Культури мовлення

У створенні враження про

сприйману людину

величезну роль грає її мова.

О. О. Бодальов.

Манера поведінки, зовнішній вигляд, стиль відіграють значну роль у формуванні першого враження, іміджу, але особистість розкривається найбільш повно у розмові, позаяк тоді проявляються освіченість (грамотність перш за все), компетентність, ерудиція, вихованість, а також інші особистісні та ділові якості людини.

Спілкування не може існувати без мови (усної, писемної), та саме мова бере найголовнішу участь у створенні іміджу людини: "відкриваючи рот, людина говорить … про себе".

Чим міцніші традиції (i норми) комунікативних якостей мовлення, чим вищий рівень духовної культури конкретного народу, тим вищий рівень культури мовлення, адже культура мовлення свідчить про його комунікати­вну досконалість, стилістичну довершеність. Мова функціонує не тому, що вона система, а становить систему для того, щоб функціонувати, задовольняти комунікативні потреби суспільства на даному етапі i в історичному розвитку (адже оцінити мову без урахування всіх етапів, які вона пройшла, щоб стати тим, чим є сьогодні, неможливо). Тому мовець повинен прагнути опанувати всю систему мови, ресурси всіх рівнів цієї системи: фонетичного, морфемного, лексичного, граматичного, стилістичного. Лише за цієї умови можна сподіватися на правильність мовлення у кожній можливій ситуації спілкування незалежно від функціонального стилю, форми (усної чи писемної) мовлення, його емоційно-експресивного забарвлення.

"Яка людина, таке в неї і мовлення", – каже латинська приказка. У наш час, як і колись, убогість мови означає убогість думки. То ж чи може допустити поважаюча себе людина, щоб мова її службових діалогів, розпоряджень, договорів, виступів перед колективом тощо була недостатньо грамотною?

Однією з головних комунікативних якостей мови визнається її правильність. Уміння правильно (тобто – за правилами, безпорушення мовної норми, грамотно) висловлювати свої думки відноситься до найважливіших зовнішніх ознак культурної людини.

Мова як зaci6 спілкування є й лишається постійним супутником i помічником людини в її пpaці, житті. Діяльність людини, якою бпростою чи складною вона не була, здійснюється з обов'язковою участю мови.

Відомо, що до розмовної мови нерідко потрапляють місцеві слова та вислови, міcцeвi особливості вимови i наголоси; розмовна мова приймає до себе різного походження «мовні потворності», що народжені або незнанням мови, або мовною неохайністю. Все це чуже правильній мові мовне сміття має усуватися зусиллями майстрів i знавців літературної мови – письменників, учених тощо: адже література в очах суспільства має бути "законодавцем мовної поведінки людей" [17]. На жаль, далеко не всі письменники i вчені уважно ставляться до мови своїх праць, творів (найперше за все – підручників та інших навчальних посібників для студентів, які мають по них навчатися). Це насамперед стосується української мови, тому що більшість жителів України вважає, що знає її, та рідко звертається по допомогу до словників, підручників й інших посібників iз труднощів цієї самостійної, багатої i вартої уваги й поваги державної мови.

Не доцільно навчатися мови на тих неподобствах, що їх можна побачити на вуличній рекламі, зовнішньому оформленні різноманітних підприємств, недостатньо відкоригованих підручниках i навчальних nociбниках, а також почути з виступів по радіо, телебаченню, тим більше – на ринку та просто на вулиці. Багато хто з молоді каже: "Bci так говорять!". Так, саме так: "маси" не дотримуються мовних норм, на "масових" творах не навчишся правильної мови. Це можна зробити тільки за допомогою уважного та систематичного читання зразкових творів літератури, словників і слухання дійсно освічених людей.

