Висновки. o У створенні враження про сприйману людину величезну роль грає її мова: у наш час, як і колись, убогість мови означає убогість думки.

ТРАДИЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СПІЛКУВАННЯ МІЖ ЛЮДЬМИ

3.1. Фази акту ділового спілкування

3.2. Рівні спілкування:

o конвенційний

o примітивний

o маніпулятивний

o ігровий

o стандартизований

o діловий

o духовний

o Еріка Берна

o узагальнюючі

3.1. Фази акту ділового спілкування

Спілкування для людини – це не що інше,

як специфічний акт поведінки.

Будь-який акт поведінки в науці прийнято умовно розбивати на чотири фази: перша – спонукання до дії, друга – уточнення індивідом ситуації дії, третя – сама дія і четверта – її згортання.

Перша фаза цього акту – спрямованість на партнера (той з якихось причин стає об’єктом уваги і майбутньої дії). Друга фаза – психічне відбиття партнера, бо він і є головним у ситуації дії. На третій фазі дія складається з інформуванняпартнера і прийомі інформації від нього у відповідь. Четверта фаза – це відключення від партнера, якщо спонукальні мотиви контакту з ним зникли. Якщо вони ще є, то відбувається повернення до другої фази – відбиття партнера як такого, що вже отримав інформацію, і т.д.

Оскільки у спілкуванні партнери діють у контакті не ізольовано одне від одного, а спільно (інакше й контакту не буде), першу фазу психологи пропонують називати фазою взаємоспрямованості, другу – фазою взаємовідбиття, третю – фазою взаємоінформування, четверту – фазою взаємовідключення. Фази ці мають місце і в коротких, і в розгорнутих контактах.

Так, спілкування групи студентів із викладачем є розгорнутим контактом, цілим процесом із своєю технологією. Всі процеси, як відомо, мають три спільних складники – підготовчу частину, основну та заключну. А в ефективності процесу дуже важливою є підготовча частина: "Заздалегідь підготувався (до війни) – наполовину вже переміг!", – казав Сервантес. Ефективність ділового спілкування (одним із різновидів якого є навчальне спілкування) – найважливіша його характеристика, тому розглянемо цю підготовчу частину процесу більш детально.

До підготовчої частини процесу ефективної взаємодії відносяться дві фази: спрямованість і відбиття. У нашому прикладі можна сказати так: спрямованість на певний предмет (адже викладач є невід’ємним від свого предмету), а потім відбиття певної особи викладача цього предмету. Фаза спрямованості на предмет містить такі дії: а) подивитися у розклад занять – в який тиждень (припýстимо – парний чи непарний), день тижню, якою парою відбудеться найближча зустріч; б) знайти обидва окремих зошити (лекційний і для практичних занять) із предмету (доцільно прямо на кожному зошиті написати цю попередню інформацію про пару з розкладу); в) подивитися останні записи – до якої теми готуватися, який роздатковий матеріал є, відповідні методичні рекомендації; г) прочитати останню лекцію (незалежно від того, яка саме форма занять відбудеться), якщо вона у Вас є. Якщо немає – спочатку вжити всіх заходів, щоб мати лекцію за пропущену дату; г) покласти всі ці приладдя до студентської сумки.

Фаза відбиття викладача, з яким відбудеться зустріч, складається з таких дій: а) згадати ім'я та по батькові викладача; б) згадати вимоги і повчання цього викладача (тим більше, якщо йдеться про таку практичну дисципліну, як ділове спілкування), а саме: в) заходячи вчасно в аудиторію, пошукати очима вішалку для верхнього одягу; г) якщо такої немає, повісити знятий одяг на спинку лави (стільця); г) дістати з сумки зошити, пенал із ручками та роздатковий матеріал на стіл; д) чим глибше заховати в сумку мобільник і лишити її на лаві (стільці). Старості ж як першому помічнику керівника занять доведеться ще: е) забезпечити, щоб двері були зачинені, дошка була чиста, було чим на ній працювати, а також – викладачеві де сісти.

Далі відбувається фаза взаємоінформуванняу вигляді діалогу викладач – студенти, яка буде достатньо ефективною лише за умови повного проходження попередніх, підготовчих фаз. Після підведення підсумків заняття здійснюється остання фаза – взаємовідключення у вигляді прощання. Причому дзвінок із пари – сигнал для викладача закінчувати заняття, а студенти йдуть тільки після того, як їх відпустили. А ось дзвінок на пару – це сигнал для студентів, що час бути в аудиторії і зачинити двері.

