Євсія Домара, Роя Xаррода і Джона Xікса

В кейнсіанських і неокейнсіанських моделях економічного зростання при аналізі динаміки національного продукту перевагу віддають таким чинникам, як сукупний попит і сукупна пропозиція, сукупне споживання, сукупні заощадження, сукупне інвестування.

Як нам вже відомо найпростіша кейнсіанська модель економічного зростання має такий вигляд:

, де

–приріст національного доходу;

– коефіцієнт мультиплікатора інвестицій

– приріст інвестицій.

Неокейнсіанська модель економічного зростання Євсія Домара була розроблена у 1947 р. Вона є однією з перших спроб обґрунтувати довгострокове економічне зростання на основі кейнсіанської макроекономічної теорії.

Модель Домара ґрунтується на таких засадах:

- на ринку праці існує безробіття, що зумовлює стабільний (фіксований) рівень цін, тобто ціни не гнучкі;

- очікування субєктів підприємництва є статичними;

- вибуття капіталу відсутнє;

- інвестиційний лаг відсутній;

- незмінна гранична продуктивність капіталу, тобто, ;

- незмінна гранична норма заощаджень

Припускається також, що на ринку діють тільки два суб’єкти – домогосподарства і фірми. Формула Домара має такий вигляд:

,

де – гранична продуктивність капіталу;

– мультиплікатор інвестицій.

Згідно рівняння, інвестиції, як і обсяг виробництва та доходу, зростають з однаковим темпом.

Модель економічного зростання Роя Харрода була запропонована автором у 1939 р. Вона ґрунтується на тих самих передумовах, що і модель Є. Домара.

Особливості моделі Р. Харрода:

- на відміну від моделі Домара, яка ґрунтується на інвестиційній функції, заданій екзогенно, модель Харрода використовує ендогенну інвестиційну функцію;

- модель Домара ґрунтувалася на принципі мультиплікатора, тоді як модель Харрода – на принципі акселератора;

- модель Домара виходила із незмінності очікувань підприємців, тоді як модель Харрода – із змін, що відбуваються в їхніх очікуваннях.

Модель Харрода визначається формулою:

,

де – темп зростання доходу;

– гранична схильність до заощадження;

- – акселератор.

Вираз Р. Харрод назвав гарантованим темпом економічного зростання.