УСКЛАДНЕНИЙ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД
Лекція № 12
«Догляд за хворими в післяопераційному періоді»
з дисципліни : « Медсестринство в хірургії»
Викладач : Гайдамака В.К.
м. Берислав
План
1. Післяопераційний період, його фази.
2. Задачі післяопераційного періоду.
3. Роль медичної сестри в післяопераційному періоді.
4. Зміни, що відбуваються в організмі хворого після операції.
5. Медикаментозне лікування хворого в післяопераційному періоді.
6. Догляд за хворими в післяопераційній палаті.
7. Догляд за хворими в реанімаційному періоді.
8. Ускладнення раннього післяопераційного періоду.
9. Дії медичної сестри при виникненні ранніх післяопераційних ускладнень.
10. Пізні післяопераційні ускладнення та дії медичної сестри при їх виникненні.
Мета:
- вивчити можливі післяопераційні ускладнення, їх профілактику й усунення;
- оволодіти методами догляду за хворими в післяопераційний період і ведення документації.
Післяопераційний період має не менш важливе значення. Саме в цей період хворий потребує максимальної уваги і догляду. Саме тоді треба запобігти можливим ускладненням і усунути дефекти передопераційної підготовки і самої операції (мал. 27).
Післяопераційний період починається після закінчення хірургічного втручання і завершується повним одужанням хворого або отриманням ним стійкої втрати працездатності.
Завдання медперсоналу в цей період — сприяти процесам регенерації і адаптації, що відбуваються в організмі хворого, а також попереджати, своєчасно виявляти і боротися з ускладненнями.
Післяопераційний період поділяють на три етапи:
I. Ранній — 2—3 доби;
II. Пізній — 2—3 тижні;
III. Віддалений (реабілітація) — від 3 тижнів до 2—3 міс.
Ранній післяопераційний період — це час, коли на організм хворого впливають:
- операційна травма;
- наслідки наркозу;
- вимушене положення.
Ранній післяопераційний період може бути неускладненим і ускладненим. Під часнеускладненого післяопераційного періоду в організмі відбуваються зміни у функціонуванні основних органів і систем, що пов'язане з дією таких чинників, як:
- психологічний стрес;
- наркоз і післянаркозний стан;
- біль у ділянці післяопераційної рани;
- наявність некрозів і травмованих тканин в зоні операції;
- вимушене положення пацієнта;
- переохолодження;
- порушення характеру харчування.
Реактивні зміни зазвичай виражені помірно і тривають 2—3 дні. Спостерігається температура до 37,0—37,5 °С, гальмування ЦНС, змінюється склад периферійної крові (помірний лейкоцитоз, анемія, тромбоцитопенія). Тому основні силиперсоналу мають бути спрямовані на:
- корегування змін в організмі;
- контроль функціонального стану основних органів і систем;
- проведення заходів, спрямованих на профілактику можливих ускладнень. Інтенсивна терапія в цей період полягає в таких заходах:
1. Боротьба з болем:
• правильне положення в ліжку;
• носіння бандажа;
• приймання наркотичних анальгетиків (перші 2—3 доби після великих порожнинних операцій — промедол, омнопон, морфін);
• приймання ненаркотичних анальгетиків (перші 2—3 доби після травматичних втручань — ін'єкції анальгіну, баралгіну);
• приймання седативних засобів — седуксен, реланіум;
• перидуральна анестезія.
2. Відновлення функцій серцево-судинної системи і мікроциркуляції.
3. Попередження і лікування дихальної недостатності.
4. Корекція водно-електролітного балансу.
5. Дезінтоксикаційна терапія.
6. Збалансоване харчування.
7. Контроль функції системи виділення.
У післяопераційному періоді в організмі хворого відбуваються зміни, які поділяють на три фази.
1. Катаболічна фаза.
Триває 5—7 днів. У цей період в організмі відбуваються зміни, спрямовані на швидке постачання необхідних енергетичних і органічних речовин. Для цієї фази є характерним підвищений розпад білка, втрата якого становить до 30—40 г на добу.
2. Фаза зворотного розвитку.
Є перехідною від катаболічної до анаболізму. Триває 3—5 днів. У цій фазі нормалізується білковий обмін, продовжується розпад білків, але прискорююється і їх синтез. Наростає синтез глікогену і жирів.
3. Фаза анаболізму.
Характеризується активним відновленням тих змін, які спостерігались у катаболічній фазі. Різко посилюється синтез білків і жирів, відновлюються запаси глікогену, що забезпечує репаративні процеси, ріст і розвиток сполучної тканини.
УСКЛАДНЕНИЙ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД
Розвиток ускладнень зумовлений трьома основними чинниками:
- наявністю післяопераційної рани;
- вимушеним положенням;
- впливом операційної травми і наркозу. Основні ускладнення показані на мал. 28.
1. З боку рани.
А. Кровотеча.
Найбільш грізне ускладнення, деколи загрожує життю хворого і вимагає повторної операції. У післяопераційному періоді для профілактики на рану кладуть міхур з льодом або вантаж з піском. Для своєчасної діагностики стежать за частотою пульсу, артеріальним тиском, показниками червоної крові. Кровотеча після операції може бути трьох видів:
• зовнішня — кров витікає в операційну рану, що виявляється намоканням
пов'язки;
• кровотеча дренажем — кров стікає по дренажу, залишеному в рані або в якійсь порожнині;
• внутрішня — кров виливається у внутрішні порожнини організму, не потрапляючи назовні; діагностика останньої особливо тяжка і ґрунтується на спеціальних симптомах і ознаках.
Б. Розвиток інфекції.
