Методика проведення предметного уроку з природознавства в 1-4 класах. Обґрунтувати особливості його структури на конкретних прикладах

Урок – основна форма організації процесу навчання природознавства. Основними формами організації навчання з природознавства в початковій школі є урок, лабораторно-практичні заняття, позаурочна робота, домашня робота, позакласна робота та екскурсії. Урок залишається основною формою організації навчального процесу в школі. Під терміном "урок" розуміють таку організацію навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, загалом одного віку й рівня підготовки, впродовж певного часу і відповідно до розкладу. Я.А. Коменський визначив найхарактерніші ознаки уроку. Він характеризується постійним складом учнів, точно регламентованим часом та змістом предмету, сталим розкладом, обов'язковим відвідуванням, єдиними навчальними програмами тощо. На уроках проводиться вивчення всього програмового матеріалу у логічній послідовності, яка забезпечує системність його викладання, застосовуються навчальні методи (словесні, наочні й практичні), демонструються різні види унаочнення, проводяться досліди, використовуються відповідні методичні прийоми. Чітко визначена мета уроку є головним критерієм для вибору типу уроку. Якщо за мету ставити засвоєння нових знань, то цю мету можна реалізувати на уроці засвоєння знань; на уроці узагальнення і систематизації головною метою є узагальнення і систематизація знань учнів; якщо всі дидактичні цілі рівнозначні і не можна виділити головної це буде комбінований тип уроку. Найпоширенішим є комбінований урок. На таких уроках центральне місце відводиться вивченню нового матеріалу, його осмисленню, запам'ятовуванню, узагальненню та систематизації. Також на цих уроках має місце і повторення раніше вивченого. Урок-екскурсія. Процес навчання в природі під час безпосереднього спілкування учнів з об’єктами і явищами природи та очевидними взаємозв’язками і залежностями між ними. Урок засвоєння нових знань. Важливим завданням такого уроку є свідоме оволодіння учнями системою наукових понять, законів чи іншими формами знань, способами виконання дій.

У процесі навчання природознавства використовується специфічний тип уроку – предметний.

Видатний чеський педагог Я.А. Коменський зазначав, що починати навчання треба не з словесного тлумачення про предмети, а з реального спостереження за ними, і тільки після ознайомлення з предметом може йти мова про нього, потрібно вчити так, щоб люди, наскільки це можливо, набули знань не тільки з книг, але з неба і землі, з дубів і з буків, тобто знали і вивчали самі предмети.

Предметній наочності віддавав перевагу К.Д. Ушинський, який зазначав, що предмет, який знаходиться перед очима учня або який дуже вкарбувався в його пам'яті сам по собі, без чужого слова, збуджує в учня думки, виправляє їх, якщо вони непевні, приводить їх у природну, тобто правильну систему.

Ідею предметного навчання розвинув послідовник К.Д. Ушинського В.П. Вахтеров. Його праця «Предметний метод навчання» ґрунтувалася на принципі унаочнення. Він зазначав, що предметні уроки — це уроки ознайомлення з предметами за допомогою унаочнення, це предметне навчання в прямому розумінні слова з предметом у руках або перед очима. Отже, Вахтеров дає чітке визначення предметних уроків. Дуже важливо, що він категорично виступав проти предметного навчання як особливого предмета викладання. Він вважав, що предметний метод навчання повинен бути в основі всієї системи навчання подібно до зерна, в якому є зачатки всіх органів рослин.

Більшість методистів під предметним уроком розуміють урок, коли діти працюють з предметом, який вивчається, а не з його зображенням. Отже, об'єктом вивчення на предметному уроці може бути, як правило, реально існуючий предмет. При вивченні рослин і тварин перевагу слід надавати живим об'єктам, тоді уявлення будуть точнішими і яскравішими. Проте в ряді випадків замість самого предмета можна використати інші види унаочнення (гербарії, колекції, чучела або вологі препарати тварин чи рослин).

