Методологічні засади розуміння національної культури. Предмет та завдання вивчення курсу «Історія української культури».

Кафедра соціальних та правових дисциплін

Історія української культури

Блок змістовних модулів 1

Основи теорії культури. Генезис української культури у контексті надбань світової цивілізації

Змістовний модуль 1. Теоретичні аспекти культури

Заняття 1. Культурологічний підхід до аналізу культури.

1. Методологічні засади розуміння національної культури. Предмет та завдання вивчення курсу «Історія української культури»

2. Поняття, функції, типи культури. Поняття «етнічна культура». Періодизація історії розвитку української культури.

Харків 201

Вступ

Дисципліна носить назву “історія української культури”. Як і інші гуманітарні дисципліни, вона допомагає формувати наш світогляд, сприяє розвитку мислення та духовності, створює необхідний базис для засвоєння спеціальних дисциплін.

Ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку української культури на тлі світових культурних надбань людства, забезпечує розуміння системного зв’язку всіх складових культури – мистецтва, матеріальної культури, наукового знання, усіх форм духовних цінностей, формує світогляд.

Актуальність і значення курсу “Історія української культури” полягає у тому, що він формує науковий світогляд студентів (курсантів), загальноосвітній, фаховий та культурний рівень майбутнього спеціаліста. Курс включає 2 блоки змістовних модулів, які охоплюють основні знання з історичного розвитку української культури у нерозривному зв’язку зі світовою культурою та знання з українського народознавства. Починається вивчення дисципліни з короткого ознайомлення з теоретичними основами курсу. Основними видами навчальних занять є лекції, семінарські заняття, самостійні роботи під керівництвом викладача; окремі теми та питання виносяться на самостійне вивчення, підсумковий контроль засвоєння знань проводиться у формі екзамену у тому випадку, якщо курсант (студент) бажатиме мати оцінку за вивчення дисципліни кращу, ніж отримав протягом семестру у процесі складання необхідних завдань для вивчення навчальних модулів (зокрема написання контрольних робіт, реферату, відпрацювання кожного семінарського заняття тощо).

На вивчення дисципліни відводиться 72 години, з яких у студентів 36 – під керівництвом викладача (з них на лекції -16 годин, на семінари – 16 годин, на контрольні роботи – 4 години), 36 годин заплановано самостійної роботи по опануванню студентами навчального курсу.

У курсантів – 48 годин відбудеться під керівництвом викладача ( з них на лекції - 20 годин, на семінари – 22 годин, на самостійну роботу під керівництвом викладача – 2 години, на контрольні роботи – 4 години), 24 години заплановано самостійної роботи по вивченню курсантами навчального матеріалу.

Методологічні засади розуміння національної культури. Предмет та завдання вивчення курсу «Історія української культури».

Культура українського народу розвивалася не ізольовано від культур інших народів, а перебувала, закономірно, в контексті світового культурного процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, переймаючи і творчо осмислюючи надбанні інших народів. Цим самим вони розвивали не лише національну культуру, але й зробили вагомий внесок у скарбницю світової. Характерною особливістю української культури є її відкритість і стабільність, здатність сприймати й українізовувати різні культурні впливи. Завдяки цьому українська культура протягом своєї історії двічі змогла відродитись і зберегти духовний генофонд нації в умовах колоніального гніту.

Українська культура століттями розвивалась в лоні литовської, польської, російської. Тому вона оцінювалась окремими дослідниками як похідна та «провінціальна». На розвиток української культури негативно впливала відсутність власної державності, єдиної національної політики в галузі культури. В умовах колоніальної залежності сковувався творчий дух і самобутність нації, гальмувались або ставали неможливими культурні процеси.

Здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості нації і складний процес переходу до нового суспільства на зламі епох вимагають нового висвітлення культурологічних проблем, відкривають нові обрії розвитку української культури. Все це зумовило зростання інтересу до історії та проблем української культури.

Розкрити сутність і національні особливості української культури можна на основі сучасної теорії культури, яку прийнято називати культурологією. Це порівняно молода наука, хоча своїми витоками вона сягає аж до античного світу.

Дослідження культури має глибокі філософські традиції, воно завжди цікавило представників інших наук – археології, етнографії, психології, історії, соціології. Культурологія як самостійна наука починає формуватися лише з середини ХХ століття, виходячи з-під опіки філософії.

Термін «культурологія» запропонував у 1909 р. німецький філософ, фізик В. Освальд. Вчений не лише показав різницю між культурологією та соціологією, а й використав термін «культурологія» для опису специфічних явищ, якими є культура як феномен суто людської діяльності. В. Освальд фактично визначив місце культурології в системі інших наук.

У 1939 р. американський філософ Леслі Уайт (1900-1975) незалежно від В.Освальда повернувся до тлумачення терміну «культурологія», вводячи його в контекст антропологічних досліджень про культуру. Його праця «Наука про культуру» (1949) сприяла виділенню культурології в окремий напрям досліджень, поставила питання про необхідність визначити предмет культурології як науки та започаткувала цілісний підхід до визначення культурних явищ.

Однак в західноєвропейській традиції культурологія в розумінні цілісного сприйняття культури не утвердилась. Переважно феномен культури розглядався із соціально-етнографічних позицій. Тому провідними науками про культуру в Європі й Америці стали соціальна та культурна антропологія, семіотика та пост культурна лінгвістика (постмодернізм).Зокрема, значного поширення в західній культурології набула культурна антропологія. Її називають ще етнічною чи етнологічною культурологією. Вона вивчає традиції, звичаї, обряди, ритуали, міфи і вірування, а також весь уклад життя традиційних. Докапіталістичних суспільств і так званих «архаїчних» народів.

