Висновки. o Вміти не лише слухати, а ще й чути – дуже важливо, позаяк більшу частину комунікацій ми проводимо у слуханні.

o Вміти не лише слухати, а ще й чути – дуже важливо, позаяк більшу частину комунікацій ми проводимо у слуханні.

o Для ефективного слухання треба створювати умови – фізичні, психологічні тощо.

o Перш за все слід налаштувати себе на те, що партнер зі спілкування може сказати щось цікаве або корисне: адже "кожна людина тобі – вчитель".

o Ще більше це стосується навчальних ситуацій, коли саме Вчитель є вашим партнером: адже кожен викладач знає щонайменше вп’ятеро більше з свого предмету, ніж має змогу розповісти студентам. І, даючи матеріал студентам, він зважує кожне слово, кожний вираз, щоб вони були правильними, доречними, логічно послідовними, узагальнюючими тощо. Як же можна щось пропустити (якщо ви дійсно прийшливчитися) з того, що він каже? Адже найголовніше, що зобов’язаний робити в аудиторії студент – слухати викладача, коли той щось каже.

o Через це студент не має рацію, прохаючи викладача, щоб той повторив запитання. фразу, визначення поняття тощо. Ні! Бо знов-таки головний обов’язок студента у стінах навчального закладу – слухати, що кажуть старші, досвідчені, освічені Вчителі.

o Звичайно, у викладача ж таки студент має змогу виправити своє мовлення, добре прислухаючись до вживаних слів, виразів, придивляючись до мови писемних завдань, методичних указівок.

У кого ж іще вчитися мови, як не у викладача ВНЗ вищого рівню акредитації?

Питання для самоконтролю та обговорення

1. Скільки часу мусять службовці витрачати на слухання?

2. Що казав С. Паркінсон про уважне слухання?

3. Які фактори, за С. Паркінсоном, заважають слухати?

4. Які причини поганого слухання, за Н. Йосефович, відносяться до фізичних, а які – стосуються психології людини?

5. Що таке "вибіркове слухання"?

6. Що таке "невірна настанова на комунікацію"?

7. Звідки береться “перекручення повідомлень” в організації під час комунікацій? Поясніть своїми словами.

8. Які є рекомендації та правила ефективного слухання?

Тема 6

ДРУГИЙ ІНСТРУМЕНТ УСПІШНОГО СПІЛКУВАННЯ – ЗНАННЯ ПРИРОДЖЕНИХ ВІДМІННОСТЕЙ МІЖ ЛЮДЬМИ

Знання – це атрибут, що дає здатність тому,

хто їм володіє, діяти належним чином.

Аль Газалі.

6.1.Значення успішних взаємин для сучасної людини

6.2. Ознаки основних відмінностей між людьми

6.3. Виникнення в СРСР науки спілкування – теорії

інформаційного метаболізму (ІМ), або соціоніки.

6.4. Аксіоматика соціоніки

6.5. Кожен партнер – носій типу ІМ

6.1. Значення успішних взаємин для сучасної людини

Розробка проблеми спілкування без

врахування стосунків не може бути достатньою.

М'ясищев В.М.

Людське буття принципово комунікативне, стверджують філософи. І передовсім ця комунікативність характеризується діалогічним взаємозв'язком "Я" і "Ти" [48]. Осмисленню діалогічного зв'язку "Я" і "Ти" присвятили свої роздуми такі видатні постаті на європейському філософському небосхилі, як Л. Фейєрбах, В. Дільтей, М. Шелер, М. Бубер, М. Бахтін та інші. Проте вирішальну роль відіграв Л. Фейєрбах, відкривши "Ти" і те, що лише через сув'язь "Я" і "Ти", в основі якої лежить взаємність та любов, можна підійти до розкриття як сутності людини, так і людської природи та способу буття людини у світі.

Відношення "Я – Во­но" – необхідний, засадний вимір. Це світ буденних людських турбот, світ техніки, підприємництва, користу­вання, науково-технічних розробок, соціальних пошуків і експериментів, світ значною мірою зовнішніх для нас ре­чей (когнітивно-прагматичний світ). І водночас це світ міжлюдської взаємодії, без якої неможлива ніяка успішна соціальна і виробнича діяльність.

