Організація творчої діяльності

Кожний дослідник повинен знати специфіку наукової творчості в цілому і конкретної галузі зокрема. У творчому процесі важливою є копітка й добре організована праця. Біо­графії видатних учених свідчать про те, що всі вони були великими трудівниками, що їхні досягнення є результатом значної праці, величезного терпіння та посидючості, надзви­чайної завзятості і наполегливості.

Ефективність наукової творчості, оптимальне використання потенційних можливостей науковця залежать від раціональ­ної організації праці. Чим вищий рівень організації праці науковця, тим більших результатів він може досягти за короткий термін. І навпаки, при незадовільній організації нау­кової праці подовжується термін виконання дослідження і знижується його якість, зменшується ефективність.

Є багато методів наукової організації праці, які вибира­ються особисто з урахуванням індивідуальних особливостей. Однак існують загальні принципи наукової праці. До най­важливіших з них відносять: творчий підхід, мислення, пла­новість, динамічність, колективність, самоорганізацію, еко­номічність, критичність і самокритичність, роботу над собою, діловитість, енергійність, практичність. Частина з цих прин­ципів зумовлена зовнішнім середовищем, інші стосуються особистості дослідника.

Творчий підхід означає, що на всіх етапах дослідження науковець повинен прагнути до пояснення фактів, предметів, явищ, намагатися сказати щось нове в науці. Тому для нау­кової творчості характерною є постійна копітка розумова праця. У цьому зв’язку доцільно згадати давнє китайське прислів’я, яке стверджує: «Ти можеш стати розумним трьо­ма шляхами: шляхом власного досвіду – це найгіркіший шлях; шляхом наслідування – найлегший шлях; шляхом мислення – це найблагородніший».

Мислення, обмірковування – це один із основних еле­ментів наукової праці. Різні люди здійснюють це по-різно­му. Значних результатів досягають ті, хто привчив себе ду­мати постійно, концентрувати свою увагу на предметі дослі­дження. Виробити в собі такі риси необхідно кожному дослід­нику.

Серед правил наукової праці особливе значення має по­стійна робота мозку над сутністю і специфікою об’єкта та предмета дослідження. Дослідник повинен постійно розмір­ковувати над предметом свого дослідження.

Дбаючи про розвиток творчих задатків і здібностей, дослід­ник повинен бути наполегливим, нерідко мужнім, витрима­ним і терпеливим, і разом із тим проявляти творчу ініціа­тиву. Лише за таких умов він зможе успішно подолати різно­манітні труднощі й невдачі, яких на шляху до істини нема­ло. Проілюструвати це можна багатьма історичними прикла­дами, починаючи з галілеївського вигуку в суді інквізиції: «А вона все ж обертається!».

Творчість – це наукове виробництво, яке передбачає пла­новість в роботі. Планування потрібне вже тому, що при склад­ності, працемісткості, тривалості і дорожнечі сучасних нау­кових досліджень планова дисципліна допомагає запобігти невиправданим витратам часу і засобів, вирішувати наукові завдання у визначений термін.

Плановість у науковій творчості втілюється в різних пер­спективних і робочих планах та програмах, календарних пла­нах, у графіках роботи дослідника, в його індивідуальному плані та ін. За планами перевіряється (по можливості що­денно) хід роботи.

За весь період роботи над дипломною роботою, дисерта­цією або монографією може бути кілька планів. Спочатку складають плани досить укрупнені, потім їх деталізують, коригують, переробляють. Часто останній план дуже дале­кий від початкового варіанта. Необхідно постійно контро­лювати виконання основних етапів роботи та її результати. Слід коригувати як загальний план, так і окремі його частини. Важливо сформулювати не лише завдання даного етапу дослідження, а й заходи щодо досягнення загальної мети.

Наукова робота – це, як правило, одноосібне досліджен­ня. Однак дослідник (дипломник, аспірант, докторант) є чле­ном колективу: кафедри, інституту. Протягом роботи над дослідженням він може звертатися за порадою до членів колективу. Крім того, відбувається колективне обговорення теми дослідження, постановки завдань, отриманих результатів, можливостей їх використання та ін.

