Примітки. 2) Линниченко в руських землях Корони окрім сїл права руського, нїмецького й волоського виріжняє ще сам права польського (Сусп
1) Лїтературу див. в прим. 1 і 3.
2) Линниченко в руських землях Корони окрім сїл права руського, нїмецького й волоського виріжняє ще сам права польського (Сусп. верстви c. 155), але се безпотрібно — такої осібної катеґорії не було. Польському праву підпадали ті ж села, що инакше звали ся селом руського права — в тім неґатівнім значінню сього терміну.
3) Документальний матеріал про такі волостні громади, в значній части невиданий, подає Д.-Запольский в своїй розвідцї Западнорусская сельская община c. 92 і далї; також у В.-Буданова — Форми селянського володїння землею c. 34 і далї.
4) Найбільше інтересний документ наводжу в скороченню: „Мы мужи Любошанцы, с порученья всея волости Любошанскоє, вызнаваємъ симъ нашимъ листомъ — Ясь с Кекерова, Панко съ Стоянъ (і т. д., всїх 19, між ними й „Селивонъ, старець, з Лешницы”) — обобрали єсмо вси восполокъ старцомъ чоловека волости Любошанскоєж на имя Селивона Хласовича, и такъ ся єсмо єго м. господарю подвезали: ижъ который земли пустовскии (в ориґ. наставскии) в той волости Любошанской єсть, мы тыє земли на се разобрати хочемъ, а маємъ с тыхъ земль господарю є. м. в кождый годъ дань медовую, и грошевую, и бобры, и куницу — все сполна выдавати до скарбу є. м. по старому (Лит. М., Судн. кн. 7 л. 115). Про річний вибір старця в скаргах борисовської волости (Акты Южной и Зап. Р. I ч. 73): „какъ межи себе по веснЂ собравши ся зъ мужми посполъ которого межи себе старца уставити хочемъ, отъ того намЂстникъ беретъ на насъ пять копъ грошей, а на воєводу другую пять копъ грошей беретъ” (Пор. записки про оплати в. князеви „от старченья” в Актах вид. Д.-Запольским ч. 16).
5) Щоб не дати можности такої інґеренції, волости противили ся часом переписи своїх людей і переведенню катастру — так було нпр. в Троцькім воєводстві, в 30-х рр. XVI в. (Археограф. Сборникъ т. І ч. 27).
6) Пор. „тивунів ратайних” Руської Правди.
7) Останки громадського житя з Пинщини і взагалї Полїся зберає В.-Буданов — Форми селянського волод. землею c. 27 і далї, в Галичинї слїдить їх Линниченко — Сусп. верстви c. 169 і далї. При тім він одначе безпотрібно бачить слїди ширших сїльських орґанїзаций в ролї „старцїв” і „людей обчих” при граничних процесах — се не конче приналежности як раз ширших союзів. Що до терміна „обчий”, „обчина” то було б пожадане докладнїйше виясненнє значіння сього слова й змін у нїм. Пригадаю, що пок. Партицький в своїй Старинній істориї Галичини (c. 95-6) звернув увагу на широке розповсюдненнє слова „обчина”, „вібчина” на території між Дунаєм і Днїстром, добачаючи в нїм память колишньої спільної земельної власности.
8) Археографическій Сборникъ І c. 50; 122 (Новицький — ор. c. рахує більше таких пограничних коповищ, але иньші непевні).
9) Чи були вони старі, споконвічні чи може часом і новоутворені, чи самі собою, чи зверхностию — з мотивів економічних і податкових, того, розумієть ся, не можна дошукати ся всюди.
10) Архивъ Югозап. Россіи VII c. 629 і далї.
11) Д.-Запольский в цитованій статї кладе натиск на звязь волостної орґанїзації з данним селянством. Але се поясняєть ся дуже просто власне тим, що данне селянство найменьше підпадало інґеренції адмінїстрації, й тому між ним волостна орґанїзація мала більше можности лишити ся цїлою.
12) Опись Ратенського староства з 1510 р. — Записки Н. тов. ім. Ш. XXVI c. 32, 35-6, пор. опись 1564 р. в Архиві югозап. Россіи VII. 2, і вище c. 123-6.
13) Див. вище c. 290.
14) Писцовая книга Пинскаго княжества Хвальчевского с. 315, 496, 522, 526, 528, 538, 550, 559, 566.
15) Се виходить з порівняння текстів описи: так стрічаємо такі вирази: w dzieszyathku czywona wiazowieczkiego; dwor czieczierowsky, ku ktoremu bel dziesziathnyk ieden, y z sziolmy k niemu przileglymy, єсть старець тетерівський і десяток тетерівський, старець волостний і десяток волостний і т. и.
