Модернізм як доба у культурі

У культурі ХХ ст. можна простежити дві основні лінії історичного розвитку.

Одна пов’язана з продовженням традицій реалізму (критичний, соціалістичний); друга – з виникненням декадентства і подальшим розвитком модернізму.

Модернізм називають культурним специфічним феноменом ХХ ст. Модернізм (від modern – новий) – термін сумарний, який позначає велику кількість несхожих між собою, різноманітних і суперечливих художніх напрямків у світовій культурі ХХ ст.

Причина виникнення:

- глибока духовна криза суспільства (внаслідок помітного ускладнення соціальних відносин і загострення протиріч) розрив між сутністю й видимістю стає настільки явним, що для його подолання позиція реаліста констататора (який лише спостерігає за дійсністю) стає неефективною

Ця ситуація вимагала нових естетичних принципів, нової стилістики, принципово нової організації художньої реальності. Поглиблюється процес самопізнання людини, відкриття в ньому таємниць. З’явилася потреба у нових засобах образності в літературі, музиці, живописі, архітектурі, скульптурі, кіномистецтві.

Філософсько-світоглядною основою модернізму були ідеї:

- волюнтаризму німецьких філософів А.Шопенгауера, Ф.Ніцше,

- інтуїтивізму французького мислителя А.Бересона,

- психоаналізу австрійського філософа З.Фрейда і швейцарського психолога К.Г.Юнга…

У творах модерністи частіше за все торкаються проблеми абсурдності світу, самотності й приреченості людини. Навіть пронизані світлом і радісними емоціями твори модерністів (наприклад: графіка й живопис М.Шагала, нідерландського живописця П.Мондріана, російського композитора І.Стравинського тощо) просякнуті мотивами втрати зв’язку з реальністю. В них відчувається самотність творця, замкненого в колі своїх фантазій, спогадів й асоціацій.

Особливості модернізму:

- сприйняття світу як хаотичного й жахливого у своїй ворожості до людини, що призводить до втрати ідеалів та нівелюванню інтересу до предметного світу взагалі. У цьому відношенні модернізм – культура асоціальна

- предметний зміст дійсності стає чимось неважливим і другорядним. Це знаходить своє відображення у прояві принципу деформації

- принцип відображення дійсності замінюється принципом створення нової реальності, а звідси поява символів й умовностей

- наперед протиставляє себе будь-якому різновиду традиційної культури (передусім культурі реалістичній

- розрив зв’язку з художньою масовою свідомістю, смаком. Культура модернізму елітарна, т.б. орієнтована на невелику групу людей, які володіють особливим художнім сприйняттям

Основні течії модерністського мистецтва: експресіонізм, кубізм, авангардизм, дадаїзм, сюрреалізм, поп-арт

Експресіонізм (від фр. еxpression – вираз, виразність). Батьківщина – Німеччина, де з’явилися перші союзи молодих художників, занепокоєних долею культури й майбутнім людства, які відчували в собі бунтарський дух й непогодженість із дійсністю.

Розквіт європейського експресіонізму в цілому закінчується в 30-ті рр.. але його ідеї, прийоми продовжують впливати на творчість різних за своїми поглядами діячів культури, оскільки експресіонізму була властива риса характерна для культури ХХ ст.. – загострено контрастне сприйняття світу.

Кубізм (від фр. – куб). виник в Парижі на початку століття. Кубісти намагалися виразити свій внутрішній світ, вважаючи його єдиним джерелом творчого натхнення. Вони відмовилися від традиційних засобів і почали розробляти нові форми багатомірної перспективи, які б дали можливість показати об’єкт всебічно, у вигляді багатьох площин, що перехрещуються між собою, створюючи чотирикутники, трикутники, півкола. Конструктивна схожість всіх предметів – перше, що хвилювало кубістів.

