Сутність «азіатського способу виробництва» полягає у використанні тотального одержавлення і відсутності власності в населення.

Панівним класом стає бюрократія, яка регламентує все життя суспільства і деспотично ним управляє за допомогою потужної державної машини.

В умовах «розвиненого соціалізму» – це була номенклатура, котра зараз звертаючись до мімікрії намагається вжитися в нові ринкові структури і зберегти за собою економічні важелі.

Азіатський спосіб виробництва з позиції формаційного підходу не знаходить своєї історичної ніші, бо як показує досвід, він існував не тільки у східних деспотіях, але набув небаченого розмаху і в епоху космічних ракет. Це категорія з іншої системи координат. Таке тоталітарне одержавлення виникає, коли потрібно вирішувати складні завдання, які вимагають мобілізації всіх сил суспільства, швидка модернізація та інше.

Метод один, що в давній Ассирії двадцять п’ять століть тому, що в державі інків у Перу п’ять століть тому, що в Радянському Союзі у XX столітті. Згадаємо спорудження Дніпрогесу, Магнітки, Біломорканалу та інших будов п’ятирічок в період індустріалізації, та і пізніше – освоєння БАМУ, цілини та інше.

Тоталітаризм ХХ століття – це сплав феодалізму з давньодержавною деспотією. І як би не називалась ця деспотія: націонал-соціалізмом, реальним соціалізмом – мова іде про одне і теж – тоталітаризм, це чумаХХ століття.

Причина появи тоталітаризму в ХХ столітті – феодальна реакція, реакція відживаючої, але ще живучої феодальної структури. Причому в Германії та Італії ця реакція носила націоналістичний окрас, в Росії – комуністичний.

Майже всі імперські держави, які вступили в початку ХХ століття в перехідний період (Росія, Китай, Японія, Германія), але не завершивши політичну модернізацію, попали в руки тоталітаризму.

При всій різниці початкових умов переходу завершився він криваво і тоталітарно. Піднялися контреформістські сили, які спиралися на імперсько-ізоляціоністські традиції. Ці контреформісти безжалісно докінчили тільки що народжувану демократію і перетворили справу реформаторів в його протилежність: починання Тимчасового уряду завершилося режимом Сталіна, а на зміну

Сунь-Ят-Сену в Китаї прийшов Мао, замість Ф.Еберта на політичну арену піднявся Гітлер. Історично ця реакція була не довговічна (Германія, Італія, Східна Європа).

Соціальні характеристики тоталітарних режимів полягають у наступному.

По-перше, це суспільство є переважно безсуб’єктним,

по-друге те, що його структура в силу цього виявляється досить аморфною, принципово «усіченою» у порівнянні з нормальною структурою будь-якого типу нормального не тоталітарного суспільства.

У першому випадку це означає, що:

1) повне, абсолютне підкорення волі людини державі веде до повного знищення в людині людського. Таке суспільство зводить нанівець переважну більшість не тільки індивідуальних, але і сукупних групових, масових суб’єктів, перетворюючи їх в об’єкти державного управління, які позбавлені можливості самостійно, вільно, за власним розумінням та бажанням діяти та мислити. Одержавлене суспільство перетворює людей у агентів своєї тотальної волі, багато з яких стають потім дійсно агентами державної „охранки”;

2) усі попередні багато чисельні та різноманітні суб’єкти соціальної поведінки і свідомості заміщаються в цьому суспільстві переважно одним-єдиним суб’єктом, який є втіленням структури влади.

Що стосується другої соціальної характеристики тоталітарного суспільства, то головне тут те, що панівна влада разом з тим незримо розчинена у всій соціальної тканині суспільства пронизує сутність практично кожного живучого в ній індивідуума.

У політичному розумінні тоталітарне суспільство, особливо ХХ століття, – це суспільство, в якому існує повний тотальний контроль держави над всім її життям, що знаходить своє відображення в одержавленні всіх легальних організацій, забороні демократичних інститутів, фактичної ліквідація конституційних прав та свобод, мілітаризації виробництва і всього суспільства, жорсткої репресії стосовно опозиції, як і будь-якого прояву інших поглядів взагалі і т.д.

