Договір позики
Поняття договору позики. Інститут позики у цивільному законодавстві України виник внаслідок рецепції римського права і ґрунтується на римському договорі «тиідшт». Зазначене легко вбачається з визначення цього договору у Дігестах Юстиніана, де він визначається як договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошову суму або відому кількість інших речей, визначених родовими ознаками, із зобов'язанням позичальника повернути після закінчення зазначеного у договорі строку або за вимогою таку саму грошову суму або таку саму кількість речей того самого роду, які були отримані1.
Новицкий И. Б. Основи римского гражданского права: Учебник для вузов: Лек-ции. — М.: Зерцало, 2000. — С. 164.
Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАБО ...
У свою чергу, ЦК України визначає договір позики як цивільний договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості (ст. 1046 ЦК України).
Каузою (ціллю) договору позики для позичальника є набуття ним права власності на грошові кошти або інші речі позикодавця. Договір позики є реальним договором, укладення якого прямо пов'язується законом з моментом передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).Відповідно до цього умови договору позики, за якими позикодавець зобов'язується надати позичальнику позику, не мають юридичного значення, а позикодавець не може бути примушений на їх підставі до надання позики або притягнений до відповідальності за ненадання позики позичальнику.
За загальним правилом договір позики є відплатним, оскільки позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, але може бути і безвідплатним, якщо це встановлено договором або законом (ст. 1048 ЦК України).
Закон встановлює лише два випадки, за яких позика вважається безвідсотковою:
1) коли договір позики укладений між фізичними особами на суму, що не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін;
2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками (ст. 1048 ЦК України).
Договір позики є одностороннім тому, що за умови його реальності позикодавець має право лише вимагати повернення предмета позики та сплати відсотків у відплатному договорі, а в позичальника є лише обов'язок повернути позикодавцю все отримане за договором та сплатити відсотки, якщо договір позики відплатний.
Сторони договору позики. Сторонами договору позики є позикодавець та позичальник. Оскільки кошти або речі за договором позики передаються позичальнику у власність, позикодавець має бути їх власником, а сторони договору повинні мати для його укладення цивільну дієздатність. Законом встановлені певні обмеження щодо кола юридичних та фізичних осіб, які можуть бути позикодавцем грошових коштів.
Обмеження кола позикодавців грошових коштів викликано тим, що надання коштів у позику згідно зі ст. 4 Закону України «Про
Глава 20. Договір позики, кредитний договір...
фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»1 є фінансовою послугою. Відповідно до цього позикодавцем за договором позики грошових коштів, що надана за рахунок залучених грошових коштів, може бути фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати позики на власний ризик.
Серед фінансових установ позикодавцем грошових коштів може бути, наприклад, банк. Останній може бути позикодавцем грошових коштів у національній валюті України та в іноземній валюті за умови, якщо він згідно зі ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»2 та пунктом 5.3 Положення Національного банку України «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 2753, має банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93.
Інші фінансові установи можуть бути позикодавцем грошових коштів у національній та іноземній валюті за рахунок залучених коштів при наявності таких умов: за умови наявності в них ліцензії уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг на провадження діяльності з надання фінансових послуг (ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»); ліцензій Національного банку України, визначених Положенням про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 16 серпня 2001 р. № 3444, та Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 2975.
Право на укладення договорів позики грошових коштів в Україні нині серед небанківських фінансових установ мають, наприклад, ломбарди, які здійснюють такі операції згідно з постановою Ради
1 ввр. — 2002. — № і. — Ст. і.
2 ВВР. — 2001. — № 5-6. — Ст. 30.
3 Офіційний вісник України. — 2001. — № 34. — Ст. 1601.
4 Офіційний вісник України. — 2001. — № 36. — Ст. 1668.
5 Офіційний вісник України. — 2002. — № 36. — Ст. 1711.
Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...
Міністрів УРСР від 19 червня 1979 р. № 315 «Про затвердження Типового статуту ломбарду»1, та державні і комунальні небанківські фінансово-кредитні установи (статті 19, 20 Закону України «Про інноваційну діяльність»)2.