Багато вад мови пояснюється тим, що мовець не звертає на неї уваги. Говорить, як заманеться, не піклуючись про те, яким вийде те мовлення та як воно буде впливати на слухача або читача. А впливає воно іноді дуже погано: не дозволяє зрозуміти те, що має бути зрозумілим, ображає й прикро вражає (хоча могла б втішити, звеселити) та може навіть дезінформувати (згадайте "Казнить нельзя помиловать!" (рос.) без коми взагалі).

А все це через те, що той, хто говорить або пише, забуває, що він говорить і пише для людей.Повага до слова необхідна так само, як і повага до людини. Без цього не може бути розвитку, не можливе вдосконалення ні мови, ні мовця.

Люди ж є різні. Якщо декому досить, щоб зрозуміли, що він хотів сказати (мав на увазі),то іншим не байдужий той факт, що з їх мовлення або просто вислову слухач зробить висновок ще й відносно культури та освіченості мовця. Адже відкриваючи рот, людина говорить про себеі не тільки те, що хотіла сказати, а багато-багато іншого, що освічений співрозмовник здатний помітити.

Хіба зацікавлені ви в тому, щоб співрозмовник помітив вашу неосвіченість, безграмотність, відсутність культури? Адже це може бути людина, в якій, в ставленні якої до вас ви дуже зацікавлені: викладач, який має оцінювати, який ви студент Академіїабо Університету, дівчина (якщо ви – хлопець) або хлопець, якій (якому) ви б хотіли сподобатися; клієнт або партнер, якого ви не хотіли би втратити.

Відомо, що людині притаманно переносити свої риси на інших людей ("проецирувати", як кажуть психологи). Тому той, хто не звертає уваги на грамотність своєї мови, по-перше, не помічає, як кажуть інші, а по-друге, вважає, що й решта так ставиться до слів: аби було зрозуміло, щомали на увазі, а вже яксказано – це не важливо, ні на що не впливає. Саме для таких мовців маємо зауважити, що на достатньо освічених людей малограмотна мова справляє дуже прикре враження. Вона не тільки "відштовхує" від її носія, але й не дозволяє досягти головної мети будь-якої комунікації: бути зрозумілим. Адже коли форма,в якій подано думку, неправильна (особливо, коли роблять декількапомилок протягом розмови), то такого мовця або "писаку" не хочеться вже слухати (читати): хіба може щось розумне, цінне сказати людина, яка не володіє простішим засобом передавання думок, тим найпершим, чим мають володіти всі, чого навчають із першого класу школи ?! Хіба може бути ефективним спілкування за будь-якою прекрасною технологією, коли інструмент при цьому "іржавий"?

Звичайно, школа могла бути в людини якась "не столична", сільська. Але достойна поваги людина постійно вчиться, багато читає, тому має багато шансів із роками виправити свою мову, а "мимохідь" і набратися багатьох інших знань. Та коли мова малограмотна, зрозуміло, що всього цього людина не робила – тоді навіщо її слухати (читати)? Що цікавого, розумного, цінного може вона дати, коли не вчиться в інших? А хіба малограмотний студент заслуговує на добру оцінку? Аж ніяк! Адже ще на початку освіченого XX сторіччя ті, що не мали змоги набути освіти, казали: "Ми університетів не закінчували!", мовляв – знаємо, що мова в нас неправильна, але – даруйте. Але більшість студентів вчиться саме в Університетахабо Академіях,закладах вищоїосвіти вищого рівняакредитації! Кому ж, як не їм, бути грамотними?? А чого вони навчать своїх майбутніх дітей, якщо самі не знатимуть мови? Зрозуміло, йдеться про будь-яку мову, якою людина спілкується, яку вживає – не обов'язково державну.

Щодо державної мови, то значення її розвитку особливо зростає, коли починає міцнити нація [17]. Розвиток нації здійснюється за умов обов'язкової участі вже усталеної національної мови, що, в свою чергу, зміцнює внутрішню єдність цієї мови, висуваючи до неї нові, більш високі й різноманітні вимоги. Зміни в економіці, державному житті, культурі у добу національного життя народу йдуть таким чином, що сувора єдність мови стає прямою суспільною необхідністю. Отже, правильно – це добре! Це допомагає мові бути доступною, виразною й дієвою, а мовцю – бути шановною людиною.