16) Назва „громада” технічний термін для них, по латини звичайно communitas — нпр. Матеріали, р. 1573: ab incolis totius communitatis seu universitatis alias gromady villae totius.
17) Т. I 2 c. 318-9.
18) agri ad suam villam pertinentes non in una linea secundum ius teutunicum annexivum, sed secundum Rutenorum consuetudinem sparsim et particulatim sunt distincti — A. g. z. III ч. 25 (1378).
19) Про сїльську громаду у В.-Буданова Форми селян. володїння землею c. 27 і далї, Любавского Областное дЂленіе c. 465 і далї (полєміка з Будановим), Д.-Запольского op. c. Пор. компетенції громади по актам Барського староства XVII в. (на Поділю) в моїй книзї Барское староство c. 302-3.
20) Документ (у мене наведений в скороченню) друкований у Д.-Запольского ор. c. c. 110.
21) Акты Барскаго староства II ч. 49. Див. ще кілька документів в моїх Матеріалах — ч. 90, 113, 116, і під рр. 1578, 1608, 1613, 1672.
22) Див. вище c. 152 і далї.
23) Hпp. Писцовая книга Пинскаго староства Хвальчевского с. 77, 208, 233, 268 і т. и. Пор. вище c. 272, 276.
24) Див. нпр. показчик до люстраций 1564 р. (в III т. Жерел до історії України-Руси, під словом громада).
25) Див. нпр. показчик до люстрацій 1564 р., під словами: атаман, тивун, десятник.
26) Akta gr. i ziem. XIV ч. 3568.
27) Линниченко Суспільні верстви c. 173. Ще меньше обережно припускав він вибір сьвященика громадою — се хиба виїмково в тодїшнїх галицьких обставинах могло мати місце.
28) Матеріали під р. 1596.
29) Матеріали під р. 1642.
30) Див. т. IV c. 70.
31) Архивъ Югозап. Россіи VII. 2 c. 3.
32) Bogdan Über die rum. Knesen — Archiv f. sl. Ph. XXV c. 532, 535-6.
33) Акты Барскаго староства І c. 157: quartus ob paupertatem decenarius villae factus (ким зроблений? я думаю — ясно, що іменований замковою зверхністю).
34) Див. вказівки вибрані з подільських актів в моїй книзї Барское староство c. 301, також процес с. Солонки в Матеріалах ч. 116 і далї під рр. 1569, 1576, 1577.
35) Akta gr. i ziem. XIII ч. 4727.
36) Акты Барскаго стар. I с. 238.
37) Матеріали ч. 97.
38) Akta gr. i ziem. XV ч. 1119.
39) A. g. z. XV ч. 4163, Акты Барскаго стар. I ч. 51.
40) A. g. z. XII ч. 1670: et si aliquis kmeto sibi esset reus, erga eundem habet bonum terrigenam locare eundem iudicandum.
41) Ibid. ч. 941 i 1980. Линниченко наводячи сї тексти не порозумів їх дещо, думаючи, що суд був у c. Луцї, і тому невідповідно представив собі справу (Сусп. верстви c. 156).
42) Матеріали під р. 1601 (документ використаний у Лозїньского Prawem і lewem І c. 397-8), пор. тамже під р. 1648.
43) Про сю оплату привилеї мовчать, але вона зовсїм правдоподібно припускаєть ся дослїдниками.
44) Див. нпр. Матеріали ч. 87 і далї під рр. 1567, 1572 (три днї до року).
45) Привилеї нїмецького права особливо в Akta gr. i ziem. I-IV, див. також Матеріали ч. 12, 21, 23, 69, 77 й далї.
46) ludicium або ius supremum magdeburgense castri sanocensis, часом званий также ius supremum feodale — назва небезінтересна для зрозуміння ленних терминів в українських землях Корони.
47) Supremum ius theutunicum magdburgense episcopatus premysliensis.
48) Akta gr. i ziem. VIII ч. 15, 55, 72.
49) Ibid. III ч. 73, VIII ч. 55, XII ч. 3646.
50) Див. у Любомирского Rolnicza ludność c. 21.
51) Цитована вище записка A. g. z. XII ч. 3646 (1474 р.), ґварантуючи війтови суд війтів же в справах против нього, каже, що війти сї будуть „дїдичні”, себто привілєґіовані — scultetis hereditariis alias dzydzycznyemy; видко, були „не-дїдичні”, непривілєґіовані.
52) Volum. legum І c. 35.
53) Ibid. II с. 28, пор. с. 368.
54) Lubomirski Rolnicza ludność c. 21, — на жаль без наведення документів.
55) Див. вище с. 345.
56) Див. уривки документів і иньші — на жаль голословні вказівки у Любомірского c. 21-2.
