Лїтература церковних і національних відносин другої четвертини XVII в. 2 страница

В дечім споріднена з cими записками — бо також відбиває в собі краківські настрої, погляди й чутки — лїтопись Станислава Темберского, уже не приватна хоч і не призначувана до друку — ведена при краківській академії, з спеціального фонду призначеного для такого академічного історіоґрафа. Заховала ся в двох частях, які обіймають рр. 1647-1656 і 1667-1672. Перша частина виготовлена була коло р. 1670, на підставі матеріалів збираних разом з подїями; її видав Чермак в видавн. Scriptores rerum polonicarum, т. XV: Stan. Temberskiego roczniki 1647-1656,1897.

Маємо також опублїковану — переважно в вибірках, серію монастирських хронїк — католицьких кляшторів м. Львова. Садок Баронч в своїм Pamietnik-y zakonu ww. oо. Bernardynów w Polszcze (1874) видав хронїку бернардинського кляштора, Антонович в Сборнику лЂтописей къ Исторіи Ю. и. З. Россіи (1888) виїмок з лїтописи кляштора, кармелитів, Томашівський в VI т. Жерел виїмки з хронїк єзуїтської колєґії, кляштора францішканів і домінїканів.

Переходячи до більш моноґрафічних оброблень чи цїлої історії Хмельниччини чи певних стадій її, треба насамперед згадати такі річи, як приготовані і обговорені тексті в ч. III с. 86, 2 вид., сучасні історії облоги Львова Кушевича й Чеховича. Вони не були сучасно друковані, хоч Кушевичева призначала ся для публичної відомости й широко популяризовала ся. Новійше виданнє її — Томашівського в IV т. Жерел. Реляція Чеховича, меньш популярна, видана під іменем Ґросвайєра Зубрицьким в його Kronika m. Lwowa. Сучасно друкована була анальоґічна історія облоги Замостя Obsidio Zamosciana quam perduelles Cosachi iunctis viribus Tartarorum... tempore sub interregnum a. D. 1648 fecerunt, a m. loanne Bytomski phil. et i. u. professore et canonico zamoscensi, tantae calamitatis consorte et spectatore ехhibitа Zamoscii a. D. 1649 mense ianuario, передрукована недавно в VI т. львівських Жерел. Вона досить богата фактичним змістом. Натомість иньша брошюра з тої хвилї Fawor niebesky m. Lublinu czasu gwałtownego niebespieczenstwa od swawolnych kozaków pokazany, 1648, — не має в собі нїчого історичного2).

Офіціальна реляція про Зборівську кампанію Relatio gloriosissimae expeditionis, victoriosissimi progressus et faustissimae pacificationis cum hostibus... Ioannis Casimiri regis Р. була виготовлена в двох редакціях. З них одна призначалась для заграничних дворів: relatio altera quae ad exteros missa est, Оcолїн. 225 л. 262; 1649 р. видрукований був її латинський текст, а 1650 р. польський переклад п. т. Relacya chwalebney ехpeyciey — те і друге без імени автора. (Порівняннє обох редакцій у Кубалї, Szkice І, дод. 2). Про історичну вартість див. в ч. III с. 198.

De rebus аnnо 1648 et 1649 contra, Zaporovios cosacos gestis, Vilае typis Academiae, 1651. (Автор називає себе в присвятї — Albertus Wiiuk Koiałowicz). Се збірка статей: Copiarum magni ducatus Lituaniae adversus Zaporovianos cozacos anno 1648 et 1649 gesta соmр. narrata (становить половину книжки); Ducis in Wisniewiec et Lubnie Hieremiae Michaelis KoribuL... contra Cozacos Zaporovios a. 1648 gesta соmр. narrata; Regii exercitus cum Taurikani principis copiis anno 1649 ad Zboroviam congressus соmр. nar.

Статї сї предруковано потім в Віднї, 1653 р. п. з.: Іоаn. Lobzynski Epitome de rebus 1648 et 1649 contra Zaporovianos cosacos in Polonia et Lithvania gestis, з додатком статї: Appendix relationis aliquanto plenior eiusdem gloriosissimae expeditionis.