З іншого боку, в системі лише такого спілкування лю­дина стає річчю серед речей і не може вирватися за рам­ки своїх рольових функцій. Це той світ, який атомізує її та спрямовує на усамітнення, відчуження від усіх інших, виокремлює, викривлює і замикає на собі людське буття і людське єство. Але ж останнє за самою своєю природою не є таким, воно є багатовимірним, об'ємним, неоднозначним, екзистенційно напруженим. І лише коли це єство реалізується адекватно (тобто знову ж таки у всій своїй багатовекторності, яка виключає однозначну заданість), особистість відбулася. В іншому ж разі, тобто у ситуації зведення всіх комунікативних відносин лише до "Я – Воно-відношення", можна говорити тільки про утилітарні форми спілкування, співмірні монологічному світові, які ведуть лише до розквіту індивідуалізму як явища, не менш однобокого і загрозливого, ніж колек­тивізм у крайніх, репресивних формах його існування. Причому це явище – явище нарцисизму – має широкий спектр виявів, починаючи від індивідуальної і кінчаючи національною самозакоханістю.

Все це призводить до того, що в "сучасному світі людина рушиться. А соціоніка представляється мало не єдиною на сьогодні сферою науки, що спрямованане на руйнування, а на відтворення людської особистості й, ширше, всієї людської спільноти. Що може бути гуманнішим за настанову на побудування стосунків між людьми, які через свою індивідуалістичну природу не розуміють одне одного, а й нерідко і не намагаються зрозуміти? Причому не заглиблюючись у дебрі психоаналізу, не вивертаючи людську душу навиворіт, а спілкуючись із людиною не як з пацієнтом, але як з рівним собі" [46, Передмова (рос.)].

І далі автор наведених слів із типом особистості таким, як у провісникаНострадамуса, засмучується тим, що ані психологія, ані тим більше сучасна психотерапія (хоча відповідні відкриття зробили саме психологи-психотерапевти!) не вивчають процеси інформаційного обміну (метаболізму). Це дивацтво він убачає в тому, що "схоже, що досоціонічним наукам про людину людина у стані норми була просто не цікавою. Навпаки, встоялася думка, що людина не буває нормальною взагалі, що всі ми тою чи іншою мірою страждаємо на різні патології психіки. Ось тут і з’явилася соціоніка – наука про людину в ім'я людини, та, може, перша з наук, яка поставила своєю метою не тільки і не стільки фундаментальне знання, скільки його практичне застосування у щоденній праці міжособистісного спілкування" [46: 18].

Головним бар’єром у спілкуванні є незнання про те, що об’єктивні(незалежні від людини) та які саме відмінності між людьми пояснюються саме у термінах інформаційного обміну людини з довкіллям, з іншими людьми.

Через це і виникає необхідність перейти до детального розглядання "Я – Ти”-відношення (міжособистісного спілкування, комунікативно­го зв'язку).

Отже, спілкування є таким видом взаємодії людей, в якому особи, що беруть у ньому участь, своїм природженим типом, зовнішнім виглядом і поводженням чинять більш-менш сильний впливна наміри, стан і почуття одне одного.

6.2.Ознаки основних відмінностей між людьми

Психічне – це різновид

інформаційних процесів.

А. Кемпинські.

Отже, як було сказано, предтечею науки спілкування – соціоніки – були психотерапевти і психологи. Фундаторка ж її – зовсім інший спеціаліст, що ще раз підтверджує, що відкриття "народжуються" на стику наук.

Короткий екскурс в історію науки спілкування.На початку ХХ століття західні вчені-психотерапевти виявили, що а) не лише між їх пацієнтами, але і між здоровими людьми існують об'єктивні психологічні відмінності, такі ж невід'ємні, як стать, колір очей; б) і хворі, і здорові люди відрізняються тим, що по-різному сприймають інформацію про світ. Зроблені були висновки про те, що існують а) різні типи особистості; б) різні типи інформаційного метаболізму (обміну) особистості з навколишнім середовищем.

У другій половині ХХ століття прочинилася "залізна завіса" між Заходом і країнами соціалістичного табору, і ці розробки стали доступними радянським дослідникам. Зацікавили вони серйозно людину, далеку від психотерапії і психології і того їх висновку, якого вона не знала: "Помер К. Юнг – померла і його типологія" [напр., "Психологія індивідуальних відмінностей. Тексти. / Під ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, С Я. Романова. – М.: Видав-во МДУ, 1982. – 320 с". (рос)].

