Лїтература церковних і національних відносин другої четвертини XVII в. 1 страница

Друга четвертина XVII в. — се епоха Петра Могили, центральної фіґури в тодїшни церковних і культурних відносинах України, і працї присвяченїй йому повинно бути дане перш місце з огляду лїтератури церковних і так тїсно звязаних з ними нацональних відносин сього часу. Се звістна робота київського професора С. Голубєва Кієвскій митрополитъ Петръ Могила и его сподвижники, т. І 1883, т. II 1898; кождий том приблизно на половину складається з тексту розвідки і з збірки матеріалів, переважно дуже цїнних, тільки не дуже старанно виданих ¹). Поставивши своїм завданнєм представити житє і дїяльність Могили на широкім тлї церковних, по части й полїтичних відносин, автор, довівши до кінця сю працю, дав би був дуже цїнний образ сучасних церковних і національних обставин, — хоч в оцїнцї їx він стоїть часом на досить тїснім церковнім становищі. Але праця лишаєть ся не докінченою.

Подїї, обняті першою половиною її - до безкоролївя 1632 р., новійшими часами знайшли нове обробленнє в студії ширше поставленій і документальнїйше обґрунтованій — звістній уже нам роботї петербурського професора П. Жуковича: ”Сеймовая борьба православного западно-русскаго дворянства”, що своїм завданнєм з самого початку поставила освітленнє сучасної релїґійної боротьби на загальнім тлї полїтичних відносин річи-посполитої. Пятий і шестий випуски (1910 і 1912 р.), котрими закінчилась отся цїнна праця, містять отсї статтї, друковані в часописи ”Христіанское Чтеніе” в 1909-1912 рр.: Казацкій разгромъ и куруковскій договоръ 1625 г.: Первый польскій сеймъ послЂ куруковского разгрома казаковъ; Кобринскій соборъ и ”торунскій сеймъ 1626 г.; Варшавскій сеймъ 1627 г. и его значеніе въ исторіи борьбы православныхъ съ уніей: Варшавскій сеймъ 1628 г. и крушеніе уніональныхъ плановъ Мелетія Смотрицкаго: Вопросъ о примиреніи православныхъ съ уніатами на Варшавскомъ сеймЂ 1629 г.: Кіевскій соборъ 1629 г.; Львовскій соборъ 1629 г. въ связи съ политическими обстоятельствами времени; Религіозно-церковный элементъ въ казацкомъ возстаніи 1630 г.: Православно-церковный вопросъ на предпослЂднемъ сеймЂ царствованія Сигизмунда III: ПослЂдній сеймъ въ царствованіе Сигизмунда III ²).

Доповненнєм до сеї працї служать виданї тим же автором Матеріали для исторіи кіевскаго и львовскаго соборовь 1629 года, — невеличка збірка документів з вступними замітками в Записках петерб. академії т. VIII (№15, 1911), й Iв. Крипякевича Нові матеріяли до історії соборів 1629 р. в Записках львівського Товариства ім. Шевченка т. 116. До сеї ж справи: П. Орловскій, Кіевскій соборъ въ 1629 г. (К. Старина 1901).

Деяких питань українського церковного житя сеї доби торкаєть ся книга проф. Харламповича: Малороссійское вліяніе на великорусскую церковную жизнь, 1914. Нарештї книга М. Василенка ”0черки по исторіи Западной Руси и Украины” (1916) в просторім роздїлї подає свою оцїнку могилянської доби в церковнім і культурнім житю України.

З иньшої лїтератури останнїх чотирьох десятилїть ³) згадаємо: А. Терновскій, Кіевскій митрополить П. Могила, біографическій очеркъ — дуже побіжний і коротенький (Кіев. Старина 1882, IV). Статя Enaceanu в Biserica ortodoxa romana 1883-4 звістна менї тільки з ”Библіографіи”: Лєґрана. П. Викулъ, Митрополитъ П.Могила (Странникь, 1896-7), компілятивна робота, E. Pocot, Pierr eMovila (Mogila) — статя і біблїоґр. показчик в Bibliographie hellenique par Legrand, IV, 1896. Голубевъ, Прискорбныя столкновенія П. Могилы съ своимъ предшественникомъ по митрополіи и кіево-никольскими иноками (Труды кіев. дух. академіи 1897 X) ⁴). A Jabłonowski Akademia kijowsko-mohilańska, 1899-1900 — книга оперта на росийських розвідках, але освітлює значіннє академії як провіднички й хранительки польських культурних впливів. Се освітленнє викликало полєміку: Ф. Т(итовъ) Урокъ съ запада (Труды кіев. акад. 1902, III), відповідь на се Яблоновского W sprawie akademii kijowsko-mohilańsklej (Kwart. Hist. 1902) і реплїка Тітова; Къ вопросу о значеніи кіевской академіи для православія и русской народности въ XVII-XVIII вв. (Труды 1903, XI и 1904, І) — освітленнє з православного і панросийського становища.

