Допоміжні форми навчання.

Допоміжні організаційні форми навчання використовуються для поглиблення знань і розширення діапазону вмінь, які дає урок. Вони змістовно й організаційно виходять за його традиційні межі: одні, змінюючи структуру та зміст, другі – місце проведення й тривалість, треті – склад учасників тощо. Однак, незважаючи на розбіжність зовнішніх і внутрішніх характеристик, усі вони поряд з уроком служать єдиній меті: передачі та засвоєнню соціального досвіду.

Для якісної передачі та засвоєння знань, а також формування умінь оперувати ними використовуютьсялекції, конференції, семінари. Вони проводяться, як правило, в межах уроку і класу, однак їх підготовка та проведення відрізняються від традиційного уроку засвоєння й застосування нових знань.

Лекція та конференція . До вище викладеного варто додати, що і лекція, і конференція дають нові знання, але лекцію готує і читає вчитель, а конференцію готують і проводять учні під його керівництвом. Крім засвоєння нових знань проведення лекції дає можливість учити дітей конспектувати матеріал під час його викладу, тобто, одночасно слухати, розуміти, виділяти головне, скорочувати, записувати й далі працювати з конспектом. Це значно полегшує процес засвоєння матеріалу. Отримані в такий спосіб уміння використовуються на конференції.

Проведення конференції спрямоване не тільки на засвоєння основною масою учнів нових знань, а й на формування вміння добирати та передавати інформацію виступаючими. Крім цього, конференція потребує відповідного оформлення навчального процесу (демонстраційні графіки, таблиці, схеми, слайди й ін.) й уміння вести полеміку з найбільш гострих, дискусійних питань (бачити проблеми, ставити питання, відповідати на них, мати свою думку, вміти її висловлювати та відстоювати тощо).

Семінарські заняття проводяться з метою вдосконалення знань, формування умінь оперувати ними, а також контролю за якістю засвоєння навчального матеріалу. Як правило, вони проводяться в старшій ланці навчання при наявності навичок самостійної роботи і складаються з двох частин: самостійної підготовки та колективного обговорення винесених на семінар питань.

Керівництво самостійною роботою при підготовці до семінару здійснюється за допомогою пред'явлення учням не пізніше, ніж за тиждень до семінару, плану його проведення, в якому подаються основні питання, винесені на обговорення, список літератури та перелік творчих завдань, якщо такі маються.

Проведення семінару містить у собі:

1) вступну частину, під час якої повідомляється тема й цілі семінарського заняття, також проводиться інструктаж стосовно наступної роботи, де встановлюється послідовність розгляду питань, розподіляються ролі, обумовлюються вимоги до виступів, визначаються критерії їх оцінювання;

2) основну частину, що присвячується виступам дітей і проводиться в заздалегідь визначеній формі. Це може бути бесіда, дискусія, ділова гра, захист рефератів, рішення проблемних завдань тощо;

3) заключну частину, коли підбивається підсумок розгляду проблеми як на змістовному, так і на технологічному рівнях, показуються позитивні моменти й недоліки в проведеній роботі, виставляються вмотивовані оцінки, даються рекомендації з подальшого удосконалення знань і вмінь та доцільного й доладного їх використання.

Протягом усього семінару відносини вчителя й учнів характеризуються як партнерські. Провідна роль на першому та третьому етапах, як правило, належить учителеві, на другому – учням.

Лабораторні та практичні заняття націлені на формування практичних умінь і навичок виконання певної практичної діяльності. Якщо вони носять пошуковий характер, то діти вчаться робити припущення (гіпотези), проводити досліди, опрацьовувати й інтерпретувати отримані результати, формулювати висновки, виявляти закономірності, оформляти звіти про проведені іспити.

Лабораторні роботи проводяться в штучно створених умовах (у лабораторіях – навчальних кабінетах), практичні – у природних (на полі, в теплицях, на фермах, у майстернях тощо). Вони мають місце, як правило, при вивченні предметів природничого циклу.