Невеличка брошюра з безконечним титулом: Gründliche und denckwürdige Relation der newlichen Cosaken-Unruh wider die Cron Polen unter commando gen Chmielnicki als gen. Hauptman, Putorock Cosaku Obristen, und Krziwanos Obristen als vornemsten Häuptern der Cosaken von Anfang bis zur newlichen (Goth sey Lob!) unverhofften Friedens-Composition, so hiebei gefuget und darauf ertheilten Köngl Perdon, nach bewusten und zum Theil selbst erfahrnen Umbeständen kürtzlich verfasset durch einen namhafften Officirer jedoch dabey des Friedens Liebhabern, anno 1649 — дуже баламутно оповідає про повстаннє 1648 р., дещо докладнїйше про подїї 1649 р., кінчаючи зборівською угодою.

Rerum in magno ducatu Lithvaiae per tempus rebellionis russicae gestarum commentarius, in quo obiter et succincte attinguntur quae in annexis regno Polono provinciis eodem tempore evenerunt, перше виданнє в Королевцї 1653 р., друге в Ельбінґу 1655, з деякими відмінами — книжка написана в кружку Януша Радивила і має головною метою дати образ його заслуг; кінчить ся білоцерківським трактатом.

Натана Ганновера, Жида-еміґранта з Заслава „Явейн-Мецула“ — двозначна назва: глубоке болото, і заразом: козацьке болото. (болото в значінню біди, а козаків автор зве біблїйним іменем Яван-Ионяне), описує головно подїї 1648-9 рр., коротко 1650-1. Дуже популярна книга, богато разів видавана в жидівськім текстї, перше виданнє в Венеції 1653 р. (Натан еміґрував до Італїї). Єсть переклад французький, нїмецький, росийський, і найновійший — польський, М. Балябана, в часоп. Ruś, 1911. В передмові перекладчик вичисляє иньші, меньш важні жидівські мемуари про Хмельниччину.

Йоахим Пасторій ab Hirtenberg, канонїк ґданський, незвичайно плідний письменник (ум. 1682), обробив історію Хмельниччини в кількох виданнях. Поминаючи річи аноннїмні, що тільки наздогад вважають ся його творами (так дехто вважає його виданннєм і Relatio glor. exped. — див. у Естрейхера т. XIX с. 402 і XXI с. 117., варте уваги особливо його Веllum scythico-cosacicum seu de coniuratione Tartarorum, Cosacorum et plebis russicae contra regnum Poloniae ab Ioanne Casimiro profligata, перше виданнє в Гданську 1652 р., друге тамже 1659, третє 1665. Описує війну 1648 р., кінчаючи переяславською комісією на поч. 1649 р. В передмові автор згадує книжку Кояловича, реляції А. Мясковского і Януша Радивила. Книга ся мала великий вплив на всю пізнїйшу історіоґрафію завдяки своїй популярности. Заповіджена в нїй книга автора про початки війни мабуть та що вийшла 1680 р. під тит. Historiae polonae раrs prior: de Vladislai regis extremis i т. д., в пяти книгах. По смерти автора, р. 1685, її випущено наново, з зміненою обгорткою, і до неї додано pars posterior, de Ioannis Casimiri regis expeditione Zboroviana i т. д. — ad annum usque 1651.

Самійло Кушeвич, райця львівський, уважливий свідок козацької війни, носив ся з гадками обробити історію сеї війни, то в видї збірки вибраних листів, які б малювали крок за кроком розвій подій, то в видї праґматичного оповідання. Нї оден з сих плянів не був ним доведений до кінця. В одинокій, ориґінальній рукописи зістали ся разом і та вибірка листів, що обіймають час від початків повстання до зборівської угоди включно, і проби праґматичної повісти про війну, в найширшім начерку доведеної також до зборівської війни; крім того фраґментарний начерк війни 1657 р. (Arma Transilvanica). Фраґменти сї видані в VI т. Жерел до історії України-Руси.

Samuel z Skrzypny Twardowski Woyna domowa z kozaki i Tatary, Moskwą, potym Szwedami i Węgry przez lat dwanascie tocząca się — віршована історія, інтересна для нас особливо своєю популярністю в старій Українї. Автор писав по горячим слїдам подїй, в 1650-х рр. (умер 1660 р.) Притоку до писання дав йому тріумф над козаками під Берестечком, він зачав від описування сеї радісної хвилї і потім уже приробив початок. Частина його працї вийшла друком 1660 р., цїла 1681 р., в Калїші. Польська прозаїчна перерібка її видана була 1840 р. в Вроцлаві п. т. Pamiętniki о wojnach kozakich przez nieznanego autora, і вдруге ще 1842 р.; росийський переклад сеї перерібки вийшов 1847 р. п. з. Краткая исторія о бунтахъ Хмельницкаго (московські Чтенія, т. 8), а правдивий Твардовский такъ і досї не діждав ся нового видання.