Спеціальнїйше: Н. Мухинъ, Кіево-братскій училищный монастырь, 1893. В. Страшкевичъ, Монастиръ въ м. ГощЂ (Волын. епарх. вЂд. 1900). Малевичъ, Къ исторіи Жидичинской архимандріи (тамже 1899 і д.) Юзефовичъ, Возникновеніе и исторія монастырей Густынскаго и Мгарскаго (Полтав. епарх. изв. 1899 і д.). В. Площанскій, Прошлое Холмской Руси, II, — Холмская епархія 1630-1730. аф. Осинскій, Мел. Смотрицкій архіепископъ полоцкій (Труды кіев. дух. акад. 1911 — давнїйша лїтература про Смотрицького в т. VI прим. 11).

Загальнї курси по історії церкви того часу переважно перестарілись уже, бо орудують занадто неповним матеріалом супроти нинїшнього. Се треба сказати навіть про Исторію русской церкви м. Макарія (сюди належить її XI том, виданий в 1882 р. і доведений до смерти П. Могили), тим більше про Geschichte der Union Пелеша, Очеркъ исторіи западно-русской церкви Чистовича (т. II, 1881) і працї Лїковского Ніstorya unii koscioła ruskiego z kosciołem rzymskim (1875) i Unia Brzeska 1896, нове виданнє 1907 (сюди належить її останній роздїл). Гарасевичеві Annales historiae ruthenae (1862) не стратили вартости задля деяких не повторених більше матеріалів (вони й мають властиво характер збірки сирових матеріалів), так само і ”Сводная галицко-русская лЂтопись съ 1600 по 1700 г.” А. Петрушевича (1874) і ”Добавленіе” до неї 1891 р. З иньшої старшої лїтератури, до котрої приходить ся звертатись за браком новійших оброблень, згадаю ще: Зубрицкій, ”ЛЂтопись львовскаго ставропигіального братства (Ж. М. Н. П. 1848, т. 62): Пекарскій, Представители кіевской учености въ пол. XVII ст. (Отеч. Записки, 1862).

2. Козаччина 1635-1638 р. Джерела і лїтература. назад...

Ся доба в історії козаччини не може похвалити ся особливим розробленнєм, очевидно наслїдком бідности й фраґментарности друкованого джерелового матеріалу. Збірок матеріалу, спеціально присвячених історії козаччини, взагалї було небагато, і вони містять мало для сього часу. Колєкції Антоновича в III ч. І т. Архива Ю. З. Р., Костомарова в Актах Ю. и 3. Р., Кулїша в його ”Матеріалах” дають ледви по кілька інтересних документів для сих років. Більше матеріалу давала польська збірка Пшіленцкого Ukrainne sprawy, przyczynek do dziejów polskich, tatarskich i tureckich, 1842, — колєкція листів з 1627-1629 рр., де чимало відомостей і про козаччину (на жаль без пояснення, звідки сї матеріали взято). Сї ж роки захоплює листуваннє Збаразького й депеші константинопольських резідентів, анґлїйських і французьких, про котрі була мова в попереднім томі (VII c. 589-90). Далї, для 1630-х рр. (1634-6) прибуває збірка листів кор. Володислава, видана Ґрабовским (Władysława IV króla polskiego listy, 1845): натомість мало дає збірка матеріалів про Конєцпольского, видана Пшіленцким (Pamiętniki o Koniecpolskich. l839). Новійшими часами чимало цїнних відомостей принесли видання московських актів: Акты Московскаго государства т. І і її (1890 і 1894, до року 1659) Акты Московскаго государства т. І і II (1890 і 1894, до року 1659) і Донскія ДЂла т. I (Русская историческая библіотека т. 18, 1898, до р. 1640). Богато цїнного дав також І т. Матеріалів до історії української козаччини (Жерела до Історії України-Руси т. VIIІ, 1908, до р. 1631).

