Характеристика прикладних соціально-психологічних досліджень

Сам факт появи прикладних соціально-психологічних досліджень свідчить про зрос­тання ролі соціальної психології в сучасному суспільстві. І якщо фундаментальна її частина спрямована на пошук законів розвитку предмета, що вивчається, то прикладна — на виявлення способів застосування на практиці всього того, що відкрито за допомогою фундаментальних досліджень.

У розвитку соціальної психології простежуються як позитивні (різні галузі народного господарства й культури фінансують соціально-психологічні дослідження й тим самим створюють сприятливі можливості для розвитку науки), так і негативні (соціальна психо­логія часто-густо ще не готова відповісти на окремі запитання, які ставить практика) тенденції. Однак за умов гострої суспільної пот­реби вона все-таки дає ці відповіді, що іноді означає відносно низьку якість прикладних досліджень.

Такий стан (низька якість досліджень) відбувається не тому, що соціальні психологи працюють недобросовісно, а тому, що рівень розвитку науки не завжди дає змогу ґрунтовно відповісти на прак­тичний запит. Створюється непроста ситуація щодо дії дослідника перед замовником: чи окреслити коло власних можливостей і відки­нути проблеми, які розв’язати в даний момент розвитку науки не­можливо, чи погодитися із усіма запитаннями, прийняти їх як за­мовлення, знаючи при цьому, що кінцева відповідь не базувати­меться на потрібному рівні знань.

За статусом вітчизняні практичні соціальні психологи різняться між собою залежно від місця роботи: у складі психологічної служби державних органів (центри зайнятості, служби сім'ї, центри соціаль­ного захисту та ін.); у комерційних структурах (на приватних під­приємствах, в незалежних неурядових центрах — вивчення громад­ської думки, конфліктології тощо). Виходячи з цього, складаються й відносини, в рамках яких сучасному практичному соціальному психологові доводиться виконувати свої функціональні обов’язки: вертикальні (керівник-психолог), договірні (замовник-пси­холог), горизонтальні, якщо йдеться про психологічну лабораторію, групу та ін. Зрештою смисл діяльності практичного соціального психолога полягає в наданні психологічної допомоги людям чи соціальним спільнотам, у зміні тих чи інших параметрів особистості. Звідси інтерес до соціально-психологічних досліджень, соціально-психологічних технологій, методик проведення тренінгів, розв’язан­ня конфліктів об’єктивно зростає. І це позитивне явище. Однак саме в цій галузі прикладної соціальної психології спостерігається криза, яка проявляється передусім у використанні психологами-практиками науково не апробованих у світовій і вітчизняній практиці психотехнологій. Криза пов’язана також з такими обставинами, як низький рівень компетентності практичних соціальних психо­логів; відсутність у діяльності практичних соціальних психологів чіткої правової регламентації; недотримання професійної етики та ін. Запобіганню кризі сприяють:

– розроблення теоретичних засад прикладної соціальної психо­логії;

– поліпшення роботи вищих навчальних закладів, які вже готу­ють практичних соціальних психологів, соціальних педагогів. Традиційні способи підготовки без відмінностей їхнього май­бутнього призначення тут недостатні. Вітчизняна система підготовки психологів має визначитися, готується спеціаліст з проведення досліджень чи спеціаліст з практичної роботи. І якщо певний фундамент теоретичних наукових знань і методів у рамках традиційної університетської освіти студентам даєть­ся (де повно, де тільки поверхово), то такий компонент, як технології, розробки в системі освіти майже відсутній. Водно­час запити сучасного суспільства дедалі більше концентрують­ся навколо цього компонента;

– відкриття на базі вищих навчальних закладів нових факуль­тетів (кафедр) з підготовки практичних соціальних психологів, соціальних працівників, соціальних педагогів;

– розвиток нормативної бази (прийняття Положення про експерт­ні ради щодо контролю за роботою практичних соціальних психологів, ліцензуванням їхньої діяльності, використанням стандартизованих соціально-психологічних методик; розроб­лення Положення про психологічну службу в ряді відомств: системі освіти, охороні здоров’я тощо);

– видання методичної літератури.