Оскільки фази взаємодії усі мають префікс "взаємо", розглянемо відповідні дії викладача. Задля спрямованості на конкретне заняття він: а) також дивиться у свій розклад занять, б) підготовлює всі методичні матеріали з теми заняття. Для відбиття конкретного контингенту студентів викладач а) перевіряє їхні виконані завдання; б) аналізує це виконання з урахуванням інформації, яка в нього є щодо кожного студента: відвідування занять (за журналом), особистісні властивості тощо; в) кладе всі згадані матеріали у робочу сумку. .

Інформуванняскладається з подання обов’язкової нової (на лекції) або додаткової (на практичних заняттях, включаючи можливі організаційно-методичні оголошення) інформації з курсу та отримання зворотного зв’язку від студентів. Якщо це заняття, на якому було виконане і перевірене навчальне завдання – спілкування повертається на другу фазу, з повторним взаємовідбиттям. Обидві сторони краще пізнають одна одну: викладач отримує інформацію про ефективність сприйняття студентами нового матеріалу, вміння розуміти завдання, уважність до того, про що йдеться в аудиторії, а студенти також починають більше дізнаватися про можливості викладача, його вимоги тощо. Обидві сторони виходять таким чином на рівень спілкування, який називають конвенційним. Словом "конвенція", або "згода", в психології позначають зведення правил поводження, більшістю неписаних, але їх передають із покоління в покоління, позаяк у цих правилах скріплено домовленість людей одне з одним щодо того, які форми поводження, згідно з колективним досвідом, найбільш прийнятні і для суб’єкта, і для суспільства [20].

3.2. Рівні спілкування

Чим розумніше людина, тим більше своєрідності

знаходить вона у всякому, з ким спілкується.

Для людини рядової всі люди на одне обличчя.

Блез Паскаль.

Зміст фаз контакту визначається рівнем, на якому відбувається спілкування. Але спочатку розглянемо поняття "прилаштування".

Тут йдеться про рольові позиці її партнерів у контакті. Першу називають "позицією неучасті". Вас не помітили та не почули. Точніше – прикинулися, що не помічають і не чують. Але знаки, які при цьому подають, теж є комунікатами (тобто – одиницею обміну при спілкуванні, комунікації). Решту три позиції відомим радянським теоретиком театру П.М. Єршовим названо: "прилаштування зверху", "прилаштування знизу" і "прилаштування поруч".

"Прилаштування зверху" інколи вгадується у самій "позиції неучасті". Просто кажучи – людину ігнорують, ставляться до неї зверхньо. "Прилаштування знизу" – це полохливо-запобіглива поведінка: "Не турбуйтеся, прошу пана, я тут скраєчку, на хвилинку!". Звичайно, "прилаштування поруч" – це контакт на рівних, зі стандартною ввічливістю, привітністю.

Конвенційний рівень. Це рівень повноцінного людського спілкування:"конвенція" – згода.

Фаза взаємоспрямованостіна партнера, який виходить на цей доцільний рівень, має такий зміст. Людина відчуває потребуу контакті, в неї виникає так звана настанова на зовнішню комунікацію, посилена наявністю реального партнера. Людина при цьому інтуїтивно готується до "прилаштування поруч", на рівних: у якості умов контакту нею заздалегідь приймається, що вона буде то говорити, то слухати, надаючи можливості й партнеру "прилаштуватися поруч". Таким чином, турбота про партнера, готовність стати на його місце вбудовані ще у попередню, ту, що передує відбиттю конкретного співрозмовника, фазу.

З іншого боку, до людини хтось захоче звернутися. Якщо вона одразу спонукає себе переключити увагу на цього когось, то це означає, що ця людина теж діє на конвенційному рівні, тому що ввічливим є прилаштування тільки поруч,рівноправне, щоб "хтось" не відчував себе прилаштованим знизу,начебто він канючить відповідь. Така запобігливість до партнера ще до відбиття його особистості у свідомості в обох випадках свідчить про те, що ця людина етично і комунікативно грамотна.

