Картографія світу у новітньому геоекономічному просторі

Традиційний підхід у дослідженні міжнародних економічних трансформацій передбачає використання: а) класичних уявлень про міжнародну економіку як про механічну суму економік окремих країн; б) систему поглядів, в основі якої знаходиться політична карта світу, котра підпорядковує економічну (господарську) карту.

Геоекономічний підхід до вивчення глобальної економіки полягає у: а) новому уявленні глобальної економіки як єдиної економічної системи, де економіки окремих країн та їх господарчі структури тісно взаємопов’язані; б) системі поглядів, в основі якої господарча карта світу (геоекономічний атлас) заміщує геополітичний поділ світу (політичну карту).

Становлення єдиного геоекономічного простору, в основу якого покладено організаційно-технологічне зближення національних структур, зумовлюється необхідністю забезпечення безперервності нормального функціонування в межах інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (ІВЯ).Вони розпадаються на дві складові: інтернаціоналізована частка сфери виробництва та інтернаціоналізована частка сфери обігу (або обміну капіталів, фінансів, товарів тощо).

Ланки відтворювального процесу у глобальній системі руйнують кордони між національними економіками окремих країн. Але ці процеси охоплюють не тільки країни. У сучасній світовій економіці створюються виробничо-комерційні агломерації (ВКА)транснаціональних корпорацій (ТНК), транснаціональних банків (ТНБ). Їх діяльність перетинає кордони держав і створює ареали (простори) економічної інфраструктури, які можуть поширюватися на декілька національних господарств. При цьому країни розрізняються за певною спеціалізацією: є країни або ареали країн, що експортують на світовий ринок робочу силу, або ареали країн-експортерів сировини, енергоносіїв тощо.

Взаємодія національних економік із зовнішнім середовищем у глобальних умовах здійснюється такими принципами:

1) будь-яка національна економіка є нерозривною частиною єдиного геоекономічного простору;

2) світовий відтворювальний процес внаслідок об’єктивного розподілу праці наділяє економічні структури глобальної економіки певними виробничими обов’язками;

3) у національній економіці як складовій сучасного світового господарства задіяні майже всі його атрибути, але проблема полягає в тому, що вони розвиваються поступово (новітні форми технологій, товарів, виробничої інтеграції тощо);

4) процес визрівання інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (ІВЯ)у рамках економіки окремих країн корегується геосферою – світовою валютно-фінансовою системою, ринком міжнародних кредитів, міграцією робочої сили тощо.

Основні риси постіндустріальної цивілізаційної моделі як вищої техногенної фази світового розвитку:

1) Скорочення життєвого циклу основних відтворювальних елементів. Скорочення життєвого циклу певних товарів і послуг призвело до занепаду цілих світових економічних інфраструктур. Ці інфраструктури були достатньо життєстійкими, але стали жертвами інноваційних тенденцій внаслідок бурхливого науково-технічного прогресу.

2) Початок розпаду техногенної моделі та формування нового економічного симбіозу. Системний підхід як метод широкого вивчення будь-яких процесів перетворився на метод штучного розділення на окремі блоки. В результаті у самостійні блоки виділилися економічна, екологічна, національно-етнічна, культурологічна галузі. Але й зароджується нова неоекономічна модель, що ґрунтується на зламі міждисциплінарних бар’єрів, поєднанні різних сфер у нові єдині структури. Це синтез або об’єднання в єдину систему різноманітних сфер діяльності (передусім економіки з екологічними та національно-етнічними, культурологічними та іншими системами, формування інтеграційних союзів тощо).

3) Неоекономіка знаменує наступний за постіндустріальним етап розвитку, що характеризується гармонічним симбіозом техногенних позасистемних факторів (етнонаціональних, культурологічних, морально-етичних) для відтворення не тільки товарної маси, але й якості життя.

4) Поява нових суб’єктів розвитку (ТНК, ТНБ, міжнародних організацій, регіональних угруповань та ін.) За умов створення інтернаціоналізованих відтворювальних ядер відбувається трансформація урядових і державних органів. Відтворювальні ядра, здолавши національні кордони, створюють умови для формування урядів, що функціонують на міждержавній основі, але в межах цих ядер.

5) Європейський неоекономічний симбіоз. Відбувається нарощування Європейського інтернаціоналізованоговідтворювального ядра (ЄІЯ). Перша фаза цього процесу – це оформлення Європейського Союзу (ЄС).

За цих умов не кон’юнктура світових ринків, а стратегія у геоекономічному просторі визначає успіх і життєспроможність цілих національних анклавів.У цих умовах постає питання пошуку нових підходів та моделей для прийняття довготермінових стратегічних рішень. Вирішення цього питання знаходиться у площині виявлення та ідентифікації полів, використовуючи які, можна дослідити розвиток основних процесів і тенденцій сучасного світоустрою і прийняти стратегічні рішення. Побудова такого поля зумовлена суспільним поділом праці, формуванням нових суб’єктів глобального бізнесу тощо. Ці принципові передумови є засадами фундаментальної бази, що визначає нанесення економічних кордонів на світову політичну карту, вони формують геоекономічний підхід до стратегічного планування на світовій арені. Адже кожна національна економіка повинна формувати власний геоекономічний ареал стратегічного оперування – національний геоекономічний атлас, віддзеркалюючи геоекономічні горизонти свого розвитку.

Геоекономічні горизонтиможна визначити як національну місію країни, що проектується на геоекономічний атлас світу. Геоекономічний атлас світу включає:

1) проекцію ареалів національних економік та ареалів транснаціональних економічних анклавів, що взаємодіють у світовому економічному просторі;

2) інтерпретацію глобального простору у формі, зручній для стратегічного оперування, прийняття стратегічних рішень;

3) розподіл глобального простору на окремі сегменти;

4) поля (простори) для отримання світового доходу.