З старих українських перекладів його працї видана перша частина перекладу зробленого 1718 р, Стеф. Савицьким, полковим писарем лубенським, при лїтописи Величка, в IV томі. Величко положив працю Твардовского в основу своєї історії Хмельниччини (про відносини сих двох авторів новійша розвідка В. Петрикевича: Лїтопись Самійла Величка а Woyna domowa Самійла Твардовского, Тернопіль, 1910, відбитка з Справоздання укр. ґімназії). Пізнїйше Твардовского ще раз переклав на українське Лукомський, але переклад сей не заховав ся.

Laurentii Rudawski Historiarum Роlоnіае ab excessu Vladislai IV ad pacem Olivensem usque libri IX. Автор був сучасником Хмельниччини, обертав ся близько двірських кругів (батько й вітчим його були секретарями кор. Володислава), але з кінцем 1650-х рр. еміґрував до Австрії, і тут десь в 1660 рр. написав свою працю, присвятивши її цїсареві Лєопольдови, від котрого дістав ріжні бенефіції. Видана вона була тільки в 1755 р., Міцлєром в Липську. Польський переклад, виданий в 1855 Спасовичомъ, до певної міри теж вивів з уживання ориґінал.

Pierre Chevalier, Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne; кінчить ся білоцерківською згодою, зпочатку вийшла анонїмно в колєкції Thevenot, Relations des diverses ouvrages соurіеuх, 1663, і тогож року осібно, а іменем автора, в Парижі. Нове виданнє 1859 р. в серії Bibliotheque russe et polonaise, VII, librairie Champion.

Linage de Vauciennes, L'origine veritable du soulevement des cosaques contre la Pologne, Париж, 1674 — оповідає без усяких, мовляв, змін, з захованнєм діальоґічної форми, те що чув від Радзєйовского в домі дюка Арпажон (бувшого поста в Польщі), коли Радзейовский відвідував його в Парижі; кінчить ся зборівською угодою.

Samuel Grondski. Historia belli cosacco-polonici — писана на вигнанню, в Семигородї, де автор, польський протестант, доживав свій вік і вмер 1676 р. Бувавши в посольстві у козаків від польського і потім від шведського короля, до котрого пристав, посилаєть ся на відомости про Хмельниччину, котрі мав від Виговського і від свого товариша в посольстві Стан. Любовіцкого. Книга вийшла тільки 1789 р., в Пешті (видав проф. Коппі).

Alberto Vimina, Historia delle gverre civili di Polonia, Венеція, 1761. Автор був венецьким висланцем у Хмельницького в 1650 р., пізнїйше послом при папській курії — як значить ся на титулї книги. Головна праця, подїлена на пять книг, обіймає історію рр. 1648-51, до сього додана коротенька статя про московсько-польську війну: Breve racconto dei profitti de1l armi de Moscouiti contra la Polonia, і ґеоґрафічні cтатї про Московію і Швецію. Не війшли до сеї книги й були видані тільки за наших часів інтересні записки автора з посольства на Україну цитовані вище (с. 162).

Vespasiani Kochowski Annalium Poloniae ab obitu Vladislai IV climacter primum (1648-1655) в Кракові 1683. Другий „клїмактер“ (climacter — ступінь або критичний рік), 1655-1661, вийшов 1688. Третїй доведений до абдікації Яна-Казимира, вийшов незадовго перед смертю автора (ум. 1699), року 1698. Четвертий зістав ся невиданим і вийшов в польськім перекладї в 1853 р. Се найбільша і найпопулярнїйша з старих праць про Хмельниччину, — але занадто „лїтературна''. Автор дістав за свої працї титул королївського історіоґрафа і річну пенсію — доказ, що його історія відповідала поглядам і почутям польських верхів. Під впливами Коховского писав наш Грабянка і за них пізнїйші козацькі історики. Прикра латина, котрою писана лїтопись Коховского, була причиною, що вже з XVIII в. почали зявлятись толковання його працї на польське. Такий переклад видав 1840 р. Рачиньский, не пізнавши автора, п. заг.: Historia panowania Jana Kazimierza przez nieznajomego autora. Потім, коли йменнє автора викрито, видано сей переклад, провіривши з ориґіналом, вдруге вже з іменем Коховского, але в обох виданнях без початку, і з великими недокладностями не тільки в першім, а і в другім виданню.

