Аналіз галузевої структури регіону

Структуру виробництва в регіоні можна аналізувати з точки зору ступеню стабільності, рівня спеціалізації (диверсифікації), повторюваності виробничого процесу, повноти виробничо-технологічного циклу, рівня пов’язаності регіонального комплексу.

При структурному аналізі необхідно з’ясувати базові галузі (галузі спеціалізації) та оцінити інтенсивність виконання базових функцій, а також співвідношення між галузями спеціалізації, допоміжними (комплектуючими) і обслуговуючими.

Для оцінки стадії економічного розвитку регіону важливо визначити наявність в ньому первинних, вторинних, третинних і четвертинних видів діяльності. Для цього провадять ідентифікацію, тобто визначають, які конкретно стадії виробничого процесу концентруються в регіоні: управління, дослідження чи власно виробництво.

Показник рівня диверсифікації характеризує наявність і відносну рівномірність розвитку в регіоні окремих галузей економічної діяльності. Галузеву диверсифікацію слід розглядати, як величину обернену галузевій концентрації регіону. Показники галузевої концентрації і галузевої диверсифікації розраховуються аналогічно показникам географічної концентрації і диверсифікації. Для їх розрахунку співставляється частка зайнятих в окремих галузях в регіоні і в країні (макрорегіоні) в цілому. Ступінь диверсифікації вимірюється також за показниками обсягів виробництва, вартості основного капіталу тощо. Однак, найбільш індикативним по відношенню до ступеня диверсифікації є показник зайнятості.

Коефіцієнт галузевої концентрації розраховується за наступною формулою:

; де

– індекс галузі,

- кількість зайнятих в -тій галузі, відповідно в – регіоні, – макрорегіоні (країні) для всіх і, для яких

.

Коефіцієнти диверсифікації змінюють своє значення від 0 до 1. Чим більше значення коефіцієнту диверсифікації, тим рівномірніше розвинуті в регіоні різні галузі економічної діяльності. І, навпаки, чим ближчий він до 0,тим більш наявна в регіоні галузева моно структура.

Моно структура характерна або для недорозвинутих регіонів і суспільств, або для регіонів, які склалися не на основі розселення, а в результаті наближення структури розселення до структури розміщення виробництва (регіон Донбасу, Криворізький регіон). За рівнем економічного розвитку моно структурні регіони можуть знаходитися на різних стадіях соціально-економічного розвитку.

За значенням коефіцієнту диверсифікації розрізняють:

– диверсифіковану галузеву структуру регіону,

– слабо диверсифіковану,

– моно структуру.

Також дуже важливим є визначення галузі спеціалізації регіону, галузей, які виконують допоміжну функцію і галузей, які обслуговують виробництво і населення.

Співвідношення між кількістю зайнятими в названих групах галузей дають кількісне значення регіонального мультиплікатора .

; де

– загальна кількість зайнятих в регіоні,

– кількість зайнятих в галузі спеціалізації.

Інтенсивність виконання базових функцій, або, інакше кажучи, інтенсивність розвитку галузей спеціалізації, є величина обернена регіональному мультиплікатору.

; або .

За показником інтенсивності виконання базових функцій розрізняють регіони:

– з гіпертрофією галузей спеціалізації (або високою інтенсивністю виконання базових функцій),

– зі збалансованістю галузей спеціалізації (комплектуючого та обслуговуючого комплексів),

– з гіпертрофією обслуговуючого комплексу (низькою інтенсивністю виконання базових функцій),

– регіони, де базові функції не з’ясовані.

З точки зору повторюваності виробничого процесу розрізняють різні види підприємств: з індивідуальним виробництвом, одиничним випуском, дрібносерійним, серійним і масовим. Аналіз співвідношення підприємств з різною повторюваністю випуску є достатньо інформативним відносно характеру інноваційного процесу в регіоні, типу обладнання, яке використовується і кваліфікації виробників.

Повнота виробничого циклу є важливим показником для аналізу взаємопов’язаності регіонального комплексу. Цей показник характеризує його відносну автономність або, навпаки, залежність від інших регіонів, тобто міжрегіональних зв’язків.