Позикодавцем за договором позики грошових коштів, що надаються за рахунок власних коштів, можуть бути фінансові установи та юридичні особи, які не є фінансовими установами, якщо можливість та порядок надання окремих фінансових послуг такими юридичними особами визначена законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими у межах їх компетенції (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Зазначеній нормі закону відповідають норми спільної постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 28 серпня 2001 р. № 1124 «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (РАТР)»3, додаток до рекомендації № 9 «Перелік видів фінансової діяльності, яка ведеться організаціями, що не є фінансовими установами», також до видів фінансової діяльності належать послуги з надання позик, які можуть здійснювати організації, що не є фінансовими установами.
Позикодавцем за договором позики можуть бути і фізичні особи — підприємці, якщо це прямо передбачено законом (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Однак у законодавстві України на цей час норми, які дозволяли б вищевказаним особам надавати грошові кошти в позику, відсутні. За договором безвідсоткової позики, предметом якої є грошові кошти, позикодавцем може бути фізична особа, яка не є підприємцем, оскільки така операція не має підприємницького характеру.
Позикодавцем за договором позики, предметом якого є речі, можуть виступати юридичні особи приватного права, наприклад, зернові склади (ст. 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна»)4, якщо інше не встановлено законом, або їх установчими документами, а також фізичні особи.
У випадках, визначених законодавством, позикодавцем за договором позики, предметом якого є речі, може бути юридична особа
1 ЗПУ УРСР. — 1979. — № 7. — Ст. 46.
2 ВВР. — 2002. — № 36. — Ст. 266.
3 Офіційний вісник України. — 2001. — № 35. — Ст. 1630.
4 ВВР. — 2002. — № 35. — Ст. 258.
Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...
публічного права, наприклад, Державний комітет України з державного матеріального резерву (ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»)1.
У випадках, визначених законом, позичальником за договором позики, предметом якого є грошові кошти, можуть бути юридичні особи публічного права, наприклад, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради (ст. 73 Бюджетного кодексу України)2.
Форма договору позики. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо її сума за договором становить не більше десяти встановлених законом розмірів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у разі, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми позики (ст. 1047 ЦК України).
Як виняток, в усній формі може бути укладений договір позики, сторонами якого є фізичні особи у разі, якщо сума позики, що передається за договором, не перевищує десяти встановлених законом розмірів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
За домовленістю сторін договір позики може бути укладений у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).
Беручи до уваги розповсюдженість договору позики серед фізичних осіб, а також реальність цього договору, закон, конкретизуючи загальні норми щодо письмової форми правочинів (ст. 207 ЦК України) встановлює, що укладення договору позики між сторонами та його умови можуть посвідчуватися розпискою позичальника або іншим документом, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (наприклад, квитанція, акт тощо).
Форма договору позики, укладеного з нерезидентом, визначається з урахуванням вимог ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»3.
Предмет договору позики. Предметом договору позики можуть бути грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
Предметом позики можуть бути грошові кошти у готівковій формі (банкнот або монет) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках банків); національна валюта України або іноземна валюта.
Іноземна валюта може бути предметом договору позики, укладеного між двома резидентами України за умови дотримання ними
1 ВВР. — 1997. — № 13. — Ст. 112.
2 ВВР. — 2001. — № 37-38. — Ст. 189.
3 ВВР УРСР. — 1991. — № 29. — Ст. 377.
Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...
вимог валютного законодавства України. Вона також може бути предметом договору позики, укладеного між резидентом та нерезидентом. При цьому іноземна валюта може бути отримана позичаль-ником-резидентом лише в безготівковій формі через уповноважені банки України за умови їх реєстрації у Національному банку України, що здійснюється на виконання вимог Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»1 в порядку, визначеному Положенням про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, що затверджено постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 р. № 6022.
Крім грошей, предметом договору позики можуть бути речі, визначені родовими ознаками (ст. 184ЦК України), тобто ознаками, властивими усім речам такого самого роду (число, вага, міра), які є замінними (наприклад, будівельні матеріали, продовольчі товари тощо), такими, що споживаються (ст. 185ЦК України) та оборото-здатними (ст. 178 ЦК України).
