Суперечливість цілей макроекономічного регулювання і проблема координації бюджетно-податкової і грошово кредитної політики держави

Центральний банк використовує знаряддя монетарної політики для стабілізації національної економіки, зокрема для досягнення таких основних цілей, як:

економічне зростання;

високий рівень зайнятості;

стабільний рівень цін;

стабільність на фінансових ринках;

стабільність процентних ставок;

стабільний курс національної валюти.

Хоча багато із цілей монетарної політики відповідають одна одній, наприклад, висока зайнятість поєднується із економічним зростанням, але окремі цілі суперечать одні одним. Наприклад, досягнення стабільного рівня цін часто суперечить таким цілям, як стабільність процентних ставок і високий рівень зайнятості у короткостроковому періоді. Річ у тім, що коли національна економіка перебуває у фазі піднесення і безробіття зменшується, то процентні ставки та інфляція можуть почати зростати. Якщо, наприклад, центральний банк хоче не допустити зростання процентних ставок і купуватиме державні облігації, що підвищуватиме ціни на них і знижуватиме процентні ставки, то пропозиція грошей збільшуватиметься і темпи інфляції зростатимуть. З іншого боку, якщо центральний банк уповільнить зростання грошей, щоб стримати темпи зростання цін, то у короткостроковому періоді і процентні ставки, і безробіття можуть зрости. Отже, центральний банк мусить вибирати між протилежними цілями.

Однак центральний банк не може прямо досягти поставлених цілей, наприклад, підвищити рівень зайнятості чи знизити темпи інфляції. Він має три основні знаряддя, використання яких може вплинути на національну економіку так, що через певний проміжок часу буде досягнуто поставлених цілей. У конкретній ситуації центральний банк вибирає набір змінних, певного рівня яких потрібно досягти, щоб реалізувати поставлені цілі. Ці змінні називають проміжними змінними, або проміжними завданнями; до них належать грошові агрегати (М₁ чи М₂) та короткострокові й довгострокові процентні ставки, які прямо впливають на рівень зайнятості та цін. Проте центральний банк не може прямо впливати і на проміжні змінні за допомогою своїх трьох знарядь проведення монетарної політики. Тому центральний банк вибирає ще конкретніший набір змінних, які називають поточними змінними, або поточними завданнями. Саме певного рівня поточних змінних і намагається досягти центральний банк, що дасть змогу реалізувати проміжні завдання і зрештою поставлені цілі. До поточних змінних належать грошові агрегати (грошова база) й агрегати резервів (наприклад, власні резерви, що становлять різницю між резервами та дисконтними позиками), а також процентні ставки (наприклад, ставка на векселі скарбниці).

За зміною проміжних і поточних змінних можна судити про ефективність реалізації вибраної центральним банком стратегії.

Проведення монетарної політики ускладнюється тим, що центральний банк не може одночасно стабілізувати і процентні ставки, і пропозицію грошей. Щоб зрозуміти це твердження, спочатку з'ясовуємо, чому намагання стабілізувати пропозицію грошей веде до втрати контролю за зміною процентних ставок. Припустімо, що центральний банк хоче стабілізувати пропозицію грошей. Тому в моделі ринку грошей криву пропозиції грошей зображено у вигляді вертикальної лінії (M/P)^s (рис.). Центральний банк очікує, що крива попиту на гроші перебуває у положенні L(i_v Y₁). Проте крива попиту на гроші коливатиметься у певному інтервалі, наприклад, від L(i₂, Y₂) до L(i₃, Y₃) унаслідок несподіваних збільшень або зменшень обсягів національного виробництва або змін у рівні цін. Отже, реалізація завдання із стабілізації пропозиції грошей означає, що процентні ставки коливатимуться.