У своїй комунікативній функції мова регулює стосунки між людьми, а в естетичній функції впливає i на почуттєву сферу людини, коригує її поведінку, психічний стан. Мовлення ж встановлює i підтримує контакт (емотивна функція мовлення), уточнює i доповнює ту чи іншу ситуацію спілкування. У цих випадках недостатньо оволодіти системою мови – треба засвоїти, довести до автоматизму механізм позамовних виражальних засобів (міміки, жесту, темпу, висоти тону тощо), які можуть бути i загальнолюдськими, i національними, навіть локальними (властивими для певного соціального середовища).

Культура мовлення формується: досконалим володінням способами поєднання слів у речення, багатством словника, умінням розрізняти нейтральні i стилістично марковані мовні одиниці, недопущенням стильового чи експресивного дисонансу, фонетико-інтонаційною виразніс­тю (у тому числі володінням темпом, ритмом, силою голосу), знанням психологічних осо6ливостей народу, якому належить дана мова. Мова не просто інформатор про набуті знання i перспективу з6агачення, доповнення, уточнення цих знань – вона i барометр людських стосунків: апелюючи не тільки до мозку, а й до серця (емоційної сфери психіки) людини (можливо, спочатку до почуттів, а через них – до інтелекту). Мова через акт мовлення спонукає адресата до відповідної реакції на волю відправника інформації. «Мовна глухота є свідченням глухоти духовної. Отже, добре мовлення – це не просто лад слів, а й ладдумок та почуттів (навіть коли мовлення афективне – дуже емоційне, схвильоване – у ньому має бути хай осо6ливий, та все ж лад)" [27].

Тому, визначаючи якісні ознаки культури мовлення (а поняття «культура мовлення» вже перед6ачає якісну характеристику), враховуємо як суто мовні його особливості (ступінь оволодіння чинними в конкретну добу нормами), так i позамовні чинники (знання законів мислення, практичний досвід мовця – життєвий, віковий i мовленнєвий, психічний стан, тип особистості мовця, мету, спрямованість спілкування тощо). З огляду на це основними комунікативнимиознаками культури мовлення є: правильність, точність, логічність, багатство (різноманітність), чистота, доречність, достатність (поняття кількості мовлення), ясність, виразність, емоційність. Звичайно, всі ці ознаки підпорядковуються одній глобальній – правильності, 6о залежать від того, порушені чи не порушені у мовленні правила: організації мовної системи, логіки чи психології, естетики чи етики. Отже, культура мовлення – це культура мислення і культура суспільних (соціальних) i духовних стосунків людини.

Так, варто нам заговорити, як ті, що чують, одразу знають, хто ми такі, або думають, що знають. Ми виказуємо себе, свій соціально-економічний і освітній статус. Мабуть, можна приховати своє походження, освіту і таке інше, але більшості людей це не вдається – їх виказує мова.

Отже, високого рівня культури мови можна досягти, якщо:

1.Багато читати

2. Уважно слухати живе слово, аналізувати його правильність

3. Працювати зі словниками

4. Не піддаватися впливам різних “модних” тенденцій

5. Навчатися чути себе,свої помилки

Під час користування мовою важливо враховувати і правила мовної поведінки, що зв'язані з усталеними в кожному суспільстві неписаними законами ситуативного використання мовних одиниць. Це насамперед стосується етикету – вітання, звертання, вибачення, подяки тощо, різного роду прояву ґречного, доброзичливого ставлення до співрозмовника, будь то однокурсник, клієнт, партнер, покупець, підлеглий, не говорячи вже про Вчителя.

