Проблеми сприйняття

Той, хто не розуміє вашого мовчання,

не зрозуміє і ваших слів.

Елберт Грін Хаббард.

Формування образів людей і формування понять про їх особистісні якості підпорядковуються тим самим законам, за якими розгортається формування у людини образа предмета або узагальненого знання про нього [6]. Але позаяк у нашому випадку йдеться про людину, а не про предмет, річ, пізнання її набуває нових рис. Вона відбивається в образах і поняттях, які виникають у людей, що її пізнають, не тільки своїми просторово-часовими характеристиками і навіть не тільки як особа певного фізичного складу, статі, віку, але й неодмінно як особистість, тобто як член соціальної спільноти, як індивід, який володіє якимсь характером, здібностями, що конкретно проявляються і в тому, що він каже, і в тому, що він робить, і в тому, що саме він пізнає.

Звичайно, таке пізнання зазвичай зв’язане з установленням і збереженням комунікацій. Образи і поняття, що формуються у людей одне про одного, несучи їм інформацію про об’єктивні характеристики кожного учасника контакту та його можливості, дозволяють їм поводитися у відповідності до тих властивостей, які відмічаються у другої людини, і доцільно планувати свою поведінку.

Людина у ролі об’єкта пізнання (сприйняття, розуміння), як і будь-який інший об’єкт дійсності, викликає у контакторів певне ставлення. Але з тої причини, що вона – не предмет, а сама здатна "творити світ", активно впливати на перебіг спілкування, на результати спільної праці, вона своєю особистістю, поводженням, ТІМом дуже сильно впливає на ставлення до неї оточуючих. А ті оціночні еталони, стереотипи та настанови, що є в цього оточення, актуалізуючись під час контакту з цим об’єктом, у свою чергу, дуже сильно обумовлюють конкретну своєрідність враження, яке ця людина потім у кожного з оточення викликає.

Кожна людина, перш за все, є носієм духу своєї квадри. Етичним, естетичним, просто ціннісним її нормам людина постійно слідує в своєму виразному поводженні, оформленні зовнішності і вчинках. І вона більш менш свідомо виходить із тих самих норм, коли сама сприймає партнера зі спілкування. У всіх таких випадках наявні в неї критерії етичного та аморального, важливого і неважливого, цінного і такого, що не має ціни, незмінно визначають характер сприйняття нею інших людей ті інтерпретацію їхнього внутрішнього світу.

Сприйняття і взаємний вплив людей одне на одного – обов’язковий складник будь-якої спільної діяльності, акту. Від того, як люди віддзеркалюють та інтерпретують зовнішній вигляд і поведінку одне одного та оцінюють можливості одне одного, багато в чому залежить характер їхньої взаємодії та її результати.

Спілкування і праця є головними видами діяльності, де люди мають сприймати одне одного. Процес спілкування є таким видом взаємодії людей, в якому вони є і суб’єктом, і об’єктом одне для одного. У процесі спілкування можна досягти взаєморозуміння або хоча б запобігти конфлікту скоріше за все тоді, коли знаєш ТІМ співрозмовника. Тоді (звичайно, знаючи і свій власний ТІМ) звертаєшся до таблиці ТІС (Додаток 2.В), де на перетині двох ТІМів (свій – у рядку, партнера – у стовпчику) читаєш, якого ви типу співрозмовники (партнери). А позаяк про ці типи (тобто – типи стосунків) багато вже чого відомо, то прочитавши їх опис (напр., у параграфах 9.1 і 11.1, 11.2) дізнаєшся, наскільки ж ви ефективні у контакті.

Оскільки основна відмінність між людьми криється в способах сприйняття, обробки та видавання інформації, у будь-якому спілкуванні, взаємодії “левова частка” сприйняття одного партнера іншим залежить від аспекту (предмета, теми) цього спілкування або взаємодії. Чому так не просто визначити ТІМ конкретної людини (типирувати)? Якби кожен носій свого ТІМу "заходив" у спілкуванні тільки зі своїх перших, найсильніших функцій, то не було б із цим проблем: адже це всього 16 варіантів комунікації (8 різних перших і 8 різних других функцій у соціоні, або просто 16 різних ТІМів).

Але цьому завадять такі обставини:

o у новому, незнайомому колі людині притаманно "виставляти" насамперед свою третю (за моделлю А) функцію, яка так і зветься – рольова,і це та сама "маска", що її ми надягаємо для спілкування на стандартизованомурівні (див. Розділ 1);

o оскільки люди поки що і гадки не мають, що кожен вже народжується з певними діловими потенціями, вони часто-густо займаються не своїми справами, не підозрюючи, що народилися зовсім для іншого і …вкорочуючи собі життя. Звичайно, їхні потенційно сильні функції при цьому потерпають: адже їх носій усе життя напружувався для іншого, для зміцнення функцій удвічі слабкіших! Тоді вони і в розмові торкаються тих аспектів, за якими працюють, збиваючи багато кого з пантелику;

o буває, що ви сприймаєте людину, коли вона діє "на автоматі", тобто – підсвідомими функціями. А вони ж теж є сильні! Знов легко схибити у визначенні ТІМу…

o якщо ви не знайомі з фактом наявності підтипів (щонайменше коли одна з головних функцій більше розвинена, ніж друга), ви легко можете носія підтипу якогось із ТІМів прийняти за носія іншого ТІМу, особливо за браком досвіду;

o якщо ваш партнер соціонічно освічений, то йому майже "вшǐстко έдно" з якої функції "заходити": він просто вміє цим керувати, тим більше, що знає, як оптимізувати контакт тощо.

Партнер перш за все сприймається (згад. фази акту будь-якої взаємодії: взаємовідбиттяпередує активним діям). Через те, що людина зазвичай налаштована на реалізацію програми своєї першої функції, вона може всім своїм виглядом давати знати про це оточуючим, тим більше – тому, з ким спрямована (у першій фазі) контактувати. Так, якщо програма – “вольова сенсорика”, людина тримається дуже впевнено, може – й нахабно, усім своїм виглядом і поводженням показуючи, хто “хазяїн у цьому житті”. Той, хто має больову “вольову сенсорику”, одразу це відчуває і сприймає першого як неприємного, контакту з яким треба уникати. І так далі...