Фаза взаємовідбиття. На конвенційному рівні "відбити партнера" традиційно означає, по-перше, схопити його актуальну роль, а по-друге – побачити свою актуальну роль очима того. Припустимо, до хлопця наближається знайома пані. Він знає, що вона 1) його викладач, 2) його сусідка, 3) мати його товариша. В якій ролі вона наближається? Які його "гріхи" їй відомі? Йому це конче потрібно знати, позаяк він дійсно десь схибив, має провину. Отже, оскільки далеко не кожна людина (а люди мають різні типи) здібна психологічно тонко відчувати іншу (та далеко не в кожній ситуації), то доцільно, починаючи контакт, дати знак про свою актуальну, теперішню роль, або роль партнера у своїх очах. Наприклад, коли у трамваї хтось зве: "Мужчина, мужчина, скажіть …!", це може напрягти всіх чоловіків. А навіщо, коли пасажирка просто хотіла дізнатися у водія, де їй краще вийти, щоб дістатися до певної вулиці? І саме він, а не будь-який чоловік із пасажирів (тим більше – не всі разом), повинен їй відповісти: це його службовий обов’язок. Правда, таким чином більше починають розмову чоловіки, тому що саме в них природні труднощі з етикою (про причини цього – у подальших розділах). Такі водії звертаються до пані пасажирки "Жінка (російською)!", і гадки не маючи, що це некультурно і неввічливо, а позаяк нормального, етичного звертання у мові немає, треба більше використовувати ґречних слів – „будь ласка”, „якщо Ваша ласка”, „даруйте” тощо. Звичайно, наведене "спілкування" з ображеною пані не може досягти конвенційного рівня.

Фаза взаємоінформування. Вона на конвенційному рівні не обов’язково протікає гладко: адже людина має й сильні, й слабкі сторони, і взагалі "Людині властиво помилятися"… Саме тут і можуть виявитися помилки сприйняття, відбиття у попередній фазі: обидва налаштувалися на якісь певні ролі, а тепер буде з’ясовано, чи очікування виправдались. Якщо "ні" – таке спілкування повертається стороною "конфронтація", якщо "так" – подальше спілкування йде шляхом конгруенції(взаємозгоди).

Остання фаза – взаємовідключення – на конвенційному рівні знов-таки проходить у дусі рівноправ'я та загостреної уваги одне до одного. Попрощатися треба тактовно, доброзичливо, натякнувши на приємність спілкування та бажані подальші зустрічі ("See You later!" – як то кажуть в англомовних країнах).

Контакт на конвенційному ("людяному") рівні, як видно з вищевикладеного, потребує від партнерів високої культури спілкування. Вміння "тримати діалог" на такому рівні, а тим більше – приводити його на такий рівень психологи уподібнюють складному мистецтву, для оволодіння яким деяким людям доводиться роками працювати над собою (із науки спілкування у подальших розділах буде зрозуміло, чому і кому так).

Конвенційний рівень можна вважати оптимальним для вирішення особистих і міжособистісних проблем у людських контактах. Фактично ж спілкування люди здійснюють частіше на рівнях, що лежать нижче за конвенційний, іноді – на більш високих. Найнижчий рівень людського спілкування – примітивний.Між примітивним та конвенційним є ще два рівні – маніпулятивний та стандартизований. Вище конвенційного є ще три рівні, які будуть розглянуті далі. Для осягнення особливостей кожного з них еталоном психологи вважають саме конвенційний – оптимальний рівень людського спілкування.

Примітивний рівень. Для того, хто опускається до примітивного рівня, співрозмовник – не партнер, а предмет, потрібний або такий, що заважає. Якщо потрібний – їм треба заволодіти, якщо такий, що заважає – відштовхнути, позбутися. Звідси всі особливості фаз цього рівня спілкування.

Фазаспрямованості.Припустимо, співрозмовник потрібний. Але ж він – "предмет", тому тут одразу присутнє прилаштування зверху: той має право тільки слухати, та якщощось і скаже у відповідь, то буде неправий і його треба призвати до порядку. Якщо ж до нашого суб’єкта звертаються, а він не налаштований вступати у контакт, то він вважає, що має право не вступати, та відповідає словом або жестом, що означає – "стули пельку", або "відчепися". Це знов – відверте, зверхнє прилаштування зверху.