2.2. Заповіді правильного мовлення

Заговори, щоб я тебе побачив.

Сократ.

Мова здатна точно і неупереджено фіксувати інтелектуальні міркування людини, служити засобом передачі однозначно трактованих повідомлень. Саме тому мова успішно використовується для закріплення і передачі різного роду наукових ідей, а також координації спільної діяльності, для осмислення душевних переживань людини, її взаємин з іншими людьми.

Західні фахівці з бізнес-етикету пропонують "10 заповідей правильного мовлення", в яких насправді йдеться не лише про мовлення, а про ставлення до співрозмовника. Виявляється це ставлення ще у манері поведінки: виразі очей та міміці обличчя, певних позах та жестах, тоні та тембрі голосу тощо.

1. Знайте предмет розмови. Недоцільно вступати в обговорення питання, з яким ви мало знайомі. Думку свою слід у діловій розмові (у приватній теж не завадило б) висловлювати тільки тоді, коли нею зацікавляться.

2. Ставтеся до співбесідника з повагою:

o вважайте, що співбесідник не дурніший за вас;

o уважно слухайте його;

o стійте прямо;

o не тримайте руки в кишенях;

o на сходинках сходів стійте так, щоб не бути вище за співбесідника;

o письмове повідомлення має бути на акуратному аркуші і грамотно написано та оформлено.

3. Уникайте мовних шаблонів, а також слів-паразитів:

коротше, як би, Ви що? як мовиться, прикинь, розумієте.

4. Уникайте акцентів і змішення мов.

5. Використовуйте особисту чарівливість: посмішку, уміння слухати (пасивно, активно).

6. Не зловживайте привілеєм оратора – не спотворюйте істину,

дотримуйте чесне слово ділової людини.

7. Володійте майстерністю логічних наголосів: виділяйте головне.

8. Користуйтеся живою мовою: метафорами, порівняннями, епітетами.

Така мова більш дохідлива.

9. Використовуйте техніку драматизації мови: прискорення та уповільнення темпу, зміну тембру і так далі.

10. Пам'ятайте, що ваша цілісність, розум і людяність володіють

великою силою впливу.

2.3. Мовна ситуація в Україні

Прекрасна думка утрачає свою ціну,

якщо вона дурно виражена.

Вольтер.

А) Державна мова. Недосконале володіння літературною мовою породжує численні мовно-стилістичні помилки у спілкуванні, що звичайно ж непокоїть фахівців-філологів [22]. Порушення мовних норм спричиняє появу в мовленні помилок різного роду. По-перше, порушення норм наголошення й вимови під впливом близькоспоріднених мов призводить до появи в мовленні фонетичних помилок. Найчастіше допускаються акцентологічні помилки в таких словах: украΐнський, бухгáлтери, мéнеджмент, мáркетинг, пóказ, вúпадок, вчéння, завдáння, значýщий, запитáння, вирáзний, вимóва, вúтрати, гуртóжиток, діалóг, корúсний, надбáння, новúй, пóмúлка (помилóк), оглядáч, читáння, пізнáння, госпóдар, договíрний, докумéнт, помилкóвий, приєднáння, одинáдцять, черговúй, цемéнт, цéнтнер. До фонетичних помилок філологи відносять „акання”, м’яку вимову шиплячих, неправильну вимову звуків [дж]; [дз]: хожу, кукуруза замість ходжу, кукурудза.

Студенти, що вивчають економіку, послуговуються багатьма іншомовними термінами і поняттями з економіки України та МЕВ: „менеджмент”, „маркетинг”, „брокер”, „дилер”, „маклер”, „овердрафт”, „лізинг”, „авізо”, „інноваційний”, „інновація”, „інсайдер”, „комерція”, „концепція”, „кур’єр”, „кредит”, „претензія”, „ремітент”, „статус”, „статут” тощо. Незнання усталених норм наголошування та написання цих слів призводить до помилок у текстах та усному мовленні і справляє прикре враження. Водночас вважають філологи невиправданим використання таких слів, як „бізнес” замість „підприємництво”, „бізнесмен” замість „підприємець”, „самміт” замість „нарада”, „консумент” замість „споживач”, „комунікація” замість „спілкування”.

