УСКЛАДНЕНИЙ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД

Лекція № 12

«Догляд за хворими в післяопераційному періоді»

з дисципліни : « Медсестринство в хірургії»

Викладач : Гайдамака В.К.

м. Берислав

План

1. Післяопераційний період, його фази.

2. Задачі післяопераційного періоду.

3. Роль медичної сестри в післяопераційному періоді.

4. Зміни, що відбуваються в організмі хворого після операції.

5. Медикаментозне лікування хворого в післяопераційному періоді.

6. Догляд за хворими в післяопераційній палаті.

7. Догляд за хворими в реанімаційному періоді.

8. Ускладнення раннього післяопераційного періоду.

9. Дії медичної сестри при виникненні ранніх післяопераційних ускладнень.

10. Пізні післяопераційні ускладнення та дії медичної сестри при їх виникненні.

Мета:

- вивчити можливі післяопераційні ускладнення, їх профілактику й усунення;

- оволодіти методами догляду за хворими в післяопераційний період і ведення документації.

Післяопераційний період має не менш важливе значення. Саме в цей період хворий потребує максимальної уваги і догляду. Саме тоді треба запобігти можли­вим ускладненням і усунути дефекти передопераційної підготовки і самої операції (мал. 27).

Післяопераційний період починається після закінчення хірургічного втручан­ня і завершується повним одужанням хворого або отриманням ним стійкої втрати працездатності.

Завдання медперсоналу в цей період — сприяти процесам регенерації і адап­тації, що відбуваються в організмі хворого, а також попереджати, своєчасно вияв­ляти і боротися з ускладненнями.

Післяопераційний період поділяють на три етапи:

I. Ранній — 2—3 доби;

II. Пізній — 2—3 тижні;

III. Віддалений (реабілітація) — від 3 тижнів до 2—3 міс.

Ранній післяопераційний період — це час, коли на організм хворого вплива­ють:

- операційна травма;

- наслідки наркозу;

- вимушене положення.

Ранній післяопераційний період може бути неускладненим і ускладненим. Під часнеускладненого післяопераційного періоду в організмі відбуваються зміни у функціонуванні основних органів і систем, що пов'язане з дією таких чинників, як:

- психологічний стрес;

- наркоз і післянаркозний стан;

- біль у ділянці післяопераційної рани;

- наявність некрозів і травмованих тканин в зоні операції;

- вимушене положення пацієнта;

- переохолодження;

- порушення характеру харчування.

Реактивні зміни зазвичай виражені помірно і тривають 2—3 дні. Спостері­гається температура до 37,0—37,5 °С, гальмування ЦНС, змінюється склад пе­риферійної крові (помірний лейкоцитоз, анемія, тромбоцитопенія). Тому основні силиперсоналу мають бути спрямовані на:

- корегування змін в організмі;

- контроль функціонального стану основних органів і систем;

- проведення заходів, спрямованих на профілактику можливих ускладнень. Інтенсивна терапія в цей період полягає в таких заходах:

1. Боротьба з болем:

• правильне положення в ліжку;

• носіння бандажа;

• приймання наркотичних анальгетиків (перші 2—3 доби після великих порож­нинних операцій — промедол, омнопон, морфін);

• приймання ненаркотичних анальгетиків (перші 2—3 доби після травматич­них втручань — ін'єкції анальгіну, баралгіну);

• приймання седативних засобів — седуксен, реланіум;

• перидуральна анестезія.

2. Відновлення функцій серцево-судинної системи і мікроциркуляції.

3. Попередження і лікування дихальної недостатності.

4. Корекція водно-електролітного балансу.

5. Дезінтоксикаційна терапія.

6. Збалансоване харчування.

7. Контроль функції системи виділення.

У післяопераційному періоді в організмі хворого відбуваються зміни, які поді­ляють на три фази.

1. Катаболічна фаза.

Триває 5—7 днів. У цей період в організмі відбуваються зміни, спрямовані на швидке постачання необхідних енергетичних і органічних речовин. Для цієї фази є характерним підвищений розпад білка, втрата якого становить до 30—40 г на добу.

2. Фаза зворотного розвитку.

Є перехідною від катаболічної до анаболізму. Триває 3—5 днів. У цій фазі нор­малізується білковий обмін, продовжується розпад білків, але прискорююється і їх синтез. Наростає синтез глікогену і жирів.

3. Фаза анаболізму.

Характеризується активним відновленням тих змін, які спостерігались у катаболічній фазі. Різко посилюється синтез білків і жирів, відновлюються запаси глікогену, що забезпечує репаративні процеси, ріст і розвиток сполучної тканини.

УСКЛАДНЕНИЙ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД

Розвиток ускладнень зумовлений трьома основними чинниками:

- наявністю післяопераційної рани;

- вимушеним положенням;

- впливом операційної травми і наркозу. Основні ускладнення показані на мал. 28.

1. З боку рани.

А. Кровотеча.

Найбільш грізне ускладнення, деколи загрожує життю хворого і вимагає пов­торної операції. У післяопераційному періоді для профілактики на рану кладуть міхур з льодом або вантаж з піском. Для своєчасної діагностики стежать за часто­тою пульсу, артеріальним тиском, показниками червоної крові. Кровотеча після операції може бути трьох видів:

• зовнішня — кров витікає в операційну рану, що виявляється намоканням

пов'язки;

• кровотеча дренажем — кров стікає по дренажу, залишеному в рані або в якійсь порожнині;

• внутрішня — кров виливається у внутрішні порожнини організму, не потрап­ляючи назовні; діагностика останньої особливо тяжка і ґрунтується на спе­ціальних симптомах і ознаках.

Б. Розвиток інфекції.