В мемуарній лїтературі обіймають сї роки ранїйше початі: Львівська лїтопись, ”Лїтописець” Йоакима Єрлїча, хронїка Л. Пясецкого, анонїм Войціцкого Pamiętniki do panowania Zygmunta III, Władysława IV i Jana Kazimerza (вичисляю тільки те, то має інтерес для козаччини). Від 1630 р. прибувають записки Фил. Обуховича (Pamiętniki historyczne, wyd. M. Baliński, 1859).

Від 1632 р. дуже важне Memoriale rerum gestarum in Polonia morte Sigismundi III inchoatum Альбрехта Радивила, на жаль і досї не видане науково друкований польський переклад п. т. Pamiętniki Albryclita Stanisława Radziwiłła, 1839, далеко коротший ) місцями відходить від змісту латинського ориґіналу.

Для подїй 1637-8 рр. записки Симона Окольского Diariusz transacetiej woiennej między woiskiem koronnym i zaporoskim w r. 1637 i Kontinuacya diariuszu woiennego... r. 1638 odprawiona (друковані 1637 і 1638, новий передрук, не дуже вірний, зроблений Туровским 1858) — шановна праця, що служила головним і майже виключним джерелом для історії кампанії 1637 і 1638 рр. історикам старим і новим; в історичних збірниках Величка і Лукомского маємо українські переклади Kontinuacy-ї з замітками обох збирачів — див. при виданню Величка в т. IV. Про Окольского і його працї дісертація Стан. Кшижановского De Simonis Okolscii vita et scriptis historicis, 1870.

Тут же треба згадати про мемуари Бопляна, Description de l'Ukraine, що хоч не богато дають про самі події, малюють загальну обстанову українського житя саме з сього часу (Боплян пробув на Українї від початку 1630-х рр. до самої Хмельниччини).

З загальнїйших праць, після зовсїм попсованих впливами Історії Русїв праць Марковича, Ґлїщиньского, Чарновского, найбільше принесли для сеї доби в своїм часі: передмова Костомарова до його ”Богдана Хмельницького” й ”Исторія Россіи” Соловьова. Дуже небогато додавало до них чогось реального видане в 1888 р. Кулїшеве ”Отпаденіе Малороссіи, трохи більше недокінчена (урвана на 1635 р.) остання праця його: ”Украинскіе козаки и паны въ двадцатилЂтіе перед бунтомъ Хмельницкаго” (друкована в журналї ”Русское ОбозрЂніе” 1895 р.)

Спеціальнїйших статей для сього часу було дуже мало: Gołembjowski Szаhіngеrеy і kozacy (Biblioteka warszawska, 1852): його ж: Stefan Сhmіеlеckі (там же 1853). Кілька статей про Ад. Кисїля, що в сїм часі виступає на полїтичну арену: Jul. Bartoszewicz, Adam Kisiel wojewoda kijowski (Tygodnik Illust. 1860); С. Барановскій. Православный волынскій помЂщикъ А. Кисель какъ польскій дипломать въ епоху Б. Хмельницкаго (Волын. еп. вЂд. 1874): П. Новицкій, Адамъ Кисель воев. кіевский (Кіев. Стар. 1885, кілька доповнень до сеї статї у Голубєва П. Могила II дод. 35): K. Pułaski, Pierwsze lata publicznego zawodu Ad. Kisiela (1621-1635) (передр. в його Szkice i poszuk. historyczne, I. 1887); J. Lubomirski, Adam Kisiel wojew. kijowski, 1905. Ще: M. Dubiecki, Kudak twierdza kresowa i jej okolice, 1879 (нове вид. перероблене. 1909). A. J. (Роллє) Samuel Łaszcz. kartka z dziejów swawoli kresowej (передр. в 5 т. його історичних оповідань). К. Мельникъ. СвЂдЂнія о походЂ въ Крымъ Михаила Дорошенка (Київ. Стар. 1866 г. і Мемуары относ. къ исторіи Юж. Руси, II). W. Czermak Wojna Smolełska z r. 1633-1634 w świetle nowych żródeł (Kwart. Hitst. 1896). B1899 р. вийшла цїнна студія С. Рудницького Українські козаки в 1625-30 рр. (Записки львівські т. XXXI) і О. Целевича Участь козаків в Смоленській війнї 1633-4 рр. (тамже т. XXVIII). Нарештї в сї часи війшли цїннї студії Жуковича, вичислені вище в прим. І, а Василенко в цитованій книзї дав загальний перегляд подїй і їх оцїнок в лїтературі (в тім і І части сього тому, випущеної в 1913 р.) ⁵)

