ОФОРМЛЕННЯ ШВЕДСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО СОЮЗУ

Що крім відносин до Москви рада винесла рішення також щодо союзу з Швецією не лишилося секретом для київського вістуна:

“З послами шведського короля у них постановлено: коли хтонебудь на козаків наступить, швед має їм помагати і з ними за один стояти. Від шведського короля приїхав до них поляк Немирич, що був перед тим підкоморієм київським, він тепер живе у гетьмана Виговського і безнастанно намовляє його на все лихе” ¹).

Завдяки реляціям Данила Калугера і автентичним актам шведсько-українського договору знаємо тепер справу цю далеко докладніше.

5 (15) жовтня в Корсуні гетьман виставив таку повновласть.

“Ми, Іван Виговський, гетьман війська Запорізького з усім військом Запорізьким тим заявляємо — сповняючи наміри покійного Б. Хм., нашого попередника, що для загального добра всього війська постановив був війти в згоду і союз з початку з світлішою королевою Христиною, а потім з щасливо нині пануючим Карлом-Густавом королем шведським й. мл., ми не захотіли відступити від цих його спасенних замірів прагнучи так само бачити в як найкращім розцвіті військо Запорізьке, а його привілегії й вільності в повнім захованню. Отже як згаданий світлий і необорний король шведський прислав до нас свого покойового яснов. п. Густава Лілієкрону, дідича Гальстадського, з новим уповноваженням для переговорів і заключення союзу з нами, ми також постановили делегувати од боку нашого для сповнення цього загального спасенного діла яснов. п. Юрія Немирича з Чернихова, дідича Режан і Ушомира, підкоморія київського, овруцького і кремінецького старосту, Івана Ковалевського генерального стражника (осавула) війська Запорізького, і полковника Івана Федоровича (Богуна). Делегуємо і уповноважуємо їх зійтися з згаданим послом і заключити союз між нами і світл. королем і короною шведською, зложити договір, вести договори і договоритись, — обіцяючи все це заховувати, що вони постановлять” ²).

Другого дня ці делегати списали з Лілієкроною такий протокол (пропускаю титул): “Даємо знати всім кому треба, що світл. король Карло-Густав і яснов. гетьман Іван Виговський постановили продовжити стару приязнь світл. кор. Христини і яснов. гетьмана Б. Хмельницького і в спільних інтересах заключити між собою союз і воєнну спілку, і доручити нам Густавові Лілієкроні, Ю. Немиричеві, І. Ковалевському й І. Федоровичу, як своїм уповноваженим, це діло полагодити. Ми ж обмінявшися уповноваженнями і договорившися про цю спілку, ухвалили такий договір для ратифікації й. в-вом і яснов. гетьманом:

“Має бути вічна приязнь і постійний союз між королем шведським і його наступниками з одної сторони, і яснов. гетьманом і військом Запорізьким з другої. Обов'язуються вони цим договором до обопільної любові, приязні, помочі і воєнної спілки против спільних ворогів і тих що помагають ворогам другої сторони — з виключкою світл. князя московського, з котрим військо Запорізьке зв'язане тісним (формальним) союзом і буде йому заховувати вірність непорушно. Коли один з союзників довідається про які небудь неприязні заходи против другої сторони, він повинен її завчасу остерігати і по силі всяку шкоду від неї відвернути, і свої сили або сполучити або окремо боротися против її ворогів і їх атакувати. Одна сторона другій сприятиме і ніколи не візьме участі в замислах ворожих другій стороні, тим менше - не поможе ні радою ні засобами її неприятелів. Одна сторона без другої не може входити в згоду з неприятелями, але кожного разу як їй прийде миритися, це мусить вестися і заключатися за спільним порозумінням. Подробиці ж цього договору відкладаються з обох сторін, тому що королівський посол не знає гадки короля щодо пропозицій поданих з боку ясновельможного гетьмана, — до того моменту, можливо, недалекого, коли король зможе дати своє рішення послам запорізького війська. Дано в Корсуні 6 октобра старого стилю”. Підписи з української сторони Немирича, Ковалевського і Богуна (перші два латинські, останній український) ³).