Рис.9.Наслідок стабілізації пропозиції грошей

Припустимо тепер, що центральний банк хоче стабілізувати процентну ставку, оскільки її коливання дестабілізують інвестиційні видатки, а через мультиплікатор видатків — усю національну економіку (рис.9). При цьому він сподівається, що крива попиту на гроші перебуватиме у положенні Ь(і_г, Y₁), а процентна ставка на рівні і_х. Проте, крива попиту переміщуватиметься внаслідок несподіваних змін у обсягах виробництва або рівні цін. Якщо, наприклад, крива попиту переміститься вліво у положення L(i₂, Y₂), тоді процентна ставка опуститься нижче рівня і_х, і ціна облігацій зростатиме. Щоб стабілізувати процентну ставку на рівні і_х, центральний банк, наприклад, продаватиме облігації доти, доки пропозиція грошей не зменшиться до (М/Р)₂^S, за якої процентна ставка перебуває на рівні і_х.

Якщо ж крива попиту переміщуватиметься у положення L(i₃, Y₃), і процентна ставка повзтиме вгору, то центральний банк може стабілізувати процентні ставки, купуючи державні облігації, що не допустить зниження

Реальні грошові залишки, М/Р

Рис.10.Наслідок стабілізації процентної ставки

цін на облігації. Центральний банк купуватиме облігації доти, доки пропозиція грошей не збільшиться до (М/Р)₃^s, а процентна ставка не встановиться на рівні і_г. Як бачимо, стабілізація процентних ставок передбачає зміну пропозиції грошей.

Отже, центральний банк завжди стоїть перед дилемою — зосереджуватися на стабілізації процентних ставок чи на контролі пропозиції грошей. Суворе дотримання завдання щодо процентних ставок спричиняє коливання пропозиції грошей. І, навпаки, стабілізація пропозиції грошей означає коливання процентних ставок. Тому центральний банк мусить вибрати одну із поточних змінних — наприклад, грошову базу чи процентні ставки на державні облігації, проводячи монетарну політику. У зв'язку з цим можливі три основні варіанти монетарної політики, за яких центральний банк визначає нахил кривої пропозиції грошей, використовуючи знаряддя монетарної політики.

По-перше, монетарна політика, поточним завданням якої є підтримання певного рівня процентних ставок. У цьому разі пропозиція грошей у національній економіці коливатиметься. Зі збільшенням попиту на гроші пропозиція грошей зростатиме; і навпаки, зі зменшенням попиту — звужуватиметься. Інакше кажучи, пропозицію грошей центральний банк регулює так, щоб підтримати певний рівень номінальної процентної ставки. У моделі грошового ринку цей напрям монетарної політики графічно можна зобразити у вигляді горизонтальної кривої пропозиції. Якщо за критерій брати пропозицію грошей, то цю монетарну політику можна назвати гнучкою.

По-друге, монетарна політика, поточним завданням якої є підтримання в національній економіці стабільної величини пропозиції грошей. У цьому разі пропозиція грошей у моделі грошового ринку зображається у вигляді вертикальної кривої. Зі збільшенням попиту на гроші процентна ставка у цьому варіанті монетарної політики зростатиме. І навпаки, зі зменшення попиту на гроші процентна ставка знижуватиметься. З позиції пропозиції грошей цю монетарну політику можна назвати жорсткою.

По-третє, проміжний варіант монетарної політики. Цьому варіантові монетарної політики відповідає висхідна крива пропозиції грошей (рис.). У цьому разі зі зміною попиту на гроші змінюється і пропозиція грошей. Проте величина зміни пропозиції грошей недостатня, щоб утримувати процентну ставку на незмінному рівні. Тому зі збільшенням попиту на гроші зростає і пропозиція грошей, і процентна ставка. І навпаки, зі зменшенням попиту на гроші зменшується пропозиція грошей і знижується процентна ставка.

Вибір варіанта монетарної політики залежить від причин змін попиту на гроші. Якщо збільшення попиту на гроші пов'язане з інфляційним зростанням цін, то центральний банк застосовує жорстку монетарну політику, яка стримує зростання пропозиції грошей.

(М/Р) (М/Р) (М/Р)

Реальні грошові залишки, М/Р

Рис.11. Проміжний варіант монетарної політики

<64 65 666768 69 70 >

Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 729;