57) Porządek spraw і sądów с. 17; пор. A. g. z. XVI ч. 2295: vocatis viceadvocatum et septem iuratos de w. Wroczanka.
58) Нпр. Матеріали під р. 1613 — уряд сїльський творять війт з девятьма присяжними, а для більшої поваги беруть в нїм участь запрошені міщане і писар сусїднього місточка.
59) Витяги у Любомірского c. 23.
60) Оден з галицьких привилеїв другої половини XV в. висловляєть ся так: „війт має судити правом нїмецьким, маґдебурським, але в справах що до нїмецького права не належать, війт має тримати ся польського права і ним судити” (A. g. z. XII c. 3646).
61) Дотеперішня лїтература осад волоського права на Руси складаєть ся з цитованих в прим. 3 розвідок Стаднїцкого, Любомірского, Линниченко, також мої статї про оподаткованнє селян XVI в. сюди належать для ґенези волоського права — цитована статя Боґдана Über die rumän. Knesen; про слїди волоської кольонїзації статї Мікльосіча-Калужняцкого Über die Wanderungen der Rumänen in den Dalmatischen Alpen und Karpaten, 1880 — досить хаотична зберанина лїнґвістичних й історичних фактів про румунську кольонїзацію й румунські впливи в Галичинї. Подібними дослїдами займаєть ся в своїх новійших працях А. Петрушевич (Критическо-историческія изслЂдованія о г. ГаличЂ, О соборной богородичной церкви в г. ГаличЂ, Лингвистическо-историческія изслЂдованія о начаткахъ г. Львова) — вповнї свобідно від всяких наукових вимог.
62) Про громади волоського права на Угорщинї окрім цитованої статї Боґдана працї Hunfalvy Die Rumänen und ihre Ansprüche 1883, Az Oláhok története, I-II, 1894, Solyom-Fekete A magyarország és az oláh incolatus Hunyadban (A hunyadmegyei történelmi es régészeti társulat évkönyve — річники історично-археольоґічного товариства Гунядської столицї, 1882) і Váziatok az oláh kenézi intézmény története s isrnertetésehez (ibid. 1884).
63) Факсимілїйне виданнє в Палеограф. снимках вид. археол. инст. ч. 16, перед тим Akta gr. і ziem. VII ч. 13 (з копії переписаної польськими буквами).
64) Иньші надання Волохам XIV в. зрештою навіть не згадують про волоське право — нпр. наданнє Джурджі 1337 р. Матеріали ч. 4 (з иньшої копії друковане у Яблоновского Sprawy wołoskie c. 155), Іванови і Бочкови 1387 (Przegląd archeolog. I с. 74). Сї грамоти одначе можуть бути й фальшовані або підправлені.
65) Линниченко paxyє їх звиш пятьдесять в XV в. (Сусп. верстви c. 182), але се, розумієть ся, не вичерпує їх дїйсного числа; нпр. в Перемищинї окрім двох сїл виловлених ним, опись 1497 р. згадує ще три — Старяву, Смольницю, Коросно, в самій лише королївщинї!...
66) Див. мої розвідки при II і Ш томах Жерел до історії України-Руси.
67) Нпр. краківський воєвода Кміта бере за такий привилей по 200 і по 300 золотих. Матеріали ч. 70 і 100, також грамоту у Стаднїцкого О wsiach c. 25, 27, 29 і далї.
68) Панщина на князя див. нпр. Матеріали ч. 70, 82, 92 (два днї), 69, 76, 109, 114 (три днї), під р. 1572 (шість днїв), 1569 (чотири днї і чотири толоки), й т. и.
69) Ревізори мабуть розуміють дворища ланові.
70) Уривок з ревізії Самбірщини 1568 р. у Линниченка ор. c. с. 180.
71) iure еоrum ruthenico duntaxat de se querulentibus respondere astricti sint — Матеріали ч. 36.
72) Scultetus cmetones iure ruthenico alias prawem wołoskim in hereditate iudicabit — див. Шематизм 1879 р. c. 281 і 288 (грамоти 1585, 1588, 1591 рр.).
73) Див. нпр. A. g. z. XI ч. 2644, 2664, XV ч. 2684, Regestr złoczyńców grodu Sanockiego ч. 38, 89, 129, 132, 134, пор. оповіданнє самбірських ревізорів низше на c. 370.
74) В одній записцї (з кінця XV в.) возний питає князя ,,чи буде суд сьогодня?” — в справі до селян тої громади, і князь відповідає: ,,мав бути, але люде порозходили ся” (A. g. z. XV ч. 2684). Пор. порученнє короля (Матеріали, під р. 1593), аби в разї непослушности котрого: tedy krajnik zasiedziawszy gromadę onego sądzić będzie.