Розрізняють два типи виробничо-технологічного циклу в регіоні – завершений і незавершений. Слід зауважити, що в регіоні можуть існувати не один, а декілька виробничо-технологічних циклів (комплексів). Взаємопов’язаність регіонального комплексу характеризується частотою економічних зв’язків між об’єктами регіону і потенціалом внутрішньо регіональної взаємодії, що склалася.

Аналіз потенціалу внутрішньо регіональної взаємодії є особливо важливим в перехідний період. В командно-адміністративній системі чільне місце займали вертикальні зв’язки, в результаті чого гальмувалося встановлення економічно доцільних зв’язків між підприємствами і регіонами і не реалізовувався ефект агломерації. При формуванні регіональних ринків потенціал внутрішньо регіональних зв’язків спроможній задіяти досить швидко і дати короткостроковий ефект. Найбільш високий потенціал дії внутрішньо регіональних зв’язків спостерігається в розвинутих регіонах з диверсифікованою структурою машинобудівного профілю. В регіонах з моно структурою при монополізації ринку декількома підприємствами зазначений потенціал може бути взагалі відсутнім.

Наявність і розвиток в регіоні різних видів діяльності (первинні, вторинні, третинні і четвертинні види виробництв) є також важливою характеристикою економічного розвитку регіону. Співвідношення наявних галузей кожної з груп діяльності має значення для визначення перспектив подальшого розвитку регіону та його потенціалу. В цьому напрямку важливим стає аналіз структури економічних функцій.

У територіальній організації виробництва і розподілі праці в останні десятиріччя все більш помітною стає спеціалізація не на окремих галузях виробництва, а на певних рівнях (функціях) економічної діяльності. Відбувається розшарування рівнів економічної діяльності і поглиблення просторового розриву технологічного процесу. Наприклад, крупні центри метрополісів, де сконцентрована високо кваліфікована робоча сила і розвинута інфраструктура ділових послуг, характеризуються концентрацією функцій управління і науково-дослідними видами діяльності, в той же час, виробництва по добуванню сировини переміщується на периферію регіону, або в загалі в слабо розвинуті регіони. Як правило функції управління зосереджені в центральних великих містах, а виробництво переміщується в регіони з дешевою робочою силою.

Таким чином можна виділити наступні рівні (функції) економічної діяльності: управління, дослідження і розвиток, виробництво.

При аналізі регіонального циклу визначається ступінь зв’язку регіональних економічних циклів з галузевою структурою. Такий зв’язок є величиною перемінною. Ті елементи циклу, які неможливо віднести до відмінностей в галузевій структурі, можна приписати міжрегіональним розбіжностям в середині галузі, які в свою чергу пояснюються відмінностями в інших особливостях регіонів.

Загальною рисою досліджень такого типу є співставлення часу початку, довго тривалості та амплітуди циклів в кожному секторі економіки, який досліджується (роздрібна торгівля, зайнятість, банківські дебети тощо) і порівняння результатів з аналогічними даними інших регіонів.

Найбільш чутливими до циклічних коливань є галузі, які виробляють товари довгострокового користування, тому регіони з високою концентрацією таких галузей першими реагують на зміну в стимулах. Згідно цього положення, виробництво товарів довгострокового користування має більшу чутливість до циклу, внаслідок того, що вона пов’язана з доходами, еластичністю попиту на товари довгострокового використання та іншими причинами.

Приплив нового населення в регіон викличе розширення обслуговуючих галузей, особливо будівельної промисловості. Потім отримані імпульси розвитку передадуться далі.

Відносна розбіжність в режимі циклічних коливань пояснюється наступним: у фазі падіння виробництва крупні інвестиції не здійснюються, отже, економіка району, що швидко розвивається відчуває гостру нестачу в інвестиціях, як і інші райони. Однак, в період пожвавлення, відносно більша експансія спостерігається на територіях, для яких характерні високі темпи розвитку. Прибутковість від інвестицій різниться в різних регіонах, що приводить до різних темпів виходу з кризового стану.