Необхідно стежити за нормальним функціонуванням дренажів, запобігати вторинній інфекції — обов'язковою є перев'язка наступного дня після операції і далі раз на 3—4 дні за необхідності частіше. В. Розходження швів.

Є особливо небезпечним після операцій на черевній порожнині і називається евентрацією. Для того щоб запобігти розходженню швів, рани зашивають на ґуд­зиках або трубках.

2. З боку серцево-судинної системи:

• гостра недостатність;

• тромбози;

• емболія.

Профілактика:

- рання активізація хворих;

- дія на можливе джерело (наприклад, лікування тромбофлебіту); забезпечення стабільної гемодинаміки;

- корекція водно-електролітного балансу з тенденцією до гемодилюції (розрід­ження крові);

- використання дезагрегантів та інших засобів, що поліпшують властивості рео­логії крові;

- вживання антикоагулянтів (гепарин, фраксипарин).

3. З боку дихальної системи:

• гостра недостатність;

• бронхіт;

• пневмонія;

• ателектази.

Профілактика:

- рання активізація хворих;

- антибіотикопрофілактика;

- адекватне положення в ліжку;

- дихальна гімнастика;

- розрідження мокротиння і вживання відхаркувальних засобів;

- санація трахеобронхіального дерева у тяжкохворих;

- гірчичники, банки;

- масаж, фізіотерапія.

4. З боку органів травлення:

• сухість у роті; рекомендується полоскання або протирання ротової порожнини під­кисленою водою, у разі появи тріщин — розчином соди, змазування гліцерином; нудота і блювання; необхідно з'ясувати причину. Перша допомога при блю­ванні: відхилити голову вліво; можна застосувати медикаментозні засоби — атропін, церукал, аерон тощо;

• гикавка; виникає при судомному скороченні діафрагми внаслідок подразнен­ня діафрагмального або блукаючого нерва; якщо подразнення має рефлек­торний характер, то ефективні атропін, димедрол, аміназин, вагосимпатична блокада;

• метеоризм (здуття живота); спричинюється післяопераційним парезом кишок; рекомендовано: періодично піднімати хворого, уводити газовідвідну трубку в пряму кишку, проводити очисну і гіпертонічну клізми, робити гальванізацію або діатермію сонячного сплетення;

• закріп; рекомендується рання активізація хворого, їжа з великою кількістю клітковини і послаблювальним ефектом, можна застосовувати клізми;

• пронос; причини найрізноманітніші: нервово-рефлекторні, ахілічні (зниження кислотності шлункового соку), ентерити, коліт, перитоніт, дисбактеріоз; ліку­вання — боротьба з основним захворюванням, при ахілічному хороший ефект дає хлоридна кислота з пепсином.

5.З боку нервової системи:

• операційний шок;

• біль;

• порушення сну.

Нервово-психічна напруга усувається хорошим відпочинком і медикаментоз­ною терапією.

6.З боку сечовивідної системи:

• гостра ниркова недостатність;

• уроінфекція;

• порушення сечовипускання;

• можливий розвиток гострої затримки сечі, яка часто носить нервово-рефлек­торний характер, тому необхідно, якщо дозволяє стан хворого, посадити його або поставити на ноги, увести анальгетики і спазмолітики, на надлобкову ді­лянку покласти теплу грілку; у разі неефективності цих заходів необхідно про­вести катетеризацію сечового міхура.

7. Інші:

• паротит;

• пролежні — асептичний некроз шкіри і глибших тканин унаслідок порушення мікроциркуляції через їх тривале стиснення; частіше локалізуються на кри­жах, у ділянці лопаток, на п'ятах; розрізняють такі стадії розвитку: ішемія, поверхневий некроз, гнійне розплавлення.

Профілактика:

- рання активізація;

- чиста суха білизна;

- гумові круги;

- протипролежневий матрац (матрац, тиск в окремих секціях якого постійно змінюється);

- масаж;

- оброблення шкіри антисептиками.

Відділення реанімації і інтенсивної терапії розміщується біля операційного блока. У відділенні мають бути реанімаційні зали, палати інтенсивної терапії, операційна для нетранспортабельних хворих, де виконують невеликі оперативні втручання (трахеотомія, пункція плевральної порожнини), експрес-лабораторія, кабінет завідувача відділення, ординаторська, кімната старшої медсестри і сестри-хазяйки, середнього і молодшого персоналу, душові, санвузол.

Відділення оснащене функціональними ліжками, які мають стояти так, щоб до хворого можна було підійти з двох боків. Кожне ліжко забезпечене штативом для інфузійної системи, звуковою і світловою сигналізацією, індивідуальним сві­тильником, централізованим подаванням кисню, контрольно-діагностичною, ди­хальною і наркозною апаратурою.

Вологе прибирання приміщень з використанням дезінфекційних засобів про­водять не рідше 2 разів на день, генеральне прибирання — 1 раз на тиждень. Пос­тільну білизну міняють щодня.

У відділенні реанімації та інтенсивної терапії медична сестра веде таку доку­ментацію:

• лист призначень і спостережень;

• карту реанімації та інтенсивної терапії;

• журнал реєстрації хворих;

• журнал чергової медсестри;

• журнал обліку сильнодійних лікарських засобів.

Інтенсивне спостереження може бути візуальним, моніторним, лабораторним і комбінованим. На кожного хворого заводять карту погодинного спостереження і лист призначень. Реєструють показники дихання і кровообігу (частота дихання, пульс, АТ), температуру тіла, діурез, кількість рідини, яку вводять в організм і яка виводиться із сечею, ступінь здуття живота і напруження м'язів передньої черевної стінки, стан післяопераційної рани. Також можна контролювати до 55 лаборатор­них показників.