Сутність і основні функції небанківських кредитних установ.

План

1. Сутність і основні функції небанківських кредитних установ.

2. Інвестиційні компанії і фонди.

Література

1. А.І.Щетинін Гроші та кредит: Підручник: 2006 – 432 с.

2. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. - К.: кнеу, 2002. - 598 с.

Сутність і основні функції небанківських кредитних установ.

Небанківські фінансово-кредитні установи- це різно­манітні установи, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти і розміщують їх у формі кредиту. За своїм загальним фу­нкціональним призначенням вони аналогічні банкам, але все ж таки помітно відрізняються від останніх. Їх відміна від банків полягає як в особливостях руху тимчасово вільних коштів, так і у формах надання кредиту небанківськими фінансово-кредитними установами.

Перше пов'язано з тим, що банківська система акумулює ті тимчасово вільні кошти, які за невеликим винятком у процесі свого руху набувають ознак руху капіталу, використовуються власником цих грошей як капітал. Дійсно, власник заощаджень (юридична або фізична особа) віддає свої гроші в банк з єдиною метою - отримати відсоток, тобто власник коштів використо­вує їх як капітал. Інша справа з тими коштами, що акумулюється небанківськими кре­дитними установами. Значною мірою ті заощадження, що аку­мулюють парабанки, не набувають у своєму русі форми капіта­лу. Дійсно, заощадження, які індивід розміщує, вкладаючи їх, наприклад, у страхову компанію або в пенсійний фонд - зо­всім не призначені для отримання від передачі їх у користуван­ня якогось відсотка. Мета полягає в тому, щоб зберегти ці кош­ти і отримати їх назад у разі настання страхового випадку, або досягнення пенсійного віку.

Разом з тим парабанки акумулюють і ті заощадження, що при­значені бути капіталом, але для яких банківська система не може забезпечити певні умови їх руху. Так, розміщений у банку депозит завжди має чітко визначену межу прибутковості у формі но­рми відсотка. Проте власник заощаджень може керуватись у сво­їй поведінці стосовно цих грошей іншими мотивами. Скажімо, бажанням розмістити їх таким чином, щоб межа прибутковості його капіталу не була визначена заздалегідь. Таку можливість і дають парабанки, де можна придбати, наприклад, акції і отриму­вати за ними дохід, який попередньо не регламентується якоюсь нормою.

Небанківські фінансово-кредитні установи відрізняються від банківської системи і тим, що розміщення акумульованих грошо­вих коштів на відміну від банків вони здійснюють не у вигляді надання кредиту в суто грошовій формі, а у вигляді купівлі у по­зичальників їх цінних паперів.

Певною характерною рисою небанківських кредитних установ як водночас і їх особливістю є досить вузька спеціалізація цих установ, що, як правило, чітко регламентується державою. Це пов'язано з тим, що більшість таких установ (наприклад, пенсійні фонди, страхові компанії тощо) не можуть зникнути і повинні функціонувати постійно. Дана обставина обумовлює вузьку спе­ціалізацію перш за все для забезпечення жорсткого контролю держави над їх діяльністю.

До системи небанківських кредитних установ належать інвес­тиційні фонди, кредитні спілки, пенсійні фонди, страхові компа­нії, довірчі товариства і деякі інші установи. Поява цих інститу­тів обумовлена низкою причин, серед яких можна назвати і деякі загальні, котрі визначили розвиток усієї системи небанківських кредитних установ. Назвемо деякі з них.

ü На початку XX ст. виникла як явище і постійно посилюється інвестиційна активність населення, що, у свою чергу, обумовлено зростанням його доходів і постійним перетворенням частини цих доходів на заощадження.

ü З боку суб'єктів господарювання помітно зростає потреба в інвестиціях, що викликано високим динамізмом сучасного суспі­льного виробництва.

ü Залучення заощаджень населення характеризується дорожнечою, і водночас зростає складність організації ефективного управління ними.

Таким чином, у сучасній високорозвиненій ринковій еконо­міці частина доходів, які отримує населення, набуває характеру потенційного інвестиційного ресурсу, а з боку суб'єкта госпо­дарювання постійно зростає потреба в такому ресурсі. У той же час готовність населення здати свої заощадження в тимчасове користування визначається індивідуальною мотивацією особи, що передбачає наявність різноманітних форм залучення цих за­ощаджень. Це різноманіття не може бути забезпечено тільки банківською системою й тому в сучасних умовах набуває стрі­мкого поширення система небанківських фінансово-кредитних установ.

Становлення вітчизняних небанківських кредитних установ відбувається дуже повільно і зовсім не відповідає тим завданням, що стоять перед державою в період розбудови ринкової економі­ки. Серед найбільш актуальних проблем, без вирішення яких не можна розраховувати на формування потужної ланки небанківсь­ких кредитних установ і посилення їх ролі в розвитку вітчизняної економіки, слід назвати:

ü Дуже недосконале правове поле, в межах якого функціону­ють ці установи, а подекуди й відсутність нормативних актів пря­мого впливу, які б регламентували дії тієї чи іншої ланки цього сектору.

ü Великий рівень недовіри населення до дії багатьох установ цієї системи. Так, скажімо, непоодинокі випадки шахрайства з боку організаторів цілого ряду довірчих товариств (трастів) та фінансових компаній викликали негативну реакцію населення щодо послуг цих фінансових посередників.

ü У цілому сфера діяльності позабанківських кредитних уста­нов досить слабо контролюється державою, що значно підвищує ступінь ризику всіх учасників цього процесу і, передусім, ризик
головного агента-інвестора.

Зазначені проблеми найбільш нагальні для вирішення і не ви­черпують усіх перешкод, які необхідно подолати на шляху роз-пудови небанківської ланки кредитної системи й підвищення її ролі у відтворювальному процесі.