Економічна роль держави

Як показує світовий історичний досвід, держава в усі часи тією чи іншою мірою втручалась в економічні процеси. Проте економічна роль держави у різні періоди була неоднаковою.

Ще врабовласницьку добу, насамперед в країнах Стародавнього Сходу, держава брала на себе виконання таких важливих для всього суспільства економічних функцій, як здійснення єдиного грошового обігу, прокладання доріг, будівництво іригаційних систем. В епоху феодалізму держава здійснювала регламентацію торгівлі, організовувала митну систему, як, зокрема, це було у Візантії, Франкській державі, Київській Русі. В усі часи держава займалась збором податків.

Ретроспективний аналіз дозволяє побачити, що виконання певних економічних функцій держава розпочинає ще на стадії становлення її як суспільного інституту (регламентація господарського життя за допомогою законів: установлення норм майнових відносин, види і рівні податків). По мірі ускладнення господарської діяльності, втручання держави в неї ставало все більш активнішим. Виникали різні загальні економічні проблеми, розв’язання яких було неможливим без участі держави:

1.сприяння розвитку продуктивних сил та національної економіки в цілому;

2.забезпечення національної території країни як середовища для господарської діяльності;

3.формування фінансових ресурсів державної скарбниці для утримання державних інституцій;

4.участь у перерозподілі суспільного продукту.

Економічні функції держави значно розширилися в процесі становлення ринкової економіки. Насамперед, держава сприялапервісному нагромадженню капіталу, проводячи політику економічного протекціонізму. З 17 століття виникають державні та змішані компанії по управлінню економічним життям, насамперед, торгівлею в колоніях (наприклад, англійська Ост-Індійська компанія, яка виникла у 1600 p.), власниками землі і надр вяких оголосили себе європейські колоніальні імперії. Крім того, у цей період держава стає власником центральних банків, ряду ключових підприємств (арсенали, верфі, мідні рудники, металургійні заводи тощо), сприяє розвиткові мануфактурного виробництва. Держава утворює монополію на виробництво горілки, солі і тютюнових виробів. Важливими функціями держави у період становлення ринкового господарства стають стимулювання конкуренції, захист національного ринку, утримання поштового зв'язку, транспортних засобів, портів, регулювання тривалості робочого дня, часткове регулювання рівня заробітної плати через відповідні законодавчі акти тощо.

З розвитком ринкового господарства проявляються такі його риси, як циклічність економічного розвитку, монополізація ряду галузей, зростають економічні і соціальні вимоги до результатів національного виробництва. Це значною мірою обмежило регулюючі можливості об'єктивного ринкового механізму, який уже не може протистояти таким негативним процесам і явищам, як затяжні спади виробництва, масове безробіття, наростання інфляції. Усе це об'єктивно зумовило розширення економічних функцій держави. Згодом держава стала апаратом організації і управління господарського життя на макрорівні і реалізації економічних інтересів.

Переломним моментом у цьому плані стала глибока і затяжна економічна криза 1929-1933 і наступна депресія, у ході яких у США сформувався так званий "Новий курс Рузвельта", який передбачав значне посилення економічної ролі держави у подоланні кризових явищ, безробіття і монополізму. Принципи цього економічного підходу швидко розповсюдились на увесь ринковий світ. Водночас, надмірне державне втручання в економіку призвело до часткової дестабілізації ринкової економіки у 70-х роках.

Поступово відбувається переосмислення економічної ролі держави в ринковому господарстві, прийшло усвідомлення необхідності певного послаблення цього впливу. Розпочались процеси скорочення витрат державного бюджету, часткової приватизації державної власності, знімались обмеження приватнопідприємницької діяльності, відчутно знизились податкові ставки, антициклічне державне регулювання економіки змінилось антиінфляційним.