Примітки

¹) Друга глава II тому, дещо покорочена, надрукована також в Кіев. Старинї 1898, I-VI п. з. Западно-русская церковь при м. ПетрЂ МогилЂ. Доповненнєм до огляду полємічної лїтератури могилянської доби в сїм томї служить статя того-ж автора: НеизвЂстное полемическое сочиненіе противъ папскихъ притязаній в Ю.З. Россіи. Труды кіев. ак. 1899, 11).

²) Над подїями 1626-1630-х рр. ми з шан. автором „Борьбы” працювали сливе паралєльно: перші три глави сеї книги, присвячені подіям 1626-1632 рр., були мною написанї в 1909 р., на підставі між иньшим і польських матеріалів петербурської Публичної бібліотеки, що грають таку велику ролю в працї проф. Жуковича. По виходї його останнїх статей минї дуже приємно було перевірити повноту мого рукописного матеріялу, покористувавши ся їх вказівками на деякі незавважені мною листи Публ. бібліотеки: так само мило минї з свого боку зробити ш. дослїдникови деяку прислугу в сїй сфері, ласкаво пригадану ним при V випуску його працї.

³) Перед тим минї відомі такі спеціальні статї про нього: (Горскій?) П. Могила, митролит кіевскій — Прибавленія къ твор. св. отецъ. 1846. Cоnstanti ... Romanilu P. Movila. 1872 (у Лєґрана). С Р Петръ Могила, митр. кіевскій — Чтенія московські 1877 Богато про Могилу і його кружок (особливо І. Козловського й С. Косова) у Пекарского, Представители кіев. учености.

⁴) На сю тему була ще ранїйша статя його П. Могила и Исаія Копинскій Правосл. обозр. 1874. І і III. З приводу її статя Костомарова П.Могила предъ судомъ послЂдователей нашего времени.

⁵) Бібліографію сю замкнено в 1916 р.

1. Десятилїтє перед Хмельниччиною. назад...

Десятилїтє перед повстаннєм Хмельницького й ті зміни, які проходили в українськім житю протягом його, досї не звертали на себе уваги самі для себе, а трактували ся головно як прелюдія Хмельниччини.

Особливо яскраве освітленнє з сього становища дав йому Кароль Шайноха в своїй працї Dwa lata dziejów naszych (друковала ся в 1862-1863 рр., осібно вийшла в 1865, мала потім кілька видань). Книга богата змістом, написана талановито і мала великій вплив в історіоґрафії (між иньшим і на Исторію возсоединенія Руси Кулїша), не вважаючи на свого суто-шляхецькі, провіденціяльно-романтичні провідні гадки. Для Шайнохи Хмельниччина була відплатою історичної Немезіди (або по термінольоґії самого Шайнохи — Opatrności, Провидїння), за поневоленнє козацтва, заведене 1638 р. і підтримуване маґнатами й цїлою шляхтою всупереч всїм змаганням короля-лицаря Володислава. Даремно силував ся він вирвати шляхту з її господарських і кольонїзаційних інтересів, які нероздїльно опанували її в сїм періодї польського житя, а козаччину — з того поневолення і омужичення (schłopienia), до якого довели її пани. Матеріялїстичні, аґрарні інтереси взяли гору над ідеальними: над лицарською місією шляхти і козацтва.

В сїм освітленню Шайноха виходив почасти з своїх власних поглядів, що лягли основою його гадок про конфлїкт рицарської й господарської стихії в житю шляхти і боротьбу справжньої, польської шляхти з шляхтою молодшою, козацькою, зрівняною з шляхтою польською. Але заразом стояв під безперечним впливом старої лєґенди польських роялїстів 1648 р., які оправдували неконституційне поведеннє короля в 1646-7 рр. тим, що король мовляв уже тодї мав секретні відомости про приготовання до союзу козаччини з Кримом і своєю війною з Туреччиною хотїв відвернути від нього козаччину, а маґнати своєю опозіцією знищили сї спасенні королївські пляни і стягнули на Польщу козацьке повстаннє. Як було вказано в тексті (с. 141), таку гадку розвиває в своїх записках Освєнцїм, і вона, очевидно, не була його власним домислом, а обертала ся в ширших кругах людей перейнятих піетизмом для покійного короля й противставляла ся наріканням шляхетських опозіціонистів на тайне порозуміннє короля з козаками задля зроблення державного перевороту. По думцї Освєнцїма звістка про змову козаків з Ордою, донесена королеви Конєцпольским, послужила приводом до плянів Конєцпольского про війну з Кримом і королївських замислів що до війни з Туреччиною, і під впливом сих відомостей зложились, очевидно, погляди на сї подїї і у Шайнохи. Він дає паралєлю королївських плянів 1646 р., розбитих шляхецькими аґраріями, і козацької пімсти 1648 р. Відти титул працї: „Два роки“, 1646 і 1648.

