Лекція 14. Антраценпохідні сполуки. ЛР та ЛРС, які містять антраценпохідні сполуки

Антраценпохідними називаються сполуки, в основі структури яких лежить ядро антрацену різного ступеня окислення, типу сполучення та конденсації мономерних структур.

Відновлені форми антрахінону – антранони, ант рони та оксиантрони легко окислюються навіть киснем повітря при звичайних умовах до антрахінону, тому найбільш поширені та вивчені похідні антрахінону. Відомо більш ніж 200 представників цієї групи.

Будова та класифікація

В залежності від структури вуглеводного ядра, похідні антрацену поділяють на:

1) сполуки, в основі яких лежить одна молекула антраценпохідних (мономери);

2) сполуки, з двома молекулами антрацен похідних (димери).

І. Мономерні похідні антрацену

За ступенем відновлення антрахінонового ядра, ця група поділяється на:

1) відновлені форми – похідні антранолу, антрону та оксіантрону;

2) окислені форми, в основі яких лежить антрахінове ядро.

За розташуванням ОН-груп у молекулі, мономерні антраценпохідні поділяють на:

1) похідні емодину (хризацину), або 1,8-дигідроксиантрахінону, тобто ОН-групи розташовані в обох бензольних кільцях. До них належать: емодин, хризофанол, реїн, алое-емодин та ін.; названі сполуки та їхні похідні діють як проносне;

2) похідні алізарину, або 1,2-дигідроксиантрахінону, тобто ОН-групи розташовані в одному бензольному кільці. До них належать: алізарин, пурпурин, луцидин та ін.; виявляють нефролітичну дію.

Особливу групу мономерних антраценпохідних становлять антрацикліни. За структурою вони мають вуглецевий скелет, в якому ядро антрахінону лінійно з’єднане з шестичленним насиченим карбоциклом.

ІІ. Димерні похідні антрацену

У залежності від типу сполучення, димерні похідні антрацену поділяють на:

1) димерні сполуки, які з’єднані одинарним зв’язком;

2) конденсовані.

Зустрічаються як відновлені, так і окислені форми. Відновлені форми сполучені в димери, як правило, по γ-положенню (хризофанолдіантрон), а окислені по α- або β- положеннях (касианін).

Антраценпохідні, що конденсовані, відрізняються від інших химерних сполук тим, що мономерні скелети зв’язані між собою двома одинарними та одним подвійним зв’язками, наприклад у гіперицина.

Поширення та локалізація

Антраценпохідні знайдені у вищих рослинах, лишайниках, грибах, бактеріях, комахах та морських тваринах класу голкошкірих (морські лілії).

Відновлені форми гідроксиантрахінонів – антраноли, ант рони та оксиантрони в природі зустрічаються рідше.

Антрацикліни знайдені в мікроорганізмах – стрептоміцетах.

Похідні антрацену накопичуються в різних частинах рослин, але у великих кількостях частіше за все в листках, плодах, корі, підземних органах.

Антрацен похідні містяться в розчиненому стані в клітинному соку, рідше – у відмерлих частинах рослин.

Фізико-хімічні властивості

Похідні антрацену – кристалічні речовини жовтого, жовтогарячого або червоного кольору. Вільні аглікони розчиняються в ефірі, хлороформі, бензолі та інших органічних розчинниках.і не розчиняються у воді.

Антраглікозиди добре розчиняються в спиртово-водних сумішах, воді, гірше – в етанолі, не розчиняються в бензолі, хлороформі, ефірі. Аглікони та глікозиди добре розчиняються у водних розчинах лугів за рахунок утворення фенолятів.

Гідроксиметилантрахінони забарвлені в жовтий, жовтогарячий або червоний колір. Забарвлення їх у розчинах лугів та концентрованій сірчаній кислоті посилюється.

Біологічна дія та застосування

Біологічна активність антрахінонів дуже різноманітна. Вони являють собою біохімічні носії електронів у живих організмах та ьеруть участь в окислювально-відновних процесах.

Антрахінони групи емодину здатні посилювати перистальтику товстої кишки, що зумовлює їх послаблюючу дію. Проносний ефект виявляється через 10-12 годин після вживання препарату.

