Основні засади професійної етики державного службовця.

У вітчизняній науковій літературі з управління майже не висвітлювались питання моралі та професійної етики управлінських кадрів. Це пояснюється тим, що вимоги до службовців зводяться, головно, до їх ділових якостей і державне керівництво мало ці­кавить "моральна якість" службових відносин, окрім ієрархії під­леглості.

Особиста, громадська і професійна діяльність членів суспільст­ва так чи інакше переплітається з державною діяльністю. Політич­ний і суспільний клімат серед широких мас визначальним чином створюється працівниками державної адміністрації, які вирішують повсякденні питання життя людей. Тому моральна атмосфера в суспільстві суттєво залежить від поведінки державних службовців, етичних норм, якими вони керуються.

Кризовий стан українського суспільства вимагає великого мо­рального й інтелектуального напруження усіх груп населення, щоби замість хаосу та безнадійності з'явилися позитивні тенденції, а компасом внутрішньої політики став би баланс інтересів усіх соціальних верств. Це можливо, коли парадигма політики суміс­титься з парадигмою моралі й високої етики носіїв державної політики. Сьогодні, як ніколи раніше, ефективність роботи апа­рату державного управління залежить від професійної етики служ­бовців, їх особистих моральних і психологічних якостей.

Хоча існують "вічні" норми людської поведінки, що закріплені у народних традиціях і в догматах різних релігій, але за своєю природою мораль не абстрактна, а історична категорія, яка формується під впливом, прямим чи непрямим, усіх форм суспіль­ної свідомості і в кінцевому рахунку зумовлюється матеріальними умовами життя суспільства. Справедливість цих положень під­тверджується не тільки історичним досвідом, але й дуже перекон­ливо сучасною дійсністю. Відкинувши як негативні, так і пози­тивні риси моралі недавнього минулого, ми вступили в період моральної деградації. Це зумовлено не відсутністю засадничих моральних принципів суспільства, яке хочемо збудувати, а голов­ним чином економічними умовами, що характеризуються руйну­ванням матеріального й інтелектуального потенціалу, створеного попередніми поколіннями, грабунком народного надбання, коруп­цією, спекуляцією, брудним гендлярством. Нині торжествує мо­раль крамарів і нуворишів.

Як форма суспільної свідомості, що містить загальні уявлення про добро і зло, мораль обіймає в собі ідеали суспільства, соці­альних груп і тим самим дає критерії оцінки поведінки людей, а вони, свідомо чи несвідомо, черпають свої моральні погляди з економічних відносин, на яких ґрунтується їх соціальне стано­вище.

У західній науковій літературі активно розробляється еволюційна теорія моральності. В її основу закладено постулат про те, "що моральні норми не породжені інстинктом і не є витвором ро­зуму, а становлять самостійний феномен — "між інстинктом і розумом". Суспільний розвиток — це еволюція культури, а будь-яка еволюція (культурна чи біологічна) являє собою процес без­перервного пристосування до нових обставин, непередбачених подій, які неможливо вгадати наперед. У зв'язку з цим Бертран Рассел слушно зауважив, що якби еволюційна етика виявилася переконливою, то можливий хід еволюції мав би стати для нас цілковито байдужим, оскільки, хоч яким би він був, він все одно виявився б найкращим.

Суперечливість моральних поглядів та норм характерні і для нашого суспільства, що відображає стійку його економічну ос­нову, величезне соціальне розшарування, а також розрив між по­літикою і мораллю. Потворні економічні відносини призводять на світ моральних виродків, існуючий нині правовий і моральний безкрай.

Кожна професія має свою власну мораль. Соціальне і мо­рально-психологічне обличчя особи невіддільне від трудової осно­ви. Праця — це продовження особистості. Професійна етика позначає деяку сукупність рис професії, що вказують на якісну характеристику відносин як усередині виробничої групи, так і її ставлення до суспільства.

Особливе місце в системі професійної етики посідає етика дер­жавного службовця, оскільки вона значною мірою характеризує взаємовідносини держави і громадянина. Етика управління — це галузь деонтології державної діяльності, проблема обов'язку і на­лежного. "Адміністративна етика" може стосуватися моральних характеристик, які є або які відсутні. Звідси адміністратор чи адміністративна система можуть розглядатися як етичні чи неетичні. Моральність, переважно, розуміється як особиста чесність, порядність, а в адмі­ністративній поведінці — як майже універсальна норма, згідно з якою службова посада не повинна використовуватися для досяг­нення особистих корисливих цілей. Антонім "етики-моральності" — корупція.