Ця людина – економіст за освітою, декан із Вільнюського педінституту Ăушра Аугустінáвічуте (російською – Аугустинáвичюте). Вивчивши праці вказаних учених, а також всі інші типології, вона дійшла висновку, що: а) типологія К.Юнга є "найбільш зрілою для розуміння сумісності і несумісності різних типів людей" [3: 4] (що її і цікавило насамперед); б) 16 психологічних типів К. Юнга і 16 типів інформаційного метаболізму (ІМ) А. Кемпінського – одні й ті ж типи. Тобто нормальні, здорові люди відрізняються між собою перш за все способами сприйняття, обробки і видачі інформації. А 16 – кількість цих різних способів.

Таким чином був здійснений прорив у розумінні роботи людської психіки і процесу спілкування. Як вже було показано на початку розділу, спілкування має три сторони: комунікативну– обмін інформацією, перцептивну– сприйняття людини людиною та інтерактивну– вироблення єдиної стратегії взаємодії. Так от саме в соціоніці відкриті закономірності та умови досягнення ефективності всіх трьох сторін у спілкуванні. По-перше, Ăушра Аугустінáвічуте сформулювала правило, що полягає в тому, що обмін інформацією між людьми відбувається, по суті, між їхніми юнгівськими психічними функціями (рис. 1.4). Та якщо якісь певні функції у обох людей розвинені приблизно однаково, то взаєморозуміння (мета комунікацій) проходить успішно. Якщо ж можливості однойменних (тотожних) функцій значно розрізняються – розуміння не може бути повним.

Основні відмінності між людьми, що заважають їм добре розуміти одне одного, – це чотири пари відкритих К. Юнгом протилежних ознак з певною ієрархією яких у психіці кожна людина з’являється на світ: відчуття (сенсорика) або інтуїція, почуття (етика) або мислення (логіка). Це 4 функції, (які ми тут будемо називати “базис Юнга” – на відміну від наступних ознак-нефункцій через їхню належність до складу психіки і велику значущість для людини), а також екстравертність або інтровертність,раціональністьабо ірраціональність, які вже є властивостями цих основних складників психіки.

Кожна людина є носієм певного "полюса" кожної із цих ознак, а їх допустима сукупність визначає віднесення її до одного з 16 типів особистості, що описуються поєднаннями цих чотирьох полюсів

Щоб трохи наблизитися до розуміння значущості в людині і протилежності кожного з полюсів, розглянемо "чисті" типи".

Так, якщо людина інтровертна (інтроверт), вона частіше:

o пасивна

o така, що мовчить

o повільна

o нечутна

o стримана

o замкнена

o "не висовується".

Якщо людина логічна (логік), вона

o більш холодна.

Їй притаманні:

o холодний аналіз

o логічний порядок

o об'єктивність

o відсутність інтересу до почуттів

людей

o думки, що любові не існує

o об'єктивно-логічні рішення.

Якщо людина сенсóрна (сенсорик),

вона має такіособливості:

o добре сприймаєпростір

o сприймає 5-ма органами відчуттів

видиму, фактичну інформацію

o все в неї точно й конкретно

o вона – практик

o все має бути тут і тепер

o їй краще просте і традиційне

o вузький прагматизм

o турбота про себе та оточення

o впевнена в собі, задоволена

Собою.

Якщо людина раціональна (раціонал), то вона більш:

o організована

o зібрана

o сувора

o консервативна

o жорстка.

Діє планомірно і послідовно

Якщо зібрати ці "ліві" полюси докупи, здобудемо ТІМ ЛСЕ раціональний.
Якщо людина екстравертна (екстраверт),вона частіше:

o активна

o така, що говорить

o рухлива

o гучна

o товариська

o відкрита

o ініціативна.

Якщо людина етична (етик), вона:

o більш тéпла.

Їй притаманні:

o гарячі емоції

o гармонія стосунків

o суб'єктивність

o інтерес, увага до почуттів людей

o думки, що "квадрат" і "прямокутник" – одне й те ж

o суб'єктивно-етичні рішення.

Якщо людина інтуїтивна (інтуїт), вона має такіособливості:

o добре сприймає час

o сприймає підсвідомим шляхом

невидиму, понятійну інформацію

o все в неї взагалі й абстрактно

o вона – теоретик

o віддає перевагу тому, що десь буде

o їй цікавіше складне і нове

o широчинь поглядів

o турбота про все людство

o часто невпевнена в собі, незадоволена собою.

Якщо людина ірраціональна (ірраціонал), то вона більш:

o спонтанна

o розслаблена

o легковажна

o прогресивна

o гнучка, легко пристосовується.

Діє імпульсивно і паралельно.