В повній залежности від Коховского (чи від друкованого видання, чи може якогось ранїйшого начерка) стоять в сїй части дуже популярні в історичній лїтературі Pamiętniki do panowania Zygmunta III, Władysława IV i Jana Kazimierza, Wyd. K. Wojcicki, 1846. Переходимо до історіоґрафії української.

Одиноку вповнї сучасну історію Хмельниччини — дуже коротку і свобідну від всяких лїтературних претензій, але цїнну своєю безпосередністю маємо від звісного козацького дипльомата Силуяна Mужилівського. Вона була написана ним в Москві в лютім 1649 р. для інформації царя, й оповідає подїї 1648 р., до замирення. Заховалась в актах посольства в дуже сумнім станї і була видана з початку в витягах з московського перекладу Востоковим в статї „Первыя сношенія Б. Хмельницкаго съ Москвой“ в Кіев. Стар. 1887. В ориґінальнім українськім текстї (наскільки його можна, реставрувати в знищених частях) видав її я в часоп. „Україна“ 1914.

Перший історично-лїтературний твір присвячений Хмельниччинї маємо в так званій „Літописи Самовидця“ анонїмнім творі, охрещенім так Кулїшем в передмові до першого видання. Але як самовидець, лїтописець говорить в нїй про подїї тільки з 1654-5 рр. (виразно говорить про себе як свідка під р. 1655 — с. 42-3), писати ж свою лїтопись почав не ранїйшне 1670-х рр. (0p. Левицький в своїй студії приймає р. 1672). Користування писаними джерелами для історії Хмельниччини в нїй не помітно — принаймнї досї нїчого певного в сїм не вдало ся викрити. Лїтопись таким чином віддає ті оповідання, які ходили в українській суспільности в 1650-1660-х рр., головно в Сїверщинї, де очевидно здебільшого пробував автор, в кругах тодїшньої інтелїґенції (Ор. Левицький вважає його військовим канцеляристом, але міг він належати й до низшої полкової єрархії). Імя автора зістаєть ся невідомим. Праця його заховала ся тільки в копіях XVIII в. Перше виданнє Кулїша-Бодянського, в московських Чтеніях 1846 р. (і осібно) було зроблене з пізнїйших і досить недокладних копій (тут напередї приставлений пізнїйший компілятивний вступ, що не належить Самовидцеви). Друге виданнє було зроблене Ор. Левицьким і випущене київською археоґрафічної комісією 1878 р., з вступною розвідкою про саму лїтопись.

Григорія Грабянки „ДЂйствія презЂльной и отъ начала Поляковъ кровавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского съ Поляки за найяснЂйшихъ королей полскихъ Владислава потомъ и Казимира въ року 1648 отправовати ся начатой и за лЂтъ десять по смерти Хмельницкого неоконченной“. На заголовку значить ся, що ся історія, продовжена лїтописними записками до р. 1708, зложена була в 1710 р. Григорієм Грабянкою, а про джерела її автор в передмові пояснює, що збирав свої відомости „отъ діаріуша нашихъ воиновъ въ обозЂ писанного, и отъ духовныхъ и мерскихъ лЂтописцевъ, елика въ нихъ возмогохъ обрЂсти достовЂрнЂе написанного, ово отъ повЂствованія самобытныхъ тамо свЂдЂтелей, еще въ живыхъ обрЂтающихся, ихъ же повЂсть вероятно лЂтописцевъ утверждаетъ“. Молодість автора припадає на 1680-і рр. і про Хмельниччину міг він чути тільки від старшого поколїння (біоґрафічні відомости про автора в Малорос. Родословнику Модзалевського І с. 328). Але текст показує, що головним джерелом Грабянчиної повісти був Коховский, з українських очевидне користуваннє Самовидцем, иньші джерела не ясні, і для докладнїйшої аналїзи бракує самої підстави — наукового видання тексту. Тим часом праця Грабянки була на Українї дуже популярна, богато списувалась і перероблялись, і сей рукописний матеріал досї не вистудіюваний.