Дидактична мета предметного уроку: вивчення ознак, властивостей конкретного предмета або предметів шляхом їх дослідження, спостережень і складання порівняльної характеристики. Цей урок присвячений роботі з роздатковим матеріалом (робота в групах, парах). Бажано, щоб на дошці були запитання на які діти мають дати відповідь. Перед учнями ставляться проблемні питання, на які вони шукають відповіді шляхом роботи з роздатковим матеріалом. Особливість предметного уроку полягає в тому, що власне предметний зміст, яким оволодівають учні у процесі уроку, передбачає різнобічне вивчення конкретного предмета або явища природи: виявлення ознак, властивостей структури, встановлення зв'язків і залежностей з іншими об'єктами, умов існування або протікання, походження, способів добування або вирощування, важливості для людини. Доцільно, щоб на такому уроці діти працювали з натуральними, живими природними об'єктами. Це – одна із складових частин успіху його проведення. Якщо відсутня об'єктивна можливість їх забезпечення (інша пора року і т. ін.), тоді використовуються гербарні та колекційні зразки. Роздаткові натуральні засоби наочності для кожного предметного уроку учні виготовляють заздалегідь під безпосереднім чи опосередкованим керівництвом учителя. До цієї роботи також залучають батьків. Більшість предметних уроків проводиться після уроків-екскурсій, під час яких школярі спостерігають за конкретним об'єктом у навколишньому середовищі. Здобуті фактичні знання є опорою у процесі всебічного пізнання предмета або явища, виявлення його істотних ознак, властивостей, зв'язків у природі.

Ефективність навчальної діяльності на предметних уроках досягається використанням таких методів, як демонстрація натуральних об'єктів, проведення спостережень, дослідів, виконання практичних завдань. У ході цієї діяльності необхідно систематично зацікавлювати дітей у самостійному пошуку знань, озброювати прийомами дослідницько-експериментальної роботи, вчити спостерігати, аналізувати, систематизувати, порівнювати, удосконалювати, робити висновки.

Кожен тип уроку характеризується певною будовою-структурою. У кожному уроці виділяють дві структури: макроструктуру і мікроструктуру. Макроструктура – це більш-менш постійні елементи уроків у межах одного типу. Кожний елемент макроструктури має свою внутрішню мікроструктуру, яка складається з певних методів, прийомів і засобів навчання, якими досягається мета певного елемента макроструктури. Наприклад, на етапі сприйняття і усвідомлення нового навчального матеріалу вчитель може застосувати розповідь, бесіду або постановку перед учнями проблемних завдань і розв'язувати їх у процесі роботи з підручником, наочними посібниками, технічними засобами навчання. Мікроструктура уроку може змінюватись навіть у межах одного етапу уроку залежно від ряду обставин і наявності наочності різних видів, технічних засобів навчання, підготовки учнів, їх уміння самостійно працювати над навчальним матеріалом.

Структура предметного уроку: І. Організація класу. ІІ. Перевірка проведених спостережень за змінами в природі та діяльності людини. ІІІ. Перевірка засвоєних знань, умінь і навичок. ІV. Актуалізація опорних знань. V.Повідомлення теми та мети заняття. Мотивація навчальної діяльності. VІ. Засвоєння нових знань, умінь і навичок. VІІ. Систематизація, узагальнення знань. VIІІ. Підбиття підсумків уроку. ІX. Домашнє завдання. X. Оцінка роботи учнів.

На кожному уроці, перш ніж приступити до перевірки домашнього завдання необхідно підсумувати спостереження учнів. В усній формі за запитаннями вчителя учні з'ясовують ті зміни, які відбулися у неживій природі за тиждень: яка тривалість дня і ночі, як змінилася висота Сонця на небі, яка температура повітря, яке небо, які за кольором і формою хмари, які вітри, які їхні напрямки, які опади тощо. Одночасно виявляються зміни в житті рослин, тварин і в сільськогосподарській праці людей. Завдяки такій роботі в учнів виробляється системність, розвивається спостережливість, бажання розгадати сутність природних явищ і їхній вплив на живі об'єкти.

