ОРҐАНЇЗАЦІЯ СХІДНЇХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ НА ПОЛЬСЬКИЙ ВЗІР, ОРҐАНЇЗАЦІЯ ВОЄВОДСТВ, ПОДЇЛ НА ПОВІТИ, СТАРОСТВА, СУД І ПРАВО.

Я зайшов дещо вперед, щоб закінчити сей образ польського устрою, запровадженого і далї запроваджуваного в українських землях Корони. Я говорив вище про запровадженнє його в західнїх провінціях, введених в круг польського права в XV в., тепер треба ще сказати про східнї українські землї.

Введеннє їх в круг польського права, королївськими постановами 1569 р., припало на час, коли система польського державного права і польські відносини полїтичні діставали так би сказати, свої останнї штрихи, і в сїй закінченій формі сей устрій був переведений і в новоприлучених землях. Як ми вже бачили, в цїлім рядї кардинальних точок суспільно-полїтичний устрій їх уже перед тим був дуже сильно зближений до польських форм реформами в. кн. Литовського, так що прилученнє до Корони тільки доповнило остаточно се пересадженнє польського устрою й польських практик. Задержаннє Литовського Статута як правного кодекса для Волини, Браславщини й Київщини, зробило лише малу проволоку з заведеннєм польських законів: право Литовського Статуту дуже скоро виходить з уживання — щоб вернути ся знову до житя з кінцем XVII в., але вже заднїпрянській Гетьманщині.

До коронних воєводств Руського, Подільського і Белзького, з Холмською землею, прибувають тепер воєводства Київське, Волинське, Браславське, Підляське і Берестейське; воєводства Волинське, Браславське, Берестейське, Минське й Мстиславське були утворені три роки перед люблинським соймом, 1566 р., очевидно в звязку з пляном інкорпорації в. кн. Литовського Польщі, що був у короля ¹). Коли по угодї з Москвою в 1635 вернула ся до Польщі Сїверщина, утворено з неї ще воєводство Чернигівське. Таким чином українська теріторія перед Хмельнищиною складала ся з девяти воєводств і одної землї (Холмської), з котрих Берестейське воєводство входило в склад в. кн. Литовського, всї иньші в склад Корони.

Кожде з сих воєводств мало одного воєводу і одного каштеляна (в польських провінціях, і навіть в давнїйших українських провінціях Корони, як ми вже бачили, урядів каштелянських було далеко більше). Сї вищі достойники земель мали служити репрезентантами тутешнього панства в сенатї. Інкорпораційні грамоти 1569 р. прирікли, що уряди в новоприлучених землях будуть роздавати ся тільки місцевим людям, а що до Київщини й Волини з Браславщиною прирікало ся крім того, що тутешнї пани-шляхта православної віри не будуть мати нїякої ріжницї з латинниками в одержуванню вищих урядів. В дїйсности тільки на сенаторських урядах Волини, сеї найбільш аристократичної української землї, засїдали аж до Хмельнищини виключно місцеві маґнати, на иньших — тільки більше меньше ²). Самих вже сенаторських урядів в сих українських землях було, розмірно до їх розлеглости й значіння, не богато, а що й не все вони обсаджували ся місцевими людьми, то з сих причин в польськім сенатї українське панство заступлене було досить слабо. Зрештою воно вже з перших десятолїть XVII в. дуже сильно линяє — тратить вповнї свій національний характер.

Кожде воєводство мало свої соймики — сформовані тамже ще перед 1569 р. і через своїх послів брало участь в нарадах посольської ізби сойму. Волинське, Підляське і Браславське воєводство посилало по 6 послів, Київське, Берестейське й Чернигівське по 4. Подїл воєводств на судові повіти уставлено на соймі в. кн. Литовського 1566 р., при переведенню судової реформи ³). Він з деякими змінами зістав ся потім і під польськім правом.