При оцінці амплітуди циклічних коливань використовують абсолютні зміни основних показників соціально-економічного розвитку регіону. Але такий підхід має недоліки, так, він не враховує сезонні і загальнонаціональні циклічні коливання. Обмеженість статистичної інформації приводить до того, що при визначенні чутливості до регіонального економічного циклу неможливо виходити тільки з галузевої структури економіки регіону і довгострокових тенденцій його розвитку. Слід враховувати і інші фактори. До них відносяться: відносна значимість галузей, які виробляють товари довгострокового вжитку в даному регіоні, наявність в ньому галузей, які розвиваються, диверсифікацію структури господарства, чутливість до кризи кожної окремо взятої галузі, напрямок і темпи зміни умов розвитку регіону.

При аналізі регіонального мультиплікатора основна увага приділяється взаємозв’язкам між секторами в середині регіону, або опосередкованому розповсюдженні імпульсів, які розпочалися в будь-якому секторі економіки і розповсюдились на всі інші сектори. Таке розповсюдження дає мультиплікативний ефект, про який було говорено вище. Дослідження мультиплікативного процесу для подальшого програмування соціально-економічного розвитку регіону полягає втому, що регіональний мультиплікатор чітко вказує яким чином розвиток одного сектору викликає розширення іншого. Це дуже важливо, так як імпульси одних приводять до розширення виробництва, а інших – до його скорочення.

Аналіз регіонального мультиплікатора здійснюється з використанням різної кількості перемінних. Найбільш досконалим є аналіз, який приводить до отримання кількісних результатів і пов’язаний він з використанням схеми витрати – випуск. Але такий вид аналізу є досить складним процесом. Простіший і безпосередній тип аналізу регіонального мультиплікатора пов’язаний з дослідженням економічної бази регіону. Такі дослідження в основному уникають перемінних, які характеризують міжрегіональні зв’язки, і базуються на детальній класифікації галузей.

Аналіз з наголосом на економічну базу заснований на розмежуванні базових (первинне виробництво) і обслуговуючих (вторинне, третинне, четвертинне виробництво) галузей, або видів виробництв. Передумовою проведення такого аналізу є факт, що розвиток різних адміністративно – територіальних одиниць визначається товарами і послугами, які виробляються в межах даної території, але продаються за її межами. Такі “базові” види діяльності дають кошти на оплачування сировини, продовольчої продукції та іншої продукції обробної промисловості, яку регіон самостійно не може виробити.

Вперше така спроба здійснити аналіз базових і обслуговуючих галузей в економіці міста і району була зроблена в кінці 30 – х років у США Хойтом. Він розвинув ідею про “співвідношення між базовими і обслуговуючими галузями, ввівши показник basik – service ratio. Цей показник відбиває:

– співвідношення між загальною зайнятість в базових галузях, або працюючих на вивіз, і загальною зайнятістю в обслуговуючих галузях або галузях місцевої промисловості;

– співвідношення між приростом зайнятих в базових, або працюючих на вивіз, галузях і його приростом в обслуговуючих галузях або галузях місцевої промисловості.

Із даних про співвідношення між базовими і обслуговуючими галузями і виводиться формула регіонального мультиплікатора, яка була представлена вище.

Слід зауважити, що метод, який заснований на динаміці зайнятості є більш надійним, хоча визнається, що вибір того чи іншого методу розрахунку регіонального мультиплікатора залежить від особливостей і цілей дослідження.

Деякі дослідники при проведенні аналізу чи прогнозуванні широко користуються поняттям мультиплікатора зайнятості, який практично нічим не відрізняється від регіонального мультиплікатора. Оцінюючи перспективи експансії базових галузей, мультиплікатор зайнятості визначається із співвідношення між базовими і обслуговуючими галузями і передбачає збільшення загальної зайнятості в майбутньому. Така техніка розрахунків являє собою один із багатьох непрямих методів прогнозування кількості населення і його міграцій з обліком факторів, які можна використовувати на додаток до прямих методів.

Заслуговує на увагу і такий показник, як мультиплікатор міжрегіональної торгівлі. Цей показник використовується для характеристики і вивчення ходу передачі імпульсів розвитку від одного регіону іншим. Такі імпульси передаються через експорт, імпорт, інвестиції, споживання і доходи. Мультиплікатор міжрегіональної торгівлі ( ) визначається на основі кейнсіанського співвідношення:

, (1)

Де . – ВВП регіональний,

– обсяг інвестицій,

– обсяг споживання,

і – відповідно експорт і імпорт регіону.

