Примітки. 1) Я в своїй давнїйшій працї про Хмельниччину признавав у Хмельницького щиру охоту кінчити війну під Замостєм і перелом в його полїтиці бачив в київських

¹) Я в своїй давнїйшій працї про Хмельниччину признавав у Хмельницького щиру охоту кінчити війну під Замостєм і перелом в його полїтиці бачив в київських подіях, більше меньше на такім становищі став і Липинський в своїй недавній праці. З давнїйших істориків щиро вірив в миролюбні заміри Хмельницького Шайноха. Нещирість його полїтики супроти короля й Польщі підносив особливо Кубаля в своїй моноґрафії про Осолїньского (II с. 260-261). Між иньшим опирав ся в тім на сучаснім мемуарі з Криму, що розкривав „махінації” Хмельницького. Одначе сей мемуар, затитулований ad ill. regem Poloniae Casimirum., et ad ill. et rev. senatores caeteroquae inсоs, gnos, nobiles Роlоniае, а підписаний: Datum ad Pontum Euxinum 26 mаii 1649 Ioannes Gembakurta (ркп. Чорторийських 379 c. 183-189, для зіпсутих місць можна користувати ся копією в теках Нарушевича 144: с. 245-256), зовсїм не виглядає на автентичну реляцію з місця. Дуже вiн, як на те, голословний, позбавлений фактичного матеріалу і минї здаєть ся памфлєтом написаним в Польщі якимсь партизаном Вишневецького для поборювання гадок тих, що радили відібрати від нього булаву для заспокоєння Хмельницького.

²) Характеристичний з сього погляду згаданий вище лист Хмельницького, писаний по приїздї до Київа до бихівського коменданта, підкоморія виленського чижа з приводу тамошнїх конфлїктів. Хмельницький рішучо відмежовуєть ся від тамошнього повстання, заявляє готовість карати на горло всякого привидцю білоруського своєвільства (Ojczyste spominki II с. 112). А одначе не був то індіферентизм, як висловлюєть ся з сього приводу Липинський (с. 416).

³) Міхалов. с. 364, 385.

⁴) l. c. c. 211, пор. 210, відомости з лютого, під час побуту комісарів у Хмельницького.

⁵) Idzie o zdrowie moie — Міхалов. с. 372.

⁶) Теки Нарушевича 142 с. 59 (виїмок у Липинського с. 418).

⁷) Так говорили і в Польщі, Ґолїньский записує під мартом: Хмельницький тримає Татар nie ufaiącz y kozakom swoim, by go nie zdradzili, gdysz chłopi przecie buntowacz szie do kupy pocęli, nie chcąc do zgodi ich, аnі popi ich na zgodę nie pozwalaiąc (c. 210).

⁸) Про невдоволеннє Татар з здобутків минулого року оповідав, приїхавши з Криму, Яскульский: худоби богато виздихало, і же було цїни на ринку, самі Татари коней богато потратили. Яскульский представляв, що вістрє сього невдоволення звертало ся проти козаків: мовляв вони обдїлили Татар; але иньшого виходу Татари таки не бачили, як тільки в новій війні з Польщею (Ojcz. spom. II c. l7-18).

⁹) Див. записку Мужилівського с. 39; зміст переговорів в актах сибир. стовб. 273-287 л. 35-47.

¹⁰) Греки, що „одїхали” Паісія в Київі, були 6. XI в Путивлї — арх. загр. л. 1.

¹¹) Міхаловский с. 365, повнїйший текст в Осолїн. 225 л. 198.

¹²) Rozni сzеrnсy ktorzy biegali do Wołoch i z Wołoch у do Tohay-beia — Оcолїн. 225 л. 199.