечується значною мірою завдяки власним особистісним якостям, а неособистісний чинник, хоч і відіграє важливу роль у первинній соціалізації, не визначає автоматично місця особистості в суспільстві.

Як уже зазначалося, статус особистості завжди пов’язаний із ставленням до неї інших людей, які, з одного боку; визнають її права, а з іншого — очікують і вимагають виконан­ня обов’язків у реалізації певних функцій, поведінки відповідно до соціального стану. Залежно від того, на якому рівні ми розглядаємо статус особистості (соціальної системи, суспільства або конкретного колективу, малої групи), обсяг і якість прав і обов’язків зміню­ються від найбільш загальних і широких до конкретних і вузьких. Відповідно змінюють­ся й вимоги до якостей особистості — носія статусу. На рівні первинного колективу така оцінка ґрунтується на комплексі її поведінкових, соціально-психологічних властивостей, на рівні соціальної системи — узагальнених соціальних якостей.