Необхідно наголосити, що державне регулювання економіки є суб'єктивним'. Держава має значні можливості для впливу на економіку. Вона може або стимулювати, або гальмувати розвиток тих чи інших форм, сфер економічних відносин, тобто виконувати прогресивну або регресивну роль. Якщо ж держава нав’язує суспільству певні відносини, що суперечать об’єктивним економічним законам або якщо це не має реальних умов, нехтує законами розвитку економіки, то це призводить до її дезорганізації, до відкидання суспільства в його еволюції назад. Тому особливо важливо визначити межі державного втручання в ринкову економіку, знайти таке співвідношення ринкових і державних регуляторів, за якого ринковий механізм буде функціонувати з найвищою ефективністю. Параметри регулювання ринку мають певні межі, визначені його природою, бо ринок не є пасивним середовищем, яке автоматично змінюється під впливом зовнішніх факторів. Ринок як сукупність суб’єктів господарювання, крім спільних інтересів, включає інтереси окремого суб’єкта господарювання, які не завжди збігаються з інтересами держави. І даний суб’єкт господарювання реагує на них тільки тоді, коли вони лише коригують (а не ігнорують) його мотиви.

Тому особливо важливо визначити межі державного втручання в ринкову економіку, знайти таке співвідношення ринкових і державних регуляторів, за якого ринковий механізм буде функціонувати з найвищою ефективністю. Держава не повинна стримувати дію ринкового механізму, вона має всіляко сприяти його оптимальному функціонуванню, усувати штучні перешкоди на цьому шляху. Надмірне державне втручання в економіку створює труднощі у об'єктивному саморегулюванні ринку і веде до додаткових витрат суспільних ресурсів, зниження ефективності національного виробництва. Водночас, недостатній економічний вплив держави може обернутись монополізацією, хаосом, інфляцією, безробітгям, посиленням циклічних коливань і інших негативних ефектів ринкового господарювання.

Стосовно питання про масштаби і глибину державного втручання в ринкову економіку серед економістів-теоретиків існують альтернативні думки. Одні із них вважають, що ринок сам по собі не потребує суттєвого державного коректування, інші — що без державного регулювання ринкова економіка не зможе нормально функціонувати, а треті дотримуються ідеї обмеженого державного економічного регулювання. Усі ці точки зору знайшли відображення у концепціях і політиці економічного лібералізму і економічного дирижизму.

Економічний лібералізм – напрям в економічній теорії, який заперечує необхідність суттєвого державного втручання в економічні процеси.

При цьому вважається, що конкурентний ринковий механізм сам здатен оптимально і об'єктивно регулювати економіку.

Ідеї економічного лібералізму висловлювались ще у економічному вченні фізіократів (50-70-ті роки 18 століття), послідовно відстоювались класичною політичною економією і економічними школами неокласичного напряму.

Фундатори класичної політичної економії— В.Петті (17 століття), А.Сміт (18 століття), Ж.Б.Сей і Д.Рікардо (початок 19 століття), а потім і їх послідовники розглядали ринкову систему врівноваженою і гармонійною, саморегульованою взаємодією попиту і пропозиції і постійним коливанням цін. Будь-яке втручання держави у ринкові процеси є небажаним порушенням особистої свободи і перешкодою для розвитку економіки, наприклад, вважали представники манчестерської школи Р.Кобден і Дж. Брайт (30-ті роки 19 століття). Економічна думка цього часу відбивала ранній період розвитку капіталізму, коли його глибинні основи ще не розкрились повною мірою. Тому, на думку представників тодішнього абсолютного економічного лібералізму навіть такі дії держави і профспілок, як регулювання рівня оплати праці чи тривалості робочого дня, перешкоджають досягненню рівноваги між попитом і пропозицією.

Переконаними прихильниками концепції економічного лібералізму були теоретики маржиналізму і засновники неокласичної теорії (економісти австрійської школи, Л.Вальрас, А.Маршалл, В.Джевонс, Дж.Б.Кларк та інші). Саме вони принципово відстоювали незалежність економіки від державного втручання, визначаючи обличчя економічної теорії на рубежі 19 і 20 століть.

В сучасних умовах ідеї економічного лібералізму значно модифікувались. Різноманітні течії неокласичного напряму в економічній теорії уже не так беззастережно відкидають регулюючу роль держави. Проте і сьогодні вони вважають, що державне регулювання повинно бути дуже обмеженим. Зокрема, сучасні монетариста обмежують регулюючий вплив держави сферою грошового обігу, а неоліберали визнають лише необхідність обмеженого втручання держави в економіку з метою підтримання сприятливих умов для функціонування ринкового механізму і соціального захисту населення.

Гігантські політичні, економічні і соціальні зрушення 20 століття зумовили руйнування застарілих стереотипів економічного світогляду щодо системи функціонування ринкової економіки. Перевага нині надається необхідності активного втручання держави в соціально-економічні процеси.