Фаза відбиттяздійснюється дуже своєрідно, за шаблонами, у відповідності до сприйняття партнера предметом. Замість психічних, людських якостей у партнера оцінюється … розмір! Якщо він кремезний, високий – із ним треба обережніше, прилаштування змінюється наприлаштування знизу.Якщо невеликий, щуплий, "в окулярах", "не крутий" – можна лишитися зверху. Те ж стосується віку, статі: якщо "бабця", "дідуган", "пацан", "шмаркачка", "зануда з книжкою" – це не ті особи, перед якими варто пасувати. Що ж до уловлювання власної актуальної ролі очима партнера, то на цьому рівні до таких тонкощів справа не доходить: наш суб’єкт наївно переконаний, що його сприймають таким, яким він сам себе бачить або за кого себе видає…

Фаза інформування. Наш суб’єкт без щонайменших обмежень із середини виражає свою симпатію "предмету", який подобається, або антипатію тому, хто не подобається. Прояв симпатії у випадку прилаштування знизувлесливий, а у випадку прилаштування зверху – безпардонний. Чому б, наприклад, дівчину, що подобається, одразу ж не обняти? А щуплого громадянина, що заважає підійти до прилавку, просто не відштовхнути, да так, щоб летів чим далі? І хай собі галасує черга – що вона може зробити? Нікчеми...

У випадку конгруенції (настанови на згоду) наш суб’єкт широко розгортає своє небагате рольове віяло у всю широчінь і щиро, галасливо ображається, якщо партнер не робить того ж. У випадку конфронтації зі слабкішим партнером він не зупиниться перед рукоприкладством, а з сильнішим за нього – без збентеження переходить від спроби натиску та загроз до ганебного відступу і підлабузнюванню. Який він при цьому має вигляд – до його свідомості, скоріше за все, не доходить.

Фаза відключення від партнера для нього не проблема. Якщо була конфронтація, то зі слабким партнером він "прощається" лайкою та кепкуванням, а із сильним – вибаченнями або погрозами (у далеку вже спину тому…). Якщо ж була конгруенція – то наш партнер, отримавши бажане від партнера, не приховує своєї нудьги. Той бачить його порожні очі або неприкритий позіх – йому ж більше нічого від партнера не потрібно. Він взагалі здатний у самий розпал бесіди повернутися до партнера спиною і, не прощаючись, піти собі: в нього є справи важливіші, а той "не та птиця", щоби дотримуватися ритуалів перед ним.

Приклади демонстрації примітивної поведінки: хлопець, який сидить, розставивши ноги, у громадському транспорті, і не переймається тим, чи вистачає місця біля нього ще комусь сісти. Таке собі невербальне інформування оточуючих: "я – хазяїн ситуації, життя, а ви – ніщо". Звичне, незручне для оточення прилаштування зверху… Або – використання нецензурних слів просто як слів-паразитів у "спокійній" розмові зі своїми супутниками чи по мобільному телефону. Більш примітивної поведінки, не гідної цивілізованої людини, важко собі й уявити!

Треба мати на увазі, що той, хто опуститься до реагування на той самий копил, теж поведе себе негідно, примітивно. Поставити на місце примітивного партнера – це мистецтво, яким володіють далеко не всі… Але треба пам’ятати, що такого партнера як тип партнера не існує: адже в інших ситуаціях, із іншими людьми він здатний на спілкування на більш високих рівнях.

Маніпулятивний рівень. Цей рівень замає проміжне положення між примітивним і конвенційним. І недарма: адже за своїм підходом до партнера такий суб'єкт ближче до примітивного рівня, але за виконавчими можливостями наближається до конвенційного рівня спілкування. Для такого "маніпулятора" партнер – суперник у грі, яку треба обов’язково виграти. Виграш означає вигоду: якщо не матеріальну або житейську, то хоча б психологічну. Психологічна вигода, з точки зору маніпулятора, полягає в тому, щоб надійно прилаштуватися до партнера зверху та мати можливість безкарно наносити йому "уколи".

Приклади. Студент, побачивши викладача в аудиторії, починає робити компліменти і не заспокоюється, доки не отримає вдячну відповідь. Ця метушня й викриває його маніпуляцію. Скоріше за все, він не підготувався до заняття, та намагаючись визвати до себе приязнь викладача жіночої статі, сподівається, що його не питатимуть або питатимуть не дуже суворо. Або студент удає, що він дуже зацікавився якимсь питанням з улюбленого предмету викладача, та ставить перед тим запитання, на яке сам мав відповідати. Іноді викладач йде на цю вудку і починає сам із жаром пояснювати питання для цього "зацікавленого парубка". А "зацікавлений парубок", знаючи матеріал вельми поверхнево, шляхом маніпуляції заробляє собі високий, якщо не вищий бал.