Під значними впливами Шайнохи була написана друга талановита польська моноґрафія про сї часи — Людвіка Кубалї, Jerzy Ossoliński (I-II, 1885). Тут одначе королївські пляни турецької війни і його зносини з козаками взяті були під докладнїйшу аналїзу в порівнянню з дуже мальовничою, але не надто точною працею Шайнохи (Шайноха подав дещо документального матеріалу в додатках, але джерел своїх при текстї не цитує нїде).

Потім, десять лїт пізнїйше, ще докладнїйшим розслїдам пляни Володислава і його полїтику 1640-х рр. піддав краківський професор Чермак в книзї: Plаnу wojny tureckiej Władysława IV (Rozprawy wydziału hist.-filozof. akademii, т. XXXI, 1895). Не вдоволяючи ся запискою Тьєпольо, на котрій опирали ся попереднї дослїдники, він простудіював невидані депеші його й иньшу дипльоматичну кореспонденцію сих років (на жаль, не видав її, вповні-тільки дрібні, більш меньш припадкові виривки). Таким чином він мав спромогу констатувати значні недокладности в оповіданню Тьєпольо, і взагалї поставити подїї 1646 р. в відповідній перспективі й звязку з иньшими полїтичними плянами й інтересами Володислава. Для сих справ його книга й досї зістаєть ся підставовою. Проба нїби самостійної ревізії сих питань, піднята Р.-Гавронським в його книзї про Б. Хмельницького (див. прим. 5), не має нїякої вартости.

Ранїйшим стадіям полїтики Володислава (кінчаючи р. 1637) присвячена книжка А. Шельонґовского Rozkład rzeszy i Polska za panowania Władysława IV, 1907. Сюди ж належить статейка Чермака: Polska wobec wyniku wojny 30-letnej (передр. в його Studya historyczne, 1901). По-за тим до польської полїтики тих часів іще: Szelągowski, Układy królewicza Władysława i dyssydentów z Gustawem Adolfem w r. 1632 (Kwart. hist. 1899). Ottman, Legacya do Turek W. Miaskowskiego (Klоsу, 1883). Waliszewski, Polsko-francuskie stosunki w XVII w., 1889. Kraushar, Samozwaniec Jan F. Łuba, 1892.

З публїкацій матеріялу для сього часу крім згаданих уже додатків Шайнохи треба згадати Skarbiec historyi polskiej Сєнкевича, 1839 (посольство д'Аво до Польщі 1635 р.); Podgórski, Pomniki do dziejów Polski, 1840; Relacye nunciuszów. 1643-м р. починають ся дуже важні, тільки що згадані записки Освєнцїма, тепер видані в цїлости Чермаком (Scriptores rerum роlоnісаrum, XIX, 1907) (перед тим Антонович видав витяги з нього в перекладї, Кіев. Старина, 1882), а також записки Богуслава Машкевича (тальки старе виданнє в Zbiór pamiętników V). Богато цїнного при загальній бідности матеріялів для наших справ дають московські акти, особливо Донскія ДЂла т. II і III.

Спеціальної лїтератури для історії козаччини або українських відносин сих років не маємо, тільки загальнїйші працї, вичислені в прим. 1 і 2 частини І. Лїтературу української еміґрації сих лїт див. низше.

2. Українська кольонїзація на схід від Днїпра (Лївобереже і Слобідщина). назад...

