Головний мозок

Головний мозок міститься у порожнині черепа, важить 1300-1500г, ззовні має випуклий вигляд, основа – сплющена. Складається головний мозок з 2 півкуль, з’єднаних між собою мозолистим тілом.

У головному мозку розрізняють 3 основні відділи: стовбур мозку, мозочок і великий мозок.

Мозковий стовбур поділяється на довгастий мозок, міст і середній і проміжний мозок. В довгастому мозку розміщені життєво важливі серцево-судинний та дихальний центри. Проміжний мозок складається з таламуса (зорового горба) й гіпоталамуса. Гіпоталамус – це підкірковий вегетативний центр. Він забезпечує постійність внутрішнього середовища організму (гомеостаз), регулюючи всі види обміну речовин, діяльність дихальної, серцево-судинної і травної систем, залоз внутрішньої секреції тощо.

Мозочок лежить позаду довгастого мозку і моста. Складається мозочок із двох півкуль та розміщеного між ними черв’яка. Функції мозочка: рівновага, координація рухів та регуляція м’язового тонусу.

Великий мозок складається з 2 півкуль – правої і лівої. Поверхня півкуль покрита корою (це клітини). Під корою знаходиться біла речовина – головна маса мозку, яка складається з відростків клітин. Кора мозку поділена на борозни, між якими розміщені звивини. Кожна півкуля поділяється на частки: лобні, тім’яні, скроневі і потиличні. Кора півкуль головного мозку є вищим відділом ЦНС.

Функцією кори в ділянці лобних часток є організація довільних рухів, рухових механізмів мови, складних форм поведінки, мислення і пам’яті. Передня центральна звивина – центр довільних рухів. В ній від гігантських пірамідних клітин Беца розпочинається пірамідний шлях, по якому рухові імпульси надходять до м’язів протилежної частини тіла. В задніх відділах верхньої лобної звивини розташовується центр статики і моторики, який узгоджує роботу екстрапірамідної системи, мозочка. В задніх відділах середньої лобної звивини знаходиться центр співдружнього повороту голови і очей в протилежну сторону. В задньонижньому відділі середньої лобної звивини домінантної півкулі знаходиться центр письма. Задній відділ нижньої лобної звивини домінантної півкулі є руховим центром мови (центр Брока).

Потилична частка є кірковим центром зору.

Скроневачастка здійснює сприйняття і переробку слухових, смакових, нюхових відчуттів, аналіз і синтез мовних звуків, механізми пам’яті. Слуховий центр мови (центр Верніке) розташований в середніх відділах, мнестичний центр мови – в задніх відділах.

Функція тім’яноїчастки пов’язана з орієнтацією в просторі й часі та з аналізом подразнень чутливих рецепторів. В задній центральній звивині знаходиться ядро аналізатора загальної чутливості. В ній закінчуються провідні шляхи больової, температурної, дотикової, м’язово-суглобової й вібраційної чутливості. Такий складний вид чутливості, як здатність визначати предмети навпомацки (стереогноз), є функцією верхньої тім’яної частки. В кутовій звивині лівої тім’яної частки знаходяться центри читання (лексії) і рахування (акалькулії).

Від головного мозку відходять 12 пар черепних нервів:

І – нюховий нерв. Чутливий нерв, забезпечує здатність людини сприймати запахи.

ІІ – зоровий нерв. Чутливий нерв.

ІІІ – окоруховий нерв. Змішаний нерв, поєднує рухову і парасимпатичну функції.

IV – блоковий нерв. Руховий нерв, іннервує верхній косий м’яз ока.

V – трійчастий нерв. Змішаний нерв, забезпечує чутливу іннервацію шкіри обличчя, слизової лобних, решітчастих, гайморових порожнин та порожнини рота, твердої мозкової оболонки. Рухова функція полягає в забезпеченні діяльності жувальної мускулатури.

VI – відвідний нерв. Руховий нерв, іннервує зовнішній прямий м’яз ока.

VII – лицевий нерв. Руховий нерв, який керує мімічною мускулатурою обличчя. В складі нервого корінця йдуть також чутливі та парасимпатичні волокна, які забезпечують смакову іннервацію передніх 2/3 язика, сльозовиділення та слиновиділення.

VIII – присінково-завитковий нерв. Чутливий нерв, формується з двох порцій: слухової та вестибулярної.

ІХ – язикоглотковий нерв. Змішаний нерв, забезпечує іннервацію м’язів глотки, чутливу іннервацію слизової язика, глотки, середнього вуха, смакову іннервацію задньої третини язика. В складі нерва йдуть також секреторні (слиновидільні) волокна.

Х – блукаючий нерв. Змішаний нерв – руховий (іннервація м’язів гортані, нижньої частини глотки), чутливий (іннервація мозкових оболонок, слизових глотки і гортані), парасимпатичний (для органів грудної та черевної порожнин).

ХІ – додатковий нерв. Руховий нерв, іннервує трапецієподібний та грудинно-ключично-соскоподібний м’язи, забезпечуючи таким чином повороти голови в протилежний бік, підняття плеча вище горизонтального рівня, приведення лопаток до хребта, знизування плечима.