Проведемо розмежування між експортом споживчих товарів і імпортом інвестиційних товарів , таким чином імпорт регіону буде дорівнювати сумі цих двох складових: . Приймемо до уваги середню схильність до споживання місцевих товарів, а саме частку споживчих витрат на закупівлю місцевих товарів у регіональному доході, тобто . Тоді отримуємо :

; (2)

де - частка місцевих споживчих витрат, яка виражена через імпорт споживчих товарів. Передбачається, що ввозяться тільки споживчі товари, тобто , а .

Зробимо певні заміни і перестановки, так, рівняння (1) розділимо на , а у рівнянні (2) вираз підставимо замість , в результаті чого отримуємо: . Перенесемо до лівої частини рівняння другий член правої частини і приймемо, що , де - це мультиплікатор зовнішньої торгівлі. Тепер знаходимо: , або .

Мультиплікатор міжрегіональної торгівлі показує примножений регіональний дохід, який отримується від валових інвестицій в межах регіону і експорту з нього. В основі цієї формули лежить модель “вилучення – ін’єкції”, тобто рівновага між заощадження плюс імпортом і інвестиції плюс експорт, і припущення, що споживання є правильною функцією доходу, а експорт споживчих товарів є правильною функцією валового споживання.

Подібні розрахунки можна здійснити для виведення “граничного” мультиплікатора ( ).

, де (3)

,

- гранична схильність до заощадження ,

- гранична норма зміни імпорту споживчих товарів у зв’язку із змінами у валовому споживанні .

Таким чином - буде граничною схильністю до споживання.

Рівняння (3) відображає зміну регіонального доходу в результаті зміни регіональних інвестицій, або експорту, або того і іншого одночасно.

Якщо імпорт інвестиційних товарів замінить їх виробництво в регіоні, то його слід відняти від регіональних інвестицій . В цьому випадку буде визначено “ефект експансії”, який справляють на регіональні випуск продукції і дохід інші регіони. Таким чином в рівняння (3) замість інвестицій слід підставити .

Наступним етапом буде облік в даному рівнянні взаємозв’язку між експортом і імпортом в регіоні. В територіальній системі, яка складається з багатьох регіонів, експорт в один з них стимулює експансію економіки інших. Це відбувається тому, що об’єкт експорту в один регіон є об’єктом імпорту інших. Із зростанням доходів в регіонах збільшується їх імпорт із даного регіону. Але з погляду першого регіону, це буде експортом, який в свою чергу стимулює розвиток його економіки і так далі. Ця модифікація потребує проведення розмежування між експортом інвестиційних товарів і експортом споживчих товарів , можна записати визначення сукупного експорту регіону . Таке розмежування необхідно тому, що експорт різних типів товарів має нерівноцінне значення для інших регіонів в якості імпорту. Регіональний експорт є функцією доходів інших регіонів, на які впливає імпорт першого регіону, який в свою чергу є функцією його доходу.

Отже, на мультиплікативний ефект незалежного збільшення регіональних інвестицій, впливають не тільки заощадження, споживання і імпорт самого регіону, а і опосередковано експорт, заощадження, споживання і імпорт інших регіонів.

Існує декілька формул розрахунку мультиплікатора міжрегіональної торгівлі, але в будь-якому випадку головним його призначення є – допомогти прийти до якісних висновків відносно діяльності регіонів різного типу в короткостроковому періоді. На основі даного мультиплікатора робиться висновок, при яких умовах збільшення інвестицій в першому регіоні приведе до стимулювання місцевої промисловості в більшому ступеню, ніж у випадку такого ж збільшення регіональних інвестицій в другому, або які зміни в національній економіці справлятимуть більший вплив на експорт і імпорт третього регіону, ніж на ті ж показники четвертого регіону.

