Облік витрат виробництва

Відпуск матеріалів у виробництво оформляється лімітно-забірни­ми картками і накладними-вимогами. Лімітні картки виписуються від­ділом постачання або плановим відділом в двох примірниках, один з яких передається цеху-отримувачу, а інший — на склад. В них вказуєть­ся ліміт відпуску матеріалів на певний період, а потім робиться запис про фактичну кількість відпущених матеріалів. Після цього виводиться залишок невикористаного ліміту. Наприкінці місяця лімітно-забірні картки і накладні-ви-моги передаються в бухгалтерію і вони є підставою для віднесення матеріальних витрат на витрати виробництва.

Одним з основних документів при обліку виробництва є виробничий акт. Він складається за календарний місяць. Затверджується виробничий акт керів­ником підприємства чи уповноваженою особою (наприклад головним інжене­ром). Основними даними цього документа є обсяг виробленої продукції і кіль­кість використаної на її виробництво сировини. У виробничому акті також можуть показувати залишки готової продукції по кожному її виду на початок і на кінець періоду, обсяг виробленої і відвантаженої за цей період продукції, кількість затраченої сировини і напівфабрикатів по кожному виду із зазначен­ням на виробництво якої саме продукції вони затрачені. Якщо ведеться облік напівфабрикатів власного виробництва, то показують також обсяги вироблених і відвантажених напівфабрикатів і кількість використаної на їх виробництво сировини по кожному напівфабрикату. На вироби, що залишаються на кінець місяця у незавершеному виробництві, складають окремі виробничі акти із за­значенням операцій, виконаних над ними протягом місяця. Загальна форма ви­робничого акта не регламентована нормативними документами і кожне промисло­ве підприємство користується своїми власними формами цього документа.

Нарахування заробітної плати, яка включається до витрат виробництва, може проводитися в різних формах, кожна з яких має свої особливості при документа­льному оформленні. У відрядній формі базою нарахування є виробіток, для облі­ку якого можуть використовуватись такі первинні документи: індивідуальні та бригадні наряди в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах, в серійних виробництвах — рапорт про виробіток та приймання робіт за зміну, маршрутні листи. Ці первинні документи є підставою для нарахування заробітної плати. При погодинній формі оплати праці основним документом, який служить для нараху­вання заробітної плати, є табель використання робочого часу. Всі зазначені пер­винні документи передаються в бухгалтерію для подальшої обробки і складання розрахунково-платіжної відомості.

Для обліку амортизаційних відрахувань, які відносяться на витрати виро­бництва, в бухгалтерії ведеться Відомість нарахування амортизації необорот­них активів.

Витрати, які включають у виробничу собівартість продукції, обліковують на рахунку 23 „Виробництво". Цей рахунок призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції. Аналі­тичний облік за рахунком 23 ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами виготовлюваної продукції. На великих виробни­цтвах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності.

На тому самому рахунку відкривають субрахунок „Допоміжне виробни­цтво", на якому обліковуються витрати допоміжного виробництва, яке призна­чене для обслуговування основного виробництва інструментами, штампами, енергією, транспортними послугами та іншим. Відповідно в дебет цього суб­рахунку списуються прямі витрати, пов'язані безпосередньо з наданням послуг та виконанням робіт, а також непрямі витрати, пов'язані з управлінням і об­слуговуванням допоміжного виробництва. По кредиту субрахунку „Допоміж­не виробництво" відображається списання фактичної собівартості наданих послуг і виконаних робіт в дебет рахунків 23 „Основне виробництво" та 90 „Собівартість реалізації".

За дебетовим сальдо рахунку 23 на кінець звітного періоду відображається

залишок незавершеного виробництва.

Синтетичний облік загальновиробничих витрат ведеться на рахунку 91 „За-гальновиробничі витрати". Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні. Наприкінці звітного періоду ці витрати розподіляються на кожен об'­єкт з використанням бази розподілу (машино-години, заробітна плата, прямі ви­трати). Коли при нормальній потужності підприємства загальновиробничі ви­трати на одиницю продукції не перевищують раніше розраховані нормативні показники, то їх вважають розподіленими і списують в дебет 23 рахунку. Суму, яка перевищує нормативи, списують на рахунок 90 „Собівартість реалізації" у період її виникнення.

На багатьох підприємствах, що займаються виготовленням продукції, на­прикінці звітного періоду є продукція, обробку якої або не завершено, або вона не пройшла випробування, приймання чи комплектацію згідно з умовами догово­рів із замовниками. Така продукція належить до незавершеного виробництва. У підприємств, що займаються виконанням робіт або наданням послуг, незаверше­ним виробництвом є собівартість незданих замовнику робіт або послуг.

Для бухгалтерського обліку незавершеного виробництва необхідно визна­чити його кількість та здійснити його оцінку. Кількість можна визначити шля­хом інвентаризації або теоретично. Облікову політику щодо оцінки незаверше­ного виробництва підприємство обирає самостійно, тому що стандартом бухгалтерського обліку 9 „Запаси" не регламентовано порядок визначення і оці­нки незавершеного виробництва, використовуючи ті ж статті і методи, що і в обліку витрат виробництва.

Використовуючи рахунок 23, в бухгалтерському обліку відображають такі типові проведення (табл.. 9.1.):

Таблиця 9.1. Типові проведення з обліку виробництва