Організація виступу

Успішний виступ містить не лише добре підібраний матеріал, а й, що істотніше, незаперечні аргументи й докази. Такий виступ демонструє вільну орієнтацію оратора та глибоке знання ним справи. Але навіть ду­же сильна і переконлива промова, що має план, містить основну ідею, необхідну інформацію, якою зацікавилася публіка, легко зазнає фіаско, якщо ці факти не будуть певним чином упорядковані та розташовані.

Насамперед не можна нехтувати вступною та підсумковою части­нами виступу. Із самого початку промова має викликати інтерес у слухачів, знайомити їх з основним змістом та ідеєю доповіді. У під­сумковій частині досвідчений доповідач ще раз коротко повторить ключові моменти і сенс усього виступу. Ще раз зупинимося на діях, які при цьому мають бути виконані.

Головна частина доповіді, що йде відразу після вступної частини і закінчується безпосередньо перед підсумковою, містить у собі головну думку і сутність ідеї. Вони мають бути обдумані доповідачем із повним знанням справи. Неможливо тривалий час тримати аудиторію в напру­женні, розкриваючи головний зміст своїх планів, ідей або просто «ви-плескуючи» на неї постійний потік інформації, без особливого підходу, прагнення «злитися» з аудиторією, зробити її частиною свого виступу.

Щоб добитися зрозумілості й упевненості, що ідея виступу зрозу­міла і прийнята присутніми, необхідно викладати свої думки точно, зрозуміло і просто, щоб це було зрозуміло всім.

Організація самого виступу передбачає компонування розрізнених частин єдиної монолітної доповіді. Метод, який для цього обирають, залежить від теми виступу та стратегічних намірів промовця. Дехто найбільш доцільною та звичною формою виступу вважає почасовий або хронологічний виклад матеріалу. Багато доповідачів, особливо за­конодавців у парламенті, улюбленою формою подачі своєї доповіді обирають логічно побудований перелік проблем і шляхів їх розв'язан­ня. Коли виникає проблема порівняння альтернативних шляхів розв'язання однієї й тієї ж проблеми, контрастно-порівняльний підхід може стати найкращим. Техніка «стимул-реакція» може також знадо­битися, коли робиться доповідь інформаційного плану. Якщо ж мета виступу - прояснити або оголосити значення й мету будь-яких дій чи фактів, використовується техніка «визначення». Інша форма, до якої часто звертаються оратори, - це використання техніки обговорення «деталей» основного цілого, до яких можуть належати, наприклад, різні підрозділи в організації або різні напрямки роботи тощо. Близь­кий за змістом до цієї техніки виступ, побудований навколо основних систем, функціональних механізмів і технічних характеристик обго­ворюваного предмета, наприклад обговорення діяльності різних підрозділів і груп у рамках однієї великої організації або ж проблем стан­дартів та якості виробництва з метою досягнення рівня кращих світо­вих зразків. Якщо ж для майбутньої доповіді не підходить жодна з пе­релічених технік або форм, які використовуються більшістю ораторів, доповідачеві, мабуть, варто поміркувати над створенням спеціальної форми і техніки подачі виступу за власним розсудом.

Звичайно, коли існують досить вагомі та актуальні підстави для виступу, їх викладають відразу ж, ще у вступній частині доповіді. Ад­же в цьому випадку в оратора є сильні козирі, оскільки йому не пот­рібно підводити публіку до основної ідеї доповіді. Якщо ж «продаєть­ся» план або ідея, весь сенс організації виступу повинен будуватися навколо цих двох аспектів, які розглядають у різних ракурсах і з різ­них точок зору, однак ні в якому разі не забувають про їх головну роль. Іншою підставою виділення окремого ключового пункту або пунктів виступу та неодноразового повторення їх у доповіді є той факт, що особливо важливі для виступаючого слухачі, можливо, зали­шать залу або будуть викликані в термінових справах до того, як за­кінчиться доповідь. Якщо це трапиться, промовець принаймні не бу­де докоряти собі за те, що не всі потрібні йому слухачі почули і зро­зуміли основні ідеї його доповіді.

