Соціальні ґарантії та система соціального захисту
Соціальна політика є не менш важливим інструментом макроекономічного реґулювання, ніж фінансова або грошова.
Для соціальної політики порівняно з іншими видами політики характерна більша спрямованість на потреби суспільства як цілого і його окремі соціальні прошарки. Саме тому визначаючи зміст останньої передусім наголошують на її причетності до створення системи соціального захисту й забезпечення соціальних ґарантій.
Якщо реалізація цілей фінансової та грошової політики сприяє нагромадженню матеріального капіталу, то соціальної — людського і соціального капіталу.
Людський капітал — сукупність фізичних (здоров'я) та інтелектуальних (освіта, культура) здібностей членів суспільства. Підґрунтям для розвитку людського капіталу є матеріальний капітал.
Соціальний капітал — сукупність принципів побудови відносин, вмонтованих в існуючі соціальні та політичні структури суспільства, що дають змогу людям, які вступаю у них, досягати визначених цілей за менших витрат. Відсутність або нестача соціального капіталу призводить до виключення окремих груп людей із процесу споживання певних благ.
Передумови для реалізації соціального капіталу створюються нагромадженим матеріальним і людським капіталом. Адже ймовірність виключення для людей, що мають менші доходи, гірше здоров'я та нижчий рівень освіти, є більшою. Водночас реалізація соціального капіталу передбачає певний рівень розвитку політичної системи. Виключення може бути і наслідком недосконалості законодавства або відсутності інститутів громадянського суспільства.
Мета соціальної політики — обмеження виключення з процесу споживання матеріальних ї соціальних благ бідніших верств суспільства.
Усвідомлюючи важливість явища виключення з точки зору неґативних наслідків, які воно може мати, Європейський парламент у 2002 р. прийняли "Програму боротьби з виключенням із суспільного життя. Серед основних показників, які відображають загрозу виключення, визначено: 1) кількість громадян, доходи яких менші середніх доходів; 2) розподіл доходів між різними верствами населення 3) постійність (тривалість) низького рівня доходів; 4) розрив між низькими і середніми доходами; 5) рівномірність розподілу доходів за регіонами; тривалість безробіття; 7) кількість осіб у сім'ях безробітних; 8) кількість осіб що були змушені залишити навчання; 9)тривалість життя; 10) стан здоров'я (і методом самооцінки).
Складовою соціальної політики є система соціального захисту та соціальних ґарантій. Під соціальним захистом позначають увесь комплекс заходів, спрямованих на створення безпечного соціального середовища людини, основними складовими якого є:
соціальне страхування;
соціальне забезпечення;
соціальна допомога.
В найбільш широкому трактуванні соціального захисту до нього включають також заходи охорони здоров’я, соціальну роботу і т. ін.
Таким чином, державний соціальний захист можна розглядати як комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства за конкретних економічних умов. Організаційно-правові заходи - це створення інститутів соціального захисту і законів, які б керували їхньою діяльністю. Економічні — створення механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів, формування коштів соціального захисту та їх розподіл. В економічному сенсі соціальний захист — це система перерозподілу суспільних коштів на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства.
При цьому слід відзначити, що соціальний захист може існувати й існує також поза державними інституціями. Першим, природним інститутом соціального захисту є сім'я. Відповідно, сім'я, забезпечуючи соціальний захист своїх членів, керується перш за все моральними нормами й традиціями, хоча держава має певний вплив на сім'ю, регулюючи сімейні відносини за допомогою законодавчих актів, наприклад Сімейного кодексу. Так само, як у суспільстві, всередині сім'ї мають місцеві трансферти (передача коштів), у грошовій та в натуральній формі.
Дедалі більшого значення в соціальному захисті набувають недержавні організації, які створюються на принципах взаємодопомоги та благодійності. Їхня діяльність, керована статутними нормами, так само не уникає державного законодавчого регулювання. В Україні прийнято низку законів, які стосуються недержавних благодійних організацій, зокрема Закон України про благодійництво та благодійні організації.
Найбільшою недержавною благодійною організацією у багатьох країнах була й залишається церква. Церква надає не тільки матеріальну допомогу нужденним, але також інші соціальні послуги — забезпечує догляд за хворими та інвалідами у лікарнях і вдома, фінансує утримання лікарень, навчальних закладів тощо.
Розглядаючи добробут як мету соціального захисту, слід зазначити, що в людському суспільстві поняття добробуту вельми відносне. У сфері соціального захисту під добробутом розуміють відсутність хвороб і можливість задовольнити основні потреби. Відрізняються потреби жителів міста і села, пенсіонерів та дітей, людей із різним рівнем освіти й соціальним статусом. Сучасні системи соціального захисту мають тенденцію до задоволення специфічних потреб окремих груп населення, що змінюються в часі і просторі. Зазначимо, що матеріальний добробут не є самоціллю, а тільки передумовою створення соціального добробуту — таких умов життя, за яких людина добре почувається, коли вона може фізично і розумово розвиватися. Кінцевою метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Інша мета соціального захисту — підтримання стабільності у суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв'язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю, знаходить вираз у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між окремими групами населення — відповідає як інтересам окремих людей, так і всього суспільства.
Заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість. В одних випадках вони покликані надавати підтримку тим членам суспільства, які з певних причин перебувають у скрутному становищі. Така підтримка існує у вигляді соціальної допомоги особі або сім'ї, яка не має достатніх засобів існування. Через соціальні гарантії, соціальну допомогу соціальний захист виконує свою лікувальну, реабілітаційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, які потрапили в складну життєву ситуацію, вийти з цього стану і не опинитися на узбіччі суспільства.
Проте важливішими є заходи, спрямовані на запобігання ситуаціям, які загрожують добробуту людини, стимулювання здатності людей самим протистояти злигодням. Соціальний захист виконує свою превентивну, запобіжну функцію шляхом захисту особи та її сім'ї від втрат доходу, пов'язаних з безробіттям, старінням, хворобою тощо, та поліпшення її добробуту через соціальні послуги і грошову допомогу на виховання дітей.
Активній спрямованості соціального захисту відповідають соціальне страхування, програми зайнятості, охорони здоров'я та інші, які спрямовані на усунення загрози добробуту. Пасивна спрямованість полягає у наданні допомоги тим, хто вже перебуває у важкій матеріальній ситуації, та соціальному обслуговуванні немічних.
Соціальний захист реалізується через систему соціальних ґарантій. Соціальні ґарантії – матеріальні та юридичні засоби, що забезпечують реалізацію конституційних соціально-економічних і соціально-політичних прав членів суспільства. Вони покликані компенсувати в тій чи іншій мірі несприятливі особливості життєвого становища окремих категорій працівників та членів їх сімей.
У наукових колах сформувалось відносно чітке уявлення щодо сутності та призначення соціальних ґарантій. Зокрема, більшість вітчизняних вчених трактує їх як метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визначених норм. Соціально-економічні гарантії громадянам – це об’єктивна необхідність для будь-якої держави, зміст і доцільність її існування, що виступає мірилом рівня цивілізованості.
Науковці зазначають, що соціальний захист включає, зокрема, гарантії щодо охорони праці, здоров’я, оточуючого навколишнього середовища, мінімальної оплати праці, ті інші заходи, які є необхідними для нормальної життєдіяльності людини і функціонування держави.
Розглядаючи соціальні ґарантії як економічну категорію, їх можна трактувати як систему взаємовідносин населення і держави з приводу гарантування державою певного рівня задоволення соціальних потреб та згоди населення на участь у фінансуванні необхідного для цього обсягу соціальних благ, а також самостійне забезпечення решти своїх соціальних потреб.
До складових системи соціальних гарантій можна віднести структурні підсистеми:
ґарантії в процесі виробництва (забезпеченість роботою, право на підприємництво, охорона праці тощо);
ґарантії в процесі розподілу (мінімальна заробітна плата, пенсія, стипендія, ліквідація монополізму в процесі ціноутворення, ті чи інші пільги та привілеї, пов’язані з характером і змістом праці);
ґарантії споживання (доступ до соціально-мінімальних благ, допомоги, дотації, право на отримання благодійної допомоги, реабілітаційної підтримки).
Отже, можна зробити висновок, що соціальний захист і соціальні ґарантії, є обов’язковим елементом економічної системи держави, що визначає рівень суспільного добробуту і є важливою умовою її економічної та соціальної стабільності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка. Навчальний посібник. У двох книгах - Книга 1: Вступ до аналітичної економії. Макроекономіка./ За редакцією С.Панчишина і П.Островерха. – К.: Знання, 2006. – 723с.
Економічна енциклопедія: У трьох томах – Т.1 (А-К)/ Редколегія…Мочерний С.В. (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864с.
Економічна енциклопедія: У трьох томах – Т.2 (К-П)/ Редколегія…Мочерний С.В. (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 848с.
Економічна енциклопедія: У трьох томах – Т.3 (П-Я)/ Редколегія…Мочерний С.В. (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 952с.
Загальна економічна теорія (політична економія). Підручних у 2-х частинах. Частина 2./ За ред. І.В.Буяна, В.М.Ковальчука. – Тернопіль: Лідер, 2005. – 296с.
Макроекономіка: Підручник./ За редакцією В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851с.
Манків Ґ.Н. Макроекономіка. – К.: Основи, 2000. – 588с.
Сакс Дж.Д., Ларрен Ф.Б. Макроэкономика. Глобальный подход. – М.: Дело, 1999. – 848с.
Словарь современной экономической теории./ Общая редакция Дэвида У.Пирса. – М.: Инфра-М, 1997.– 608с.
Сломан Дж., Сатклифф М. Экономикс.– Санкт-Петербург: Питер, 2005. – 832с.
Тема 11. ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ І ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА(2 год.)
1. Міжнародний поділ праці, його суть та чинники. Зовнішня торгівля, її фактори та показники.
2. Теорії міжнародної торгівлі. Теорії абсолютної і відносної переваги у міжнародній торгівлі. Зовнішня торгівля за умов зростання витрат заміщення. Теорії міжнародної торгівлі Гекшера-Оліна та М.Портера.
3. Рівноважний рівень світових цін і вигоди від зовнішньої торгівлі. Зовнішня торгівля і розподіл доходів.
4. Зовнішньоекономічна політика. Економічний протекціонізм і вільна торгівля. Причини «вибіркової» протекціоністської політики і загальні тенденції до лібералізації міжнародної торгівлі.
Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 1896;