На тлі падіння суспільної моралі, розпаду загально­людських етичних норм у нашому суспільстві процвітає свавілля, хабарництво, здирництво чиновників, втрачається ними почуття відповідальності за доручену справу, що практично призвело до паралічу управлінського апарату.

Етика державного службовця і юридична відповідальність — категорії нерозривні. Коли ним порушуються етичні правила, які втілені у правових нормах, і неетична поведінка стала відомою суспільству, це відразу викликало реакцію громадськості. Більшість службових осіб державного апарату не робить різниці між моральністю і владою або, точніше, моральністю та здійсненням владних повноважень. За їх уявленням останні завжди етичні. Це, на жаль, сталий принцип повсякденної поведінки державних службовців. Для багатьох з них моральність стала чимось другорядним або категорією, що заважає "ефективно" працювати. Характеристика "добрий організатор", "вмілий бізнесмен" виявляється часом важливішою, ніж оцінка "порядна людина". Подібними діями або без­діяльністю посадові особи держапарату формують аморальне се­редовище у суспільстві. Таким чином, державне і громадське життя значною мірою залежить від мораль­них цінностей, що утвердилися в суспільстві, від моральних відносин держави і громадянина, соціальної справедливості, нетерпимості до моральних відхилень особи і державних інституцій. Зрілість громадянського суспільства визначається ставленням до мораль­них цінностей усіх його структур. Процес відкритості державної діяльності іде важко, натрапляючи на жорсткий опір чиновництва, яке звикло діяти подалі від сторонніх людських очей, аби "не виникла небезпека підриву державної будівлі".

Без відкритості суспільства немає демократії. Всі ці проблеми особливо важливі для становлення демократії і правової держави у нашому суспільстві. Моральність — умова і рушійний чинник розвитку суспільства. Національне державне відродження і моральне виховання гро­мадян — процеси, котрі повинні протікати паралельно. Будь-яке питання управлінської діяльності має етичний аспект, оскільки визначальним у соціальному управлінні є людський фактор. В цьому комплексі моральних відносин істотну роль відіграє така їх специфічна форма, як професійно-управлінська. Носіями цих мо­ральних відносин с службовці апарату управління. Тому етика управлінської діяльності передбачає здійснення у відносинах між службовцями апарату, а також між ними і населенням сукупності моральних норм.

Важливою особливістю управлінської етики є її політична забарвленість і спрямованість, привілейоване становище осіб, які здійснюють цю діяльність. Саме оцінка держави, її політичної, економічної і соціальної орієнтації у свідомості громадян фор­мується під впливом враження, яке в них складається від безпо­середнього контакту з представниками державної адміністрації. Державний службовець має велику перевагу над прохачем, і це може можуть стати передумовою для зловживання владою. Тільки наявність у нього розвинутих професійно-етичних якостей може вберегти від зловмисних вчинків і тим самим вберегти не тільки свою честь і гідність, але й престиж держави.

В міру ускладнення організаційних проблем формування ново­го апарату державного управління зростає значення професійної етики як інструменту подолання морально-психологічних бар'єрів, що постають. На жаль, цим питанням ще мало приділяється уваги в теорії і практиці управління. Ще не досить ясно, в якій мірі етика управління становить самостійну галузь державного знання і в якій площині вона лежить стостовно правової матерії.

Мораль і право перебувають у тісній взаємодії. Етичні вимоги поведінки посадових осіб і громадян, піднесені до рангу закону, набирають форми державно-владного характеру, виконання яких є обов'язковим. Природно, не можна врегулювати з допомогою права увесь процес управлінської діяльності, всю розмаїтість від­носин, що виникають усередині і поза органом управління. Мо­ральний аспект службових відносин, який характеризує ставлення членів колективу до виконання свого суспільного обов'язку, міжособисті стосунки, ґрунтується на нормах моралі даного су­спільства.

Необхідність правової регламентації сфер державного управ­ління продиктована потребою фіксувати і заохочувати передові і найбільш суттєві риси в управлінській діяльності. Однак питома вага цієї регламентації більша у сфері організації праці, менша – стосовно професійної етики, хоча моральні стосунки теж не вільні від певної регламентації і виступають як упорядкований комуні­кативний зв'язок, який враховує правила службового етикету, звичаї і традиції. Управлінська праця піддягає чіткому правовому регулюванню, що аж ніяк не суперечить її творчій природі і залишає достатньо простору для вияву індивідуальних якостей службовця. Право є найважливішим елементом нормативної ос­нови розвитку ініціативи і, з огляду на свою прогресивно-за­охочувальну скерованість, активно впливає на етичний бік від­носин у галузі державного управління.