ПЛАТНИКИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ

Платниками податку ст.269 ПКУ називає(1) власників земельних ділянок, (2) власників земельних часток (паїв) та (3) землекористувачів. Останню позицію слід розглядати звужено, з урахуванням наведеного у пп.14.1.72 ст.14 ПКУ визначення земельного податку, згідно з яким податок повинні сплачувати лише постійні землекористувачі.

Проблема. У законі відсутня належна чіткість у питанні, чи виступають суб’єктами плати за землю також фактичні землекористувачі, що не мають титулу на користування земельною ділянкою. Найбільш очевидний і поширений приклад – використання на певному титулі будівель або споруд, яке неможливе без використання земельної ділянки.

З одного боку, п.287.1 ст.287 ПКУ передбачає, що земельний податок сплачується «з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою». Звідси логічно випливає, що якщо право власності або користування земельної ділянкою відсутнє (не виникло), то податок сплачуватися не повинен. З іншого боку, у п.286.1 ст.286 ПКУ передбачає нарахування земельного податку суб’єктам права спільної власності на будівлю пропорційно їх часткам, абстрагуючись, таким чином, від питання про наявність права на земельну ділянку. Застосування цього підходу призводить до висновку, що якщо, напр., будівля перебуває у чиїйсь власності – власник має сплачувати всю суму податку з відповідної ділянки.

Цей висновок підтверджується положеннями п.287.8 ПКУ, який врегульовує окремий випадок фактичного використання земельної ділянки під будівлею або спорудою (нежиле приміщення в багатоквартирному жилому будинку). У цьому випадку фактичне користування є підставою для нарахування земельного податку.

Постає питання: яку з норм ПКУ (п.287.1 чи п.286.1) слід застосовувати, і чи вірною слід вважати практику стягнення земельного податку за фактичне використання земельних ділянок власниками будівель і споруд (окремих приміщень у них)? На наш погляд, слід виходити із принципу платності використання земель, відображеного, зокр., у ч.1 ст.206 ЗКУ, і надати перевагу п.286.1 ПКУ.

Проблема. Досить часто договори оренди землі передбачають внесення земельного податку орендарями приватних земельних ділянок. Слід враховувати, що у такому випадку мова може йти лише про відшкодування орендарем орендодавцеві витрат останнього по сплаті земельного податку, оскільки суб’єктом сплати земельного податку законом визначений орендодавець – власник земельної ділянки, а ПКУ виходить із принципу т.зв. персональної податкової відповідальності,забороняючи уступку податкового зобов’язання або податкового боргу третім особам (п.87.7 ст.87 ПКУ).