Оптимальний науковий колектив поєднує в собі різні де­мографічні і психологічні типи, старих і молодих, генераторів ідей і виконавців, при повному взаєморозумінні і чіткому оперативному науковому керівництві може значно підвищи­ти ефективність роботи над дослідженням. Рівень дисертації (диплома), рекомендації її до захисту – це не тільки індиві­дуальна, а й колективна відповідальність.

Велике значення, якщо не головне, має принцип самоор­ганізації праці здобувача, оскільки наукова творчість під­дається регламентації в граничних межах. Отже, кожний здобувач самостійно визначає комплекс заходів щодо забезпе­чення свого успіху.

До елементів самоорганізації належать:

· організація робочого місця із забезпеченням оптималь­них умов для високопродуктивної праці;

· додержання дисципліни праці;

· послідовність у накопиченні знань протягом творчого життя;

· систематичність у дотриманні єдиної методики і техно­логії при виконанні одноразової роботи.

Досягти системності в роботі можна виконанням певних правил:

· постійно думати про предмет дослідження;

· не працювати без плану;

· при виконанні великої роботи слід звільнитися від дру­горядних справ;

· перш ніж братися за роботу, зважити і розподілити свої сили і час;

· заздалегідь готувати все необхідне для виконання робо­ти, щоб не відволікатись;

· не можна робити дві справи одночасно;

· творчу роботу виконувати перед механічною, складну – перед простою;

· доводити розпочату роботу до кінця і не розпорошува­ти сили;

· постійно контролювати свою роботу, вчасно вносити корективи, обмежувати глибину розробки;

· намагатися бачити кінцеву мету.

Таким чином, у самореалізацїі велику роль відіграють самообмеження, дисципліна, самоуправління, самооблік, са­моконтроль та інші «само...», в тому числі самостійність, тобто здатність самому виявляти причини виникнення труд­нощів і усувати їх. Сюди належить також дотримання тру­дового режиму і графіка роботи, дисципліни мислення, здатність зосереджуватися, не порушувати логічний роз­виток ідеї.

Не менше значення має принцип економії або самообме­ження, яким кожний науковець повинен керуватися на всіх етапах наукового дослідження. Принцип самообмеження виявляється, по-перше, в тому, що у будь-якому дослідженні слід обмежувати себе як за широтою охоплення теми, так і за глибиною її розробки. По-друге, дослідник, уводячи дослі­дження в певні часові рамки, тим самим уже обмежує себе. Самообмеження особливо важливе на стадії збору матеріалу, тобто слід вибрати те, що необхідно для вирішення даного завдання.

Цей принцип також передбачає розвиток і виховання са­мокритичності і скромності, вміння тактовно відстоювати свої переконання. Це викликано тим, що сама природа науки як сфери людської діяльності, спрямованої на вироблення знань, зумовлює те, що рушійною її силою є конфлікт – боротьба наукових шкіл, світоглядів, суперечність між теорією і прак­тикою, розвиток критики і самокритики, несприйняття дог­матизму і сліпої віри в авторитети. Звідси кожному науков­цю, особливо початківцю, слід виховувати в собі критичне ставлення до результатів своєї праці, до сприйняття чужих ідей і думок. Особливо велике значення має власна творчість. Доцільно передусім спробувати віднайти власні шляхи роз­в’язання проблеми, свій шлях наукового пошуку; вивчення літератури буде корисним тією мірою, якою воно дасть змо­гу уникнути помилок. Важливо не лише довести необґрун­тованість якогось наукового положення іншого вченого, а й запропонувати натомість теорію чи метод, що є більш слуш­ними, виваженими.

Раціональна організація наукової праці передбачає мак­симальне використання комплексу індивідуальних особли­востей науковця (дослідника), його моральних і вольових рис характеру.

Науковець повинен мати певні особистісні й творчі якості (табл. 4.1). Безумовно, важко знайти людину, яка б могла в повному обсязі мати всі перелічені якості. Усі ці та інші риси потрібно виховувати. Необхідна постійна робота над собою для розвитку задатків і здібностей, пам’яті, уваги, спо­стережливості, формування навичок праці та ін.

Таблиця 4.1. Основні якості, що відповідають статусу науковця