Алізаринові похідні марени красильної виявляють спазмолітичну та сечогінну дію, сприяють виведенню з нирок конкрементів. Відновлені форми похідних антрахінону мають виражену протизапальну дію.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,

які містять антраценпохідні сполуки

Рослина – крушина вільховидна –

Frangula alnus Mill.

Родина – жостерові – Rhamnaceae.

Сировина – кора крушини –

Cortex frangulae.

Дерево або кущ заввишки до 7 м.

- ЛРС – кора – стовбурів та старих гілок – сірувато-біла, на молодих гілках блискуча, червонувато-брунатна, світло-сіра зі світлими ланцетними поперечними сочевичками або сірими плямами. При легкому зіскоблю ванні зовнішньої частини пробки виявляється червоний нижній шар.

- Листки – обернено яйцеподібні або еліптичні, чергові, цілокраї, завдовжки до 12, завширшки до 6 см, з 6-8 парами другорядних жилок на коротких черешках.

- Квітки – дрібні, довжиною 2,5-3,5 см, двостатеві, по 2-7 у пазухах листків на квітконіжках завдовжки близько 1 см, вузько дзвоникуваті, зеленкуваті. Цвіте в травні-червні.

- Плід – куляста кістянка, спочатку червона, після достигання – фіолетово-чорна, діаметром 7-8 мм, з двома, рідше трьома, двояко опуклими кісточками, з дзьобоподібним вузьким носиком. Плоди дозрівають в липні-серпні.

Отруйна рослина.

Поширення

Зустрічається майже по всій Україні, Білорусі, європейській частині Росії, на Кавказі. Росте по берегах річок, озер, краях боліт, на узліссях; часто зустрічається разом з вільхою на заболочених місцях.

Хімічний склад сировини

Кора крушини містить похідні антрацену (8 %), серед яких глікозиди – диглікозиди глюкофрангуліни А і Б, монозиди – франгуліни А і Б. У свіжій корі похідні антрацену перебувають як у відновленій, так і в окисленій формах. Крім антрацен похідних, сировина містить дубильні речовини (10 %), органічні кислоти, незначну кількість алкалоїдів, похідні оксинафталіну.

Біологічна дія та застосування

Препарати з кори крушини мають послаблюючу дію . З сировини готують сироп, сухий та рідкий екстракти, стандартизований препарат рамніл (не менш як 55 % суми антрахінонових речовин), порошок з кори крушини входить до складу комплексних препаратів вікаїр та вікалін, послаблюючих та проти гемороїдальних зборів та чаїв.

Рослина – щавель кінський –

Rumex confertus Willd.

Родина – гречкові – Rolygonaceae.

Сировина – корені щавлю кінського –

Radices rumicis.

Багаторічна трав’яниста рослина, заввишки 60-129 см.

- ЛРС – кореневище – коротке, багатоголове; корінь товстий, стрижневий, аталіїнлястий.

- Стебло – прямостояче, борозенчасте, у верхній частині гіллясте.

- Листки – чергові, нижні – довго черешкові, широкі, видовжено-трикутно- яйцеподібні, тупі, завдовжки 15-25, завширшки 6-12 см, з глибокою серцевинною основою, по краях злегка хвилясті, середні та верхні листки видовжено-ланцетоподібні, на коротких черешках, основа черешків з розтрубами. Пластинка листка вкрита жорсткими волосками.

- Квітки – дрібні, малопомітні, зеленуваті, зібрані на верхівках стебел у густі волотеподібні суцвіття. Цвіте в травні-червні.

- Плід – тригранний світло забарвлений горішок, вміщений в оцвітину, що розрослася. Плоди достигають у серпні.

Поширення

Росте в європейській частині країн СНД, у південних районах Сибіру та північних районах Казахстану, зустрічається на Кавказі, в Криму, Середній Азії.

Хімічний склад сировини

Кореневища з коренями містять похідні антрацену (4 %), серед них: емодин, хризофанол, алое-емодин, фісцион, арабінозид емодину. Сировина містить дубильні речовини (12 %), флавоноїдні сполуки, похідні оксинафталіну, органічні кислоти, смоли, вітамін К, ефірну олію, багато оксалату кальцію.

Біологічна дія та застосування

Відвар та порошок з коренів щавлю кінського при внутрішньому застосуванні в малих дозах діє в’яжуче, а у великих – послаблююче та призначається для лікування колітів та ентероколітів.