Історія східнього українського розселення в XVI-XVIII вв. не богата лїтературою, і на жаль поступає вона дуже поволї. Лїтература до історії заселення лївого берега Днїпра в XVI і XVII вв. в звязку з загальним розвоєм кольонїзації польської України була вказана в т. VII прим. 1. Належить до неї додати новійшу роботу: П. Клепатскій Очерки по Исторіи Кіевской земли, т. І, Литовскій періодъ, 1012. Автор збирає тут відомости про заселеннє заднїпрянських волостей Київа до 1569 р.

Найважнїйшою працею на сїм полї, при всїх своїх недостачах, зістаєть ся Ukraina Ол. Яблоновского (в XXII т. Źródła dziejowe, передрукована в його Pisma-х т. III, 1911), але вона обмежаєть ся теріторією Київського воєводства і не сягає далї першої четвертини XVII в. Перед смертю пок. польський історик носив ся з плянами подібної працї про Сїверщину, але видко, не вийшов за приготовчі работи. Надрукований був тільки коротенький його огляд кольонїзації Чернигівщини під словом Zadnieprze в Słownik geograficzny ziem polskich (передрукований в III т. Pism). Пок. Лазаревський замишляв перегляд історії кольонїзації лївобічної України як вступ до історії її житя в козацькій добі, але обробив тільки частину її по сьому пляну: Сїверщину (полки Стародубський і Чернигівський) і частину заднїпрянської території Київського воєводства — Прилуцький полк (не цїлий) в III т. Описанія Старой Малороссіи, „Лубенщина и кн. Вишневецкіе“ (Кіев. Старина 1896, I-III), та „Историческій очеркъ мЂстности составлявшей Полтавскій полкъ“ (тамже 1900, IV) — статя зістала ся недокінченою з смертю автора.

Ф. Николайчик, видавши вибірку документів з „руської метрики“ до історії маєтностей Вишневецьких п. з. „Матеріалы по історіи землевладЂнія князей Вишневецкихъ въ лЂвобережной УкраинЂ“ (київські Чтенія т. XIV, рр. 1578-1647), зібрав небогатий матеріал сих актів для історії тутешнього землеволодїння в статейцї; „Начало і ростъ полтавскихъ владЂній кн. Вишневецкихъ по даннымъ Литовской Метрики“ (Труды XI археол. съЂзда, II, 1902). Пізнїйше в сї питання війшла ще книга Л. Падалки. Прошлое Полтавской территоріи и ея заселеніе, 1914.

При убожестві иньшого матеріалу чимале значіннє мають для історії тутешнього заселення старі мапи сеї країни, і їм присвячено кілька видань останнїми роками. В. Ляскоронскій, Иностранные карты и атласы XVI и XVII вв., относящіеся къ Южной Россіи (київські Чтенія XII). Матеріалы по Исторіи русской картографіи, вып. II, 1910: збірка старих мап України, XVI-XVII вв. — З них особливо важні мапи Боплянна, спеціальні й ґенеральна, також Меркаторові й Мик. Радивила (друге виданнє ґенеральної мапи Бопляна в І вип. Матеріалів, пізнїйші перерібки при статї Ляскоронского). Пізнїйщі публїкації Л. Падалка Карта Боплана о заселеніи Полтавской территоріи во второй четверти XVI в., 1916 (перерисована мапа Бопляна, без коментаря). Кілька пізнїйших репродукцій боплянових й иньших мап подано в публїкації ґр. Михайла Тишкевича: Documents historiques sur l'Ukraine, Льозанна, 1919.

Для історії заселення України зарубежної, тої що входила в склад Московської держави, головна праця — Д. Багалїя, Очерки изъ исторіи колонизаціи степной Украины Московскаго государства, 1887. По нїй в значній мірі стратили своє значіннє ранїйші роботи, з котрих варто згадати: „Топографическое описаніе Харьковскаго намЂстничества“; Квітки Ілїї „Записки о слободскихъ полкахъ“, 1812; Срезневского „Историческое изображеніе гражданскаго устроенія Слободской Украины“, 1839 (нове вид. 1883); Григ. Квітки „О слободскихъ полкахъ'', 1840; БЂляева, О сторожевой, станичной и полевой службЂ на польской УкраинЂ Московскаго государства до царя АлексЂя Михайловича, 1846 (московські Чтенія — більшу половину займає тут актовий матеріал, не заступлений і досї якимсь иньшим виданнєм), Филарета „Историко-статистическое описаніе Харьковской епархіи“, 1850, друге виданнє 1859 р. (праця богата фактичним, документальним матеріалом по історії поодиноких осад, до котрого й тепер приходить ся звертатись); Гербеля „Изюмскій слободской козачій полкъ“, 1852; Германова „Постепенное расширеніе однодворческаго населенія въ Воронежской губ.“ 1861 (Записки Географ. общ. XII); Ласковского Матеріалы для исторіи инженернаго искусства въ Россіи (в т. І, 1858, про степове пограниче і його укріплення XVII в.); Второва, О заселеніи Воронежской губ. (Воронеж. БесЂда); Головинского „Слободскіе козачьи полки“, 1864 (на обгортцї 1865).