В більшости копій хронїка заховала ся без імени свого автора3) і безіменно була звісна в традиції XVIII в. Безіменно видав її Туманський в своїм журналї „Росийскій Магазинъ“ 1793 р., і навіть в реєстрі джерел „Б. Хмельницького'' Костомарова вона зістала ся без імени автора як „Исторіях дЂйствій о презЂльной брани“. Друге виданнє зроблене київською археоґрафічною комісією під редакцією Самчевского (1854), вийшло з іменем автора, але з цензурними пропусками і без усякого наукового апарату. Для історії Хмельниччини, що займає більшу частину „ДЂйствій“, вони не мають сливе нїякого джерелового інтересу, а тільки історично-лїтературний, — і сей чималий!

Самійла Величка „Сказаніє о войнЂ козацкой зъ Поляками чрезъ ЗЂновія Богдана Хмельницкого... въ осми лЂтЂхъ точившейся, а до дванадцати лЂтъ у Поляковъ зъ иншими панствами провлекшейся“. Сe „сказаніє“ становить першу частину історичної праці Величка, доведеної в захованім автоґрафі до р. 1700, а написаної, як значить ся на заголовку, „в селї Жуках уїзду Полтавського р. 1720“, коли Величко, „бувший канцелярист війська Запорозького“, проживав там на спокою. Уродженнєм він був старший від Грабянки, але про Хмельниччину міг знати теж тільки з писаних джерел і оповідань. Джерелами своїми він зве трох Самійлїв, собі під імя Сам. Пуфендорфа, Сам. Зорку і Сам. Твардовского. З Пуфендорфа (з росийського видання його історії) Величко одначе виписав тільки коротеньку звістку про козацькі війни, котра йоду на нїщо не придалась — се джерело тільки для рахунку. Основою свого „сказанія“, як сам признаєть ся, він положив працю Твардовского, доповнюючи її „де чого не ставало“ з „діаріуша Самоила Зорки, секретара Хмелницкого“ і „зъ иншихъ лЂтописцевъ и записокъ козацкихъ“.

Про сей дневникъ Зорки, що нїби то містив в собі дуже докладну історію цїлої Хмельниччини і листуваннє Хмельницького, Величко оповідає дуже докладно (І с. 34), і можна бути ріжної дуки про те, чи він тут тільки містифікує, чи сам був жертвою містифікації. Але що ceй Зорка і його дневник, як вони виступають у Величка, тільки апокріф, в сім трудно мати які небудь ілюзії, хоч цїлий ряд визначних дослїдників до останнїх часів вірив в його автентичність (Костомаров, Антонович, Лазаревський). З другого боку, ряд документів і листів, включених в лїтопись Величка, на стільки близько споріднені з стильом його власного оповідання, що трудно ухилити від нього закид містифікації: вона, очевидно, лежить в його лїтературній манєрі.

Для пізнїйшої традиції про Хмельниччину важне значіннє мало безіменне „Краткое описаніе Малороссіи“, зложене десь в 1734-40 рр., головно на основі Грабянкн. Хмельниччина описана тут доволї коротко (займає всього 30 друк. сторін 8 ^о), але завдяки великій популярности сеї короткої історії України, скоро опублїкованої друком і в росийсько-українськім текстї і на иньших мовах — французькій, нїмецькій, її оповіданнє про Хмельниччину мало великий вплив на пізнїйші працї — аж до по половини XIX віку, можна сказати. Останнє виданнє її при лїтописи Самовидця 1878 р.

З компіляцій другої половини XVIII в., українських або опертих на українських матеріалах, Хмельниччинї присвячують більше уваги „Краткое описаніе о казацкомъ малороссійскомъ народЂ“ Симоновського (1765) і „ЛЂтописное повЂствованіе о Малой Россіи“ Ріґельмана (в останній редакції 1785-1786 р.). Крім старших українських лїтописей вони оба користають з книжки Шевальє. Симоновський включив його історію „першої“ і „другої“ війни (1648-1651) в свою працю майже в цїлости і тим виповнив сї роки у себе. За ним пішов і Ріґельман, тільки поруч оповідання Шевальє (с. 50 до 100) дав і свою власну, компілятивну історію сих лїт (с. 101 і д.). З иньших компілятивних робіт XVIII в. згадаємо ще Мілєра „О малороссійскомъ народЂ и Запорожцахъ (видане Бодянським в Чтеніях за 1846 р.).