ХІІ – під’язиковий нерв. Руховий нерв, забезпечує іннервацію м’язів язика.

Оболонки мозку.Головний та спинний мозок покривають три мозкові оболонки: м’яка, павутинна та тверда. Тверда оболонка є зовнішньою. Павутинна оболонка розміщується під твердою. М’яка оболонка вкриває речовину мозку.

М’яка мозкова оболонка містить велику кількість судин і щільно прилягає до речовини мозку.

Павутинна оболонка не містить ні судин, ні нервів. Місцями, за допомогою тяжів, вона з’єднується з м’якою мозковою оболонкою. Простір між двома оболонками називається субарахноїдальним. Він заповнений спинномозковою рідиною – ліквором.

Тверда мозкова оболонка складається з двох листків. Зовнішній листок міцно зростається з кістками черепа, внутрішній – утворює вирости, які проникають в щілини між окремими частками мозку. Простір між двома листками називається епідуральним.В головному мозку вінпредставлений синусами, по яких відтікає від головного мозку венозна кров. В спинному мозку епідуральний простір заповнений пухкою клітковиною та венозними сплетеннями. Простір між твердою і павутинною оболонками називають субдуральним.

Спинномозкова рідина (ліквор)продукується судинними сплетеннями, які розташовані у шлуночках мозку. У дорослої людини 120-150мл ліквору, причому, його кількість за добу оновлюється декілька разів. Ліквор прозорий, без кольору.

Функції ліквору:

1. Захисна, амортизаційна – захист мозку від механічних пошкоджень.

2. Метаболічна – бере участь в обміні речовин.

3. Підтримання осмотичної рівноваги в тканинах мозку.

4. Бактерицидна.

5. Участь в регуляції мозкового кровообігу.

Кровопостачання головного мозку. Головний мозок одержує кров за рахунок 2 пар судин: хребетних і внутрішніх сонних артерій.

Хребетні артерії є гілками підключичних, вони проходять через отвори в поперечних відростках 6 шийних хребців і через великий потиличний отвір вступають у порожнину черепа, де на базальній поверхні моста зливаються, утворюючи основну (базилярну) артерію, яка розгалужується на дві задні мозкові. Вони живлять кров’ю середній мозок, міст, мозочок і потиличні частки півкуль великого мозку. Крім того, від хребетної артерії відходять дві спинномозкові артерії (передня і задня). Перелічені артерії утворюють вертебробазилярний басейн.

Другий басейн, каротидний, утворений внутрішніми сонними артеріями з їх гілками. Внутрішні сонні артерії відходять від загальних сонних артерій. Пройшовши звивистий шлях через однойменний канал скроневої кістки, внутрішня сонна артерія розгалужується на очну, задню сполучну, передню ворсинисту, передню і середню мозкові артерії. Передня мозкова артерія живить кров’ю передній відділ лобної частки і внутрішню поверхню півкулі, середня мозкова – значну частину лобної, тім’яної і скроневої часток, підкіркові ядра і більшу частину внутрішньої капсули.

Обидві передні мозкові артерії з’єднує передня сполучна артерія. Задні сполучні артерії з’єднують задні і середні мозкові артерії. Таким чином, на нижній поверхні півкуль мозку хребетні і сонні артерії утворюють артеріальне (вілізійове) коло, від якого вглибину мозку відходять артерії, що живлять мозок. Вілізійове коло забезпечує колатеральний кровообіг при закупорці однієї або декількох магістральних артерій голови.

Кровообіг спинного мозку здійснюється за рахунок передніх і задніх спинномозкових артерій. Передніх артерій менше. Значно краще забезпечуються кров’ю задні відділи спинного мозку (задні роги та стовпи). Вени спинного мозку повторюють хід артерій.

Важливим етапом діагностики захворювань нервової системи є встановлення топічного діагнозу, тобто визначення місця ураження нервової системи. Топічна діагностика ґрунтується на наявності певних симптомокомплексів, типових для ураження того чи іншого відділу нервової системи.

Для встановлення топічного діагнозу в першу чергу потрібно виявити симптоми (ознаки) захворювання. Але одні і ті самі симптоми можуть спостерігатися при ураженні периферичних нервів, спинномозкових вузлів, задніх корінців спинномозкових нервів, сплетень тощо. Тому основне значення для топічної діагностики має виявлення комплексів симптомів, які характеризують ураження певних відділів нервової системи. Так, якщо біль поширюється з хребтового стовпа вздовж кінцівки, стає сильнішим при натягуванні нервових стовбурів, супроводжується порушенням усіх видів чутливості в ділянках поширення його і зниженням (відсутністю) відповідних рефлексів, можна стверджувати, що наявне ураження задніх корінців спинномозкових нервів на певному рівні. Якщо описані симптоми супроводжуються появою пухирців, заповнених серозною рідиною (оперізуючий лишай), у тих самих ділянках, де порушена чутливість, - це свідчить про ураження спинномозкових вузлів.

Постійний, сталий комплекс симптомів, використовуваний для топічної діагностики, називають синдромом.