Предмет, об’єкт і завдання курсу.

Виходячи із приведених визначень, загальним об’єктом науки є продуктивні сили. Конкретними об’єктами – форми геопросторової (територіальної) організації продуктивних сил чи їх елементів.

Предмет науки (кут зору дослідження об’єкта науки) – геопросторова (територіальна) організація продуктивних сил та їх елементів.

Продуктивные силы – это система факторов производства, которая обеспечивает преобразование веществ природы соответственно потребностям людей, создает материальные и духовные блага и определяет возрастание производительности общественного труда. Продуктивные силы состоят из рабочей силы и средств производства – двух неразрывно объединенных ветвей экономики.

Протягом останніх років класична теорія розміщення конкретизувалася в регіональній економіці, метою дослідження якої є обґрунтування, розробка і практичне застосування певних моделей розміщення елементів виробництва, а також ринкової, соціальної та виробничої інфраструктури.

Регіональна економіка – це наука, яка вивчає особливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку районів. Вона досліджує просторовий аспект розвитку господарства країни, його галузей. Конкретно вивчає фактори розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку, її об’єктами дослідження є ті ж форми геопросторової організації суспільства. Головним завданням науки є раціональне розміщення продуктивних сил і регіональний розвиток.

За змістом розміщення продуктивних сил і регіональна економіка близькі до соціально-економічної географії. Однак вони розглядають продуктивні сили через призму суспільної діяльності, а не як умову подальшого розвитку суспільства, не як компонент географічного середовища, що залучений до процесів суспільної діяльності. Інша відмінність полягає у тому, що регіональна економіка досліджує процеси. явища, об’єкти на трьох рівнях: локальному, регіональному, міжрегіональному (а у зв’язку із поширенням процесів економічної інтеграції і міждержавному). У соціально-економічної географії є ще глобальний рівень. Регіональна економіка спрямована на прикладні результати дослідження, а соціально-економічна географія більше займається фундаментальними питаннями. На Заході прийнято використовувати термін «регіоналістика», що включає у себе більш широке коло питань: окрім економіки регіональну екологію, соціологію, демографію тощо.

Раціональне розміщення ПС розглядається як основа регіональної економіки. Комплексні завдання регіональної економіки зводяться до таких: вивчення ТПП, вивчення спеціалізації районів, вдосконалення зв’язків, раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення умов для побуту, відпочинку, раціональне використання природних ресурсів і довкілля.

Визначаючи практичну спрямованість регіональної економіки, треба звернути увагу на її міцний зв’язок із прикладними економічними науками (галузевими економіками, економікою праці, стратегією, менеджментом, маркетингом, фінансовими науками, економікою природокористування тощо). Інформаційні зв’язки регіональної економіки існують із статистикою, інтенсивно використовуються теоретичні положення та методичний апарат філософії, математики, економічного аналізу. До досліджень залучається інформація, отримана про об’єкт дослідження різними науками: демографією, соціологією, історією, фізичною географією та іншими.

Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка займається рішенням наступних практичних завдань:

- здійснює моделювання просторових процесів господарської взаємодії;

- виробляє рекомендації по розміщенню нових об’єктів;

- виробляє рекомендації по оптимізації господарських зв’язків;

- розробляє окремі положення державної регіональної економічної політики;

- формує методологічний, категоріально-понятійний і статистичний апарат для більш глибокого вивчення територіальних процесів іншими науками.

Відповідно до рекомендацій ООН регіональне планування повинно розв’язувати такі завдання:

- регулювання процесів урбанізації, створення перешкод для «безконтрольного росту міст»;

- вивчення і повніше використання місцевих ресурсів;

- зменшення диспропорцій щодо рівня розвитку соціальної інфраструктури;

- «розв’язування» місцевої ініціативи;

- забезпечення раціонального розташування промислових проектів;

- забезпечення «збалансованого» розвитку районів країни.