Нарештї на книжній українській традиції опираєть ся й просторе оповіданнє про Хмельниччину в „Історії Русовъ“. Самостійного користування якимись джерелами поза того, які були використані компіляторами XVIII в., в нїй не помітно, але сей матеріал в нїй густо розпущений власними фантастичними іменами, цифрами, фактами власної авторської інвенції. Видана Бодянським в москов. Чтеніях за р. 1846 і осібно.

Поруч сеї „Історії“ треба поставити досї не обслїдувану зовсїм „ПовЂсть о томъ что случилось на УкраинЂ съ, тоя поры какъ она Литвою завладЂна ажъ до смерти... Богдана Хмельницкаго — повЂстію скажемъ пространно“. Вона звісна досї лише з копії присланої Срезневским і виданої Бодянським в московських Чтеніях за р. 1847. Походженнє її досить загадкове. Дивно виглядає обіцянка „пространної повісти“ при дуже короткім змістї — через се Бодянський вважав сей текст витягом з якоїсь дїйсно просторої повісти. В оповіданнї її звертають на себе увагу екстраваґанції не звісні в старшій традиції. Походження вона, без сумнїву, дуже пізнього. Богато користував ся нею Костомаров, і її ж оповідання положив основою свого „Марка Проклятого“ Стороженко.

Осібну катеґорію творять поетичні памятки Хмельниччини — народнї й книжні. Першу збірку їх дав Костомаров в третїм виданню свого „Б. Хмельницького“ (1870 р.), в т. III, п. з. „Народныя пЂсни объ эпохЂ Богдана Хмельницкаго“. Тут подані були народнї піснї, думи й вірші, без апарату, тільки з деякими варіантами і без усяких коментаріїв. Потім в другім томі „Исторических пЂсень малорусскаго народа“ Антоновича і Драгоманова (1875) дано було взірцеве для свого часу виданнє памяток народньої творчости на теми Хмельниччини — з варіантами і богатими історичними поясненнями; в додатку повторено з деякими доповненнями Костомарівську вибірку памяток книжної поезії на сї теми. Виданнєм сим потім покористував ся Костомаров для поповнення своєї збірки в 4 вид. „Б. Хмельницького“ (1884 р.) — але характер її зістав ся тойже. Його перегляд сеї пісенної лїтератури тодїж вийшов в часоп. Русская Мысль (1883, кн. 7-8): „Исторія казачества въ памятникахъ южно-русскаго народнаго пЂсеннаго творчества. Хмельнищина“. Доволї поверховий, по правдї сказавши. Потім 1898 р., въ юбилейнім томі львівського наук. товариства присвяченім Хмельниччинї пок. Франко надрукував цїкаву збірку польських віршів про Хмельниччину (Хмельниччина 1648 до 1649 рр. у сучасних віршах, Записки т. XXIV). В своїх „Студіях над народнїми піснями“ бажаючи дати нову ревізію корпуса Антоновича-Драгоманова він як раз підійшов до цікля Хмельниччини, коли недуга загальмувала сю роботу. Останні роздїли праці, присвячені Хмельниччинї, в львівських Записках т. 98 і далї, р. 1911-3.

Исторично-лїтературна традиція, при своїм значнім богацтві, може таким чином похвалити ся досить добрим станом, переважно маємо її в досить приступних виданнях, а єсть чимало таки й дуже добрих видань, і в тім напрямі до самої світової війни велась інтенсивна робота. В далеко гіршім становищі зістаєть ся матеріал документальний — правительственні акти й дипльоматична кореспонденція, приватні листи й дневники. Того роду матеріалом Хмельниччина теж дуже богата, і в сей бік за останнї десятилїтя все більше переносить ся вся вага наукового розслїду сеї доби — з творів лїтературних, на котрих опиралась старша історіоґрафія. Але сей документальний матеріал досї розроблено далеко не так, як би годилось.