Новійші роботи: Петровъ, Къ исторіи колонизаціи слободской Украины (Кіев. Старина, 1883). Оглоблинъ, ОбозрЂніе историко-географическихъ матеріаловъ XVII и XVIII в., заключающихся въ книгахъ разряднаго приказа, 1884 (Описаніе докум. и бумагъ архива юстиціи, IV) — спеціально гл. III, про пограничну службу: детальнїйші описи матеріалів особливо важного з сього погляду „білгородського розрядного стола“ в Описаніи докум. и бумагъ т. XII-XIV, 1901-5. Вейнбергъ, Воронежскій край, вып. І, 1885, його ж Матеріалы по исторіи г. Острогожска, 1886. БагалЂй, Краткій историческій очеркъ торговли, особенно ярмарочной въ Харьковскомъ краЂ въ XVII и XVIIІ в. (Харьк. сб. II, 1888). Миклашевскій, Къ исторіи хозяйственнаго быта Московскаго государства — Заселеніе и сельское хозяйство южной окраины XVII в., 1894. Альбовскій, Исторія Харьковскаго полка, 1895 (з IX т. Харьков. Сборника) і новійше обробленнє тої ж теми: Харьковскіе козаки, вторая половина XVII ст., 1914 (тут чимало про Острянинову еміґрацію і московську „жесточ“ як причину її краху); його ж: Валки, украинный городъ Москов. госуд. 1905 (Сборникъ харьк. ист. фил. общ. XVI). І. Левицкій, Городъ Путивль, 1902 (Труды XII арх. съЂзда) і його ж: Историческое прошлое г. Сумъ, 1905 (Труды XIII арх. съЂзда). БагалЂй и Миллеръ, Исторія г. Харькова за 250 лЂтъ его существованія, т. І, XVII-XVIII, 1905. Рябининъ, Исторія о ПутивлЂ, уЂзд. гор. Кур. губ., 1911 (безвартісна компіляція). В часоп. Україна (1914, II) надрукований був витяг з отсього тому п. заг. „Український рух на схід — розселеннє за московською границею до 1648 р.“ В книжцї Василенка, Очерки по исторіи Зап. Руси и Украины, остання глава присвячена кольонїзації Східньої України, вона збирає результати дотеперішнїх дослїдів її. Нарештї дісертація А. Яковлева, ЗасЂчная черта Московскаго государства в XVII в., 1916 (головно про нову орґанїзацію „черти“ 1638 р.).

Важнїйші збірки матеріалів по історії зарубежної української кольонїзації крім згаданих публїкацій Беляєва і арх. Філарета: Второва й Александрова-Дольника Древнія грамоты касающіяся Воронежской губ., I-III, 1850 до 1853. Зайцева Царскія грамоты на Корочу, 1859 (моск. Чтенія). Де-Пуле Матеріалы для исторіи Воронежской губ., 1861. Холмогорова Акты относящіеся къ Малороссіи, 1885 (москов. Чтенія). Вейнберга Воронежскіе акты т. І, 1887. Багалїя Матеріалы для исторії колонизаціи и быта степной украины Московскаго государства въ XVI-XVII ст. т. I-II 1886-90, ЗамЂтки и матеріалы по исторіи Слобод. Украины, 1893, і Матеріалы по исторіи г. Харькова въ XVII в., 1905 (з Сбор. ист-фил. общ. т. XVI).

3. Джерела до історії Хмельниччини й історична традиція її. назад...

