Зсуви Блоха-Сігерта

Використання додаткового радіочастотного опромінення під час збору даних може привести до зсувів сигналів, що розташовані поблизу частоти, яка придушується. Цей ефект відомий як зсуви Блоха-Сігерта. Вони виникають у випадку, коли (gB₂)² стає близьким до різниці в герцах між частотою декаплера та хімічним зсувом сигналу. Ефект виникає через те, що поле декаплера впливає на прилеглі спіни таким чином, що для них ефективне магнітне поле виявляється обернено пропорційним до різниці між частотою резонансу ядра і частотою декаплера і пропорційним до (gB₂)². При цьому сигнали ніби розбігаються від піка, що придушується (Рис. 1.49).

Рис. 1.49. Зсув Блоха-Сігерта спостерігається для сигналів, що розташовані поблизу частоти декаплера. (a) - звичайний спектр, і (б) спектр, що отриманий при дії радіочастотного поля в точці, яка позначена стрілкою.

Ефект проявляється винятково в гомоядерних спектрах, у яких сигнали можуть розташовуватися поблизу частоти декаплера. У більшості імпульсних експериментів такі зсуви виключені, оскільки під час збору даних декаплер вимикається. Виключенням є переднасичення сигналу розчинника під час еволюції (t₁) у гомоядерних протонних двомірних експериментах. Це може приводити до зсувів положень сигналів, що розташовані поблизу сигналу розчинника. В експериментах по гомоядерному декаплінгу зсуви Блоха-Сігерта лише зрідка є проблемою, оскільки поле В₂ досить селективне і зсуви виявляються невеликими. Проте, навіть невеликі зсуви можуть привести до значних артефактів у різницевих спектрах, оскільки спектр порівняння не містить зсувів Блоха-Сігерта. Тому при інтерпретації таких спектрів слід бути особливо обережним. Треба також уважно ставитися до величин хімічних зсувів, знайдених зі спектра в умовах декаплінгу, оскільки їхні величини можуть виявитися дещо неправильними.