Класифікація розкривних порід.
Розкривні породи класифікують за придатністю до біологічного освоєння. Розрізняють чотири групи:
Родючі. Це чорноземи звичайні середньо і мало гумусні, а також намитий шар в долинах балок і ярів. Гумусований шар цих грунтів становить 50–90 см, характеризується високою родючістю. При ре культиваційних роботах його слід використати для створення верхнього родючого шару грунту.
Групу потенційно родючих складають середньо і сильно еродовані чорноземи і незасолені лесоподібні суглинки. Вміст основних елементів живлення в них недостатній. Потужність цих порід становить 1–10 м. Але на цій породі можна створювати сіножаті і пасовища та ліс.
Малопридатніпороди – червоно-бурі та бурі незасолені і слабо засолені лесоподібні суглинки і глини. Вміст основних елементів живлення дуже низький. Під час рекультивації на них обов’язково необхідно насипати родючі або потенційно родючі породи.
До фітотоксичних відносять сильно солонцюваті і засолені грунти, середньо і сильно засолені горизонти лесоподібних суглинків, вогнетривкі глини. Вони мають лужну реакцію, значну концентрацію водорозчинних солей. Ця група рослин непридатна для біологічної рекультивації. Використання їх потребує докорінної меліорації.
Якщо планується селективне формування відвалів, то породи знімають окремо. Основу відвалів повинні становити токсичні породи і малопридатні.
Планування порушених територій.
Залежно від напряму рекультивації порушених земель, розрізняють три види планування поверхні: суцільне, терасове і часткове.
• Суцільне планування це вирівнювання поверхні порушених земель з ухилами, допустимими для застосування ґрунтообробної техніки.
• Терасування використовується переважно у випадку відведення порушених земель під заліснення.
• Часткове планування - це вирівнювання поверхні порушених земель із збереженням характерних особливостей рельєфу. Під час такого планування на гребенеподібних відвалах зрізуються тільки вершини гребенів і створюються площі шириною не менше 4 м. При цьому зникає хвилеподібна поверхня.
Планування поверхні проводиться двома етапами - першочергове - грубе, а за ним - чистове.
• Грубе планування передбачає попереднє вирівнювання поверхні з виконанням основного об'єму земельних робіт. Для забезпечення рівномірного осідання відвалу грубе планування рекомендується проводити у процесі розкривних робіт або зразу ж за відсипкою відвалу.
•Чистове планування передбачає кінцеве вирівнювання поверхні, яке зводиться до вирівнювання мікрорельєфу і переміщення незначних об'ємів розкривних порід.
Необхідність проведення чистового планування виникає, як правило, після осідання порід, в результаті чого поверхня відвалу значно деформується. Переважно чистове планування проводиться через 1-2 роки після відсипки відвалу (перед нанесенням на відвал родючого шару ґрунту, потенційно родючих порід або перед проведенням лісопосадкових робіт).
Якщо добування корисних копалин здійснюється разом з рекультивацією і родючий наноситься на малопридатні землі, то відразу після селективного формування відвалів їх поверхню вирівнюють. Рельєф ділянок має наближатись до рівнинного без замкнених понижень та бічних уклонів. Уклон їх не повинен перевищувати 2º. Поверхня ділянок, які будуть заліснені, може бути хвилястою. Уклон не повинен перевищувати 3º. Якщо клон 2–3º, то на такій площі необхідно провести протиерозійні заходи.
Дата добавления: 2015-08-11; просмотров: 1302;