Будь-які прикладні дослідження, у тому числі й соціально-пси­хологічні, мають багато спільних рис:

• наявність конкретного замовника (певної соціальної інсти­туції). Тобто передбачаються відносини «замовник-викона­вець», які регламентуються відповідними нормами, встановле­ними юридичними правилами, котрі, своєю чергою, наділяють замовника й виконавця певними правами і обов’язками;

• наявність специфічної мови й термінології. Йдеться про те, що сфера прикладного соціально-психологічного дослідження є сферою спілкування професіональної науки з непрофесіо­нальним середовищем. Саме тут виникає проблема мови, а це означає, що наявний у ряді наук професіональний жаргон стає неприйнятним для викладу результатів прикладного дослід­ження. Це стосується й соціальної психології, тобто результа­ти соціально-психологічного дослідження мають бути викладені у формі не лише доступній замовникові, але й готовій до застосування на практиці. Це не таке просте завдання, як здається на перший погляд. Адже проблема перекладу термінів науки на мову практики не завжди вирішується правильно і просто;

> використання специфічного виду гіпотез. Гіпотеза може фор­мулюватися на основі не тільки і не стільки відповідної теорії, скільки на основі практичних міркувань. При цьому нормою будь-якого наукового дослідження є відповідність рівня отри­маного узагальнення гіпотезі, що перевіряється. Інакше кажу­чи, узагальнення не повинне претендувати ні на що інше, як на підтвердження або спростування гіпотези;

> деталізована система практичних рекомендацій, термінів, ета­пів їх впровадження в практику. Якщо прикладне досліджен­ня не має такого плану реалізації рекомендацій, замовник залишається невдоволеним. Усе це підриває авторитет конк­ретного виконавця й соціальної психології в цілому;

> використання власних критеріїв ефективності. Відомо, що фундаментальні дослідження як показники ефективності можуть використовувати «індекс цитування» (посилання на дослідження та його авторів у наукових журналах), нагород­ження автора премією або присудження наукового ступеня. У прикладному дослідженні таким критерієм є виконання конк­ретного завдання, поставленого замовником;

> відмінність ролей «теоретика» і «практика». Теоретик продукує й отримує знання про певний процес, а практик досягає ре­ального поліпшення в здійсненні цього процесу.

На відміну від академічних працівників (викладачів, наукових співробітників), що спеціалізуються на дослідженні однієї проблеми, вітчизняні практичні соціальні психологи виконують зазвичай різні ролі, виступаючи і як експерти, діагности (запрошуються клієнтами для аналізу певної ситуації, оцінки тих чи інших нововведень, того чи іншого способу поведінки), і як консультанти (запрошуються для здійснення систематичного «опікування» певної діяльності клієнта або розв’язання ним своїх внутрішніх проблем), і як психотехнологи (спеціалісти, які здійснюють один з видів соціально-психологічного тренінгу. Вважається, що проведення тренінгу є найскладнішою частиною практичної психології, позаяк всілякий тренінг — це навчання). Така послідовність у переліку ролей відтворює ступінь втручання й водночас ілюструє рух від позиції дослідника-практика до істинного практика. Щоправда, є непоодинокі факти, коли спеціалісти-психологи працюють тільки в одному напрямі: вивчають громадську думку, формують імідж тощо. Однак частіше їхня діяльність не чітко спеціалізована, а має змішаний характер з вико­ристанням надбань різних наукових шкіл і орієнтацій.

