Основні школи сучасної глобалістики

Усю множину напрямів (шкіл) сучасної глобалістики можна представити таким чином:

1) еколого-економічна школа (П. Екінс, X. Гендерсон, X. Дейлі, П. Хокінс, Е. Ловінс, Р. Норгаард, Л. Браун). У працях представників цієї школи наголошується на реалізації системного підхо­ду в дослідженні суспільних проблем, на відмові від зосередження на внутрішніх закономірностях економіки, вимагаючи включення до аналізу зовнішніх, нееконо­мічних факторів, врахування численних взаємодій та взаємозв’язків між суспільст­вом і природою. Доводиться можливість поєднання екологіч­них та економічних інтересів у процесах глобального розвитку;

2) школа універсаль­ного еволю­сіонізму (М. Моісеєв), яка наголошує на тому, що глобальна природа є самоорганізованою системою, реакція якої є хоча й непрогнозованою, але неми­нучою у довгостроковому плані. Саме то­му процеси глобального розвитку мають враховувати зворотну реакцію біосфери;

3) школа глобальної екології, яка розробляє теорію глобальних рішень і ком­промісів, науково обґрунтовує модель глобальних наслідків ядерної війни, ядерної зброї, «ядерної зими», а також соціологію глоба­льного компромісу; доводить можливість реалізації світових угод кооперативного типу задля вирішення планетарних завдань; пропонує концепцію «Глобальних інститутів згоди», спроможних досягати стабіль­них та ефективних компромісів;

4) школа контрольо­ваного гло­бального розвитку (Д. Гвішіані). Ця школа передбачає реалізацію програми «Моделювання глобального розвитку» з метою створення системи моделей альтернативного глобального розвитку та рекомендацій з вибору оптимальних стратегій управління. Виступає з пропозицією розвитку глобалістики з позицій загальносоціологічної теорії та методології, а також розглядає перехід до інформаційного суспільства як магістральний шлях вирішення глобальних проблем;

5) школа міжнародної політичної економії (С. Стрендж, Е. Хеллайнер, Р. Андерхілл, Ф. Черні, Л. Вейс, Т. Пемпел, Т. Скопол, П. Евене, Д. Хелл, П. Катценштайн). Відслідковує формування глобального економічного, правового та політичного простору поряд зі становленням нового світогосподарського порядку. Аналіз цих процесів проводиться під кутом зору силових відносин і міждержавних конфліктів. Констатується визначна роль політичних рішень (чи відсутність таких) у розвитку найважливіших світогосподарських тенденцій і процесів. Розбираються суперечності між окремими групами інтересів, відомствами та гілками влади, їх вплив на формування економічної та зовнішньої політики країни, на наявність чи відсутність єдності під час захисту національних інтересів;

6) школа економічної соціології (Ф. Бродель, М. Вебер, Т. Веблен, Е. Дюргейм, К. Поланьї, І. Шумпетер, М. Грановетер, М. Кастельс, Р. Сведберг, А. Сен, А. Турен, Р. Холлінгсворт, Ф. Шміттер, В. Штрек, А. Етціоні) зазначає, що економіка тісно пов’язана з іншими сферами суспільного життя, а економічні процеси визначаються сукупністю суспільних інститутів. До таких інститутів належать не тільки правові норми та адміністративні рішення, але й системи цінностей, пріоритети, традиції, мораль, етика, що панують у суспільстві.

Найбільший потенціал наукового розвитку мають такі школи, як: еколого-економічна, глобальної екології та економічної соціології.