Головну роль у становленні кубізму відіграв Пабло Пікассо (1881-1963рр) «Авіньйонські дівиці», «Портрет А.Воллара», «Три жінки», «Гравець в карти»…

Авангардизм. Кубізм дуже сильно вплинув на радикальні кола модерністів, які вважали себе передовим загоном, авангардом нового мистецтва. Авангардисти прагнули повністю відмовитися від існуючих творчих традицій і норм і перетворити новизну засобів, які відображали в самоціль.

Дадаїзм. Назва напрямку не має змісту (виводили із звукосполучення да-да – румунське так-так; від франц. – коник, чи від дитячого лепету) Направлений на активний вплив на світ, на втручання в духовну, а іноді й суспільну сферу людського буття. Вміщує в себе активну анти естетичність. Виник у Першу світову війну у Швейцарії, де доля звела художників і поетів з протиборчих країн Європи. Їх поєднала не тільки ненависть до війни, але й до суспільства. Своїм ворогом вважали будь-який авторитет чи традицію і саме мистецтво..

Формою протесту дадаїсти обрали культ абсурду й руйнації мистецтва.

Дадаїсти не мали певної художньої програми й займалися творчістю, щоб довести, що творчість – теж нічого. Замість віршів декламували набір не поєднаних між собою слів чи суміш з творів різних авторів; замість скульптури пропонували шмат рель сів з припаяною до них праскою (М.Рей); замість картин – колажі – наклеєні на картон шматки газет, журналів, ґудзики, шнурки, бите скло.

Розпався у 1/п 20-х рр. Своєю антихудожньою практикою, активним нав’язуванням культу абсурду багато в чому вплинув на подальший розвиток модернізму.

Сюрреалізм (від фр. surrealisme – надреалізм). Утвердився в середині 20-х рр.. і через декілька років став наймоднішою течією у Західній Європі й Америці. Розквіт припадає на 1924-1938рр.

Перше ядро склали молоді паризькі поети й письменники Андре Бретон, Луї Арагон, Поль Елюар, пізніше – С.Далі, Р.Магритт.

Творчість просякнута ідеєю художнього та соціального бунту, тотальної непокори встановленим нормам життя й світосприйняття, бажанням створення світу принципово нових цінностей й пошуком засобів знайти себе в цьому світі. Представники сюрреалізму вирішили замінити існуючий світ містичним світом підсвідомого. Сновидіння, галюцинації, божевілля вважалися єдиним джерелом наснаги. Гасло – звільнення людського «Я» від пут розуму, логіки, моралі.

Найяскравіший представник – іспанець Сальвадор Далі. Картини являють собою ірраціональні комбінації предметів, які мають природний вигляд чи парадоксально деформовані. Відображав різні прояви психологічних збочень, галюцинацій і вторгнень у світ людських бажань, душевних таємниць, мрій («Антропоморфна шафа», «Збереження пам’яті», «Спокуса Св..Антонія», «М’яка конструкція з вареними бобами «, «Передбачення громадянської війни» тощо)

На зміну прийшов абстракціонізм – безпредметне мистецтво, яке повністю відмовляється від зображення реальної дійсності й людини. Два основні види: гармонізація безформених кольорових композицій (Василь Кандинський); створення геометричних абстракцій (Казимир Малевич).

З 60-х рр.. розвиваються нові форми авангардизму – концептуальне мистецтво (від англ.. поняття, ідея) концептуалісти вбачають завдання художника у чистому поєднанні ідей і концепцій. Матеріали для творчості дуже різноманітні: від фотокарток до промислових виробів. «Мистецтво, яке не знає, що воно мистецтво».

Залежно від матеріалу, який використовується виділяють течії:

- поп-арт (комбінації з побутових речей)

- оп-арт (композиції, створені за допомогою кольору й світла, проведеного через оптичні прилади на складні геометричні конструкції

- кінетичне мистецтво (механічні винаходи)

- боді-арт (картини на людському тілі)

- ленд-арт (використання художником природних елементів: снігу, землі, води, трави, вітру)