Тоталітаризм, як специфічне породження ХХ століття виріс у ненависті до демократичного руху із заперечення демократії в тому вигляді, в якому вона була ідеологією лібералізму.

Суть тоталітаризму – в заміні юридично законних правових основ влади чисто ідеологічними постулатами. В такому суспільстві ідеологія бере на себе функцію легітимації влади. Відбувається ідеологізація влади замість її демократизації і правового оформлення. Це і є джерело тоталітаризму ХХ-XXI століть.

Вибух тоталітаризму в минулому столітті не був історичною випадковістю. Як правило він перемагав в країнах, які не пройшли до кінця процес економічної модернізації, які знаходяться під владою самодержавних та імперських режимів і не готових через це до швидкого переходу до правового устрою.

Характерною рисою тоталітарного режиму є тотальна брехня. Чорне на очах людей називається білим, знищення власного народу називається патріотизмом, дурість, наглість та продажність – розумом, честю та совістю і т.д.

Той хто говорить неправду сам починає вірити в свої слова, для нього не існує об’єктивної діяльності, бо ж у нього є влада, в наслідок цього можливість змінити все: майбутнє, справжнє минуле.

Через це однією із найважливіших ознак тоталітаризму є міфологізована свідомість мас, яка тяжіє до спрощеного і водночас цілісного сприйняття світу, оперуючи при цьому не стільки абстрактними узагальненнями, скільки наглядно чутливими асоціаціями.

Існує обмежений набір цінностей і антицінностей, ворожі сили персоніфікуються в тому, чи іншому гурті „ворогів народу” чи „ворогів нації”.

Механізм тоталітарного режиму в ХХ столітті обов’язково пов’язаний з наявністю квазіідеологічної тотальної мети. Це може бути тисячолітній рейх, соціалізм в СРСР і Китаї. Засоби досягнення тотальної мети – тотальна війна, великий стрибок, репресії, голодомори та ін.

Прикладами тоталітаризму є метод здійснення влади при Сталіні в СРСР, при Гітлері в Германії, при Муссоліні в Італії, при Пол-Поті в Кампучії, та ін.

Таким чином, тоталітарний режим характеризується в галузі економіки – повним одержавленням засобів виробництва.

У політичній сфері – це харизматичний тип влади, який використовує величезний бюрократичний апарат.

В силу мілітаризації господарства та гігантоманії соціальна область зведена до рівня примітивного казарменого існування широких прошарків трудящих з одного боку і застряглих в нестриманому використанні бюрократії (номенклатури)

Духовна сфера характеризується повним нівіліруюванням особистості, низьким рівнем культури та науки, пануванням єдиної ідеології.

Тоталітаризм володіє досить високою властивістю мобілізації ресурсів, концентрації для досягнення вузько обмежених цілей. Тоталітарна система дуже ефективна в період війни. Її живучість проявляється також у створенні величезного апарату соціального контролю і примусу, якій жорстко придушує всяку опозицію.

І все ж таки тоталітаризм історично приречений режим. Це суспільство-самоїд, яке існує головним чином за рахунок багатьох природних ресурсів, засобів, що накопичені раніше, та сверхексплуатаціі переважної більшості населення.

Тоталітаризм – закрите суспільство, яке не пристосоване до глибокого якісного оновлення, своєчасному врахуванню змін, які відбуваються у світі. Його адаптивні можливості обмежені ідеологічними догмами. Самі тоталітарні керівники є полоненими утопічною за суттю своєї ідеологією та пропагандою.

Тоталітарна модель суспільства помилково заперечує такі досягнення людської цивілізації, як ринок, конкуренцію, свободу особистості. Вона руйнує мотиваційну сферу господарської передбачливості, заміщує господаря, тимчасово породжує соціальне утриманство.

Все це рано чи пізно веде до кризи тоталітарних режимів їх переходу до демократії чи авторитарному режиму.

Таким чином, тоталітаризм– це режим всеохоплюючого репресивного примушування громадян до виконання владної волі, яке ніяк не відбиває існуючого права, не спирається на закон. Це суспільство, яке тотально, всеохопно, регламентоване владою, етатизоване суспільство, що є придатком держави, в якому панує цілковитий, тотальний державний контроль над усіма сферами життя.