Якщо зібрати ці "праві" полюси докупи, здобудемо ТІМ ІЕІ ірраціональний.

Оскільки всі полюси у них протилежні, не перетинаються, вони – люди з протилежними інтелектами, "конфліктери".

Довгий час у нас існувала думка, що людина універсальна за своєю природою і будь-яка справа ій по плечу. Багато керівників і зараз перебувають у впевненості, що якщо людині створити необхідні умови, поставити мету, навчити, вона зможе виконувати будь-яку роботу на будь-якому місці і з необхідною ефективністю. При цьому армійський принцип "не знаєш – навчимо, не хочеш – змусимо" часто використовується і в нашій цивільній повсякденності. Керівники різних рангів віддають йому перевагу, щиро дивуючись, якщо він не спрацьовує. Причина ж, з якої людина ефективно працює в одній сфері та доволі безпорадна в іншій, лежить набагато глибше і корениться в структурі її особистості, в ядрі її психіки (рис. 1.5).

Рис. 1.4. Чотири двополюсні ознаки, завдяки різній ієрархії яких у психіці люди від народження відрізняються одне від одного

(функціональний стан типу, за допомогою якого людина адаптується до оточуючих умов).

Як уже було сказано (див. Рівні спілкування), людині на початку її розвитку (а деяким – і завжди) ближчі ті партнери, які дуже подібні до неї: вони їй зрозумілі. В кожному Іншому така людина шукає перш за все свої знайомі риси. А не знайшовши – так або інакше дає волю емоціям: обуренню, роздратуванню, розчаруванню, образі тощо, хоч би і не явно (як екстраверт), а пóтайки (що більш притаманно інтровертові). Та хиба є сенс звинувачувати, бити бика, за те, що він не дає молока? А сподіватися, як то звучить у народному прислів’ї, що "на вербі груші виростуть"? Немає сенсу! І ми так не поводимося, бо знаємо, що бик не може давати молока через свої природжені фізіологічні особливості, а груші можуть з’явитися тільки на тому дереві, яке саме виросло з грушевого насіннячка.

Отже і про людей час вже дізнатися (адже відкриття соціоніки запатентовано ще в 1995 році, хоча відбулося значно раніше, а "Психологічним типам" К. Юнга взагалі вже майже 100 років), що вони не винні в тому, якими вони народилися, тим більше що добрих і поганих типів особистості не буває. Просто часто буває, що людина знаходиться не на своєму місці: займається не тим, на що від природи більше здібна, та потрапила не "в своє оточення", де її здатні адекватно сприймати. Тоді вона й демонструє свої несильні сторони (які в кожного є!), здаючись безпорадною, нерозумною, слабкою, конфліктною (хто – якою), невдахою тощо.

Немає таких людей! Поставте будь-якого "невдаху" на своє місце, забезпечте йому спілкування зі своєю квадрою (що воно таке – буде пояснено далі) – і він дуже вас здивує своїми успіхами, високим авторитетом і добрим настроєм, адекватно високою самооцінкою тощо.

Не випадково казав ще Мікеланджело: "Статуя є в кожному камені, треба тільки вміти її висікти".

6.3. Виникнення в СРСР науки спілкування – соціоніки

Освіта набувається читанням книг,

але інша, важливіша освіта – знання світу

– набувається лише читанням людей.

Лорд У. Черчилль.

Отже, ще в 70-х роках ХХ-го сторіччя соціолог за інтересами А.Аугустінáвичуте виявила, що в міжлюдському спілкуванні, окрім економічних, існують ще якісь, не менш суворі закономірності. Кожен хоче взаєморозуміння і доброзичливості, і кожному в цьому заважають Інші. Але чому? Який механізм цього? [4: 194].

Вивчивши відповідні (типологічні) праці зарубіжних і радянських авторів, Аугуста (як вона себе сама називала) дійшла ще висновку, що різні стосунки між людьми, що знаходяться в одних і тих самих соціальних умовах, могли пояснюватися лише різними властивостями або психологічними структурами контактуючих людей. Все інше – необ’єктивне. Це обов'язково дуже стійкі структури, якими і можна було б пояснити, чому з одними людьми складаються одні, з іншими – інші стосунки.