Хмельниччина як рідко богата джерелами й лїтературою. Почавши від перших початків її, по горячим слїдам подїй, зявляють ся в значнім числї записки й лїтописи, які дають їй дуже богато уваги, переходять далї в спеціальні працї присвячені їй і близько звязаним з нею подїям, а незадовго починають зявляти ся й більш або меньш наукові розвідки, які або спеціально займають ся нею, або ставлять її в центрі сучасних подїй. .Повна біблїоґрафія Хмельниччини дала б цїлу книгу, яка могла б мати чималий інтерес, тому що на відносинах істориків до сеї доби, на тих точках поглядів, з яких розглядали вони її, дуже характеристично відбивалась історична і національна ідеольоґія тих кругів. Я ж, не претендуючи нї на біблїоґрафічну повноту нї на всестороннє освітленнє історичної лїтератури в рамках сих невеликих приміток, зберу тільки дещо важнїйше або цїкавійше з становища мого розслїду фактів і відносин Хмельниччини.

Починаю від писань сучасників. З-поміж мемуарів приватного характеру, які присвячують більшу увагу Хмельниччинї, насамперед треба пригадати кілька вже принотованих попереду:

Записки Якима Єрлича Latopisiec albo kroniczka róznych spraw i dziejów dawnych i terazniejszych czasów z wieku i życia mego, інтересні особою свого автора, православного українського шляхтича, і місцем написання (в Київі, в захистї київських монастирів). Освітленнє дане тут подїям має через се свою спеціальну цїкавість як голос певної суспільної верстви. Записки були розпочаті 1620 р., доходять до 1672, досї маємо їx тільки в доволї лихім виданню Войціцкого Latopisiec J. Jerlicza, I-II, 1853, нове виданнє було приготовлене пок. Орестом Левицьким, в збірцї лїтературних матеріалів XVI-XVIII, розпочатій київською археоґрафичною комісією. Друковані аркуші були прислані мині покійним до Москви в 1916 р. Випущеним сього тому я не бачив.

Записки Альбрехта Радивила, канцлєра в кн. Литовського — Memoriale rerum gestarum in Polonia, morte Sigismundi III inchoatum, доведене до р. 1655 (в польськім друкованїм текстї — див. ч. 1 прим. 2, вони кінчать ся 1653 р.). Ориґінал мемуарів в бібл. Чорторийських в Кракові, копія в Бібл. Осолїньских — з неї я користував ся. Плянувалось нове, наукове виданнє при краківській академії.

Записки Станислава Освєнціма, про котрі була вже мова вище. Автор — маршалок двору Ст. Конєцпольского, ум. 1657 р. Записки дуже цїннї, але заховали ся в фраґментах (рр. 1643-1647 і 1650-1), в одинокій рукописи бібл. Осолїньских, з котрої й видав їх Чермак, з пропуском тільки меньше важних вставних виписок (Stan. Oswięcima Dyaryusz 1643-1651).

Анонїмні лїтописні записки 1647-1656 рр., опублїковані в новім виданню київських „Памятників изд. кіев. комиссіею“ (т. І, 1898, с. 173). Вони не мають нї заголовку нї ймення автора, про походженнє їх знаємо тільки, що рукопись ся була передана до київської археоґрафічної комісії з тульчинського архиву Потоцких, письмо „кінця XVII, а не пізнїйше поч. XVIII в.“ Може бути, що се тільки уривок з яких небудь більших мемуарів, або вибірка фактів виключно воєнних і полїтичних. В авторі часто видко близького участника подїй: правдоподібно, се Поляк-військовий невисокої ранґи. Про сю лїтопись статейка Каманина: „Къ подробностямъ о началЂ войнъ Б. Хмельницкаго“, в київ. Университ. Изв. 1905 і в збірнику Еrаnоs, 1906.

Меньш інтересні анальоґічні записки Миколая Ємельовского земянина Белзького воєводства, „товариша“ польських військ, участника війн — обіймають рр. 1648-1679; видав їx у Львові 1850 р. Авґ. Бєльовский п. т. Pamiętnik Mikołaja Jemiolowskiego.

Записки Мартина Ґолїньского, райцї казимирського під Краковом — починають ся компіляцією з старших історичних писань, потім переходять в замітки сучасника, пересипані сучасними документами й лїтературними творами, які попадали до рук автора. Перша частина, доведена до 1648 р., остаточно zterminowana і przepisana 1658 р. Друга частина — Termina roznych rzeczy, ktore się działy r. 1648 do r. 1664, споряджена 1665 р. Записки сї досї не видані і навіть мало використовувані, але мають інтерес як своїми вставками, так і замітками, що віддають поголоски, які ходили в тодїшнїй Польщі. Автоґраф в бібл. Осолїньских, ч. 188 і 189.