Резервна політика

Одним із інструментів сучасної монетарної політики є резервна політика, заснована на зміні вимог центрального банку щодо обов'язкових (мінімальних) резервів комерційних банків та інших кредитних установ. Основні знаряддя грошово-кредитного контролю спрямовані, в першу чергу, на регулювання величини залишків на резервних рахунках кредитних установ у центральному банку або умов поповнення цих рахунків.

Історично, обов'язкові резерви виникли у зв'язку з тим, що комерційні банки завжди повинні мати певну кількість готівки у вигляді так званих касових резервів для безперебійного виконання платіжних зобов'язань щодо повернення депозитів вкладникам і проведення розрахунків з іншими банками. Тобто касові резерви, що зберігалися комерційними банками в центральному, виступали гарантійним фондом для погашення депозитів.

Зі створенням високоефективної дворівневої банківської системи касові резерви комерційних банків перестали виступати у ролі гарантійного фонду для погашення заборгованості по депозитах. В основному це залежало від удосконалення процесу управління і технічних засобів під час здійснення банківських операцій, а також створення системи страхування депозитів. Сьогодні мінімальні резерви мають подвійне призначення. По-перше, вони повинні забезпечувати постійний рівень ліквідності комерційних банків, по-друге - вони є інструментом центрального банку для регулювання грошової маси, платежів і кредитоспроможності комерційних банків.

Регулювання центральним банком норм зазначених резервів впливає безпосередньо на величину оборотних фондів комерційних банків, отже, і на їхній кредитно-фінансовий потенціал. При збільшенні норми обов'язкового резервування зменшується розмір оборотних фондів банків і навпаки.

Як правило, мінімальний залишок (баланс) внесків комерційних банків у центральному банку - норма обов'язкового резервування - визначається національним банківським законодавством у відсотковому відношенні до відповідних статей активів або пасивів кредитних установ. Норма резервів може диференціюватися залежно від терміну діяльності, величини активів і пасивів банків, видів і розмірів залучених депозитів (до запитання, терміновий, ощадний, спеціальний та інші внески) у національній та іноземній валюті, громадянства вкладника (резидент, нерезидент), регіону діяльності банків та інших умов.

Величина мінімальних резервів може визначатися двома способами - відносно банківських пасивів або відносно банківських активів.

Спосіб визначення резервних вимог відносно банківських пасивів є найбільш перевіреним. Зміст його полягає в тому, що комерційні банки повинні резервувати в обов'язковому порядку частину залучених депозитів клієнтів на рахунках у центральному банку. Комерційні банки Великобританії зберігають 0,35 % стерлінгових депозитів на рахунку в Банку Англії. У деяких країнах базисом обчислення розміру мінімальних резервів є надані кредити. На практиці норми обов'язкового резервування відносно пасивів можуть встановлюватися щодо всіх банківських пасивів або їх окремих статей. Застосовуючи подібний вибірковий підхід, центральний банк намагається у такий спосіб стимулювати або обмежити розвиток тих або інших видів депозитних операцій банків.

Іншим способом визначення величини резервних вимог відносно банківських активів є лімітування (кількісне обмеження кредитних вкладень за допомогою встановлення верхніх меж загальної суми кредитів або їхнього приросту). Зазначені параметри встановлюються в індивідуальному порядку для кожного комерційного банку. Також можуть лімітуватися обсяг і кількість кредитів, наданих одному клієнтові банком. Такі диоективні параметри одержали назву кредитних обмежень (цей метод використовувався в Англії до 1971 року). За порушення встановлених кредитних лімітів комерційні банки піддавалися з боку Банку Англії санкціям у вигляді сплати високого облікового відсотку або обов'язкового перерахування на безвідсоткові рахунки в Банк Англії суми, рівної перевищенню цих лімітів.

Таким чином, центральний банк може регулювати темпи приросту грошової маси, використовуючи техніку кредитних обмежень.

Обидва розглянутих способи мають свої переваги та недоліки. З одного боку, обов'язкові резерви сприяють покращанню банківської ліквідності, коли вони розраховуються відносно банківських пасивів. У даному випадку їхній вплив на економіку є опосередкованим. Встановлення обов'язкових резервів за пасивними операціями призводить до зниження розміру виданих банком кредитів. Як наслідок, відбувається зростання відсоткових ставок за активними операціями і скорочення обсягів кредитів. З іншого боку, засновані на кредитних операціях норми обов'язкових резервів виступають як прямий обмежувач здійснення інвестицій, сприяючи в цілому підтримці помірних відсоткових ставок. Виключення становлять періоди, коли центральний банк проводить політику, спрямовану на врегулювання платіжного балансу країни, наприклад, шляхом залучення іноземних капіталів. Але метод встановлення резервних вимог стосовно банківських активів не позбавлений істотних недоліків.

Кредитні обмеження у довгостроковій перспективі призводять до зниження ділової активності в країні, погіршення функціонування банківської системи в цілому, перешкоджають розвитку конкуренції в банківській справі, обмежують доступ дрібних і середніх підприємств до банківського кредиту, погіршуючи їх кредитоспроможність і фінансове становище. Збільшення резервних норм негативно впливає на рентабельність комерційних банків, сприяє зменшенню доходів банків. Лише на короткостроковий період кредитні обмеження вводилися у Великобританії. На думку багатьох західних економістів, даний метод є найбільш ефективним антиінфляційним засобом. Тому до прямого обмеження обсягів банківського кредитування центральний банк вдасться тільки в періоди посилення інфляції або кризи платіжного балансу.

Існують різні співвідношення між розрахунковим періодом і періодом виконання (підтримки) комерційними банками зобов'язань перед центральним банком, під час якого необхідні суми мінімальних резервів повинні зберігатися на резервних рахунках. Розрахунковий період і період виконання зобов'язань у різних країнах різні. Схожість даних періодів полягає лише у тривалості тимчасового інтервалу між розрахунковим періодом і періодом збереження зазначених резервів. Чим більший даний інтервал, тим менший зв'язок реальної величини резервів зі станом грошово-кредитної сфери в даний момент, отже, тим менша ефективність регулюючих заходів центрального банку, особливо в короткостроковому плануванні.

Зниження ефективності ролі мінімальних резервів як інструменту грошово-кредитної політики зумовлене курсом на фінансову лібералізацію, що було пріоритетним у Великобританії, починаючи з 80-тих років. Однак функція приймання і зберігання поточних і строкових вкладів кредитних установ продовжує залишатися однією з основних функцій сучасної політики Банку Англії, незважаючи на те, що ці депозити мають невелику питому вагу в балансі центрального банку. Без виконання зазначеного механізму центральні банки не зможуть виконувати свої функції, тобто бути "банком банків", "банкірами і касирами уряду", проводити офіційну грошово-кредитну і валютну політику, постачати економіку необхідною кількістю грошей у безготівковій і готівковій формах, управляти внутрішнім і зовнішнім державним боргом, здійснювати нагляд за банками і фінансовим ринком.