У фазі спрямованості на партнера маніпулятор заздалегідь готується до підкорення собі співрозмовника, до прилаштування зверху. У фазі відбиття маніпулятор уміло схоплює ті особливості партнера, які можна використати як його слабкі місця. Якщо партнер ретельно "закритий" і надягає маску стандартизованої ввічливості, маніпулятор робить пробні "випади", щоб з’ясувати істинне лице партнера.

Головне, що необхідно під час взаємодії з маніпулятором, – уміння "не підігравати", "виходити зі гри".

Психологи наводять такий приклад із ділового життя [Добр]. Йде серйозна ділова нарада. Головує немолода авторитетна жінка із замашками маніпулятора. Проти неї сидить молодий співробітник, із яким у неї траплялися зіткнення по роботі, і їй кортить його провчити. Начебто ненавмисно вона упускає свою ручку до його ніг. Він, як вихована людина, піднімає її і повертає. Згодом вона знов упускає свою ручку, він знову піднімає. В четвертий (?) раз він, нахиляючись за ручкою, уже чує смішки аудиторії… Насправді він із другого разу зрозумів її гру, те, що вона на цей сміх і розраховувала. А ще – на те, щоб у нього урвавсь терпець і він зробив щось нерозумне: відмовився піднімати ручку, або покинув залу, або сказав щось ображеним тоном. Але молодий чоловік обрав найвірніший спосіб "протиманіпулятивного захисту": він п’ять разів поспіль підняв і віддав ручку, жодним мускулом не видавши свого душевного стану. На п’ятий раз, до речі, смішків зменшилося: багатьом уже стало ніяково – адже пані явно переборщила з п’ятим разом. Від шостої спроби вона, нарешті, відмовилась…

Можна навести багато прикладів і більш складних маніпуляцій, прихованих, але всіх їх єднає одне: потреба "виграшу" за будь-яких умов віддзеркалює егоцентризм суб’єкта. Просто доцільно мати на увазі, що егоцентричними бувають не тільки корисні, жорстокі та холодні люди, але й незадоволені життям, нещасні. Звичайно, в останньому випадку маніпулятор має жалюгідний вигляд, і йому багато хто підіграє через жалість.

Маніпулятивна техніка часом помітна і в діях партнера, що не має егоцентричних спонук, і поводиться так лише заради блага співрозмовника. Так іноді працює психотерапевт зі своїм пацієнтом, або вихователь із своїм вихованцем. Проте, позаяк у них немає своєкорисних інтересів, то такий мистецький контакт із партнером відноситься вже не до маніпулятивного, а до ігрового рівня спілкування, про який буде йтися далі.

Ігровий рівень.Цей рівеньспілкування вищий не тільки за маніпулятивний, а навіть за конвенційний. Тобто, володіючи повнотою і людяністю цього останнього, він перевершує його тонкощами змісту і багатством відтінків.

До фази спрямованістьна партнера тут не просто вбудовано турботу про те, щоб він мав принципову змогу прилаштування "поруч". Тут заздалегідь є живий інтерес до особистих особливостей партнера, до його "рольового віяла", причому інтерес не самокорисливий, а пройнятий симпатією до людини. Цей особливий нюанс контакту – інтерес до іншого – привносить у майбутнє спілкування дух святкової підведеності. Таке відчуття виникає, коли ми запрошуємо когось приємного нам на танець або сідаємо читати цікаву книжку тощо. Тобто на ігровий рівень ми виходимо з тими людьми, яких ми хоч трошки знаємо і до яких в нас є певне почуття, ще не затьмарене образами та розчаруваннями.

У фазі відбиттяпартнера це почуття забезпечує нам загострене сприйняття його особистості. Краще за все, підказують психологи, розкрити специфіку ігрового рівня спілкування, звернувшись до психології закоханості, та не обов’язково в особу протилежної статі – у викладача, у героїв фільму, книги тощо.

У третій фазі – інформуванняпартнера – ігровий рівень цілком підтверджує свою назву. Суб’єкту кортить сподобатися партнеру, і він мимоволі "грає", щоб мати "цікавий вигляд". "Грають" по-різному. Можна радісно поділяти судження партнера: наполовину – від души, наполовину – щоб не зруйнувати приємний контакт. Згадаймо, що цінність людського зв’язку – тут на першому місці.