І так дипльоматарія чисто українського, то значить збірки актів гетьманського й військового правлїння з сеї доби досї не маємо. Уривки гетьманської дипльоматичної кореспонденції війшли в збірки польських і московських матеріалів сеї доби. Гетьманські унїверсали й розпорядження військових властей, що позаховували ся по ріжних міських, монастирських і приватних архивах, а особливо по ріжних росийських урядах, куди росийська адмінїстрація збирала акти українських інституцій і приватних осіб, як докази їх маєткових прав, вийшли в ріжних збірках (напр. в V т. Актів Западной Россіи видана збірка унїверсалів і надань Б. Хмельницького, більш двадцяти: поодинокі листи гетьманські й ріжних урядів роскидані по річниках Кіев. Старини, по ріжних спеціальних збірниках). Чимала скількість актїв гетьманських і війскових урядів з ріжних ориґіналїв — що правда, теж не завсїди певних, заховала ся також тільки в копіях і не дуже докладних, — в пізнїйших ревізіях, як ґенеральне слїдство о маєтностях 1729-1730 рр. і Румянцівська опись Малоросії. Частина їх видана при ґенеральнїм слїдстві поодиноких полків. Значнїйші збірки при слїдствах Нїжинського і Чернигівського полку — Матеріалы для исторіи экономическаго, юридическаго й общественнаго быта Малороссіи, изд. подъ ред. H. П. Василенка, кн. І и III, 1901 і 1909; ним же зачате було виданнє иайбогатшої з описей — Стародубського полку.

Виданнє дипльоматарія, який би зібрав до купи сей розкиданий, виданий і не виданий матеріал, в можливо науковій формі, зістаєть ся одною з найпильнїйших потреб української історіоґрафії

Краще стоїть дїло з московським урядовим матеріалом. Реляції послів. аґентів і вістників і урядова кореспонденція в українських справах та зібраний в них сучасний матеріал заховані в московських приказах, а тепер зібранї в московських архивах мінїстерства заграничних справ і мінїстерства юстиції в значній мірі опублїковані. Зробила се головно пет. археоґрафічна комісія, заходом пок. істориків Костомарова, Кулїша і Карпова, в Актах Южной и Западной Россіи.

В 1861 р. в III т. сеї колєкції вийшла велика збірка актів з 1638-1657 рр., зложена Кулїшем і Костомаровим, що доповнив її потім меньшими додатковими збірками документів з рр. 1648-1654 в тт. VII і VIII — р. 1872 і 1875). Разом з сими доповненнями самого Костомарова стали виходити ще більші додаткові збірки, зроблені Карповим, що виступивши против Костомарова з закидами тенденційности в виборі матеріалу і його освітленню (див. низше), опублїкував великі вибірки матеріалу поминеного Костомаровим. Вони займають два окремі томи Актів ЮЗР. — т. Х (акти сполучення України з Москвою 1653-1654, випущені р. 1878) і т. XIV (акти окупації Білоруси в рр. 1654-5), і ще додаткові доповнення в т. XI (1879). В сумі сї матеріали до історії епохи Б. Хмельницького становлять великий корпус, понад 1700 сторін 4 ^о самих актів, але він далеко не вичерпує всього, що містить ся ще й нинї в архивній спадщинї старих московських приказів.

Так напр. в виданих петербурською академією наук Актах Московскаго государства, що містять вибірку з „стовбців“ „московського стола разрядного приказа“ є богато реляцій з часів Хмельниччини (в т. II, 1894). Недавно описані стовбцї білгородського й сївського столів (див. вище с. 199) — так само цїннї. В актах иньших приказів московського архива мін. юст. і по иньших державних архивах досї зістаєть ся богато невиданого матеріалу до сеї доби, не кажучи про приватні (див. напр. акти Кікіних в Симбирскім Сборнику 1845 р.).

