Робочий день науковця

Робочий день науковця важко передбачити або прогнозу­вати. Одним із головних правил є:

· поступове входження в роботу;

· ритмічність праці;

· в планування роботи.

Елементи імпульсивності та імпровізації характерні для наукової діяльності. Однак успіх забезпечує систематична, заздалегідь спланована робота. Планування може бути на день або тиждень, місячне, квартальне, річне. Плануючи роботу на день, слід зважати на таке: перш ніж розпочати роботу, необ­хідно обдумати майбутній день, виділивши найважливіші й термінові справи. Для правильної орієнтації спільної робо­ти з науковим керівником таке планування здійснюється разом.

Неодмінним атрибутом кожного науковця є робочий блок­нот – щоденник, в якому справи розподіляють за датами.

При плануванні роботи науковець повинен знати, що най­сприятливіший час для виконання творчих або складних завдань – з 10-ї годин ранку й до 12-ї години. Після цього настає деякий спад активності, у другій половині дня праце­здатність найвища від 14-ї до 17-ї години, після чого невпин­но падає.

Слід пам’ятати про втомлюваність очей. При великому об­сязі робіт з літературними джерелами або роботі на комп’ютері очі швид­ко втомлюються. В цій ситуації краще змінити заняття або трохи відпочити: пройтись по коридору, випити кави, погово­рити по телефону. Ідеально чергувати кожні 45 хвилин робо­ти з 15-хвилинною перервою, при цьому тривалість щоденної роботи на комп’ютері не повинна перевищувати 4 години.

Доцільно знати, що система роботи декілька годин підряд, а потім такий же відпочинок – шкідлива звичка. Має бути певний ритм у чергуванні роботи і відпочинку. Слід зважа­ти на біоритми життєдіяльності. Навіть звичайний робочий тиждень має свій цикл. Понеділок є днем входження в робо­чий ритм, у цей день (якщо є така можливість) не варто почи­нати важливі справи. Тому найважливіші або найважчі в роботі справи, написання дисертації або статті починають з середини тижня. Вівторок і середа є найпродуктивнішими днями тижня, до п’ятниці накопичується втома, тому в субо­ту і неділю краще відпочити.

У багатьох країнах світу науковці використовують спеці­альні плоскі папки-гармошки, сторінки яких розписані за днями місяця. Крізь отвори в правому куті папки видно вкла­дені туди документи, записки-нагадування, доручення науко­вого керівника, які необхідно виконати у певний термін. Якщо такої можливості немає, то матеріали дисертації зберігають у звичайних папках, на кожній з яких зазначають номер, назву розділу, підрозділу дисертації або статті, термін їх на­писання.

У процесі повсякденної роботи дослідник повинен зано­товувати в щоденнику чи спеціальному блокноті всі питан­ня, які його зацікавили. У вільний час їх з’ясовують з керів­ником або фахівцем. Побіжно визначається перелік необхід­них документів (законодавчих, директивних, статистичних та ін.) і їх місцезнаходження. Це робота – «про запас», яка дозволяє науковцю мати у своєму розпорядженні точну, випереджувальну інформацію.

Неефективно братися за написання всіх розділів роботи одночасно, однак доцільно постійно накопичувати докумен­ти (опубліковані й неопубліковані) з усіх розділів дослідження, поповнювати їх новою інформацією.

Науковцю слід зважати на свої індивідуальні особливості, віднайти власні прийоми «входження» в роботу. Як правило, найбільші труднощі виникають у перші хвилини і години роботи. Універсальних засобів втягування до роботи немає, кожен повинен відшукати їх для себе. Вважається доціль­ним перші десять хвилин витратити на повторне читання раніше підготовленого матеріалу і його коригування. Як правило, після такої роботи з’являється бажання попрацю­вати над новим матеріалом. Також індивідуально треба ви­бирати години роботи, що забезпечить найбільшу творчу про­дуктивність.

Залежно від характеру науковця слід індивідуально вирі­шувати питання щодо допустимої тривалості роботи і чер­гування її з відпочинком. Наукова праця потребує дотри­мання режиму, інакше вона стає малопродуктивною і може призвести до втрати віри у свої сили, погіршення стану здо­ров’я.