Еміграція та імміграція України

До головних причин еміграції населення з України є:

1) низький життєвий рівень населення;

2) незадоволеність роботою та умовами праці;

3) недостатній рівень заробітної плати;

4) національні причини (виїзд на історичну батьківщину, наприклад євреїв);

5) екологічні причини (наприклад, після аварії на ЧАЕС у 1986 р.);

6) політичні причини

Згідно даних Міжнародної організації з міграції станом на 1 липня 2011 р. в Україні налічувалось 45,7 млн. чол. Протягом 2000-2011 рр. чисельність населення країни скорочується в середньому на 0,7% щорічно (або на 330 тис. чол.). Рівень безробіття в середньому за 2010 р. склав 8% від наявної робочої сили, тобто 545 тис. українців вважалися безробітними громадянами.

За межами України сьогодні працює 6,5 млн. людей. Частка емігрантів у загальній чисельності людей складає 14,4%. Найбільше українців працює у Росії, Німеччині, США, Ізраїлі, Італії, Чеській Республіці, Угорщині та Польщі. Причому частка вітчизняної робочої сили у Росії становить 48,1%, Італії – 13,4%, Чехії – 11,9%, а Польщі – 8,0% (разом до ЄС близько 40%).

Рис. 5.1. Головні країни-еміграції українських робітників за гендерним розподілом в середньому за 2005-2008 рр.

У свою чергу, кількість іммігрантів до України становить 198,3 тис. чол. Найбільше іммігрантів прибули до нашої держави із пострадянських країн - Росії, Молдови, Узбекистану, Білорусі, Грузії, Вірменії та Азербайджану.

Варто зазначити, що Україна загалом є експортером робочої сили і країною транзиту робочої сили ( в основному нелегальної) з азіатських країн до Західної Європи.

Згідно до міжнародних квот чисельність мігрантів у країні не повинна перевищувати 0,1% від загальної чисельності населення країни для збалансування попиту і пропозиції на національному ринку праці. Виходить, що в Україні можуть працювати близько 46 тисяч іноземних робітників. Проте, за даними Державної служби статистики України, кількість іммігрантів у країні ( з урахуванням нелегалів) перевищує 1 млн. чол., що свідчить про надзвичайно складну міграційну ситуацію.

За кордоном українці-чоловіки переважно працюють на будівництві – 54% робочої сили. На відміну від них, жінки зайняли свою нішу на ринку сестер-сиділок, тобто догляд за хворими і людьми похилого віку на дому (17%). Також співвітчизники на чужині працюють у торгівлі та сільському господарстві – по 9% відповідно і промисловості – 6% ( див. рис. 5.2).

Рис. 5.2.Головні сфери зайнятості українських емігрантів за кордоном

З гендерної позиції провідна частка українських емігрантів приходиться на чоловіків (67%), тоді як на долю жінок припадає лише 33%.

Середній рівень міграції з України у розрізі адміністративного поділу властивий зокрема Донецькій області, де рівень доходу на душу населення становить 683 дол. США, що на 20% більше ніж у середньому по країні (550 дол. США). Аутсайдером за рівнем еміграції виступає насамперед Чернівецька область, де значення доходу у розрахунку на працівника становить 352 дол. США, що на 37% менше за середнє значення по Україні (див. рис. 5.3).

Українська міграція робочої сили загалом може отримати назву „псування мозку”, оскільки лише незначна частка мігрантів їде за кордон у пошуках роботи за кваліфікацією. Переважна більшість їх працюють на роботах, де потрібна низький рівень здібностей та освіти. Більшість (59%) українців-емігрантів мають закінчену середню освіту, 17% - неповну вищу, 14% - повну вищу і лише 10% - початкову або неповну середню освіту.

Таким чином, в Україні існує низка проблем у сфері міжнародної міграції робочої сили, а саме:

1) низький рівень регулювання імміграції, що сприяє поширенню нелегальної міграції та закріпленню за Україною статусу країни-транзитера нелегалів;

2) відсутність ефективного регулювання експорту робочої сили, що сприяє розвитку трудового рабства, еміграції висококваліфікованих кадрів;

3) відсутність мотиваційного механізму зайнятості в країні і , як наслідок, високий рівень безробіття.

Рис. 5.3.Географічний розподіл міграції робочої сили з України за областями у 2011 р.

Для вирішення цих проблем потрібно:

1) вивчити питання щодо участі України у міжнародних механізмах захисту прав працівників-мігрантів, приєднатись до відповідних конвенцій МОП, статей Європейської соціальної хартії (оновленої) і ратифікувати цей документ;

2) забезпечити розробку та прийняття Державної міграційної програми, де передбачити заходи щодо сприяння репатріації етнічних українців, розробити програму інтеграції біженців в українське суспільство;

3) інтенсифікувати зусилля щодо підписання угод про працевлаштування з країнами-споживачами української робочої сили, у т.ч. про сезонне працевлаштування, стажування тощо;

4) активізувати захист інтересів громадян України за кордоном шляхом впровадження спеціальних посад у дипломатичних і консульських представництвах за кордоном у країнах призначення мігрантів;

5) створити ефективні механізми усунення масштабної трудової міграції населення за межі країни, насамперед шляхом випереджального зниження безробіття серед молоді завдяки впровадженню комплексу спеціальних програм щодо посилення професійно-освітньої підготовки, підвищення кваліфікації, перекваліфікації, стимулювання само зайнятості та малого підприємництва, орієнтованих саме на молодь

Питання для обговорення

1. Розкрийте зміст поняття „міжнародна міграція робочої сили”.

2. Охарактеризуйте основні причини, що зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили.

3. Розкрийте критерії класифікації та основні види міграції робочої сили.

4. Проаналізуйте основні напрями міжнародної міграції робочої сили.

5. Охарактеризуйте основні шляхи формування світового ринку праці.

6. Які органи здійснюють міграційну політику на національному рівні? Охарактеризуйте їх.

7. Розкрийте основні функції міжнародних організацій, що регулюють міжнародну міграцію робочої сили.

8. Які методи регулювання імміграції найчастіше використовуються в Україні?

9. Проаналізуйте еміграцію населення з України за останні три роки.

10. Охарактеризуйте основні проблеми України у сфері міжнародної міграції робочої сили та обґрунтуйте шляхи їх вирішення.

Лекція 6