Сї московські матеріали набирають головної ваги в дальших роках. Для перших років Хмельниччини вони мають не велике значіннє в порівнянні з польським матеріалом, що за недостачею сучасного українського матеріалу грає головну ролю в розслїдї її перших стадій. Він богатий, сей польський матеріал, але в протилежности до московського походить не так з урядових, як з приватних збірок. Тут маємо листування польського правительства і маґнатів з українським військовим правлїннєм, розпорядження польських властей, донесення про подїї на Українї ріжних висланцїв і кореспондентів, кореспонденцію ріжних участників і свідків дипльоматичних і воєнних акцій против козаків. Матеріал дуже цїнний, хоч і одностороннїй, що вимагає все дуже уважної перебірки, так як і московський, розумієть ся. Заховавсь він, кажу, не в державних польських, а в ріжних приватник архивах і збірках, і не так в ориґіналах як в копіях або вибірках, що списували ся для памяти для ріжних маґнатів, або для себе, не раз дуже скромними репрезентантами польського громадянства (в тім родї як згаданий вище Ґолїньский райця казимирський). Між сими збірками богато невеликих і доволї припадкового складу, але є й незвичайно богаті й добре дібрані які дають дуже інтересний збір документів до сеї епохи і нераз звязані з людьми, що грали в нїй визначну ролю. Такі напр. часто цитовані в текстї збірки бібл. Осолїньских ч. 225, 231, бібл. Чорторийських, збірка Русєцких в архиві м. Кракова, не кажучи про збірку Як. Міхаловского (див. низше). Сюди належать також споряжені вже в новійшім часі і з науковою метою „теки Нарушевича“, перехованї в бібл. Чорторийських (для сеї доби ч. 141 і дальші).

Сьому всьому ми завдячаємо богацтво сього матеріалу і заразом ті трудности, які виникають при користуванню з нього. Копії, що заховали ся по ріжних збірниках, роблені для приватного ужитку, без претензій на наукову вартість або офіціальну авторітетність, часто бувають скорочені, недокладні, мають помилки і пропущені місця, без дат, підписів і адрес, так що для наукового вжитку вимагають провірення при помочи иньших копій. Тим часом ті публїкації сього матеріалу, які були досї зроблені й захопили певну частину сього матеріалу, робили ся без такої провірки, з одної котроїсь збірки копій. В примітках до тексту я нераз вказую відміни між ріжними копіями, які зміняють часом доволї значно самі відомости їx. Але проробити в повнотї сю роботу не можна, так сказати „по дорозї“, вона вимагає спеціальної, великої, колєктивної археоґрафічної роботи й зістаєть ся одним з пильнїйших дезідерат наукового розроблення сеї доби.

До недавна мали ми дві головні збірки польських документів і листів з сього часу. Перша вийшла в „Памятниках издаваемых кіевскою временною комиссіею“ в т. І, II і ІII, 1845-52 рр. Зладив її Іванишев. Для 1648-9 рр. використано тут якийсь близше не описаний збірник з біблїотеки бар. Шодуара (всї документи І тому взято звідти), для дальших — якусь збірку чи збірки з щорсівського архиву Литаворів-Хребтовичів, очевидно в копіях, які подав місцевий польський колєкціонер К. Свідзіньский, кількадесять ориґіналів з збірки Свідзіньского, кілька облят з актових книг житомирських і київських, і т. и. При деяких документах зовсїм не означено, звідки їх взято, деякі видані з кількох копій, але без зазначення варіантів. 1898 р. се виданнє повторено з деякими доповненнями: наново видано згадану вище, с. 200, анонїмну лїтопись і кільканадцять листів з часів Хмельницького, що більш-меньш припадково зібрали ся в комісії.

Друга збірка — се вибірка листів і дневників до історії Хмельниччини з сучасного збірника (копіарія) спорядженого в 1657 р. люблинським войським Якубом Міхаловским, а перехованого в біблїотецї ґр. Морштинів. Збірник сей обіймає листи, реляції й дневники з рр. 1646-1655, а найбільше з 1648 р. Видавець, А. Гельцель пропустив деякі документи, не звязані з Хмельниччиною й тим чином надав своїй збірцї досить суцільний характер — корпусу листів і иньших писань до історії Хмельниччини. Вийшов він в 1864 р. п. з. Jakuba Michałowskiego wojskiego lubelskiego, a pózniej kasztelana bieckiego księga pamiętnicza... wydana staraniem c. k. towarzystwa naukowego w Krakowie. Змістом вона богатша від попередньої, богато листів має тих самих, все копії, часто позбавлені підписів, дат, адрес, дописок і в самім змістї часом покорочені, як показує порівняннє з иньшими копіями.