Можна піти й на конфронтацію з партнером: підчепити його, змусити здивуватися, розсердитися тощо. Це все задля того, щоб він більше розкрився, показав себе з усіх боків. При тому ви самі начебто ховаєтеся за масками чи акторськими ролями. Це все зовні нагадує маніпуляції, але ті почуття, що ви при цьому відчуваєте до партнера, суттєво міняють справу і все пояснюють. Адже маніпулятор байдужий або недружній до інших, виграш і самоутвердження для нього – самоціль, засмучення партнера його тільки радує. Тут же все будується на небайдужості до партнера, і він, відчуваючи це, готовий вибачити вам деякі "уколи". Це цілком нормальні стосунки психотерапевта або вихователя зі своїм підопічним: адже це робиться в інтересах останнього.

Партнер ігрового спілкування то неявно, то відкрито діє вам зрозуміти, що для вас обох можливі і бажані будь-якого типу прилаштування одне до одного. Просто вони чергуються – то один зверху, то інший. Жоден не прагне самоствердитися за рахунок іншого, а лише зве до гри – зіткненню сил, натур, смаків, думок і відчуттів, що відрізняються. Така конфронтація не призводить до сварки, як це було би на більш низькому рівні, а – " милі не сваряться, а просто тішаться".

Тепер стає більш зрозумілою незвична думка .Ф. Шиллера в одному з його листів "Про естетичне виховання": "Людина тільки там грає, де вона – людина повною мірою, і тільки там вона людина повною мірою, де вона грає".

У К.С. Станіславського є дивне напуття актору: "Грай не себе, грай партнера". Це про те, що у спілкуванні зі старшим або з пані, наприклад, треба бути іншим, ніж у спілкуванні з хлопцем-товаришем, по мобільному телефону наодинці – не таким, як у транспорті, на вулиці, тобто – в оточенні людей.

Коли партнери піднялися на ігровий рівень, у їхньому контакті виникає "другий план" – те, що відчувається, але виразити словами може лише поет. Тобто дійсно цивілізоване, гідне непересічної людини спілкування. Мабуть, через це на цьому рівні фаза взаємовідключення не потребує обопільного виконання прощальних ритуалів: можна обійтися без них, "відпустивши" одне одного поглядом, невловимим жестом, дотиком: адже партнерам усе ясно і без слів…

Звичайно, володіння дійсно ігровим рівнем контакту потребує чимало артистизму, духовної витонченості. В цьому, мабуть, криється загадка того, що зветься чарівливістю людини.

Стандартизований рівень.Цей рівень значно нижчий за ігровий – він не "дотягує" навіть до конвенційного. Як видно з його назви, спілкування тут засновується на деяких стандартах, а не взаємному схопленню партнерами особливостей, актуальних ролей одне одного. Друга його назва – "контакт масок" (у подальших розділах буде з’ясовано, що це за маски).

Фаза спрямованостіна партнера тут незадовільна у зв’язку з тим, що справжнього бажання контакту або справжньої готовності до спілкування тут не спостерігається. Причин для цього багато, тому що йдеться про той випадок, коли спілкуватися не хочеться, а треба. Тоді й надягають "маску" замість справжньої готовності до спілкування: людина сподівається витратити на необхідний ритуал мінімум зусиль.

Існують маска ввічливості, маска люб’язності, маска байдужості. Певні стандарти виразу обличчя просто необхідно витримувати, скажімо, у міському транспорті. Маску агресивності надягають підростки в вуличній компанії. Маску зарозумілості, зверхності – люди, від яких залежать інші. Причому, чим нижчий істинний соціальний ранг людини – тим неприступніший вигляд (швейцар, водій таксі, касир у супермаркеті тощо).

Ще існують "маска зайця", "маска клоуна", "маска слухняності", "маска шнурка" тощо, назви яких говорять самі за себе.

Отже, маска "готова" вже на першій фазі контакту. У фазі відбиттясуб’єкт переймається лише однією думкою: "Чого йому (партнеру) від мене треба?". Це зводить сприйняття іншої людини до оцінки лише того, наскільки вона небезпечна для суб’єкта. У фазі інформування суб’єкт лише загострює свою маску, начебто кажучи: "Я вас не чіпаю – і ви мене не чіпайте", або "Я лише на хвилинку, зараз щезну", або "Краще іди геть, поки здоровий" тощо. Так або інакше на цьому рівні повноцінного спілкування немає: відключення теж якесь дерев’яне, холодне.

