Співвідношення права на земельну частку (пай) із правом на частку у спільній частковій власності

Існує думка, за якою колективна власність підприємства (КСП) перетворилася у спільну часткову власність його членів після припинення КСП або після набрання чинності новим ЗКУ, який не передбачає колективної власності на землю⁶. На наше переконання, незважаючи на речову природу права на земельну частку (пай), ототожнювати його із правом на частку у спільній частковій власності немає підстав. Суб’єкти права не мають можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ні тією земельною ділянкою, що припадає на їхню частку, ні (разом) всім масивом земель, переданих свого часу у колективну власність. ЗКУ в ред. 1992 р. взагалі спільної часткової власності на землю не передбачав, а механізм оформлення такого права був відсутній. На наш погляд, у разі ліквідації КСП (або іншого суб’єкта права колективної власності) право власності на земельну ділянку колишньої колективної власності припиняється, і земельна ділянка переходить у власність держави (ч.1 ст.4 ЗКУ в ред. 1992 р. ⁷, ч.1 ст.84 ЗКУ). Цей висновок підтверджується положеннями ст.13 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», яка передбачає можливість розпорядження місцевими радами або районними державними адміністраціями невитребуваними земельними ділянками колишньої колективної власності шляхом здавання в оренду (це положення цитувалося вище).

Крім того, слід вказати, що поширення режиму права спільної часткової власності на земельні ділянки колишньої колективної власності було б надзвичайно шкідливим. Відповідно до ч.1 ст.88 ЗКУ, здійснення прав на спільну ділянку можливе лише за спільною згодою співвласників. У ситуації, коли таких співвласників десятки і навіть сотні, здійснення права спільної власності є неможливим. Шляхом законодавчого «перейменування» колективної власності на землю на спільну часткову приватну пішла свого часу РФ⁸; проте цей шлях «панацеєю» не виявився і був підданий гострій критиці російськими вченими-юристами⁹.

Існує ще одна точка зору: П.Ф. Кулинич у своїх публікаціях неодноразово зазначав, що після ліквідації суб’єктів права колективної власності на землю земельна ділянка не переходить до державної власності, а залишається немов би «нічийною»¹⁰, хоча одночасно вказував на перехід до державної власності земель під господарськими спорудами¹¹. Погодитися з такими міркуваннями важко з мотивів, викладених вище.