Соціальні ґарантії та система соціального захисту

Соціальна політика є не менш важливим інструментом макроекономічного реґулювання, ніж фінансова або грошова.

Для соціальної політики порівняно з іншими видами політики характерна більша спрямованість на потреби суспільства як цілого і його окремі соціальні прошарки. Саме тому визначаючи зміст останньої передусім наголошують на її причетності до створення системи соціального захисту й забезпечення соціальних ґарантій.

Якщо реалізація цілей фінансової та грошової політики сприяє нагромадженню матеріального капіталу, то соціальної — людського і соціального капіталу.

Людський капітал — сукупність фізичних (здоров'я) та інтелектуальних (освіта, культура) здібностей членів суспільства. Підґрунтям для розвитку людського капіталу є матеріальний капітал.

Соціальний капітал — сукупність принципів побудови відносин, вмонтованих в існуючі соціальні та політичні структури суспільства, що дають змогу людям, які вступаю у них, досягати визначених цілей за менших витрат. Відсутність або нестача соціального капіталу призводить до виключення окремих груп людей із процесу споживання певних благ.

Передумови для реалізації соціального капіталу створюються нагро­мадженим матеріальним і людським капіталом. Адже ймовірність виключення для людей, що мають менші доходи, гірше здоров'я та нижчий рі­вень освіти, є більшою. Водночас реалізація соціального капіталу передбачає певний рівень розвитку політичної системи. Виключення може бути і наслідком недосконалості законодавства або відсутності інститутів громадянського суспільства.

Мета соціальної політики — обмеження виключення з процесу спо­живання матеріальних ї соціальних благ бідніших верств суспільства.

Усвідомлюючи важливість явища виключення з точки зору неґативних наслідків, які воно може мати, Європейський парламент у 2002 р. прийняли "Програму боротьби з виключенням із суспільного життя. Серед основних показників, які відображають загрозу виключення, визначено: 1) кількість громадян, доходи яких менші середніх доходів; 2) розподіл доходів між різними верствами населення 3) постійність (тривалість) низького рівня доходів; 4) розрив між низькими і середніми доходами; 5) рівномірність розподілу доходів за регіонами; тривалість безробіття; 7) кількість осіб у сім'ях безробітних; 8) кількість осіб що були змушені залишити навчання; 9)тривалість життя; 10) стан здоров'я (і методом самооцінки).

Складовою соціальної політики є система соціального захисту та соціальних ґарантій. Під соціальним захистом позначають увесь комплекс заходів, спрямованих на створення безпечного соціа­льного середовища людини, основними складовими якого є:

соціальне страхування;

соціальне забезпечення;

соціальна допомога.

В найбільш широкому трактуванні соціального захисту до нього включають також заходи охорони здоров’я, соціальну роботу і т. ін.

Таким чином, державний соціальний захист можна розглядати як комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства за конкретних економічних умов. Організаційно-правові заходи - це створення інститутів соціального захисту і законів, які б керували їх­ньою діяльністю. Економічні — створення механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та ін­ших платежів, формування коштів соціального захисту та їх розподіл. В економічному сенсі соціальний за­хист — це система перерозподілу суспільних коштів на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства.

При цьому слід відзначити, що соціальний захист мо­же існувати й існує також поза державними інституція­ми. Першим, природним інститутом соціального захис­ту є сім'я. Відповідно, сім'я, забезпечуючи соціальний захист своїх членів, керується перш за все моральними нормами й традиціями, хоча держава має певний вплив на сім'ю, регулюючи сімейні відносини за допомогою законодавчих актів, наприклад Сімейного кодексу. Так само, як у суспільстві, всередині сім'ї мають місцеві транс­ферти (передача коштів), у грошовій та в натуральній формі.

Дедалі більшого значення в соціальному захисті на­бувають недержавні організації, які створюються на принципах взаємодопомоги та благодійності. Їхня дія­льність, керована статутними нормами, так само не уникає державного законодавчого регулювання. В Ук­раїні прийнято низку законів, які стосуються недержав­них благодійних організацій, зокрема Закон України про благодійництво та благодійні організації.

Найбільшою недержавною благодійною організаці­єю у багатьох країнах була й залишається церква. Церк­ва надає не тільки матеріальну допомогу нужденним, але також інші соціальні послуги — забезпечує догляд за хворими та інвалідами у лікарнях і вдома, фінансує утримання лікарень, навчальних закладів тощо.

Розглядаючи добробут як мету соціального захисту, слід зазначити, що в людському суспільстві поняття до­бробуту вельми відносне. У сфері соціального захисту під добробутом розуміють відсутність хвороб і можли­вість задовольнити основні потреби. Відрізняються по­треби жителів міста і села, пенсіонерів та дітей, людей із різним рівнем освіти й соціальним статусом. Сучасні системи соціального захисту мають тенденцію до задо­волення специфічних потреб окремих груп населення, що змінюються в часі і просторі. Зазначимо, що матері­альний добробут не є самоціллю, а тільки передумовою створення соціального добробуту — таких умов життя, за яких людина добре почувається, коли вона може фі­зично і розумово розвиватися. Кінцевою метою соціа­льного захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвива­тися, реалізувати свої здібності. Інша мета соціального захисту — підтримання стабільності у суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв'язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю, знаходить вираз у страйках, актах грома­дянської непокори, сутичках між окремими групами населення — відповідає як інтересам окремих людей, так і всього суспільства.