Тому цей рівень спілкування – нижчий за конвенційний.Вищим є діловийрівень, про який буде йтися далі.

Діловийрівень. Це не зовсім той рівень, на якому проходять фактичні ділові контакти. Вони часто-густо здійснюються на маніпулятивному або стандартизованому рівнях. Особливості дійсно ділового спілкування можна побачити, розкривши знов-таки його фази.

У першій фазі (взаємоспрямованість)співрозмовнику обов’язково заздалегідь надається можливість прилаштування "поруч". Окрім того, партнер викликає особливий інтерес як учасник колективної діяльності, як людина, що може допомогти, або той, хто потребує вашої допомоги в інтересах спільної справи. Це одразу створює особливий вид близькості, знайомої кожному, хто мав змогу оцінити радощі спільної праці або творчості.

У фазі взаємовідбиттявельми уважні й чуйні одне до одного, але це якісно інша загостреність сприйняття, ніж на ігровому рівні. Тут нашу увагу привертає не стільки різні ролі ("віяло") співрозмовника, скільки безпосередньо ступінь його розумової і ділової активності, його включеності до нашого спільного завдання. Через це у такому контакті люди здебільшого перестають думати про те, який вони мають вигляд і які свої ролі вони розкривають перед партнером: це не так важливо, на першому місці – справа.

Те ж відбувається й на третій фазі: розмова суто про справу так захоплює обох, що вони можуть мати навіть комічний вигляд для оточуючих (розмахуючи руками або чухаючи потилицю, щоб пригадати щось важливе…). Певна річ, вони здатні поводитися більш "пристойно", солідно, але їм зараз не до того. Вони з’ясовують істину, що, як відомо, народжується у суперечці. Особиста ж образа, яка спіткала когось після такого спілкування, викриває недостовірність ділового спілкування, яке мало місце: воно не було діловим – за вини партнера або вашої власної. Можливо, під видом ділового спілкування один із партнерів намагався маніпулювати іншим; той, кому це вдалося, задоволений; той, хто програв, ображений… Але не істина, не справа були вище за все в суперечці, що відбулася!

Спілкуючись на істинно діловому рівні, люди виносять із контактів не тільки видимі плоди спільної діяльності, а також винятково стійкі почуття взаємної прихильності, довіри і теплоти. Або, навпаки, такі антипатії одне до одного, що здаються майже неусувними! Адже у справі людина розкривається найбільш повно та з найсуттєвіших сторін. Посмішка, люб’язність – це добре, але, як то кажуть – "добра людина – це не професія": там, де йдеться про справу, треба бути діловою компетентною людиною.

Якщо на ігровому рівні спілкування святкове, то на діловому воно більш буденне, проте глибше, серйозніше. Відомо, що одні краще спілкуються на ігровому, інші – на діловому рівні: люди різні.

Характер останньої фази – взаємовідключення– теж тут особливий: за зовнішньою сухуватістю відчувається теплота. Прощання й вітання – як у пісні: "Уходиш – щасливо, приходиш – привіт!".

Певна річ, діловий рівень спілкування ідеально підходить для колективу. Люди зазвичай нетерпимі до примітивного і маніпулятивного спілкування, прагнуть усунути бездушний контакт масок, цінять одне в одного здібності до ігрового спілкування (коли воно доречне), але більше за все доцільно культивувати контакти на діловому рівні. Саме цим визначається культура взаємин у виробничому (навчальному, науковому тощо) колективі.

Інтелігент – це людина, яка думає

про людей краще, ніж вони про неї.

Б.Ю. Крутієр.

Духовний рівень.Найвищий рівень людського спілкування, якому дуже трудно дати визначення. Зазвичай, він має своїм предметом літературу, мистецтво, культуру, філософію тощо. Але наблизитися до його розуміння можна, лише розглядаючи, знов-таки, окремі його фази. Однак для кожної фази такого контакту характерне таке: партнер сприймається як носій духовного начала, і це начало пробуджує в нас почуття, яке схоже на благоговіння. Так може сприйматися літня людина з багатим життєвим досвідом, мудрістю, величною зовнішністю. Є в неї та її словах щось таке, що спонукає нас бачити в ній більше, ніж одиничного представника роду людського, а начебто представника цілої доби або духовного прошарку. Так сприймаються старі аксакали в азіатських аулах, східні лами тощо.