Порівняльний аналіз основних елементів названих вище, а також автократичного, анархічного та охлократичного режимів можна здійснити використовуючи дані, які наведені в таблиці №2,3.

Авторитарний режим.

Авторитаризм (від лат. autoritas – суцільна влада, вплив) – це політичний режим, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб, звуженням політичних прав і свобод громадян та їх об’єднань, суворою регламентацією їхньої активності, різким скороченням повноважень демократичних інституцій. Це режим жорстокого примушування до дотримання законів, до виконання непопулярних, але формально легальних вимог.

При цьому, однак, державний контроль не розповсюджується на позаполітичні сфери: економіку, культуру, релігію тощо.

Найчастіше такий режим виникає в країнах, де відбувається зміна суспільного ладу, де спостерігаються тривалі економічні і політичні кризи, подолання яких демократичними засобами стає неможливим, а народ сумує за сильною рукою патрона.

Патерналізм – (від лат. pater – батько) це політична доктрина й практика, які виходять з припущення про те, що народ безпосередньо потребує батьківської уваги, турботи й піклування з боку влади, що громадяни мов неповнолітні діти, без підтримки й сприяння влади не здатні зрозуміти, що є вигідним для них, не в змозі власноруч досягти своїх цілей, задовольнити свої потреби.

На відміну від тоталітаризму, авторитарний політичний режим допускає існування обмеженого плюралізму в різних суспільних сферах, погоджується з існуванням окремих елементів демократії, таких як парламентські вибори, багатопартійність. Проте його суттєвими ознаками залишається щоденна загроза репресій, використання армії та каральних органів, просування до деспотизму і диктатурі, тероризму і «макіавеллізму».

Деспотизм – (від грецьк. despoteia – необмежена влада, despotes – володар) є такою формою політичного управління, яка характеризується зосередженням усієї повноти влади в руках однієї людини (деспота) та його оточення, відсутністю політичних свобод і жорстокими методами придушування будь-яких проявів вільнодумства, інакодумства.

Диктатура – (від лат. dicto – диктую, наказую) це необмежене володарювання однієї особи або якоїсь верстви, групи, які, нехтуючи правами, встановлюючи й змінюючи закони на власний розсуд і бажання, домагаються свого за будь яку ціну.

Тероризм– здійснення політичної боротьби засобами залякування, насильства аж до фізичної розправи з політичними противниками; дестабілізація суспільства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства і політичних вбивств, провокацій.

«Макіавеллізм» – поняття для позначення стилю здійснюваної політики, який характеризується домінуванням політизованості, корпоративного егоїзму, переконанням буцімто для досягнення політичних цілей усі способи й методи є прийнятими, а доблесть політики полягає в умінні ними скористатися. Термін “макіавеллізм” вживається як синонім політичної аморальності, штукарства. Це поняття пов’язане з ученням італійського мислителя, державного діяча, історика, письменника Нікколо Макіавеллі /1469-1527/.

Одним із альтернативних тоталітаризму типів політичної системи виступає авторитаризм. Він посідає проміжне положення між тоталітаризмом та демократією. З тоталітаризмом його ріднить перш за все диктаторський, не обмежений законами характер влади, а з демократією – наявність автономних, нерегульованих державою суспільних сфер, особливо економіки і власного життя збереження елементів громадянського суспільства.

Враховуючи ці ознаки авторитаризму, його можна визначити як тип політичної системи, особливістю якого є необмежена влада однієї людини або групи осіб, яка не допускає політичну опозицію, але зберігає автономію особистості та суспільства у позаполітичних сферах.

Авторитарні політичні режими не розповсюджені в історії людства. Вони дуже різноманітні. Це монархії, деспотичні, диктаторські режими, військові хунти, популістські системи управління і т.д.

Авторитетні правителі протягом багатьох віків спирались головним чином на традиційні та харизматичні способи легітимації. У сучасних умовах з метою легітимації широко використовуються національна ідеологія.