Літературні процеси в Україні. Театральне мистецтво і музична культура. Створення українського кіномистецтва. Архітектура і образотворче мистецтво.

В період легальної «українізації» уявлення про шляхи розвитку національної культури знаходили відгук у колі нової національної еліти, гуртках літературних початківців з робітників і селян, серед державних діячів (О. Шумський, М. Скрипник та ін.). Останні, як справжні патріоти, бажали, щоб українська культура набула належного їй місця серед інших. Мала місце й певна свобода існування різних за ідейно-мистецьким спрямуванням видань. Продовжували виходити дуже шановані в часи Центральної Ради та Директорії видання – «Літературно-критичний альманах» (до 1918 р.) і журнал «Музагет» (єдиний номер його вийшов 1919 р.), присвячені наймодернішим творам. Виходить багато видань, присвячених новій революційній літературі – журнали «Мистецтво» (1919 – 1920), «Шляхи мистецтва» (1921 – 1923), збірники та альманахи «Червоний вінок» (1919), «Гроно» (1920), «Жовтень» (1921), «Вир революції» (1921), «Буяння» (1921) тощо. Ці видання були трибуною письменників, які могли реалізувати своє прагнення творити нову літературу рідною мовою.

Різні мистецькі уподобання породжували велику кількість мистецьких спілок – своєрідних «громад», які засвідчували ідейно-естетичне розмежування. Одним з перших виник «Плуг» – спілка селянських письменників, що нараховувала сотні членів та десятки місцевих організацій, проводила велику культурну роботу, популяризуючи серед найширших селянських та робітничих мас українську літературу й українську мову. Такою ж була за своєю суттю і організація робітничих письменників «Гарт». Статути обох організацій заявляли, що ставлять собі за мету об'єднати розпорошені селянські та пролетарські художні сили. У Донбасі об'єднання пролетарських письменників називалося «Забой».