Але спілкуватися на духовному рівні можна і з малою дитино, якщо її займають не цукерки та іграшки, а загадки світоустрою, проблеми добра і зла, тайни мови тощо. У нормі контакти на духовному рівні мають починатися вже у підлітків обох статей: адже вони знаходяться у віці особистого, громадянського та духовного самовизначення, віці постановки завдань дорослого життя. Саме духовне спілкування між чоловіком і жінкою, що лежить в основі справжнього кохання, оспівується поетами від давнини й досі. Дружба, що заснована на духовному контакті, зазвичай триває все життя. Це життя і дружба К. Маркса і Ф. Енгельса, О.І. Герцена та М.П. Огарьова. Саме радощі духовного спілкування привертають людей у клуби за інтересами, в літературні об’єднання, театральні та художні студії. Цінуючи духовне начало в інших, ми розвиваємо його і у собі

Фаза взаємоспрямованості партнерів на духовному рівні спілкування пройнята не просто інтересом і симпатією до співрозмовника і не тільки передчуттям захоплюючої розмови. Додатково до цього тут є віра у можливість наблизитися у бесіді до осягнення найвищих цінностей людства. Співбесідник любий нам уже тим, що з ним можна одірватися від повсякденної роботи свідомості. І ця любов налаштовує нас на своєрідне прилаштування "знизу". Але духовне спілкування не може бути однобічним: або його немає, або до нього залучені обоє партнери. А позаяк обоє заздалегідь готові на прилаштування "знизу",це створює особливу довірливу, таку, що надихає, атмосферу контакту.

У фазі взаємовідбиття, а потім і у фазівзаємоінформуванняспіврозмовники надзвичайно чутливі до душевного стану одне одного, до найменшого "повороту" думокодне одного. Вони настільки розчинені один у одному, що один здатний закінчити фразу, щойно почату іншим, тощо.

Фаза взаємовідключеннятут буває досить утруднена. Стільки ще хочеться сказати одне одному, що важко розлучитися. Контакт зазвичай переривається під натиском невідкладних життєвих обов’язків кожного. При цьому люди вдячні одне одному і за взаєморозуміння, і за розбіжності.

Як видно, духовне спілкування поєднує в собі найпривабливіші риси ігрового і ділового. Але до цього воно додає ще дещо своє, що не забувається.

Психологи вказують два ґатунки духовності: зрілу і незрілу. Незріла з’являється на початку духовного шляху, коли підліток шукає своє друге Я у світі (Двійника). Молода людина дуже радіє, коли впізнає себе в іншому. Так років до 18-ти. А далі – шляхи розходяться. Та коли духовне начало в людині з переходом до зрілості не убожіє, подальший її шлях у тому, щоб навчитися бачити світ очима іншого – не близького, не Двійника, а зовсім іншого, який іде своїм шляхом, але в якому теж відчувається духовний порив. Так здобувають Співбесідника і так починається зріла духовність.

Наприкінці можна сказати, що розмова про літературу може бути бездуховною, тоді як про купівлю одягу – духовною. Духовність забезпечується глибиною "діалогічного проникнення" людей одне в одного.

Рівні спілкування Е. Берна.На думку психолога Еріка Берна, в "театрі життя" кожна людина у певних ситуаціях грає ролі (стоїть на позиції) Батька, Дорослого або Дитини. І рівні спілкування в нього виходять такі: 1 – нуль-спілкування, або замкнення на себе; 2 – ритуали (норми спілкування); 3 – розваги; 4 – ігри(людина думає одне, а демонструє інше, щоб завести партнера в пастку); 5 – близькість; 6 – робота (ділове спілкування).

На його переконану думку "Будь-яке спілкування (у порівнянні з його відсутністю) корисно й вигідно для людей". І це є основним принципом його теорії людських ігор.

Узагальнюючі рівні.Видно, що існують різні підходи до класифікації рівнів спілкування. Проте аналіз їх свідчить, що всі вони обов’язково включають три основних рівні:

o маніпулювання – від помітно грубого поводження з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви часто мають навіть приємний характер;

o конкуренція,суперництво – від спілкування, коли "людина людині – вовк", до такого, коли чесна конкуренція сприяє певному рухові вперед;

o співробітництво –"людина людині – людина", мирно співпрацюють у напрямі досягнення спільної мети.