Перевірка домашнього завдання. Може проводитися різними методами усного опитування і письмово. Під час усного опитування досить часто застосовується метод фронтальної бесіди, коли учні відповідають на запитання вчителя, які поставлені до класу, як правило, з місця. Запитання мають бути короткими, чітко сформульованими і поставленими в такій послідовності, щоб всебічно розглянути виучуване. Метод фронтального опитування дає можливість включити в роботу всіх учнів і більш економно і продуктивно витратити час. Добре знаючи клас, вчитель може проконтролювати й оцінити за один урок знання багатьох учнів. Це дає змогу уникнути черговості в оцінці знань, що мобілізовує всіх учнів до систематичної роботи. Проте вчитель повинен враховувати, що при фронтальному опитуванні позитивні наслідки дає лише така бесіда, коли запитання не тільки напружують пам'ять, а й збуджують думку, змушують встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. Так, учитель пропонує учням не тільки показати на таблиці сосну, а й розповісти, що їм відомо про це дерево, порівняти її з ялиною, зробити висновки про їхні біологічні особливості (відношення до світла, вологи, ґрунту). Це розвиває не тільки пам'ять, а й логічне мислення, спостережливість. Однак фронтальне опитування має певні недоліки, зокрема не сприяє формуванню в учнів умінь будувати свою відповідь у певній логічній послідовності, узагальнювати особливості предметів чи явищ. Тож доцільно поряд із фронтальною бесідою застосовувати метод індивідуального опитування, коли на кожне із заздалегідь підготовлених запитань дає відповідь один учень, який викликається до таблиці, карти або столу. Для індивідуального опитування добираються запитання, відповіді на які відбиватимуть найсуттєвіші ознаки виучуваного. Сформулювати запитання необхідно так, щоб вони не вимагали відтворення змісту прочитаного, а спонукали до мислення, порівнянь, зіставлень, доповнення відповіді прикладами власних спостережень, спрямовували на встановлення взаємозв'язків між предметами і явищами, між компонентами природи тощо. Під час відповіді на запитання учень може використати різні види унаочнення (натуральні об'єкти, таблиці, карту, глобус, гербарії тощо), прилади (термометр, компас, телурій та ін.), продемонструвати і пояснити певний дослід, замалювати і підписати схематичний малюнок тощо. За індивідуального опитування активність класу знижується. Адже не всі учні уважно слухають відповідь свого товариша. Для активізації уваги класу вчитель вимагає доповнень до відповіді, виправлення помилок, неточностей; указати, що нове було у відповіді тощо. У початкових класах іноді практикується письмова перевірка домашнього завдання. Письмові самостійні роботи можуть бути індивідуальними, за варіантами, або однаковими для всього класу. Вони мають бути короткочасні (до 10 хв), а відповіді — невеликі за обсягом. Наприклад, перелічити ознаки предмета чи явища, властивості речовини; назвати зимуючих або перелітних птахів. Таких тварин, як коня, синицю, горобця, корову, свиню, козу, муху, дикого кабана, бджолу, дятла, вівцю, зайця, лисицю, кроля, ластівку, занести до таблиці «свійські чи дикі»; з названих тварин окремо виділити комах, птахів, звірів.

Актуалізацію опорних знань учнів та їхнього життєвого досвіду не слід ототожнювати з простим опитуванням. Ця робота спрямована на виявлення вже набутих раніше знань, які є основою для сприймання, усвідомлення і засвоєння нових. Адже під час вивчення відповідних об'єктів, речовин або явищ природи необхідно враховувати життєвий досвід дітей, їхні знання, набуті завдяки спілкуванню з природою або з інших джерел (книжок, телепередач, кінофільмів та ін.). Раніше здобуті знання становлять опору для засвоєння нових знань. Таку функцію виконуватимуть тоді, коли вони будуть чіткими, правильними, науково обґрунтованими. Тому завдання вчителя виявити, уточнити, розширити, а в разі необхідності виправити відповідь учня. Крім того, актуалізація знань стимулює психологічну підготовку учнів, збуджує інтерес, створює емоційний настрій. Мобілізується увага учнів до сприймання нових знань різними прийомами і особливо проблемністю викладання. Для актуалізації опорних знань найчастіше застосовується усна фронтальна бесіда або виконання завдань. Наприклад, яка поверхня суші у нашій місцевості? Які форми поверхні зустрічаються на ній? Що називається горбом? Намалюйте схему горба, підпишіть назви його частин. Що називається підніжжям, схилом, вершиною? Які є схили? Які є вершини? Що являють собою гори? Що називається гірською місцевістю? Як позначаються гори на фізичній карті і т. д. Варто використовувати пізнавальні ігри, загадки, якими вчитель підводить учнів до сприймання нового матеріалу.

Повідомлення теми і завдань уроку. Цим наголошується, що учні повинні дізнатися нового, які знання, навички, вміння мають набути.

Ознайомлення з новим матеріалом (сприймання та усвідомлення знань). Найчастіше в молодших класах застосовується усний виклад нового матеріалу, який вважається найстарішим і найекономнішим серед інших методів. Він дає змогу за короткий час донести до свідомості дітей основні факти знань і провести певні узагальнення. Усний виклад, залежно від змісту програмового матеріалу, цілей, обізнаності дітей тощо, може проводитись методом розповіді, бесіди, пояснення або опису. У бесіді слід використовувати відомості, набуті учнями заздалегідь з книг, спостережень, телепередач, кінофільмів та інших джерел. Розповідь учителя може поєднуватись із самостійною роботою учнів за попередніми завданнями вчителя, читанням учнями тексту підручника та ін.

За всіх методів усного викладу нового матеріалу, крім застосування живого слова, вчитель вдається до ілюстрацій (картин, навчальних таблиць), демонстрацій (кінофільму, презентацій, дослідів тощо), використання дошки та інших засобів навчання.