Вчений – економіст Вінінг прийшов до висновку, що співвідношення між граничним і середнім мультиплікатором може слугувати виміром відносно стабільного розвитку регіону. . Цей показник відображає відносну зміну доходу для відносної зміни в чистих інвестиціях плюс експорт, тобто у виразі . Відповідно, чим більше споживчих товарів надходить в даний регіон, тобто чим більше , тим більше буде і, отже, тим значущою буде відносна зміна доходу як реакції на дану відносну зміну , тобто в чистих інвестиціях плюс експорт.

Чим менша обумовлена регіональним доходом еластичність попиту на імпортовані споживчі товари, тим менше буде , а, отже, тим значущою буде відносна зміна доходу при даній відносній зміні . В результаті з цих двох співвідношень витікає третє: чим еластичніший обумовлений доходами попит інших регіонів на товари, які вивозяться із даного регіону, тим значуща відносна зміна , регіону, який вивчається як реакція на певну відносну зміну національного доходу.

1.6 Аналіз структури економіки регіонів за Класифікацією видів економічної діяльності

На сьогодні в Україні запроваджена Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), що робить можливим аналізувати структуру економіки регіонів і країни в цілому за видами економічної діяльності згідно загальноприйнятим міжнародним статистичним стандартам. Користуючись КВЕД, стає можливим проводити порівняння структури економіки України та її регіонів з аналогічними показниками інших країн світу. Також цей аналіз необхідний для вивчення інвестиційного клімату в Україні та процесів, пов’язаних з надходженням в країну і регіони міжнародних інвестицій та їх застосування у певних видах економічної діяльності. Методологічні підходи до такого роду аналізу в Україні були розроблені в НДІ Держкомстату України під керівництвом доктора економічних наук Н.Парфенцевої.

Перехід України на методологію міжнародних статистичних класифікацій. А саме КВЕД, на практиці полягає в перекодуванні всіх підприємств за новою класифікацією на базі Єдиного державного реєстру підприємств України, що дало можливість отримати статистичні дані про кількість всіх підприємств України в розрізі існуючих видів економічної діяльності.

Статистичний аналіз структури економіки регіонів, вивчення ринку

праці, інвестиційного клімату за КВЕД слід проводити за різними регіональними рівнями, а саме такими, що визначені адміністративно – територіальним поділом України: загальнодержавний, регіональний, місцевий.

Структура економіки будь-якого регіону згідно КВЕД характеризується за допомогою наступних показників:

– кількість підприємств;

– чисельність працюючих на підприємствах;

– вартість основних фондів;

– дохід підприємств;

– обсяг реалізованої продукції.

Статистичні дані за всіма перерахованими показниками, крім обсягів реалізованої продукції, містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Необхідні показники формуються за кожним окремим видом діяльності, що існує в Україні.

Порядок аналізу структури економіки за КВЕД в загальному вигляді включає в себе:

1. аналіз даних, які характеризують кількість підприємств за видами економічної діяльності в певних регіонах і на їх підставі визначаються провідні для регіону види економічної діяльності;

2. визначення факторів, які вплинули на структуру регіону. До них можуть належати природно - кліматичні умови, історичний розвиток регіону, адміністративно – територіальний рівень, використання природних ресурсів, державна політика щодо певного регіону та інші.

Вплив приведених факторів на структуру економіки регіону, має враховуватися при розробці прогнозу подальшого розвитку окремих видів діяльності, як на державному, так і на регіональному рівнях. При проведенні цього етапу аналізу, показники кількості підприємств слід доповнити показниками чисельності працюючих і вартості основних фондів при їх розподілі за видами економічної діяльності. Особливу увагу слід приділяти вартісним показникам, які характеризують обсяги виробленої продукції та отриманий дохід підприємствами регіону; визначення факторів, які впливають на розвиток кожного виду діяльності регіону. Це необхідно тому, що опис структури економіки регіону за кожним з названих в п.2 показників буде різним, а це тягне за собою необхідність проводити порівняння структури економіки регіонів, які розташовані в однакових природно – кліматичних умовах, схожим історичним розвитком, однаковим адміністративно – територіальним рівнем тощо.