Необхідно стежити за нормальним функціонуванням дренажів, запобігати вторинній інфекції — обов'язковою є перев'язка наступного дня після операції і далі раз на 3—4 дні за необхідності частіше. В. Розходження швів.
Є особливо небезпечним після операцій на черевній порожнині і називається евентрацією. Для того щоб запобігти розходженню швів, рани зашивають на ґудзиках або трубках.
2. З боку серцево-судинної системи:
• гостра недостатність;
• тромбози;
• емболія.
Профілактика:
- рання активізація хворих;
- дія на можливе джерело (наприклад, лікування тромбофлебіту); забезпечення стабільної гемодинаміки;
- корекція водно-електролітного балансу з тенденцією до гемодилюції (розрідження крові);
- використання дезагрегантів та інших засобів, що поліпшують властивості реології крові;
- вживання антикоагулянтів (гепарин, фраксипарин).
3. З боку дихальної системи:
• гостра недостатність;
• бронхіт;
• пневмонія;
• ателектази.
Профілактика:
- рання активізація хворих;
- антибіотикопрофілактика;
- адекватне положення в ліжку;
- дихальна гімнастика;
- розрідження мокротиння і вживання відхаркувальних засобів;
- санація трахеобронхіального дерева у тяжкохворих;
- гірчичники, банки;
- масаж, фізіотерапія.
4. З боку органів травлення:
• сухість у роті; рекомендується полоскання або протирання ротової порожнини підкисленою водою, у разі появи тріщин — розчином соди, змазування гліцерином; нудота і блювання; необхідно з'ясувати причину. Перша допомога при блюванні: відхилити голову вліво; можна застосувати медикаментозні засоби — атропін, церукал, аерон тощо;
• гикавка; виникає при судомному скороченні діафрагми внаслідок подразнення діафрагмального або блукаючого нерва; якщо подразнення має рефлекторний характер, то ефективні атропін, димедрол, аміназин, вагосимпатична блокада;
• метеоризм (здуття живота); спричинюється післяопераційним парезом кишок; рекомендовано: періодично піднімати хворого, уводити газовідвідну трубку в пряму кишку, проводити очисну і гіпертонічну клізми, робити гальванізацію або діатермію сонячного сплетення;
• закріп; рекомендується рання активізація хворого, їжа з великою кількістю клітковини і послаблювальним ефектом, можна застосовувати клізми;
• пронос; причини найрізноманітніші: нервово-рефлекторні, ахілічні (зниження кислотності шлункового соку), ентерити, коліт, перитоніт, дисбактеріоз; лікування — боротьба з основним захворюванням, при ахілічному хороший ефект дає хлоридна кислота з пепсином.
5.З боку нервової системи:
• операційний шок;
• біль;
• порушення сну.
Нервово-психічна напруга усувається хорошим відпочинком і медикаментозною терапією.
6.З боку сечовивідної системи:
• гостра ниркова недостатність;
• уроінфекція;
• порушення сечовипускання;
• можливий розвиток гострої затримки сечі, яка часто носить нервово-рефлекторний характер, тому необхідно, якщо дозволяє стан хворого, посадити його або поставити на ноги, увести анальгетики і спазмолітики, на надлобкову ділянку покласти теплу грілку; у разі неефективності цих заходів необхідно провести катетеризацію сечового міхура.
7. Інші:
• паротит;
• пролежні — асептичний некроз шкіри і глибших тканин унаслідок порушення мікроциркуляції через їх тривале стиснення; частіше локалізуються на крижах, у ділянці лопаток, на п'ятах; розрізняють такі стадії розвитку: ішемія, поверхневий некроз, гнійне розплавлення.
Профілактика:
- рання активізація;
- чиста суха білизна;
- гумові круги;
- протипролежневий матрац (матрац, тиск в окремих секціях якого постійно змінюється);
- масаж;
- оброблення шкіри антисептиками.
Відділення реанімації і інтенсивної терапії розміщується біля операційного блока. У відділенні мають бути реанімаційні зали, палати інтенсивної терапії, операційна для нетранспортабельних хворих, де виконують невеликі оперативні втручання (трахеотомія, пункція плевральної порожнини), експрес-лабораторія, кабінет завідувача відділення, ординаторська, кімната старшої медсестри і сестри-хазяйки, середнього і молодшого персоналу, душові, санвузол.
Відділення оснащене функціональними ліжками, які мають стояти так, щоб до хворого можна було підійти з двох боків. Кожне ліжко забезпечене штативом для інфузійної системи, звуковою і світловою сигналізацією, індивідуальним світильником, централізованим подаванням кисню, контрольно-діагностичною, дихальною і наркозною апаратурою.
Вологе прибирання приміщень з використанням дезінфекційних засобів проводять не рідше 2 разів на день, генеральне прибирання — 1 раз на тиждень. Постільну білизну міняють щодня.
У відділенні реанімації та інтенсивної терапії медична сестра веде таку документацію:
• лист призначень і спостережень;
• карту реанімації та інтенсивної терапії;
• журнал реєстрації хворих;
• журнал чергової медсестри;
• журнал обліку сильнодійних лікарських засобів.
Інтенсивне спостереження може бути візуальним, моніторним, лабораторним і комбінованим. На кожного хворого заводять карту погодинного спостереження і лист призначень. Реєструють показники дихання і кровообігу (частота дихання, пульс, АТ), температуру тіла, діурез, кількість рідини, яку вводять в організм і яка виводиться із сечею, ступінь здуття живота і напруження м'язів передньої черевної стінки, стан післяопераційної рани. Також можна контролювати до 55 лабораторних показників.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 1890;