Деякі мовці вживають слова у невластивому цим словам значенні, що призводить до лексико-фразеологічних помилок у мові. До групи лексичних помилок слід віднести неправильне використання слів і термінів (наприклад, “драбина” замість “сходи”), неправильне використання слів-синонімів (наприклад, “квапитися” замість “поспішати”), слів-паронімів (помістити – розмістити, отримати – утримати, гарантійний – гарантований), які розрізняються відтінками значень, лексичною сполучуваністю або стилістичним забарвленням.

До цієї групи слід додати також неправильне використання фразеологічнихсловосполучень. Фразеологічні, тобто зв’язані словосполучення, на відміну від вільних словосполучень, що складаються в процесі оформлення і вираження думки, відтворюються в тексті як готові одиниці мови. Так, часто змішуючи компоненти у близьких за значенням фразеологізмах, вживають у мові неправильні словосполучення „відіграє велике значення”, „вірна відповідь”, „тактична поведінка”, „прийняли участь”, „приймають участь”, "відношення студента до фаху" тощо замість словосполучень „має велике значення”, „правильна відповідь”, „тактовна поведінка”, „взяли участь”, „беруть участь”, "ставлення студента до фаху".

Студенти частіше за все перекладають усталені вирази дослівно, руйнуючи і форму фразеологізму, і його значення. А ще – складають взагалі не існуючі у мові (і в жодному словнику!) слова-кальки з російської: "співпадіння" та "взаємовідносини", "остальні" тощо замість "збіг", "взаємини" та "решта".

У мові багатьох студентів (а часто – і викладачів) зустрічаються морфологічні помилки(неправильний добір граматичних форм стану, неправильне узгодження означень): п’ять кілограм апельсин, сім гривнєй замість п’ять кілограмівапельсинів, сім гривень. Не говорячи вже про відмінювання чоловічих прізвищ на –ко: реферат студента Петренко, разом із Бойко Сергієм замість реферат студента Петренка, разом із Бойком Сергієм.

Також можна зустріти неправильне утворення ступенів порівняння прикметників: більш ефективніший замість ефективніший, більш ефективний; самий найсучасніший замість сучасний, найсучасніший.

Дуже часто зустрічається неправильне утворення відмінкових форм числівників: двоє студентів, троє професорів, п’ятидесяти, трьохстами, семистами замість два академіки, три професори, п’ятдесяти (п’ятдесятьох), трьомастами, сьомастами (сімомастами). Подібно до російської мови часто форма теперішнього часу „є” від дієслова „бути” замінюється дієсловом „являтися”. Наприклад: "І. П. Васильченко являється автором підручника „Вища математика для економістів”. "Являтися" може хтось уві сні та Христос народові.

У мові часті також синтаксичні помилки (через те, що іменникове керування в українській і російській мовах також часто не збігається), що є доказом порушення норм керування та узгодження: навчання (чому?) економіці, екзамен (по чому?) по математиці, згідно (чого або чому?) наказу, відповідно (з чим?) з вимогами вищої школи, властивий (для кого?) для неї, дякувати (кого?), постачати (кого? чим?) замість навчання (чого?) економіки, екзамен (з чого?) з математики, згідно (з чим?) з наказом, відповідно (до чого?) до вимог вищої школи, властивий (кому?) їй, дякувати кому?, постачати кому? що? тощо.

До синтаксичних помилок належить і неправильне використання прийменників при перекладіприйменниково-іменникових конструкцій, що так само ґрунтується на розбіжностях у керуванні (принять во внимание – взяти до уваги, согласно приказу – згідно з наказом, ввести в состав – ввести до складу) тощо. Наприклад, багатозначність російського прийменника “по” є причиною того, що чимало конструкцій, до складу яких він входить, перекладається з помилками.

