Види міжнародної міграції робочої сили

Еміграція – виїзд працездатного населення з певної країни за її межі; імміграція – в’їзд працездатного населення в певну країну із-за її кордонів. Також виділяють рееміграцію – процес повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання. У зв’язку з тим, що кількість людей, які виїздять або приїздять до країни на постійне місце проживання (як правило протягом одного календарного року) не однакова, то виникає необхідність визначати міграційні тенденції. Для досягнення цієї мети застосовують наступний загальний показник – міграційне сальдо, тобто різниця між імміграцією та еміграцією.

Добровільна міграція – непримусове переміщення населення; самодіяльна міграція – нелегальне переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, в Північній Кореї, Лівії тощо); організована міграція – переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства; примусова міграція – виселення громадян зі своєї країни на основі рішення судових органів.

На сьогоднішній день сформувалось п’ять напрямів міжнародної міграції робочої сили:

1) міграція з країн, що розвиваються до промислово розвинутих країн. Для промислово розвинутих країн притік іноземних робітників із країн, розвиваються означає вирішення проблеми дефіциту низько кваліфікованої робочої сили на небезпечних та трудомістких галузях виробництва. Наприклад, у Франції емігранти становлять 25% всіх зайнятих у будівництві. У Бельгії вони складають половину всіх шахтарів, а у Швейцарії – 40% внутрішньої пропозиції будівельних робітників.

2) міграція в межах промислово розвинутих країн. Тут міграція у значній мірі пов’язана з неекономічними факторами. Проте для цих країн властиве таке явище як „відплив інтелекту”, наприклад із Західної Європи до США.

3) міграція робочої сили між країнами, що розвиваються. Досить стрімко розвивається в останні десятиріччя. Переважно це міграція між новими індустріальними країнами та країнами, що розвиваються. Вона визначається, як правило, економічними передумовами – більш високим рівнем життя, заробітної плати в країнах – імпортерах робочої сили.

4) міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни.

5) міграція наукових працівників, кваліфікованих спеціалістів із промислово розвинутих країн у країни, що розвиваються. Загалом це переміщення кваліфікованих працівників із країн Західної Європи та Північної Америки до країн, що розвиваються по економічним та іншого роду причин.