Згідно з К. Марксом, взагалі людина – це її стосунки з іншими людьми, і це положення ще ніхто не опротестував. Головним надбанням соціоніки (за створення якої саме Аугуста отримала в 1995 році патент в РАПН і медаль ім. П. Капіци) якраз і є відкриття об'єктивності міжтипних стосунків і побудова Таблиці інтертипних стосунків (Додаток 2.В). Оскільки соціонічний тип (соціотип, тип ІМ, ТІМ) є ядром людської особистості, то й інтертипні стосунки – стосунки між носіями різних ТІМів – є об'єктивною основою будь-яких інших людських взаємин: ділових, сімейних, дружніх, особистих тощо. Традиційна ж психологія особистості і соціальна психологія бачили в них лише хаос.

Недосвідчений читач, погано знайомий із станом гуманітарних знань, мабуть вже завагався, чи правомірно відокремлювати соціоніку від психології [16]. Життя вирішило це питання однозначно, направивши ці науки все-таки різними шляхами.

Сучасна наука неможлива без суворої класифікації основних категорій, якими вона оперує, пояснюючи явища. Категоріальний апарат у психології нагадує зведення банальностей (за виразом соціоника-психолога Гуленка В.): даються окремі визначення описового характеру на рівні здорового глузду. До того ж вони системно не пов'язані між собою.

У подібному стані знаходилася хімічна наука в середині ХІХ століття. K тому часу накопичилася велика кількість емпіричного матеріалу про речовини та їхні властивості, частки якого були узагальнені, але ці узагальнення суперечили одне одному. "Знадобився інтуїтивний геній Менделєєва" (В. Гуленко), щоб привести все це в систему. Таким чином був відкритий періодичний закон.

Таку ж роботу в психологічних знаннях виконав швейцарський психотерапевт і психолог К.Г. Юнг (1875-1961), який побудував струнку типологію особистості, використавши дедуктивний метод, тобто пояснення наявних фактів через логічно несуперечливу систему апріорних психічних функцій і законів їх з'єднання.

Отже, підвалини науки спілкування народилися не з поступових осмислень і довготривалих спостережень (тобто не еволюційним шляхом), а раптовим поштовхом, що перевернув в одну мить всю масу застарілих догм і погано пов'язаних між собою поодиноких індуктивних припущень. Як казав ще пацієнт і учень К. Юнга Е. Метнер, це був „цілковитий переворот у психології”[54, Вступ (рос.)].

Соціоніка, впевнений директор Міжнародного інституту соціоніки Олександр Валентинович Букалов,з погляду історії і методології науки – це радикальний і революційний крок у розвитку гуманітарних і соціальних наук [9]. Йому, інтуїтивно-логічному ірраціональному екстравертові (ІЛЕ), головному соціоникові світу (Аугусти вже немає з нами), доктору філософії у галузі соціоніки та доктору філософії в галузі психології, теж добре відомо, що розрив між можливостями соціоніки– стрункої, логічної, концептуальної та емпірично підтверджуваної на кожному кроці науки – тапсихології особистості і соціології суспільства величезний.Для всього ж людства цю відмінність він порівнює лише з відмінністю між ієрогліфічним письмом та алфавітним. Це так само несподівано, як 25-30 букв абетки, що дозволяють передати будь-яку інформацію і будь-яке почуття, та як сім нот, достатніх для запису будь-якої мелодії!

Відкриття того, що стосунки між людьми визначаються їхнімиприродженими типами (навіть апріорі, тобто в поведінці людини дуже мало випадкового), стало принципово новим кроком у збагненні людини, що доцільно враховувати всім наукам про людину і суспільство.

Вступаючи в спілкування, співбесідники так чи інакше обмінюються інформацією (тобто включається механізм інформаційного метаболізму між "Я" та "Інший"). Також вони, звичайно, вступають і у стосунки, та яким (наскільки підходящим) партнером буде ваш співбесідник, залежить від того, який тип стосунків об'єктивно існує між вашими двома ТІМами. Таким чином, соціоніка відкрила й об'єктивні типи співбесідників: їх назви просто збігаються з назвами типів об'єктивних стосунків. Так, співбесідники (партнери) однакового типу називаються "тотожні", протилежного – "конфліктні", взаємно доповнюючі – "дуали" (соціоніка як наука почалася з праці Аугусти "Дуальна природа людини"), "активатори" і так далі. Одні із стосунків (як і відповідний співбесідник!) діють на психіку позитивно, як, наприклад, стосунки активації, інші – стосунки конфлікту, контролю – здебільшого негативно.

6.4. Аксіоматика соціоніки

Спочатку сходять до аксіом

а потім спускаються до практики.

Френсис Бекон.