Крім того, слід пам’ятати, що в українській мові, на відміну від російської, майже не вживаними є активні дієприкметники, які утворюються від дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів –ач(-яч), -уч(-юч): в’яжучий, бажаючий, лежачий. Студенти нерідко утворюють подібні форми під впливом російської мови, хоча для української мови правильним і більш усталеним є вживання замість них підрядних речень із сполучниками та сполучними словами “що” та “який".

Часто в мові трапляються речення, які починаються дієприслівником "не дивлячись" замість прийменників „незважаючи”, „невважаючи”. Це чиста калька з російської! Досинтаксичних помилок відносять і неправильне вживання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів: "дякуючи співпадінню обставин" замість "завдяки (або завдячуючи) збігу обставин". Філологи також закликають кожного фахівця (тим більше – майбутнього) постійно підвищувати культуру свого професійного мовлення, використовувати оптимальні для культурного мовлення мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови, правилам педагогічного спілкування [22].

Деякі філологи вважають основними такі 4 показники культури мови:

1. Вимова.

2. Граматика.

3. Словниковий склад і словниковий запас.

4. Стилістика.

1. Неправильний наголос (наприклад, безсмертні російські “средствá”, ”обеспечéние”) та інші помилки вимови у публічному виступі викликають сховані (і не тільки!) глузування, а в діловій бесіді освічений співрозмовник звичайно не знає, що робити: виправляти помилку, ризикуючи викликати невдоволення того, хто говорить, чи промовчати, обійти її увагою, тим самим розписавшись у власній неграмотності.

3. Небажано також зайве вживання іноземних слів. У тому випадку, коли можна підібрати відповідне українське слово, слід користатися їм.

4. В усній і письмовій діловій мові неприпустимі порушення правил відмінювання і дієвідміни. Дослідники етики ділових стосунків рекомендують фахівцю (а тим більше – менеджеру) разом зі словником з мови тримати на робочому столі чи в іншім зручному місці звичайну шкільну граматику.

Мінімальна вимога до гарного стилю мови – правильне вираження думок відповідно до сучасних норм літературної і ділової мови; максимальна – перебування найбільш удалого словесного виразу для думки, що відповідало би ситуації, індивідуальним психологічним якостям того, хто говорить, складу слухаючих, специфіці їхнього сприйняття тощо.

Б) Російська мова.Наукове обґрунтування ролі і місця російської мови в підготовці кадрів для економіки України і зарубіжних країн належить до найменш розроблених проблем вищої школи і в той же час найбільш актуальних завдань сучасної методики викладання [23]. Всебічне вивчення проблем функціонування російської і української мов в системі вищої освіти України, визначення їх місця і ролі в підготовці кадрів для економіки України і зарубіжних країн є одним із першочергових завдань вітчизняної мовознавчої і педагогічної науки. Модернізація вищої школи України в контексті вимог процесу Болонського диктує необхідність осмислення ролі російської мови як світової в оволодінні спеціальністю і підготовці бакалаврів, фахівців і магістрів перш за все для зарубіжних країн.

Аналіз нинішнього стану переходу вищої школи України на українську мову навчання вітчизняних і іноземних студентів приводить до такого висновку: у багатьох вузах підготовка фахівців ведеться частково на державній мові, а в основному – російською мовою. В даний час, коли Україна прагне ввести вищу освіту і науку в Європейський і світовий освітній, науковий і культурний простір, де російська мова як найважливіший засіб міжнародного спілкування і співпраці грає разом з іншими світовими мовами особливу роль, настає новий етап у використанні її у підготовці бакалаврів, фахівців і магістрів для економіки Української держави і багатьох зарубіжних країн.