Зарубіжна прикладна соціальна психологія розрізняє два підходи вивчення соціально-психологічних досліджень:

• інженерний. Він належить до сфери діяльності приватних кон­ультативних центрів. Коло питань, які входять до компетенції цих фірм, зводиться до вивчення задоволеності працею, умов праці, мотивації і стимулювання праці, організації і режиму праці тощо. Діяльність соціоінженера називають організаційно-управлінським консультуванням. Соціоінженер як консуль­тант використовує стандартні методи опитування, експеримен­ту, спостереження та ін. Він оперує лише тією інформацією, яку йому дають результати опитування, і свої рекомендації формулює в термінах замовника;

• клінічний. Клініцист віддає перевагу незалежним судженням, мало звертає уваги на те, що йому диктує замовник. Він, так само як й інженер, проводить діагностику, але при цьому цінності клієнта не приймає як щось таке, що обов’язково вплинуло б на результати дослідження.

Будь-яке соціально-психологічне дослідження — це втручання дослідника в реальне життя групи та її окремих членів, у реальні стосунки й умови життєдіяльності. І прихід психолога не повинен порушувати цей природний процес взаємин і діяльності. Принцип «Не нашкодь!», прийнятий серед лікарів, обов’язковий і тут.

Джерело отримання соціальним психологом інформації — люди­на. Уся стратегія прикладного дослідження «в полі» (за реальних умов) побудована на постійній взаємодії дослідника й людини чи групи людей, залучених до реального процесу життєдіяльності.

Якщо в лабораторних умовах піддослідний більш-менш відлучений від власних життєвих проблем, налаштований на «хвилю» експери­менту, то в реальному житті він залишається членом свого колекти­ву, виконавцем особливих функцій. Дослідження є цінним саме тому, що фіксує цю його сферу життєдіяльності і взаємин. Оскіль­ки піддослідний цілком не відлучений від системи навколишніх стосунків, то це дає великий виграш польовому соціально-психо­логічному дослідженню, допомагає уникнути стерилізації ситуації і водночас вимагає від психолога пильнішої уваги до цієї ж ситуації. Варто фіксувати такі перемінні, які важко, на перший погляд, і помітити: підвищена емоційність, байдужість, конфліктні взаємини між членами групи, між керівниками й персоналом тощо.

Важливим є питання часу проведення соціально-психологічного дослідження. Проведення приміром опитування в робочий час мо­же порушити виробничий процес. Якщо ж залишити людей після роботи, навчання, то, по-перше, не всі залишаться; по-друге, ті, які залишилися, можуть бути втомленими й даватимуть неадекватні відповіді; по-третє, певні методики потребують суцільного опиту­вання; по-четверте, опитування «добровольців» може сприяти зміщенню добору. Однозначної відповіді на те, яким чином діяти в такій ситуації, немає. Кожен конкретний випадок дає змогу прий­мати рішення та обирати шлях, на якому соціальний психолог може зазнати найменших втрат.

Соціальний психолог, здійснюючи дослідження, має дотримува­тися етичних норм. Він також несе високу моральну й соціальну відповідальність за результати дослідження та його ефективність. Важливим є соціальний розвиток і групи, і кожного її члена. Йдеться, зокрема, про сприятливий соціально-психологічний клімат у групі, який мо­же означати не лише підвищення продуктивності праці, зростання дисципліни, але й поліпшення настрою кожного члена колективу, та ін. Отже, соціальний психолог повинен певним чином фіксувати й ці складові проблеми. Актуальною є постановка питання про впровадження рекомендацій дослідження в практику.

Звісно, проблема ефективності соціально-психологічних дослід­жень виходить не лише на прикладну галузь соціальної психології, але й на всю науку в цілому. Йдеться про те, що в принципі на сучасному етапі розвитку соціальної психології можна від неї очіку­вати: з погляду її ролі в суспільстві, того, що вона може дати суспільству, на які питання зможе відповісти кваліфіковано і про­фесійно. Передусім соціальна психологія покликана сприяти оптимізації соціального обміну, міжгрупових відносин і стосунків між людьми, умов для розвитку духовних і культурних цінностей, кому­нікативних здібностей і можливостей індивідів.

5 ЛЕКЦІЯ 5 СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ЛЮДСТВА ТА ВЕЛИКИХ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП (НАРОДІВ І МАС)