Слідом за «продажею» плану або ідеї, коли промовець переконав присутніх в оригінальності і самобутності сказаного, показав усі пе­реваги проекту, який пропонується, головний акцент виступу пови­нен бути перенесений на зміцнення виголошуваних позицій. Причо­му докази на користь ідеї мають бути побудовані по низхідній. Слід пам'ятати, якщо навіть найзмістовніші та найпереконливіші аргумен­ти і факти не змогли вплинути на реакцію та відношення публіки до ідеї, то про незначні й малоцікаві вже й нічого говорити - вони ніколи не принесуть успіху. Що ж до переконливості доказів, то їх нама­гаються висловлювати максимально чітко, зрозуміло і коротко. Мож­на навести приклад, як це зробила десятирічна дитина, розповідаю­чи своїй молодшій сестрі зміст п'єси «Пігмаліон» так: «Це - про бруд­ну дівчинку, яку вчили чистій мові».

Виступ має бути достатньо тривалим, щоб охопити всі намічені промовцем питання. У цілому тривалість найкращих виступів - до од­нієї години. Більшість із присутніх просто не зможуть сприйняти ве­ликий потік інформації, що ллється на них, немов водоспад. Зміст виступу, що складається з трьох або в крайньому випадку чотирьох основних аспектів, майже завжди дійде до свідомості слухачів і зак­ріпиться в їхньому мозку. У деяких випадках навіть шість пунктів виступу, якщо вони близькі за змістом і сенсом, будуть сприйняті. Уся несуттєва інформація, що повторює одна одну або надто заглиблюється в деталі, по можливості має бути вилучена з тексту виступу ще до йо­го початку. Такі матеріали, якщо є абсолютна впевненість, що вони досить важливі й служать загальній ідеї, можуть бути роздані присут­нім до початку виступу або ж обговорені в оперативному порядку.

Післй закінчення виступу в слухачів повинно скластися та зміцни­тися враження про оратора і його особистість. Для цього йому потріб­но ще раз звернутися до основної ідеї своєї доповіді. Якщо промовець очікує будь-яких дій і реакції від виступу, то ще до закінчення доповіді він повинен попередити про це присутніх у залі, інколи відкрито запи­тавши їхню думку та запропонувавши висловитися з певного питання. Якщо хтось бажає стати добрим оратором, він має завжди репети­рувати свою промову, практикуватися, повторювати по декілька разів думки, які він проповідує. Як тільки зібрано матеріал і розподілено його по пунктах для виступу, слід приступити до оцінки його змісту. В це поняття входять аналіз фактичного матеріалу, проробка форм і засобів його подачі та з'ясування особистого ставлення виступаючого до нього. Безумовно, у кожній аудиторії знайдеться людина, в якої не виникне ніякого інтересу до того, що відбувається, або переважатиме ставлення типу: «Ну і що з того?». При цьому можна порадити вибра­ти якого-небудь рецензента, професійного радника або помічника, що знає свою справу, щоб той визначив, що у виступі зрозуміло і пройде на «ура», що спрацює ефективно, а яку частину виступу пот­рібно переробити або взагалі скоротити.

Відсутність достатньої підготовки і знання справи, точного завдан­ня, упевненості в тому, що промовець хоче висловити у виступі, при­таманні майже всім нудним виступам і таким, що затягуються. І нав­паки, короткі, стислі промови, як правило, свідчать про більш висо­кий професійний рівень підготовки. І навіть якщо така промова не блискуча, вона ефективна вже тим, що коротка і не забирає у слуха­чів надто багато часу та енергії. Інколи доводиться чути таку думку:

«Якщо оратор протягом тридцяти хвилин не спроможеться розпали­ти вогонь інтересу, він повинен припинити марнувати час і сірники». Один оратор якось сказав: «Вибачте, моя промова дещо затягнулася, я забув свій годинник і не бачу ніде настінного...». У відповідь із зад­ніх рядів почулося: «Зате праворуч від вас настінний календар».