Звичайно, аксіоматика соціоніки в різних редакціях містить менше первинних постулатів (від 4-х до 8). Тут же спеціально даємо розширену "в один бік" аксіоматику – для знайомства з соціонікою саме як з наукою спілкування (хоча це далеко ще не всі її надбання).

1. У кожної людини з народження всю інформацію про світобробляють 8 функційїїпсихіки: 4 – свідомі, 4 – підсвідомі. Вони складають апарат інформаційного метаболізму(обміну, ІМ).

2. Наявність 16-ти різних типів ІМ (ТІМів)зумовлена різною ієрархією цих функцій у психіці кожного носія ТІМу.

3. У кожного з 16-ти ТІМів можуть бути з іншими також 16 типів об'єктивнихінтертипнихстосунків (наприклад – "конфліктні"), які лежать в основі будь-яких інших стосунків.

4. Будь-якаінформаціявід людини до людини передається між відповідними її аспекту (предмету, темі )тотожними функціями ІМ.

5. Завдяки різній ієрархії функціїщемають різну міць.Найбільша різниця – в 4 рази! Тому одна й та ж інформація по-різному сприймається, розуміється людьми з різними ТІМами.

6. Під час передавання інформації з міцної функції одного на тотожну, але слабку іншого (за деяким винятком) зазвичай і виникають труднощі спілкування, розуміння, взаємодії.

7. Коли цей інший не може так само сильно вплинути зі своїх міцних позицій-функцій, таке спілкування нерівноправне (стосунки – "асиметричні") і не може тривати довго і продуктивно. Решта стосунків (12 типів) симетрична.

8. Структура й міцність функцій підсвідомості такі ж самі, як і у свідомості.

9. Людина,яка має ТІМ із такою ж свідомістю, як Ваша підсвідомість, є Вашою психічною, інформаційною та діловою половинкою з науковою назвою "дуал".

10. "Одна людина – це ТІМ.А два дуали – це Людина" – кажуть соціоники.Тільки такаЛюдинаможе бутитак званою ВРО – всебічно розвиненою особою майже без слабких сторін.

11. Сукупність усіх 16-ти ТІМів названа фундаторкою науки (литовська викладачка економіки Ăушра Аугустінáвічуте) соціоном.

12. Соціон – це одиниця інтегрального людського інтелекту.

13. Вісім дуальних діад у соціоні "живуть" у чотирьох квадрах.

14. Квадра – це сукупність 4-х взаємодоповнюючих ТІМів; дружний колективіз максимальною діловою, інформаційною та психологічною сумісністю – мрія керівника.

15. Кожна квадра має свій власний "дух" – свої окремісвіторозуміння, світосприйняття, цінності, почуття гумору тощо.

16. Квадримають назви та номери і по дві споріднені (альфа та дельта, бета та гамма) –відтак складають два соціонічних соціуми.

17. "Біла ворона" – це зазвичай член "чужого" соціумуу колективі; не конфліктна, а просто погано зрозуміла тут людина.

18. "Конфліктні" стосунки – це просто стосунки між людьми з двома діаметрально протилежними ієрархіями функцій. Винуватцем їх у колективі є тільки … керівник, який своєчасно їм не запобіг.

6.5. Кожен партнер – носій типу ІМ

Душі імператорів і шевців

скроєні на один і той же зразок.

Мішель Монтень.

Не місце прикрашає людину, а соціотип.

Савелій Кашніцький, соціоник, журналіст [29].

Пояснити, що таке тип, однаково важко як стороннім, незнайомим із соціонікою людям, так і ученим, які через свою професію займаються класифікаціями різних об'єктів і явищ. Не підлягає сумніву, що тип – це один із вищих розрядів такої класифікації [16].

Коли стверджуєш, що тип – це комплекс стійких пропорцій людської психіки, багато хто починає не погоджуватися, оскільки не вірять, що в людині є щось незмінне. Нетямущі в типології взагалі не допускають, що стійкі психологічні типи людей існують.

Соціотип (тип ІМ) – це константа, тобто незмінна частка будь-якої комунікативної системи, її невидима інфраструктура.