75) Нпр. Akta gr. i ziem. XI ч. 1211, 1254, 1304, 1389, 2876, 3276, 3278, Regestr złoczyńców ч. 62, 94, 129, 132, 134.
76) Жерела до істориї України-Руси І c. 261, II c. 120, 133, 140. Матеріали під р. 1591/2, Stadnicki O wsiach c. 10. З назвами країн зрештою треба бути обережним, бо нераз крайники звуть ся іменами сел де перебувають отже вона буває й припадкова.
77) Про функції крайника див. зараз низше, а також дещо в Regestr złoczyńców ч. 129, 127, 140.
78) Нпр. в брилинській країнї робили на крайника пять днїв до року. Жерела до істориї України-Руси І c. 133. Ревізія Самбірського староства 1568 р. каже: „Крайники від кождого чоловіка що має вівцї, дістають на свій уряд по справи, а уставляють крайником старости кого небудь з князїв”. Уривок у Линниченка ор. c. c. 180.
79) В Сяніччинї XV в. такому судови на зборах відповідають сесії, в записках перехованих в сяніцьких ґродських книгах, звістні під назвою termini Valachorum, iudicium Valachorum, termini castrenses iure Valachorum — A. g. z. XI ч. CCCXXXII, CDLXXVI, CMLXI, CMLXXXIX. Линниченко (c. 185-6) підносить такі ріжницї від зборів, як про них оповідає головно самбірська ревізія: на тих сесіях бувають лише князї й покликані старостою репрезентанти громад, і се були сесії надзвичайні, бо відбувають ся в ріжних часах. З другого боку рядом моментів сї сесії подоблять ся до судів на зборах: засїдає на них воєвода, що відповідає підстаростї пізнїйших зборів, і судя (вищі достойники — як каштелян, очевидно, бувають лише пріпадком), крайник, князї і окрім них ще plures viri circumsedentes ч. 1538).
80) Матеріали під р. 1593.
81) Матеріали під р. 1591/2.
82) Таке амальґамованнє почало ся дуже рано — читати нпр. осадчу грамоту на волоське право з 1441 р. (Матеріали ч. 36), де осадчим виступає Волох, підставою місцевого права — руське звичаєве, а в орґанїзації села тїсно лучать ся практики осад права волоського й нїмецького. Або грамоту дрогобицького старости 1531 р., де він переводить село Грушову й Літиню на нїмецьке право ще раз, бо ті села aczkolwiek w niemieckim prawie siedzieli, y w tymże prawie dzierzeli, iedno iz porusku brali (Матеріали, дод. під р. 1531). В наведенім вище (на c. 364) документї з 1659 р. поруч ватамана виступає бурмистр тогож села, і т. и.
83) Див. c. 209-10.
84) Акты Западной Россіи III c. 73-4, також c. 76-7, §. 20.
85) Се виходить implicite — з того, як треба поступати з обсадою війтівського уряда, коли скинуть війта за провину.
86) Очевидно, в таких граничних справах переводила слїдство й визначала границю „копа”.
87) Аби не тратили робочого часу.
88) Любомірский (Rolnicza ludność c. 22-3) так описує cї зміни на підставі матеріалу з коронних земель (але не цитуючи їх): місце привілєґіованих війтів заступали лентвійти, їх виберав або двїр і давав до затвердження громадї, і тодї вибраний війт складав присягу на вірність громадї, або полишувано вибір громадї, й тодї двір його затверджав, і війт складав присягу дворови. Уряд і юрисдикція війта всюди злила ся з урядом і юрисдикцією домінїальною. Лавники стратили всяке значіннє, подекуди сей уряд не обсаджав ся, або й касував ся як непотрібний; в иньших місцях зроблено з нього зберачів податків, або доглядачів панщини.
89) Див. ще нпр. Матеріали ч. 69, 92, 114 i далї.
90) Матеріали під р. 1609. Дальшу еволюцію таких князївських (і війтівських маєточків) показує нпр. державний контракт війтівства (давнїйшого князївства) в Поповій з кінця XVIII в.: на війтівських ґрунтах сидять сїм підданих війтівських, провадить ся фільварчане господарство в тодїшнім дусї; иньші піддані не роблять панщини, а дають натомість овес; окрім того до війтівства належать доходи з млина й корчми; разом річний дохід його рахуєть ся на поважну для тодїшнїх часів суму 676 зол. (у Стаднїцкого О wsiach c. 40).
91) Матеріали під р. 1591/2.
92) Матеріали під р. 1603 і 1605.
93) Див. c. 195 і далї.
94) Див. c. 281.
95) Барское староство c. 302-3.
Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 529;