В результаті проведення такого аналізу з’ясовується рівень розвитку певних видів економічної діяльності в регіоні, оцінюється рівень розвитку сфери послуг. Визначення рівня розвитку сфери послуг є дуже важливим показником для економіки країни і регіону. За оцінками міжнародних статистичних органів, країна визнається постіндустріальною, якщо обсяг її валового продукту, виробленого в сфері послуг перевищує 65%, а в деяких країнах досягає навіть 80-85%.[1]

Порядок проведення аналізу структури економіки регіонів проходить у п’ять етапів:

I. Визначення кількості підприємств, чисельності працюючих на них, вартості основних фондів, обсягів реалізованої продукції, доходу підприємств за районами та містами обласного підпорядкування;

II. Визначення провідних видів економічної діяльності для загальнодержавного, регіонального і місцевого рівнів за перерахованими вище показниками;

III. Порівняння структури економіки за видами економічної діяльності на загальнодержавному та регіональному рівнях за різними показниками;

IV. Визначення питомої ваги різних видів економічної діяльності, особливу увагу звертаючи на ті, що надають послуги, на загальнодержавному, регіональному рівнях за різними показниками;

V. Визначення факторів, які вплинули на існуючу структуру економіки певного регіону, порівнюючи аналогічні показники і результати розрахунків даного регіону з подібними за природно - кліматичними, історичними, адміністративно – територіальними умовами регіонами .

Структуру економіки України за певними регіонами пропонується вивчати за допомогою методів статистичного аналізу, а саме: аналітичного, апріорного ранжирування факторів, факторного і дисперсійного аналізу. Цими методами встановлюється вплив того чи іншого фактору на структуру економіки країни чи регіону.

Аналітичним методам визначаються провідні для певного регіону види економічної діяльності, порівнюються статистичні показники структури регіону з аналогічними показниками інших регіонів. Недоліком цього методу є те, що не можливо встановити фактори, які впливають на фактичний стан структури економіки регіону і є неможливим визначити конкретний вплив кожного фактору.

Методом апріорного ранжирування з’ясовуються головні фактори, які впливають на розподіл підприємств за видами економічної діяльності. Для цього використовуються показники кількості чисельності працюючих на підприємствах регіону.

За допомогою факторного аналізу з усієї сукупності факторів визначаються найбільш суттєві, що в повному ступеню характеризують об’єкт дослідження. Це досягається заміною первинних ознак (види економічної діяльності) на меншу кількість нормованих та ортогональних латентних ознак.

Методом дисперсійного аналізу встановлюються закономірності, які впливають на формування існуючої структури економіки регіону. Дисперсійний аналіз є методом статистичного аналізу результатів спостережень, які залежать від різних одночасно діючих факторів. Він допомагає вибрати найбільш суттєві фактори з усієї сукупності діючих факторів і встановити кількісну оцінку взаємовпливу факторів.

Аналіз структури економіки регіону можна проводити не тільки на підставі даних щодо кількості працюючих і кількості підприємств. Але і за вартістю основних фондів.

Важливим і одночасно цікавим при аналізі економічного розвитку є аналіз структури економіки України за методологічними ознаками групувань, згідно з яким всі підприємства і організації поділяються за видами діяльності на видобувні, обробні і ті, що надають послуги. Всі підприємства розподіляються за названими групами і визначається питома вага кожної з них. Саме таким чином при визначені питомої ваги групи підприємств і організацій сфери послуг, оцінюється рівень економічного розвитку країни або окремого регіону.

Вивчення рівня розвитку видів діяльності, які надають послуги тільки за кількістю підприємств є недостатнім. Таку оцінку краще проводити на основі чисельності працюючих на вказаних підприємствах. Таке порівняння чисельності працюючих на добувних, обробних підприємствах з показниками підприємств сфери послуг є необхідним для подальшого співставлення з аналогічними статистичними показниками інших регіонів і країн світу.

В рамках такого аналізу на підставі статистичних даних вивчається розподіл чисельності працюючих на підприємствах різних видів економічної діяльності в регіоні і Україні, що є важливим під час реформування економіки. Таким чином можна оцінити не тільки існуюче становище на ринку праці, а і з’ясувати тенденції перерозподілу робочої сили за видами економічної діяльності та міграційні процеси між регіонами. Також даний аналіз дозволяє вивчити фактори, які визначають головні тенденції розвитку економіки, з метою регулювання її переходу до ринку.