У залежності від наявності устаткування, виконувані завдання можуть бути однаковими для всіх або різними, а характер роботи - індивідуальним або груповим. Проведення такого заняття випереджається повторенням теоретичних основ, на які спирається наступна робота, вивченням і перевіркою засвоєння інструкції, в якій дається алгоритм її виконання а також, у разі потреби, проводиться інструктаж з техніки безпеки. У ході роботи вчитель контролює якість її виконання, консультує та коректує дії учнів. За результатами експериментальної роботи складається звіт.

При оцінюванні лабораторної (практичної) роботи враховується якість теоретичної підготовки до неї, рівень практичного виконання завдання та грамотність оформлення звіту.

У практиці роботи сучасної школи лабораторні та практичні заняття нерідко поєднуються в практикуми, що зазвичай проводяться після вивчення великих розділів навчальної програми або наприкінці навчального року. Практикуми націлені на формування комплексних умінь, що поєднують теорію та практику навчального предмета. Під час практикумів діти працюють у групах, кожна з яких самостійно виконує своє завдання.

Навчальні екскурсіїмають на меті об'єднання розрізнених знань і уявлень у цілісне явище. У їх основі лежить «золоте правило дидактики» – наочність. Екскурсії є найбільш переконливою формою навчання, тому що поєднують теоретичні знання з практикою їх втілення в житті та на виробництві. Навчальний час і тематика рекомендованих екскурсій даються в навчальних програмах. Застосовуються екскурсії на всіх етапах навчання від подачі нового матеріалу до його узагальнення та систематизації.

Засвоїм змістомнавчальні екскурсії бувають:

· виробничими, щостановлять собоювідвідування учнями промислових та сільськогосподарських підприємств, будівельних, обслуговуючих, фінансових та інших об'єктів. Вони сприяють професійній орієнтації школярів і проводяться в курсах вивчення фізики, хімії, математики, економічної географії, обслуговуючої та технічної праці;

· природничими, що сприяють засвоєнню природничих дисциплін: природознавства, ботаніки, зоології, географії тощо. Це екскурсії в поле, на луг, до річки, в зоопарк і т. ін.;

· історико-літературними, що відбуваються під час відвідування історичних місць (музеї, місця бойової слави, національної історії тощо), художніх виставок, картинних галерей, архівів, книгосховищ і т. ін.;

· краєзнавчими, метою яких є вивчення рідного краю, його історії, природних багатств і народних традицій;

· комплексними, які поєднують кілька навчальних дисциплін і напрямків. Наприклад, екскурсія на скловарню може служити поглибленню знань з фізики, хімії, математики, географії одночасно. А якщо в ході її проведення діти познайомляться ще й із заводським музеєм, де представлена історія виникнення і розвитку підприємства, то вона об'єднає в собі й інші раніше перелічені напрямки.

Проведення навчальної екскурсії вимагає виконання чітко визначеного організаційно-змістовного алгоритму, що містить у собі:

1) попередній огляді підготовку об'єктавчителем, співвіднесення його можливостей з навчальними задачами, бесіду з екскурсоводом, що націлює останнього на рішення навчальних задач;

2) теоретичну підготовку дітей до майбутньої екскурсії, мотивацію її проведення, пред'явлення контрольних питань з матеріалу, що планується засвоїти в ході екскурсії. Це можна провести як на попередньому уроці (якщо екскурсія не занадто відстоїть від нього в часі), так і в ході інструктажу, проведеного вже на об'єкті;

3) інструктаж, що включає в себе як організаційні моменти (коли починається екскурсія, скільки триває, де і як закінчується, особливості проведення її етапів тощо) та змістовні (на що звернути увагу), так і дисциплінарні (як треба поводитися). Перед екскурсією школярів обов'язково знайомлять із правилами техніки безпеки (в окремих випадках це засвідчується в спеціальному журналі);

4) безпосереднє проведення екскурсії вчителем або спеціально підготовленим екскурсоводом;

5) підбиття підсумків, що проводиться відразу ж після екскурсії на її об'єкті (якщо дозволяє час і місце) чи на наступному уроці. Тут обговорюються поставлені заздалегідь питання, звітують групи дітей, які отримали індивідуальні завдання. Засвоєні дітьми знання коректуються і доповнюються вчителем. За результатами екскурсій доцільно випускати фотогазети, робити виставки, оформляти альбоми тощо, виводячи навчальну роботу за межі навчального часу.

