Імпресіонізм. Постімпресіонізм

Протест проти натуралізму виявився в пошуці нової форми, нової живописної манери, у відході від соціальної тематики. Таким напрямком, що виник у 70-80рр.ХІХст. став імпресіонізм.

Його яскравими представниками були О.Ренуар, К.Моне, Е.Мане, Е.Дега, К.Піссаро та ін..

Художники - імпресіоністи у своїй творчості намагалися розвинути дві основні тенденції: наближення до природи з одного боку та поглиблення в людське, індивідуальне з іншого.

Заради максимального наближення до природи писали картини на пленері, з натури.

Улюблені жанри: пейзаж, портрет, багатофігурна композиція (сцени на вулиці, в кафе, недільні прогулянки).

Намагалися передати: багатство фарб, миттєві враження, психологічні нюанси, рухомість і зрадливість атмосфери оточуючого світу.

Улюбленими методами імпресіоністів були

- висвітлення колориту

- техніка малих мазків

- багатство тонів і полу тонів

- розділення кольорів на додаткові

Творчість імпресіоністів була поетичною і життєстверджуючою, але соціальні проблеми не турбували художників, тому їх мистецтво не мало такого значення, яке мали романтизм і критичний реалізм.

Більш складними пошуками нових форм реалізму були зайняті художники – постімпресіоністи (П.Сезанн, Ван Гог, А.Тулуз-Лотрек)

Їх творчість відмічена глибокою соціальною незадоволеністю, оскільки саме буржуазне суспільство було ними визнане як безперспективне та антигуманне.

Нездатність зрозуміти й передати соціальні конфлікти штовхала художників на шлях втечі від дійсності – до екзотичних країн чи у власний внутрішній світ.

Властивості:

- анти урбаністичний відтінок

- засудження сучасної цивілізації

- тяжіння до всього добуржуазного, «примітивного», наївно-дитячому, первісному

- вихід за межі класичних європейських традицій нового часу