Рослина – алое дерево видне – Aloё arborescens Mill.

Родина – лілійні – Liliaceae.

Сировина – листя алое дерево видного свіже –

Folia aloes arbores centis recens

Рослина вічнозелена багаторічна сукулентна.

- Стебло – прямостояче, гіллясте заввишки до 4 м.

- ЛРС – листки – завдовжки до 70 см, стеблообгортні, м’ясисті, мечоподібно-видовжені, з верхнього боку увігнуті, з нижнього – опуклі, голі, вкриті восковим нальотом, з шипуватими краями, звичайно зібрані на верхівці стовбура у вигляді розетки.

- Квітки – жовтогарячо-жовті, на тонких квітконіжках.

- Плід – тригранна циліндрична коробочка.

Поширення

Росте в напівпустельних районах Південної та Східної Африки. В Європі культивується кущова форма.

Хімічний склад сировини

Похідні оксиметилантрахінону: алое-емодин (1,66 %), с-глікозид алоїн, що складається з алое-емодинантрону та арабінози, а також аталіїн – глікозид антрону та арабінози.

Біологічна дія та застосування

Із свіжих листків алое отримують препарати біогенних стимуляторів за В.П. Філатовим. Ці речовини утворюються в листках алое, які витрумують при зниженій температурі у темряві, в результаті адаптації тканин до несприятливих умов.

Препарати біогенних стимуляторів – екстракт алое рідкий для ін’єкцій, екстракт алое рідкий, таблетки алое виявляють імунодулюючу, бактерицидну, протизапальну дію. Застосовують в офтальмології, хірургії, гастроентерології, дерматології та ін.

Комплексний препарат лінімент алое виявляє репаративну дію при опіках. Сік алое входить до складного препарату алором, який використовується для лікування артритів, міозитів, радикулітів як протизапальний, антисептичний та анальгетичний засіб.

Сік алое із свіжозібраних листків, консервований 95% етанолом та хлорбутанол гідратом, виявляє послаблюючу, протизапальну та бактерицидну дію. Використовують внутрішньо (в гастроентерології) та зовнішньо для лікування гнійних ран, опіків, захворювань шкіри.

Рослина – ревінь тангутський –

Rheum tanguticum Maxim.

Родина – гречкові – polygonaceae.

Сировина – корені ревеню – radices rhei.

Дуже велика, багаторічна трав’яниста рослина.

- ЛРС – кореневище – великих розмірів, коротке, широке, з кількома великими, циліндричними або конусоподібними коренями. Навесні від коренища відростає кілька листків.

- Стебло – високі, 2-3 м; товсті, порожнисті, мало розгалужені, з невеликою кількістю дрібних листків та великими волотями квіток. З 3-4 року рослина щорічно випускає одне або кілька стебел, які восени відмирають.

- Листки – на черешках, у довжину досягають 1,5 м; пластинка листка п’яти – семилопатева, з більш або менш глибокими надрізами.

- Квітки – малопомітні дрібні квітки, які виходять з пазух листків.

- Плід – бура сім’янка.

Поширення

Батьківщина ревеню тангутського – гірські ліси центрального Китаю. На території України його культивують як лікарську рослину.

Хімічний склад сировини

Корінь ревеню містить дві групи природних речовин, що зумовлюють його лікувальні властивості: антрацен похідні сполуки та дубильні речовини.

Гідроксиметилантрахінони знаходяться в сировині в глікозидній формі у вільному стані. Представлені вони хризофанолом; реїном та їх глікозидами. Вільні та зв’язані гідроксиметилантрахінони зустрічаються в окисленій та відновленій формах у вигляді мономерів, а також димерів. (не менше 31). Крім гідроксиметилантрахінонів, у сировині містяться дубильні речовини, які гідролізуються (12 %), а також смоли, полісахариди та ін.

Біологічна дія та застосування

Препарати ревеню застосовуються як проносні або в’яжучі засоби. В малих дозах (0,05 − 2,0 г) ревінь призначають як в’яжучий засіб, що зменшує перистальтику кишечника. Застосовують такі препарати ревеню: порошок ревеню, таблетки ревеню, екстракт ревеню сухий.