У Росії ж термін «культурологія» закріпився. Так культурологія як наука виділилася в окремий напрям. Який поєднав культурно-історичний, філологічний, просвітницький та ідеологічний аспекти культури, філософію, міфологію, етнографію, психологію. Художню практику.

Українська культурологія – досить молода галузь гуманітарного знання. Вона почала активно розвиватися в останнє десятиліття.

В українській культурології можна виділити декілька напрямів дослідження. Насамперед – це традиційна історична культурологічна школа. Її головне завдання-дати конкретні знання про той чи інший тип культури. Предмет історії культури охоплює світову, національну або регіональну культури чи певну культурно-історичну епоху. Наприклад Середньовіччя, відродження тощо. Ця школа намагається не стільки пояснити, скільки виявити та описати факти, події та досягнення культури, виділяючи в ній найвидатніші пам’ятки, імена авторів і творців.

Другий напрям – це філософія культури.Вона є загальною теорією культури, тому її завдання полягає в осмисленні та поясненні культури через її найзагальніші та найістотніші риси. Філософія культури досліджує сутність культури, її відмінності від природи, співвідношення з цивілізацією й іншими явищами. Предметом її вивчення є структура. Функції та роль культури у житті суспільства і людини. Філософія культури спрямована на виявлення провідних тенденцій в еволюції культури, на розкриття причин її розквіту і кризових явищ тощо.

Третім напрямом є соціологія культури.Вона досліджує функціонування культури або в цілому, або наявні в ній субкультури – масову та елітарну, міську та сільську, молодіжну. Професійну тощо.

Її цікавлять зрушення та зміни, що відбуваються в культурі в культурі, їхня динаміка, реакція на ці зміни тих чи інших верств суспільства та суспільних інституцій.

До соціології культури тісно примикає психологія культури, у якій розглядається тенденція виділитися в самостійну наукову дисципліну. Вона вивчає особистісне ставлення до культури, своєрідність духовного насичення людини в рамках певного культурного простору. На основі соціально-психологічних досліджень психологія культури виділяє культурно-історичні типи особистості, характерні для даного соціуму.

Отже, культурологія – це наука, що формується на стику соціального та гуманітарного знання про людину та суспільство, вивчає культуру як цілісність, як специфічну функцію і модель людського буття. Культурологія є емпіричною наукою, що аналізує конкретно-історичні явища культури та виявляє універсальні закономірності зародження, функціонування та зміни культурних феноменів.

Культурологія як самостійна наука має власний предмет дослідження та співвідносні йому методи дослідження.

Як було зазначено, культурологія вивчає культуру у всіх її виявах, тому її предметом є культура у всіх її аспектах: її визначення, вивчення її природи, походження, типологія, історія розвитку.

У 2003 р. «Культурологію» було введено як базову навчальну дисципліну в перелік обов’язкових предметів, що вивчаються у вищих закладах України. Починаючи з 2010 року, МО та науки України у системі культурологічних знань зробило особливий акцент на вивченні самобутньої української культури.

«Історія української культури» як навчальна дисципліна щільно пов’язана з історією України, історією художньої культури, історією мистецтв, проте вона відрізняється від них в першу чергу теоретичним базисом, комплексним обґрунтуванням розуміння культури. Теоретичне осмислення культури при вивченні ІУК включає не тільки теорію, а й історію культури, особливості українського народознавства. ІУК аналізує в першу чергу історію української культури (її зародження, становлення, розвиток) на тлі світових культурних досягнень, особливу увагу привертає етнографічному блоку з вивченням історичних основ народної культури, розглядом народної та родинної обрядовості.

Предметом вивчення історії української культури як навчальної дисципліни є зародження, становлення, розвиток духовної та матеріальної культури українського народу на тлі світових культурних досягнень в певні історичні періоди, здобутки традиційної української народної культури та вплив культурних національних досягнень на всі сторони життя українського етносу.

Дисципліна «Історія української культури» буде вивчатися за кредитно-модульною системою, передбаченою Болонською декларацією, яку було підписано Україною. Як відомо, передумовою входження України до єдиного європейського та світового освітнього простору є запровадження в систему національної вищої освіти вимог Болонської декларації, спрямованої на формування загальноєвропейської системи освіти.

«Кредитом» прийнято називати той термін, проміжок часу, який відводиться для вивчення навчальної дисципліни. «Модуль» – це закінчений блок інформації. Головним засобом модульного навчання є модульна програма, яка складається з окремих модулів.

На вивчення «Історії української культури» відводиться 72 години. Навчальна програма з курсу поділяється на 2 блоки змістовних модулів: І блок - «Основи теорії культури. Генезис української культури у контексті надбань світової цивілізації»,ІІ блок – «Українське народознавство».

Модульна технологія орієнтована на різні види та форми навчання, спрямовані як на роботу під керівництвом викладача, так і на самостійну роботу студентів(курсантів), яка передбачає глибоке засвоєння навчального матеріалу шляхом опрацювання рекомендованої літератури, розв’язання тестів, написання контрольних робіт, рефератів, участь у ВНТК іС.

Для оцінки рівня знань курсантів (студентів) в межах кожного модуля використовуються різні форми контролю (поточний, рубіжний, контроль виконання студентами позааудиторних завдань /написання реферату, вивчення самостійно певних тем, питань курсу тощо/, їх участі в науково-дослідній роботі). В кінці кожного модуля студент має отримати попередню оцінку з усіх видів роботи даного модуля. Оцінка «4» або «5» з усіх видів робіт навчальних модулів, при відсутності пропусків занять надає можливість студенту бути атестованим з дисципліни. Такий підхід стимулює студентів працювати більш ритмічно, активізує діяльність у процесі здобування знань з «Істрії української культури».