Окремо — “Договірні пункти запропоновані від яснов. гетьмана через комісарів війська запорізького яснов. послові шведського короля:

1. Воєнна спілка має бути офензивна — крім в. кн. московського, против котрого Запорізьке військо відмовляється підняти зброю.

2. Світл. король шведський признає і проголосить військо Запорізьке з підвладними йому провінціями за нарід свобідний і нікому не підлеглий ⁴), і цю свободу й інтереси боронитиме против усіх неприятелів.

3. Границі і території володінь Запорізького війська признає і проголосить, що вони простягаються не тільки до Висли, але й до границь Прусії, пообіцяє спільними силами здобувати і до рук. Зап. війська віддавати — як от у Литві воєводство Берестейське і Новгородське.

4. Коли бог поможе обом союзникам, так що вони зможуть погодити короля польського — (в землях) за Вислою, то він має бути вибраний спільно, і під такою умовою, щоб присяг всяко пильнувати приязні, свободи і згаданих границь війська Запорізького.

5. Як би прийшлось королеві шведському миритися з поляками, то не інакше він мав би війти в згоду, ніжби поляки проголосили військо Запорізьке з його землями за нарід свобідний, виріклися всіх претензій і згадані границі потвердили б не тільки спеціальним записом, але і присягою, за котру заручить світл. король шведський.

6. Обидві сторони подбають про те, щоб обопільні зносини і торгові операції не перервалися між Прусією і військом Запорізьким.

7. Скільки потрібно буде війську Запорізькому зібрати і найняти на свою потребу офіцерів і вояків, також майстрів і ремісників в королівстві і в землях короля, він то йому дозволить.

8. Вільно буде набувати, купувати і вивозити для потреб війська Запорізького з королівства й земель короля шведського зброю і амуніцію, і взагалі обидві сторони можуть вести всяку торгівлю сухопутну і морську, не платячи цла і мита” ⁵).

З тим Лілієкрону і виправлено два дні пізніше, з листом Виговського до короля, де він виправдувався за довге затримання посла — “не з іншої причини як тільки через смерть славної пам'яті попередника і теперішнього interregnum. Але потім, як за волею божою й однодушною згодою всього війська Запорізького правління перейшло до нас, ми нічого справедливішого не знайшли, як згідно з старою приязню скріпити союзний договір з в. в-вом, і цю приязнь і досі свято заховувану, скріпити зв'язком нового договору, в межах в яких мав повновласть посол вашого в-ва” ⁵).

Доїхав з тим Лілієкрона до Швеції не скоро, аж в квітні наступного року, виславши реляції наперед; реляцій цих не маємо, тільки короткий зміст поданий від короля державній раді — він писав, що козаки готові на перший поклик короля післати йому в поміч 40 тисяч війська до Прусії, а тепер висилають 20 тисяч (?) ⁷). За те маємо реляцію Данила, що сидів тоді в Семигороді, з дорученнями гетьманського уряду — сприяти підтриманню українсько-семигородського союзу ⁸). Відти він писав шведському королеві 19 (29) листопада: “В в-ву доношу, що п. п. Лілієкрон відпуск від яснов. Виговського вже одержав — але дещо відмінний від попередніх декларацій Зап. війська, бо ще за життя п. Хмельницького вони захотіли розширити границі свої до Прусії електора бранденбурзького — лишаючи для в-ва Велику Польщу і Прусію, а другого короля, що зве себе королем польським, вони навіть імени чути не хочуть. П. Лілієкрон дав згоду на це домагання але не заприсяжено договору ні одною ні другою стороною, тому що п. Лілієкрон відкликався на конфірмацію до в. в-ва” ⁹).