Осмислення ролі і місця російської мови системі вищої освіти нашої країни продиктоване не лише повсякденними потребами іноземних студентів у її вивченні, але і тим, що російська мова як світова є робочою мовою ООН, СНД та інших міжнародних організацій,важливим засобом розвитку співпраці між Україною і зарубіжними країнами. Враховуючи її значну роль в обміні економічною, науковою і технічною інформацією, взаємозбагаченні, розвитку взаємодопомоги і міжнародної співпраці, активізації міжкультурного діалогу, необхідно досліджувати її місце в підготовці фахівців для економіки України і інших країн, набутті вищої освіти європейського і світового рівня, усунути негативні явища, що знецінюють її світове значення.

З утворенням незалежних держав СНД російська мова в Україні перетворилася з обов'язкового предмету в підготовці фахівців для економіки зарубіжних країн в одну з іноземних мов, яка, на жаль філологів, офіційно не введена у програми і навчальні плани підготовки бакалаврів і магістрів. Істотно змінилися умови функціонування російської мови у вищій школі нашої країни, що знайшло віддзеркалення в різних підходах до визначення її місця і ролі в системі вищої освіти України.

Осмислення ролі і місця російської мови системі вищої освіти нашої країни продиктоване не лише повсякденними потребами іноземних студентів у її вивченні, але і тим, що російська мова як світова є робочою мовою ОО Подальше вдосконалення управління якістю підготовки іноземних студентів у вузах України, формування професійної і комунікативної компетенції українських і зарубіжних економістів, підприємців і менеджерів сьогодні як ніколи тісно пов'язано з мовною підготовкою студентів, оволодінням ними навиками професійного спілкування російською мовою як одної із мов міжнародного спілкування і співпраці. Важливо глибше проаналізувати проблеми викладання української, російської та іноземних мов у вищій школі України, пам'ятаючи про те, що в багатьох зарубіжних країнах у роки співпраці з СРСР були відкриті навчальні центри і підготовчі курси російської мови при деяких ВНЗ і посольствах Радянського Союзу, працювали гуртки і факультативні курси для охочих вивчати російську мову з метою подальшого набуття вищої освіти в нашій країні.

Незважаючи на істотні відмінності в поглядах на роль російської мови у вищій школі України, викладачам вузів зрозуміло, що вітчизняні та іноземні студенти мають знати не лише державну мову України, але і російську мову як найважливіший засіб оволодіння спеціальністю, розвитку міжнародної 1.співпраці. В умовах входження України в Європейський освітній простір, де російська мова серед інших 24 національних і регіональних мов увійшла до «Європейського мовного портфеля» і включена в його мовний паспорт,необхідно, вважають філологи, на новому рівні осмислити проблеми мовної підготовки українських і іноземних студентів у вузах нашої країни.

Викладачі "мовних" кафедр вважають [23], що слід вирішити багато питань підвищення якості мовної підготовки майбутніх економістів і фахівців інших профілів для економіки нашої держави так інших країн світу, представники яких набувають вищої освіти в українських вузах, ввести російську мову як одну зі світових мов у програми підготовки кадрів, забезпечити управління процесом оволодіння мовою спеціальності, навичками та уміннями міжнародного спілкування.

Ми цілком згодні з ними, тому на заняттях приділяємо увагу і цій фактичній мові спілкування студентів і викладання багатьох предметів (Додаток 1.А). Тим більше, що наша практика викладання і спілкування показує наявність великої кількості помилок в обох мовах (перш за все – змішення мов і їх правил), а єдиний мовний курс "Українська мова професійного спрямування" викладається за навчальним планом тільки в шостому семестрі.

2.4. Есперанто – інтернаційна мова спілкування

Вір, щоб розуміти.

Августин Блаженний.