Проте на цьому етапі уроку, особливо під час усного викладу навчального матеріалу, активно працює головним чином учитель, учні, як правило, слухають, спостерігають, запам'ятовують почуте і побачене, тобто відбувається сприймання та усвідомлення готових знань. Ефективність цього етапу уроку залежить від уміння вчителя керувати сприйманням і усвідомленням знань учнями. Велике значення для підвищення ефективності сприймання має активізація пізнавальної діяльності учнів. Високі показники сприймання і усвідомлення усного викладу навчального матеріалу досягаються створенням проблемних ситуацій, постановки проблеми і показу шляхів її розв'язання, застосуванням евристичних бесід. Важливо дібрати відповідний матеріал з навколишньої природи, життя, праці людей, щоб показати практичне значення знань. Це не тільки активізує учнів, але і підвищує інтерес до навчального матеріалу.

Закріплення нових знань (осмислення, узагальнення, систематизація знань) проводиться після вивчення нового матеріалу. Ця робота організовується по-різному. Часто має місце бесіда, в якій виявляються основні властивості речовин, особливості об'єктів, явищ природи, місцевості; проводиться аналіз важливих фактів, розкриття (осмислення) об'єктивних зв'язків між предметами і явищами природи. У процесі закріплення основну роль має відіграти активна пізнавальна діяльність учнів, відповідно спрямована вчителем. Діти розглядають малюнки, карту, таблиці, роздатковий матеріал, читають підручник, складають таблиці, схеми, дають відповіді на запитання тощо. Ці види робіт є опорними для осмислення, запам'ятовування, систематизації й узагальнення нового матеріалу, а також словесного відтворення того, що вивчається.

Підсумки уроку. Наприкінці уроку вчитель коротко підсумовує наслідки роботи.

Повідомлення домашнього завдання. На завершальному етапі уроку вчитель повідомляє домашнє завдання. Воно має те саме призначення, що й закріплення, і може бути різноманітним, але не повинно копіювати тієї роботи, яка була проведена в класі. Треба пам'ятати, що одноманітність не тільки стомлює, ослаблює інтерес до навчання, а й пригнічує пізнавальні здібності учня. Мета вчителя – розвинути особисті здібності кожної дитини. Для домашньої роботи можна запропонувати такі завдання: повторити матеріал за підручником (прочитати статтю, розглянути ілюстрації до неї, продумати відповіді на запитання, подані в кінці статті), виконати практичні завдання (провести спостереження, зібрати колекції, гербарій, проробити дослід, виготовити модель), прочитати науково-популярну літературу та ін. Вказана вище схема уроку не є обов'язковою, вона може бути зміненою, доповненою.

Оцінюючи знання, вчитель враховує роботу учня протягом усіх етапів уроку: відповіді під час фронтального повторення вивченого матеріалу, доповнення до розгорнутої відповіді інших учнів, вивчення та закріплення нової теми. Крім того, перевірка й оцінювання знань учня майже на кожному уроці примушують його сумлінніше ставитися до навчання.

Приклади тем предметних уроків: «Рослини. Їх будова», «Природа Карпат» (1 кл.), «Термометр» (2 кл.), «Корисні копалини», «Склад ґрунту» (3 кл.), «Компас», «Степи» (4 кл.). Сприймання і спостереження предмета учнями може бути по-різному активним. Якщо вчитель намагається якомога більше розповісти про предмет сам, не залучаючи до активної роботи учнів, то учні швидко стомлюються, матеріал засвоюється пасивно. Коли вчитель ставить запитання, збуджує мислення, вчить робити узагальнення і висновки, тоді активізується робота учнів, напружується їхня увага, полегшуються сприйняття і запам'ятовування. Наприклад, при вивченні кам'яного вугілля вчитель зазначає, що це – одна з найважливіших корисних копалин, має більше практичне значення, ніж торф, це «хліб» промисловості, основні властивості, застосування і способи видобування якого учні повинні знати. Після цього вчитель пропонує учням розглянути кам'яне вугілля, звернути увагу на його найістотніші ознаки та властивості. Учитель ставить ряд запитань, на які учні повинні самостійно відповісти. (Зверніть увагу на колір, блиск, запах вугілля. Що ви можете сказати про ці ознаки? Спробуйте розламати, розбити. Що ви помітили? Яка маса вугілля? Чому його називають кам'яним?)

Велике пізнавальне значення має порівняння предметів. У дидактиці порівняння є одним з основних прийомів навчання. Воно сприяє кращому розумінню й засвоєнню особливостей предмета і дає поштовх мисленню. (Порівняйте торф і кам'яне вугілля. Чим вугілля відрізняється від торфу? Які подібні властивості вони мають?) Отже, при порівнянні виявляються елементи схожості і відмінності, причинно-наслідкові зв'язки, робляться відповідні висновки.