В цей мент Карло-Густав був захоплений планами знищення Данії, що задумала нанести йому такий зрадливий удар, настроєна Польщею з одної сторони, і Голландією з другої. Він мріяв прилучити Данію і Норвегію до Швеції й перетворити Балтійське море в море виключно шведське. Боротьба з Польщею відійшла супроти цього на другий план. Після того як курфірст бранденбурзький замирився з Швецією (в вересні 1657), Карло-Густав не від того був щоб піти й собі його слідами, аби розв'язати собі руки для переведення цих балтійських планів, але хотів заховати також і союз з Козаччиною — против Польщі й Москви і для всяких біжучих воєнних потреб, але претензії на польські володіння, заявлені гетьманським урядом при чигринських і корсунських переговорах, і домагання признання з боку Польщі повної незалежності України, розуміється, було трудно голосно підтримувати при таких мирових переговорах. Маємо цікаву інструкцію його делегованому на переговори з Польщею комісарові; писану після приїзду Лілієкрони і грунтовного обміркування корсунських актів. Переславши йому для відомості корсунський трактат ¹⁰), Карло-Густав в наступному листі висловляє з приводу цього такі міркування: “Як і попереду, я твердо стою за найскорше замирення з поляками - але ви мусите їм пояснити й посередникам ¹¹), що на підставі союзного трактату з козаками я не можу вести переговорів без участі козаків, і допущення їх лежить в інтересах самих таки поляків, бо це улекшує заспокоєння Польщі. Ясно, що коли козаків не буде включено до трактату, згідно нашого з ними союзного договору, то Польща зістанеться в постійнім замішанню, а я собі напитаю більшого клопоту з козаками, ніж матиму користі з замирення з поляками: козаки можуть тоді з'єднатися на шкоду мені з Москвою. Таким чином замирення з поляками, на тих умовах, які я пропоную, можна осягнути тільки секретним договором з Польщею” ¹²). Виговському ж, пускаючися на такі секретні дороги, в супереч договорові Карло-Густав писав ¹³) — повторюючи висловлені в попередніх листах, неотриманих українським урядом, свої виправдання з несподіваного і малокоректного виходу з Польщі і обіцянки скорого повороту, та поздоровлення новому гетьману з приводу вибору:

“Сподіваючися, що військо наше, і ми самі незадовго знову будемо в Польщі, ми чемно просимо в. ясновельможності з свого боку, згідно з договором, розправити сили против спільних нам ворогів, аби вони відчули значіння нашого союзу. Ми з свого боку приложимо старання, аби в. яснов. своєчасно почула наявність вірного союзника, що не залишає пильно слідити за маневрами вашого неприятеля. Разом з тим будемо чекати вашого посла для повного вияснення решти пунктів, не передбачених в мандаті Г. Лілієкрони, і сподіваємось з тим новим поєднанням наших планів (вл. умів) все піде нам добре, - аби тільки польські лестощі і лукавства не мали сили над вел. кн. московським - бо вони і далі, як попереду, не перестають манити його як і нас зарівно. Вашій яснов. годиться тому представити йому переконуючі доводи, аби не дав їм себе більше дурити, бо ж досить сам переконався в їх віроломстві, і ще більше переконається, якщо їм хоч трохи прибуде сили. Тому бажаємо, щоб в. яснов., згідно з нашим писанням до пок. Хмельницького приложив старання до скоршого замирення нас з в. кн. московським, на відповідних умовах. Це послужить не тільки для добра Швеції і Москвії, але й збільшить сили наші і війська Запорізького против наших спільних ворогів” і т. д. ¹⁴).

Все це небагато було варте вже в тім моменті, а незадовго удари, задані поляками шведам на Балтійськім помор'ю, в Помор'ю, Прусії і Інфлянтах, примусили Карла відложити агресивні плани на Польщу і постаратися за всяку ціну помиритися з нею. Таким чином реальна вартість нового союзного трактату була мінімальна. Але в момент його підписання всього цього передбачати не можна було, пам'ять шведських успіхів була свіжа, престиж шведського короля ще стояв високо, і гетьманський уряд і тоді і далі, зимою 1657/8 р., коли шведське військо громило Данію, міг вповні вірити в його активність, скорий поворот і т. д. і міг тішити себе гадкою, що справді придбав сильного і цінного союзника на півночі — на випадок конфліктів з Польщею і Москвою.