Есперанто – це міжнародна мова (не іноземна!), яку штучно створено спеціально для спілкування між людьми з різними національностями. ЇЇ започатковано у польському місті Білосток (в якому жили люди великої кількості національностей) доктором Людвигом Заменгофом у 1887 р. Більш як 100 років всебічного її використання довели, що есперанто– жвава мова, якою можна виразити будь-який відтінок людської думки. Тому на ній пишуть вірші, пісні та поеми, романи, п'єси та лібрето опер, дисертації та доповіді на деяких міжнародних симпозіумах (медичних, космічних, Інтернет-конференціях, де вона давно прийнята робочою, тощо), а також віщають радіо і телебачення. Тільки Радіо Варшави щоденно готує 5 півгодинних програм на есперанто. Дуже розвинена ця мова також у Франції, Угорщині, Японії тощо.

Вже в 1888 році з’явився перший часопис "Esperantistо" ("Есперантист"), який дав поштовх періодичним виданням цією міжнародною мовою, яких зараз у світі нараховується понад 100.

Координує діяльність есперантистів Усесвітня Есперанто-Асоціація (УЕА), штаб-квартира якої знаходиться в Роттердамі (Нідерланди).

До складу УЕА входить і Українська Есперанто-Асоціація (УкрЕА), а також есперанто-спілки у всіх значних містах світу.

УкрЕА було створено у Полтаві в 1989 році, а есперанто-рух зародився одразу ж після створення мови, причому перший осередок есперантистів з’явився в 1890 році в Одесі. Через це есперантисти називають Одесу "lulǐlo de esperanto" – "колиска есперанто". В Одесі ж, за адресою: Дерибасівська, 3 знаходиться єдиний на території колишнього СРСР пам’ятник Заменгофу, його погруддя. Коли одеські есперантисти проводять міжнародні конгреси, завжди обов’язково відвідують із гостями це місце в суто одеському дворику. В більш буденні зустрічі просто пораються коло нього: міські есперанто-організація "дорослих" "Blanka akacio" ("Блáнка акацίо" – "Біла акація") та юнацька "Verdáĝo" ("Вердáжо" – "Зелень").

Есперантисти зі всього світу збираються на свої щорічні міжнародні конгреси, які проводяться кожного разу в іншій країні та нараховують більш як 3000 учасників.

Есперанто – це мова дружби, яка не належить жодному народові окремо. Есперантослугує всім, хто воліє їм користуватися. Він нейтральний та однаково доступний для культур великих і маленьких народів, для Сходу і Заходу, Півдня і Півночі. Це через те, що ця мова дуже легка для вивчення: 16 правил і жодного винятку!

На відміну від деяких мов (української, російської, німецької тощо), в яких є звертання на "Ти" і "Ви", есперанто має лише одне ввічливе звертання (як англійська), але на "Ти" (тобто в однині). Читається ж воно "Ві".

Приклади запису на есперанто: "Mi volas scii esperanton" – "Мі волас сції есперантон" – "Я хочу знати есперанто"."Mi volis… –"Я хотів …". "Mi volus … " – "Я хотів би …". "Mi amas esperanton" – "Я полюбляю есперанто" тощо.

При вимовлянні слова наголос завжди роблять на передостанній склад: "асоціацǐо".

За будовою мова есперанто подібна до багатьох європейських мов. В есперантоблизько 60% латинських коренів і 40% слов’янських, а також дуже проста і логічна граматика, що дозволяє з базових елементів мови створювати безліч нових слів із зрозумілими складниками. Завдяки своїй простоті і логічності, а також нейтральності, есперанто є ідеальним мостом між різними народами і країнами. Декларація 27-ми визначних членів Французької Академії наук називає цю мову "архітвір логіки і простоти".

В середньому на засвоєння есперанто витрачається в 10 разів менше часу, ніж на засвоєння будь-якої національної мови. Крім того, будь-яка національна мова значно швидше й легше засвоюється, якщо її вивченню передує вивчення есперанто,що не раз вже було помічено есперантистами на практиці.