Примітки. 1) Джерелом її послужило оповіданнє Рудавського (с

¹) Джерелом її послужило оповіданнє Рудавського (с. 57): „Серед вагання козаків між згодою і війною, Хмельницький на початку марта визначив Руси в Переяславі сойм (publica comitia), небувалий перед тим — на взірець Польщі. Проводив ним Адам Кисїль -але що дїяло ся і постановило ся на тим соймі, се вони заховали в повнім мовчанню, тільки реєстр Хмельницький на другий місяць переслав королеви”. Костомаров (II гл. X) повторив сю звістку дещо розширивши її. „Никогда еще не производилось въ УкраинЂ такой рады: „она — говорить с современникъ, была похожа на польскій сеймъ и была настоящимъ національнымъ собраніемъ государства вольнаго и независимаго”. Сучасник не говорить сього, як бачимо, і не каже так катеґорично, що „там в останнє прочитано і затверджено народом реєстр”, як писав пок. історик.

²) Від Касїля маємо два просторі листи-реляції з Київа королеви — перша переказана Костомаровим (Б. Хмельницькій, гл. 10, с. 349 вид. 1904), з ркп. Публ. бібл., друга, пізнїйша, з 29 марта, видана в Памятниках кіев. ком. II ч. 3. З оповідань Єрлича і Радивила вибераю далї що цїкавійше. В Білгород. стовб. (297 л. 599) є ще небезінтересне оповіданнє донського козака „Павлика Лазорева” в Олешні 17 марта 1650 р. По його словам, приходив він з товаришами з Дону до Київа „чудотворцям помолитись” i пробув там „недїль з десять”. „І при нїм приїхав до Київа пан Адам Кисїль і гетьман Богдан Хмельницький з полковниками і кримськими мурзами, для договору, щоб гетьманови і козакам з Ляхами помиритись, і в місяцї февралї Ляхи з гетьманом і козаками помирились, а котрі з пограничних городів на Українї були за кн. Яремою Вишневецьким, ті городи взято на короля, а кн. Вишневецькому дано городи в Польщі, і вчинив його король коронним гетьманом, щоб не бути йому по давнїйшому в українних городах”. Мова йде, очевидно, про весняний зїзд з Кисїлем, а не осїнній.

³) В виданню Войціцкого 5 maja. З того у Костомарова вийшло два зїзди гетьмана з воєводою весною 1650 р., бо розповівши раз на підставі листів Кисїля про зїзд у марті, він вдруге коротко згадав про зїзд в маю (с. 352), на підставі друкованого Єрлича. А в рукописи Єрлича mca marca 5 dnia (завдячую сю звістку редакторови нового видання).

⁴) Ми маємо сї виписи з актів київського ґроду, як уже було сказано, в московських перекладах. Акты ЮЗР. Х c. 454-462.

⁵) Ігумен Йона казав 9. II, що митрополита в Київі ждуть з сойму к сирній недїлї що була того року 24. II) Білгор. ст. 297 л. 48.

⁶) В друкованім текстї ся подробиця пропущена.

⁷) Ухвали соймикувидані тепер в Архиві III. IV с. 411. Соймик був визначений на останнїй день лютою, але не мігши відбутись тодї був перенесений — може в звязку з сподїваним приїздом до Київа гетьмана — на день 7 марта, і тодї очевидно відбув ся. Вище я зазначив (с. 267), що Віміна, говорячи про вилив, який на втихомиреннє Нечаєвого руху зробило між иньшими позволення гетьмана відбути шляхтї соймик, де вона ухвалила зібрати збройні сили против непокірного селянства, мав очевидно відомости про ухвали сього соймику, тільки помилкою приплїв сюди галицьку (белзьку) шляхту.

⁸) Радивил пише навіть, що Кисїль вже зібрав ся вночи тїкати з Київа, і тільки довідавшись про порозуміннє Татар з Польщею гетьман взяв лагідний тон. Так зле мабуть не було, і про татарське посольство і настрої гетьман довідавсь мабуть не в перерві між двома зібраннями.

⁹) Антонович писав (Историч. пЂсни II с. 95), що реєстр був внесений до київських книг Нечаєм. Здаєть ся, се сказано було під впливом слів Грабянки, що Нечай вносив до київських книг привилеї 1650 р.

¹⁰) Антонович писав (Историч. пЂсни II с. 95), що реєстр був внесений до київських книг Нечаєви. Здаєть ся, се сказано було під впливом слів Грабянки, що Нечай вносив до київських книг привилеї 1650 р.

¹¹) Лист гетьмана, нїби то з ориґіналу (сьому не легко увірити з огляду на ріжні очевидні недокладности тексту) в Памятниках II ч. 2. Коли прийняти тутешню дату і дати Єрлича, виходило б, що лист сей споряджений зараз по конференції з Кисїлем, за два днї до виїзду гетьмана з Київа.

¹²) Відповідь ся не друкована — тільки зміст її був переказаний Костомаровим з рук. збірника Пет. публ. библіотеки (II гл. X), офіціальна копія її — в книзї кор. канц. архива загран. справ (л. 71). Лист короля до гетьмана (тамже) докладнїйше обговорює тільки справу помочи ханови, поза тим не додає нїчого, що могло б містити ся в інструкції козацьких послів.

¹³) Варто піднести, що про те аби коронне військо ”не зближало ся до лїнїї”, очевидно, з тих же мотивів загального спокою, просила й шляхта зібрана на житомирськім соймику, через свого посла до короля; досить се було несподївано, і король нагадав їй, як на останнїм соймі сенатори і посли сих воєводств просили як раз навпаки — щоб військо зблизило ся туди; але входячи в подані мотиви, він обіцяє тепер, що звелить війську не зближати ся, а стати обозом в иньшім місцї. Натомість відмовляє своєї згоди на постанову про наєм повітових хоругов — тому що се належить до компетенції сойму.

¹⁴) Лист Кисїля з Київа без дати - у Міхаловского c. 548. При документї зазначено коло 6 мая, і так воно повинно приблизно бути, бо 4 червня н. ст. король писав уже свої листи з приводу сього листу воєводи.

¹⁵) Лист до короля з 29 марта в Памятниках II с. 569, лист до Потоцкого з 4 квітня у Міхаловского с. 542.

¹⁶) „Чимало братиї їхало за Днїпро, хоч я відраджував, — не вважає біда та нужда і на небезпеки”, поясняв Кисїль Потоцкому. „Моїх слуг проведено туди нїби то з великої ласки ще перед соймом, але й досї вони там гістьми, а не господарями, і я — Богом свідчусь — і шага відти не маю, анї зерна живности навіть; писав одначе до слуги вмл. п. Лисковского (що затримав ся в Чернигові, почувши про той огонь, в якім я був), аби приїхав до мене до Київа, бо вже втихли за ласкою божою розрухи, по тім як стято кількох бунтівників, коли буде й далї поправлятись, я взявши Господа Бога в поміч хочу переступити за Днїпро і з собою візьму слугу в. мил”. Се в листї повнім таких понурих проґнозів! В сїм непереможнім потягу панів-шляхти до своїх маєтків і до „провенту” з них лежала, як бачимо з вище сказаного, найбільша погроза для всякої — згоди заповідь неминучого конфлїкту.