Підбиваючи підсумки екскурсії, важливо звернути увагу школярів не тільки на навчальну, а й на загальнокультурну підготовку: їх уміння поводитися в міському транспорті, спілкуватися в незвичних умовах зі знайомими й незнайомими людьми, знання правил етикету тощо.

Факультативні заняття дають можливість задовольнити запити школярів у більш глибокому вивченні окремих предметів або їх розділів. Вони сприяють розвитку навчально-пізнавальних інтересів і творчих здібностей дітей. Проводяться факультативні заняття в середній і старшій ланках навчання. У середній ланці їх робота спрямована на поглиблене вивчання навчальних дисциплін, у старшій – на перехід від вивчення предмета до вивчення науки та розширення діапазону навчальних предметів.

Програми факультативних занять складаються методичною службою Міністерства освіти і науки, однак до них можуть вноситися корективи, що затверджуються радою школи. При наявності умов і можливостей проведення факультативу, не передбаченого міністерським переліком, програму його роботи складає вчитель. Після доведення доцільності його (факультативу) проведення, вона затверджується радою школи.

Організаційно факультативи є сполучною ланкою між уроком і позакласним заходом і входять до складу шкільного компонента навчального плану. Факультативні групи поєднують дітей однієї паралелі і комплектуються за принципом добровільності. Заняття факультативу проводяться за розкладом у позаурочний час і є обов'язковими для певної групи школярів, а час їх проведення входить до навчального навантаження вчителя.

До проведення факультативних занять крім висококваліфікованих учителів залучаються викладачі вузів, діячі науки, літератури, мистецтва, фахівці промислового виробництва та сільського господарства. При проведенні факультативних занять використовується широкий спектр форм і методів навчання. Заняття можуть проходити як у шкільних кабінетах, так і в науково-дослідницьких лабораторіях. Зважаючи на те, що ці заняття базуються на дитячому інтересі, оцінки в журнал, як правило, не ставляться. Їх замінюють стимулюючі оцінні судження, а позиція «вчитель – учень» у спільному рішенні поставленої задачі змінюється на партнерську.

Предметні гуртки носять, як правило, прикладний характер (радіогурток, фотогурток, гурток художньої вишивки, різьблення по дереву тощо) і діють у середній ланці навчання. У звичайних школах гурткові заняття проводяться вчителями на громадських засадах і входять у систему позакласної виховної роботи. Очолюють роботу гуртків вчителі-ентузіасти та батьки школярів. У профільних школах повного дня гурткова робота заповнює другу половину навчального дня й враховується як навчальне навантаження вчителя. Для проведення гурткових занять залучаються галузеві фахівці: музиканти, художники, балетмейстери, програмісти, мистецтвознавці, режисери, народні умільці й ін.

Домашня навчальна робота дуже важлива в навчальному процесі, тому що вчить самостійності мислення, умінню раціонально використовувати час, дає можливість кілька разів повертатися до складної задачі, помилятися й самостійно виправляти помилки. Вона максимально індивідуалізує навчальний процес, чого не можна домогтися при навчанні дітей на уроці.

Метою домашньої роботи є переведення знань із тимчасової пам'яті в довгострокову. Цей процес триває від одного уроку до наступного і складається з трьох етапів:

1) завдання додому та інструктаж про його виконання, що проводиться на уроці;

2) виконання завдання вдома;

3) перевірка та оцінка якості домашньої роботи на наступному уроці.

Цим визначається тривалість домашнього завдання, що часто підмінюється нормативами припустимих навантажень. Ці нормативи важливі, їх не можна порушувати, але вони стосуються тільки другого етапу роботи над домашнім завданням і не вирішують усіх навчальних задач, що ставляться перед домашньою роботою. Такі нормативи, як правило, даються в співвідношенні шкільного навчального часу та часу, відведеного для домашньої самостійної роботи. Вони представлені в наступній таблиці.