Закони, закономірності, принципи розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку, їх практичне значення

Закон у науці – це необхідні, істотні, стійкі, такі, що повторюються відношення між явищами природи і суспільства.

Закони бувають всезагальні (універсальні), загальні, специфічні (часткові). Універсальними є закони циклічності і системності, які можна застосувати до всіх об’єктів, явищ, процесів у Всесвіті ( в тому числі і до підприємства, і до регіону як складних соціально-економічних систем). Загальними (фундаментальними) законами, які існують у РПС, є закони територіального поділу та інтеграції праці. З фундаментальних теоретичних законів в науці нерідко виводять більш часткові емпіричні закони, що є лише однією із сторін чи особливою формою прояву фундаментальних законів. Такі часткові закони називають закономірностями.

Закономірності – це суспільні, реально існуючі, повторювані, стійкі відношення або взаємозв’язки, які визначають розвиток, структуру і функціонування явищ і процесів. Фактично зміст понять закон тотожний поняттю закономірність. Але відмінність полягає в тому, що закономірність діє протягом періоду, який людство може охопити завдяки історичному досвіду, а закони залишаються незмінними у системі відліку часу.

Закони і закономірності пов’язані між собою.

Найважливіші закони і закономірності РПС – закон територіального поділу праці (пов’язаний із закономірністю спеціалізації регіонів у внутрішньодержавному поділі праці і спеціалізації країн у міжнародному поділі праці), закон інтеграції праці (пов’язаний із закономірністю комплексного розвитку території).

Територіальний поділ – це процес спеціалізації певної продукції чи надання певних послуг на підставі розвиненого обміну. Інтеграція праці полягає в інтенсифікації зв’язків між регіонами.

Це найважливіші закони і закономірності. Інші закономірності, які є похідними від економічних законів: закономірність раціонального, економічно ефективного розміщення виробництва (випливає із економічного закону економії часу і праці); закономірність комплексно-пропорційного розміщення продуктивних сил і закономірність територіальної концентрації продуктивних сил (випливає із закону концентрації виробництва). Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів пов’язана одночасно і з законом територіального поділу, і з законом територіальної інтеграції праці.

Отже, закони і закономірності не обов’язково групуються по двоє: часто закон виявляється у кількох взаємопов’язаних закономірностях. Іноді закономірність постає як вияв кількох законів.

В цілому проблема ідентифікації законів та закономірностей розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку залишається актуальною і зараз. Про це свідчить відмінність у підходах до їх трактування у різних авторів. Дехто з них обґрунтовує нові закони і закономірності. Так, закономірність економічної цілісності регіону, яка полягає в органічній єдності природної, матеріальної та соціальної сфер, В. Поповкін визначає як закон і вважає його синтезуючим. Кожний регіон формується у результаті неповторного сполучення факторів і передумов і є унікальним. Тому навіть найвдалішу модель одного регіону не можна перенести на інший.

Вивчення законів і закономірностей дозволяє щонайкраще розмістити виробництво, найефективніше організувати територію, впроваджувати регіональну політику.

Принципи – це головні напрями розвитку економіки у просторовому аспекті на конкретний період. Кожен принцип повинен відображати потреби розвитку суспільства. В основі кожного принципу лежить певна закономірність.

На думку Дорогунцова С.І., принцип – це результат пізнання особливостей дії закономірностей розміщення окремих об’єктів, галузей та територіальних комплексів. Іщук С.І. стверджує, що принципи РПС – це правила діяльності та управління економікою, економічна політика держави в реалізації законів розміщення.

Принципи РПС на сучасному етапі.

1. Пріоритетність соціальної орієнтації розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. Сутність його полягає у тому, щоб у кожному регіоні створити таку структуру господарства, яка б найповніше задовільняла матеріальні і духовні потреби населення.

2. Різноманітність форм господарювання. Поряд з державними, колективними формами рівноправно розвиваються орендна, акціонерна, приватна (індивідуальна) форми господарювання. Малі підприємства сприяють розвитку малого бізнесу, а тому розглядаються як запорука подальшого розвитку підприємництва.

3. Наближення до джерел сировини, палива, енергії, трудових ресурсів і районів споживання продукції. Врахування цього принципу дає змогу розмістити підприємства в регіоні так, щоб скоротити надмірно далекі та нераціональні перевезення, оперативно задовільняти потреби населення.

5. Відносна сталість територіальної, соціальної, економічної систем. Умови життєзабезпечення в регіоні потрібно створювати з урахуванням можливості відносно автономного соціально-економічного розвитку і раціонального функціонування.