У кожної людини теж є свій тип ІМ, який неможливо розгледіти неозброєним оком, але саме він визначає так багато в її житті і ріднить з іншими носіями такого ж ТІМу. Люди, що відносяться до одного і того ж ТІМу, демонструють достатньо типову поведінку в тих або інших ситуаціях, а також керуються однаковими мотивами, вирішуючи певні завдання

Аугуста розробила 16 моделей психіки (Додаток 2.А), переконливо і наочно довела, що механізм селекції сприйманих психікою сигналів Юнга і є кодом інформаційного метаболізму Кемпінського, тобто – правилами мови, за допомогою якої передається інформація [3]. Кожна людина – володар одного з таких кодів, тому вона – не лише індивідуальність і представник роду людського, але і носій певного типу ІМ. Типность – результат існування 16 способів сприйняття і переробки отримуваної людиною інформації. Кожен індивід глибоко й усвідомлено відбиває тільки якусь із сторін зовнішнього світу. Особа, якщо навіть вона геніальна – всього лише частка одиниці інтегрального інтелекту людства, яка (одиниця) названа автором СОЦІОН (Додаток 1.Е).

У таблиці-додатку 1.Е 16 типів особистостей, які складають Соціон, подані по "клубах", тобто по тих сферах діяльності, де вони здатні проявити себе найкращим чином, і в яких у них, зрозуміло, є спільні інтереси ("клуби по інтересах"). Як дізнатися, що твій співрозмовник – твій одноклубник, і вам цікаво буде розмовляти на відповідні теми?

Для цього треба знати:

1. Свій соціотип (канонічну його назву, у вигляді слов’янської абревіатури – ЕСІ, наприклад).

2. Соціотип співрозмовника.

Якщо перші дві літери ваших типів збігаються – ви одноклубники: у вас однаковий базис Юнга, однакові найсильніші психічні функції, які якраз і відбиваються у назві типу: етико-сенсорний інтроверт раціональний (ЕСІ), із соціальної сфери-клубу. Якщо співрозмовник, наприклад, СЕЕ, то ви з ним – одноклубники, більше того: ви – соквадрали (див. таблицю, комірку даної сфери), а ця обставина покращує взаєморозуміння.

У таблиці здійснено багато виділень – зверніть увагу, інформація не така вже й проста. Так, усі літери, що входять до канонічноїназви типу, підкреслені. Із них напівжирним виділені в абревіатурі назви тільки перші дві, що "відповідають" за потенційні творчі здібності носія типу. 4 носії з однаковими першими літерами складають певний "клуб" – тобто саме в цій сфері діяльності лежать їхні інтереси, і тут вони будуть успішними незалежно від того, екстраверти вони чи інтроверти (за останньою літерою назви).

Узагальнюючі назви (або "місії") кожного типу ("Інспектор", "Майстер") виділені у відповідності до квадри (це одна четверта частка соціону, про яку буде сказано далі), в яку вони входять. Так, двома рисками підкреслені всі 4 типи другої квадри, напівжирним виділені всі 4 члени четвертої квадри і т.д.

У лівому стовпчику таблиці назви 4-х сфер виділені напівжирним більшим шрифтом. Ще там знаходяться узагальнюючі назви 4-х груп відповідних фахівців (управлінці, гуманітарії тощо), а у дужках – абревіатури сукупності функцій (і англійською мовою, з так званого "міжнародного коду" типу), завдячуючи наявності яких у психіці людина має потенційні здібності до діяльності саме у вказаній сфері. Там також подано пояснювальну характеристику відповідних потенційних фахівців, джерелом якої є саме ця сукупність функцій. Наприклад, сенсорика передбачає перш за все конкретику (проти абстрактики в інтуїтів), а логіка – мислення. Так відповідні фахівці дістали назву "конкретно-мислячі".

Для більшої наочності майже всю цю інформацію подано в іншому графічному вигляді (у вигляді двох дихотомій із протилежними функціями, які (дихотомії) перетинаються, створюючи тетратомію з чотирма квадрантами) на рис. 1.5.

На рис. 1.5 наочно можна побачити, що сфери-клуби з обох боків мають спільні полюси і відтак – суміжнісфери: виробничо-управлінська з одного боку – суміжна з науковою (спільний полюс – логіка), а з іншого – з соціальною (спільний полюс – сенсорика). У свою чергу і наукова, і соціальна суміжні з гуманітарною. Це говорить про те, що якщо в "своїй" сфері кожен може працювати на "відмінно", то у суміжній – теж не погано: на "добре". А от у протилежній (по діагоналі) сфері щоб йому добитися успіху, на це знадобиться чимало зусиль, що призводить до хвороб і врешті-решт навіть може скоротити життя.