Заходи соціального захисту мають подвійну спрямова­ність. В одних випадках вони покликані надавати під­тримку тим членам суспільства, які з певних причин пе­ребувають у скрутному становищі. Така підтримка існує у вигляді соціальної допомоги особі або сім'ї, яка не має достатніх засобів існування. Через соціальні гарантії, соціальну допомогу соціальний захист виконує свою лікувальну, реабіліта­ційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогти лю­дям, які потрапили в складну життєву ситуацію, вийти з цього стану і не опинитися на узбіччі суспільства.

Проте важливішими є заходи, спрямовані на запобі­гання ситуаціям, які загрожують добробуту людини, стимулювання здатності людей самим протистояти злигодням. Соціальний захист виконує свою превенти­вну, запобіжну функцію шляхом захисту особи та її сім'ї від втрат доходу, пов'язаних з безробіттям, старінням, хворобою тощо, та поліпшення її добробуту через соці­альні послуги і грошову допомогу на виховання дітей.

Активній спрямованості соціального захисту відпові­дають соціальне страхування, програми зайнятості, охорони здоров'я та інші, які спрямовані на усунення загрози добробуту. Пасивна спрямованість полягає у наданні допомоги тим, хто вже перебуває у важкій мате­ріальній ситуації, та соціальному обслуговуванні неміч­них.

Соціальний захист реалізується через систему соціальних ґарантій. Соціальні ґарантії – матеріальні та юридичні засоби, що забезпечують реалізацію конституційних соціально-економічних і соціально-політичних прав членів суспільства. Вони покликані компенсувати в тій чи іншій мірі несприятливі особливості життєвого становища окремих категорій працівників та членів їх сімей.

У наукових колах сформувалось відносно чітке уявлення щодо сутності та призначення соціальних ґарантій. Зокрема, більшість вітчизняних вчених трактує їх як метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визначених норм. Соціально-економічні гарантії громадянам – це об’єктивна необхідність для будь-якої держави, зміст і доцільність її існування, що виступає мірилом рівня цивілізованості.

Науковці зазначають, що соціальний захист включає, зокрема, гарантії щодо охорони праці, здоров’я, оточуючого навколишнього середовища, мінімальної оплати праці, ті інші заходи, які є необхідними для нормальної життєдіяльності людини і функціонування держави.

Розглядаючи соціальні ґарантії як економічну категорію, їх можна трактувати як систему взаємовідносин населення і держави з приводу гарантування державою певного рівня задоволення соціальних потреб та згоди населення на участь у фінансуванні необхідного для цього обсягу соціальних благ, а також самостійне забезпечення решти своїх соціальних потреб.

До складових системи соціальних гарантій можна віднести структурні підсистеми:

ґарантії в процесі виробництва (забезпеченість роботою, право на підприємництво, охорона праці тощо);

ґарантії в процесі розподілу (мінімальна заробітна плата, пенсія, стипендія, ліквідація монополізму в процесі ціноутворення, ті чи інші пільги та привілеї, пов’язані з характером і змістом праці);

ґарантії споживання (доступ до соціально-мінімальних благ, допомоги, дотації, право на отримання благодійної допомоги, реабілітаційної підтримки).

Отже, можна зробити висновок, що соціальний захист і соціальні ґарантії, є обов’язковим елементом економічної системи держави, що визначає рівень суспільного добробуту і є важливою умовою її економічної та соціальної стабільності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка. Навчальний посібник. У двох книгах - Книга 1: Вступ до аналітичної економії. Макроекономіка./ За редакцією С.Панчишина і П.Островерха. – К.: Знання, 2006. – 723с.

Економічна енциклопедія: У трьох томах – Т.1 (А-К)/ Редколегія…Мочерний С.В. (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864с.

Економічна енциклопедія: У трьох томах – Т.2 (К-П)/ Редколегія…Мочерний С.В. (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 848с.

Економічна енциклопедія: У трьох томах – Т.3 (П-Я)/ Редколегія…Мочерний С.В. (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 952с.

Загальна економічна теорія (політична економія). Підручних у 2-х частинах. Частина 2./ За ред. І.В.Буяна, В.М.Ковальчука. – Тернопіль: Лідер, 2005. – 296с.

Макроекономіка: Підручник./ За редакцією В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851с.

Манків Ґ.Н. Макроекономіка. – К.: Основи, 2000. – 588с.

Сакс Дж.Д., Ларрен Ф.Б. Макроэкономика. Глобальный подход. – М.: Дело, 1999. – 848с.

Словарь современной экономической теории./ Общая редакция Дэвида У.Пирса. – М.: Инфра-М, 1997.– 608с.

Сломан Дж., Сатклифф М. Экономикс.– Санкт-Петербург: Питер, 2005. – 832с.

Тема 11. ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ І ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА(2 год.)

1. Міжнародний поділ праці, його суть та чинники. Зовнішня торгівля, її фактори та показники.

2. Теорії міжнародної торгівлі. Теорії абсолютної і відносної переваги у міжнародній торгівлі. Зовнішня торгівля за умов зростання витрат заміщення. Теорії міжнародної торгівлі Гекшера-Оліна та М.Портера.

3. Рівноважний рівень світових цін і вигоди від зовнішньої торгівлі. Зовнішня торгівля і розподіл доходів.

4. Зовнішньоекономічна політика. Економічний протекціонізм і вільна торгівля. Причини «вибіркової» протекціоністської політики і загальні тен­денції до лібералізації міжнародної торгівлі.