Поняття, функції, типи культури. Поняття «етнічна культура». Періодизація історії розвитку української культури.

Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини і суспільства – явище багатогранне.

Сьогодні існує понад 500 визначень культури. Це пояснюється багатогранністю феномена і широким вживанням терміна “культура”.

Слово “культура” походить від лат.cultura та в перекладі означає обробка землі. Тому культура – це “культивування” ґрунту, обробка саду, догляд за рослинами, тваринами тобто землеробство та сільське господарство. Термін “культура” вперше зустрічається в одному з творів знаменитого римського оратора Цицерона (45р. до н.е.)

Перше значення цього терміну, як обробка ґрунту, означає зміни в природі під впливом людини, на відміну від змін, які викликані природними причинами.

Вже в цьому первісному змісті терміна було підкреслено важливу особливість культури – її людський фактор, висловлено ідею впливу людини та її діяльності на оточуючий світ. Пізніше культуру стали розуміти як “людяність”, що виділяє людину з природи, варварського стану. Культура стала мірою того, що відрізняє цивілізовану людину від дикуна, природне від неприродного (тобто штучного). Відтоді слово «культура» починає вживатися як синонім вихованості, освіченості людини, і в цьому значенні воно увійшло в усі європейські мови, в тому числі й українську.

Проте на цьому еволюція лексеми «культура» не закінчується. В епоху Раннього Середньовіччя вона використовується в значенні аграрного виробництва («agri cultura»), а щодо інших сфер людського буття вона трансформується в слово «cultus» (культ), яке передбачало здатність людини розкрити власний творчий потенціал в любові до Бога. З розвитком феодальних відносин «культура» стала асоціюватися міським укладом життя, а ще пізніше, в добу Ренесансу, - з досконалістю та активізацією інтелектуального та творчого потенціалу людини.

На межі Середніх віків та Нового часу поняття культури набуло світоглядно-морального змісту. Німецький вчений Самуель Пуфендорф (1632-1694) у 1684 р. вперше вживає слово «культура» як самостійний термін для означення духовного світу людини , яка починає освідомлювати себе силою, здатною протистояти «натурі» (природі), а «культурна» європейська людина нового часу наділяється якостями, які значно відрізняють її від «природної» людини минулого. Перед мислителями постають питання про сутність нового середовища життя, що створюється людиною на противагу природі, про його вплив на саму людину, про те, лихом чи благом є новий, штучно створюваний людиною світ.

У європейській думці Нового часу культура розглядалася насамперед як феномен духовного порядку, як наслідок і прояв творчої діяльності в галузі науки, мистецтва, релігії, права тощо.

Майже всі просвітницькі концепції культури базувалися на ідеї загальності людського розуму та його законів; вони природно пов’язали культуру з тими перевагами і благами, які несуть людині вдосконалення й застосування розуму. Французькі просвітителі вважали, що «культурність», «цивілізованість» нації чи країни, на противагу «дикунству» і «варварству» первісних народів, полягають у «розумності» суспільних порядків, вимірюються сукупністю досягнень у галузі науки і мистецтв. Однак у межах Просвітництва виникає критика існуючої «культури». Жан Жак Руссо (1712-1778) протиставляє зіпсованості та розбещеності «культурних» європейських націй простоту і моральну чистоту народів, які знаходяться на патріархальній стадії розвитку. Але це не варто трактувати як заклик до повернення назад; швидше – це заклик до того,, щоб, виходячи із знання певних переваг минулого і вад сучасності, знайти шлях для «виправлення» людини.

Світоглядно-моральні засади розуміння культури, раціоналістичні та натуралістичні уявлення про природу людини похитнули наслідки Французької революції 1789-1799 рр. Осмислення колізій нової цивілізації підтвердило істину: для вдосконалення («окультурення») людини і суспільства розвиток душі має не менше значення, ніж розвиток розуму.

Цілком зрозуміло, що основа і витоки відтак вбачалися німецьким філософом Мануїлом Кантом (1724-1804) не в самій природі людини, а в сфері її морального існування; німецькі романтичні мислителі Фрідріх Шиллер (1759-1805) та брати Шле гелі – Фрідріх (1772-1829) і Август (1767-1845) шукали сутність культури в царині естетичної свідомості людини, поєднуючи її чуттєво-емоційну та раціоналістичну природу.

Отже, з перебігом часу поняття культури змінювалася залежно від змісту, що в нього вкладався. Але як би не різнилися підходи до визначення поняття «культура», практично всі вони збігаються в одному – це характеристика способу життєдіяльності людини, а не тварин. Культура – основне поняття для позначення особливої форми організації життя людей.

У сьогоденні слово “культура” має широке узагальнене значення, яке охоплює собою сукупність створених людством традиційних благ і цінностей. У такому розумінні культура постає як створена людиною “друга природа”, надбудована над природою первісною, як до певної міри окремий світ, створений людиною додатково до світу природного.

Таким чином, у широкому смислі слова “культура” – все, що створено людським суспільством завдяки розумовій та фізичній праці на відміну від явищ природи, які проходять без втручання людини.

У вузькому розумінні культура означає духовний та моральний стан суспільства, окремих людей та їх спільнот, система освіти та виховання, як спосіб наслідування суспільних здобутків людства.