Всім відомі улюблені актори і творці Володимир Висоцький, Андрій Миронов, Олег Даль, Леонід Філатов пішли від нас занадто рано, а саме через те, що займалися не своїм прямим ділом: всі вони з управлінської сфери, а були артистами, що їм коштувало дуже дорого…

Інші приклади того, що виходить із факту "людина не на своєму місці" див. у Додатку 1.Ж.

У спілкуванні людей та їх взаєморозумінні важливими моментами є рівень інтелекту і культура, до якої індивіди відносяться. Але коли говоримо про те, на що завжди налаштована наша психіка (на психічне доповнення і психологічну сумісність), найголовніше – це тип ІМ [16]. Він визначається порядком селекції та обробки психікою отримуваної інформації. Цей порядок визначає багато психічних властивостей людини: схильності, здібності, інтереси, цілеспрямованість і мотивацію поведінки, стосунки з іншими людьми, естетичні та еротичні смаки.

Так, взаємна дружба індивідів із логічним і етичним мисленням (хоч і не в кожному поєднанні) збагачує обох, збільшує їх задоволеність собою. Етичний поряд із логічним не сумнівається в логіці своїх учинків, логічний – що всі його вчинки є вчинками хорошої людини. Це й є продовження однієї людини в іншій."Одна людина – ще не людина: лише в парі вона знаходить гармонійну цілісність", – казав ще Л. Фейєрбах.

У всіх сферах людського спілкування немає правих і винуватих, хороших і поганих. Є лише люди з відповідними і невідповідними типами особистості, або ІМ. Крім того, є люди з більш урівноваженою психікою. Це ті, яким повезло, які виросли, живуть і працюють серед людей із відповідними типами ІМ. І є люди з менш урівноваженою психікою. Це ті, яким не повезло, тому що їх оточення утворене з людей із невідповідними, непідходящими типами ІМ, і його вплив деструктивний [3].

Висновки

o Людина не народжується з психікою, як чиста дошка, на якій потім можна будь що писати (родині, соціальному оточенню).

o Головною відмінністю однієї людини від іншої від народження (крім статі) є відмінність у сприйманні, обробці та видачі інформації, тобто тип інформаційного обміну (метаболізму, ІМ).

o Немає і не може бути природжених невдах, недоумків, конфліктерів тощо, а є люди не на своєму місці та не в своєму (яке здатне їх розуміти, оцінити) середовищі.

o За потенційну професійну спрямованість людини на одну з 4-ох різнихсфер діяльностівідповідають дві з 4-ох двополюсні ознаки відмінності, а саме – функції, які й дають наукову назву типу особистості цієї людини. Наприклад, логіко-інтуїтивний раціональний інтроверт ЛІІ, "Аналітик", буде дуже доречним на спеціальності "маркетинг", щоб навчитися вести маркетингові дослідження(науково-дослідницька сфера і діяльність). А от на місце з безпосередніми контактами з людьми краще його не ставити: там значно краще впораються його доповнюючі – етико-сенсорні "Продавець" і "Посередник", що й випливає з їхніх узагальнених назв.

o Молода наукасоціоніка, яка крім багато чого іншого винайшла підвалини людського спілкування, є методологічною його основою.

o Вона сформувалася як комплексний науковий напрям, основу якого склали: психологія як наука про психіку людини, соціологія як наука про стосунки в суспільстві та інформатика як наука про обмін інформацією.

o Сьогодні соціоніку можна вважати українською наукою, тому що її всесвітнє осереддя знаходиться у м. Київ.

o Не можна налагодити дійсно ефективне спілкування, не враховуючи, що кожен співрозмовник – носій певного типу особистості, яких є 16 різних.

Питання для самоконтролю та обговорення

1. Чи Ви усвідомлюєте, що співрозмовник може бути не винним у тому, що Ви його не зрозуміли? Що він Вас образив?

2. Які причини неефективного спілкування Ви бачили досі?

3. Змалюйтеокремі чотири пари протилежних ознак, що відрізняють нас одне від одного.

4. Повна назва соціонічного типу людини міститьвсі чотири відмінні ознаки –по одній із кожної пари. Складіть декілька таких назв.

5. Яка з парпротилежнихфункційраціональна: сенсорика –- інтуїція чи логіка –- етика? Чому?

6. Як тоді легко пояснити той факт, що в соціоніці назва типу має три слова (і букви в абревіатурі), а не чотири?

7. Що таке “аксіоматика”? Перелічить основні аксіоми соціоніки.

8. Що значить поняття “тотожні функції”?

9. Скільки усього психічних функцій? Чому?