Волинське воєводство по давньому подїляло ся на три судові повіти: Луцький, Володимирський і Кремінецький. Підляшське на пять: Дорогичинський, Мельницький, Брянський, Сурозький й Тикотинський (три останнї повіти складали землю Більську). Берестейське мало повіти Берестейський і Пинський. Браславське Браславський і Винницький. Київське Київський, Овручський і Житомирський. Пізнїйше воєводство Чернигівське мало два повіти — Чернигівський і Новгородсїверський. Кождий повіт мав свій суд земський, ґродський і підкоморський. Мав також контінґент своїх „земських діґнїтарів”, котрих старшинство між собою й супроти урядників уставляєть ся в такім порядку: підкоморій, староста ґродський, хорунжий, судя земський, стольник, підчаший, підсудок земський, підстолїй, чашник, ловчий, войський, писар земський, мечник, підвойський ⁴).

Величезні простори східно-полудневої України — полуднева Київщина, стара Переяславщина, порожнї під час реформи 1560-х рр., і пізнїйше зістали ся поза судовою й ґродовою орґанїзацією. De jure вони мали належати до Київського повіту, де старостинський уряд злучений був з урядом воєводи, що нїколи майже в Київі не показував ся, і його заступали приватні його заступники. Таким чином великі пограничні простори, повні елєментів безправних і противуправних, де як раз найбільше треба було нагляду й власти, були властиво вповні вийняті з публичної власти й державного права, яке б воно там не було! Вони складали ся з великих панських лятифундій і королївщин-староств (Білоцерківське, Канївське, Корсунське, Богуславське, Черкаське, Переяславське, Остерське, Нїжинське й ин.), що правили ся старостами не-судовими, які урядниками державними не уважали ся, були простими державцями й правили своїми маєтностями через своїх слуг, на підставі патримонїальної власти й юрисдикції, а публичної власти не було тут нїякої. Обставина дуже характеристична, і в ґенезї пізнїйших українських відносин не без значіння!

Вищою судовою інстанцією для воєводств, де задержане було право Литовського Статута й руська урядова мова — себто для Волинського, Браславського й Київського, мав служити осібний трибунал, заснований разом з загальним коронним трибуналом в 1579 р. ⁵) Він мав складати ся з пяти депутатів волинських, і по чотирох київських і браславських, і засїдати в Луцьку. Була се уступка дуже важна для задержання в житю місцевого права й практик, всього місцевого складу житя, але вона не була, очевидно, зовсїм оцїнена місцевою руською шляхтою, тим часом як прихожі, польські елєменти мусїли від разу стати в опозиції до такої місцевої юрисдикції: їх речниками явили ся місцеві латинські біскупи, що арґументували між иньшим і тим, що яко польські шляхтичі, не мають підлягати місцевому праву ⁶). Трибунал функціонував дуже слабко від разу, й скоро зовсїм завмер, а на соймі 1589 р. його й формально знесено: „за проханнєм сенаторів і послів” воєводства Волинського й Браславського, Луцький трибунал знесено й прилучено сї воєводства до трибуналу Люблинського, а на другім соймі се розтягнено також і на воєводство Київське ⁷). Тільки воєводство Берестейське, входячи до в. кн. Литовського, належало до трибуналу в. кн. Литовського, заснованого 1581 р. в Городнї.

Хоч при прилученню Волини й Браславщини до коронного трибуналу було спеціально застережене, що тутешнї справи мають судити ся місцевим правом (Волинського статуту) й списувати ся руською мовою ⁸) (се потім розширене й на Київське воєводство), але з того задержала ся лише практика руського дїловодства, а місцеве право, як то легко собі представити, досить слабо уважало ся, і безперечно се також сильно вплинуло на те, що право Литовського Статуту вийшло з уживання і у місцевих — земських і ґродських судах. В 1645 р. волинська шляхта, скаржачи ся на непорядки в Люблинськім трибуналї і що там не тримають ся Литовського Статуту, грозила ся, що заложить собі назад трибунал в Луцьку, але се була погроза без значіння ⁹).

Тривкійше було істнованнє осібного віддїлу королївської канцелярії, заложеного для тихже воєводств з 1569 роком — Привилеї й листи для сих земель (з виїмком міст) мали писати ся по руськи, й для них заложені були осібні книги (т. зв. Метрика Руська) — ся практика держала ся до самої Хмельнищини ¹⁰).

Сим кінчу огляд адмінїстрації загальної, чи властиво — шляхетської, й перехожу до иньших суспільних кляс.