Організаційно-правова система управління міграцією.

Територіальний обмін населення – закономірний процес, що сприяє раціональному використанню трудових ресурсів, об’єднанню людей за національністю, релігійною та родинною ознаками. Це виключно важливо у теперішній час, коли на історичну батьківщину повертається багато репресованих народів. Але ці процеси вимагають державного регулювання на основі повної і точної інформації.

В Україні поки що не створена високо координована та всеохоплююча система управління міграційними процесами, яка б дала змогу через застосування системи економічних механізмів досягти бажаного стану. Існуюче в Україні інформаційне забезпечення міграційних процесів має розрізнений, неповний та несистемний характер. Проблемами міграції в Україні займаються ряд міністерств та відомств України: Міністерство Ліраці та соціальної політики, Міністерство закордонних справ, Міністерство внутрішніх справ (МВС), Державний комітет у справах охорони державного кордону, Комітет з національностей і міграції, | Міністерство статистики, Міністерство фінансів, Міністерство освіти і науки та Державний Центр зайнятості. Для ефективної роботи цих відомств необхідно створити автоматизовану систему постійного моніторингу міграційних процесів (СПМ МП), основними завданнями якої мають бути:

– нагромадження і структурування інформації про масштаби, напрями та характер територіальних переміщень населення;

– виявлення і відстеження тенденцій зовнішніх та внутрішніх, стаціонарних і трудових міграцій;

– визначення причинно-наслідкових зв’язків міграцій з економічними, соціальними і демографічними процесами в країні і світі для підготовки можливих варіантів коригування державної міграційної політики, зокрема, в сфері праці;

– прогнозування міграційних ситуацій і моделювання міграційної поведінки людей в контексті соціально-економічного розвитку держави;

– підготовка аналітичної інформації, необхідної для розробки та реалізації заходів міграційної політики щодо територіального збалансування попиту і пропозиції робочої сили в залежності від стану регіональних ринків праці. Державна еміграційна політика має бути спрямована на:

– розширення можливостей працевлаштування власної робочої сили;

– захист прав та інтересів працівників –мігрантів у країнах - реципієнтах; зниження рівня збитків, пов’язаних з виїздом національної робочої сили за межі країни.

Для запобігання відтоку кваліфікованих фахівців дефіцитних спеціальностей та кадрового «пограбування» різних галузей народного господарства в державній еміграційній політиці мають застосовуватись різні обмеження, до яких належать:

– ліміт надання закордонних паспортів (використовують Бірма, В’єтнам, Південна Корея);

– запровадження еміграційних квот;

– заборона вийду працівників окремих категорій;

– встановлення термінів обов’язкової роботи в країні після завершення освіти за державний рахунок;

– визначення пріоритетних державних регіонів за категоріями зайнятості. У деяких країнах рівень квот на виїзд встановлюється для кожного регіону окремо залежно від рівня його економічного розвитку й ситуації на внутрішньому ринку праці;

– диференціація розмірів валютних переказів працівників-емігрангів.

Так, працюючи за кордоном, філіппінський громадянин зобов’язаний переказати на батьківщину офіційними каналами через Національний банк частину своєї основної зарплати. Для моряків, будівельників, лікарів, інженерів, викладачів та інших фахівців розмір переказів коливається від 50 до 70 % заробітку, для робітників -30%.

Від чіткості й продуманості міграційної політики залежатиме подальший розвиток і ефективність трудової міграції в Україні, визнання та престиж нашої держави у світі.

Лекція 5. ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ

1. Суть, значення та завдання професійної орієнтації.

2. Основні напрями професійної орієнтації.

3. Управління професійною орієнтацією.

4. Світовий досвід управління професійною орієнтацією.