Закон в цілому не обмежує розміру предмета позики, у зв'язку з чим останній визначається сторонами у договорі. Однак у деяких випадках з метою забезпечення фінансової стійкості закон обмежує розмір грошових позик, які можуть бути отримані позичальником — фінансовою установою, наприклад, корпоративним інвестиційним фондом, яким закон забороняє залучати у позику грошові кошти у розмірі, що перевищує 10 відсотків їх активів (ст. 12 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»3.
Зміст договору позики. Враховуючи вимоги ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір позики, предметом якого є грошові кошти, повинен містити: назву договору, назву, адресу та реквізити позикодавця; прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи-позичальника та її адресу або найменування, місцезнаходження юридичної особи-позичальника; найменування фінансової операції — позика; суму позики, порядок повернення позики позикодавцю; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання
1 Офіційний вісник України. — 1999. — № 27. — Ст. 1310.
2 Офіційний вісник України. — 2000. — № 2. — Ст. 47.
3 ВВР. — 2001. — № 21. — Ст. 103.
Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...
умов договору; інші умови, визначені законодавством та згодою сторін; підписи сторін.
У разі, якщо предметом договору позики є не гроші, а інші речі, у договорі позики мають бути зазначені родові ознаки таких речей, їх якість та кількість.
Виходячи з предмета договору позики та беручи до уваги його реальність та односторонність, зміст договору складає обов'язок позичальника повернути позикодавцю позику.
Згідно із законом позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду і такої самої якості, що були раніше передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Разом з тим строк не є істотною умовою договору позики, оскільки у разі, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ст. 1049 ЦК України).
Сторони договору позики мають право самостійно визначати строк повернення предмета позики. Однак у деяких випадках законодавство імперативно визначає максимальний або мінімальний строк, на який позика може бути надана позичальнику, наприклад, компанії з управління активами не можуть укладати договори позики, строк повернення суми позики за якими перевищує три місяці (ст. 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди»), а фізичні особи, що не є підприємцями, можуть отримувати позику від нерезидента на строк не менше ніж півроку (п. 1.2 Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 р. № 602).
Визначаючи у договорі порядок повернення позики, сторони можуть передбачити її повернення частинами (з розстроченням), якщо це дозволяють властивості предмета позики, або одноразово. Однак, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України (ст. 1050 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, що може оформлятися
Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...
розписками, актами, накладними, квитанціями, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківській рахунок (ст. 1049 ЦК України).
Закон не визначає моменту повернення позики, що була видана грошовими коштами у готівковій формі (формі грошових знаків). Тому моментом її повернення може бути розписка, касовий ордер або інший документ, що підтверджує факт повернення такої позики.
Загальні норми зобов'язального права надають позичальнику право на дострокове виконання зобов'язань щодо повернення предмета позики, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 531 ЦК України).
За договором позики, який за загальним правилом є відплатним, дострокове повернення позики має призвести до зменшення суми відсотків, яку повинен отримати позикодавець, у зв'язку з чим останній не зацікавлений в отриманні позики достроково. У зв'язку з цим слід вважати, що за загальним правилом позика може бути достроково повернута позикодавцю у разі, коли таке право встановлене договором позики або актами цивільного законодавства. На відміну від цього, закон дозволяє дострокове повернення безвідсот-кової позики (ст. 1049 ЦК України), причиною чого є безвідсот-ковий характер позики та зацікавленість позикодавця у скорішому її поверненні. Водночас за вказаною нормою закону сторони договору безвідсоткової позики мають право передбачити й інше, наприклад, неможливість дострокового повернення безвідсоткової позики позичальником.
Іншим обов'язком позичальника за договором позики є обов'язок сплати відсотків, якщо інше не встановлено договором або законом, їх розмір та порядок сплати встановлюються сторонами у договорі на власний розсуд. Однак у деяких випадках законодавство обмежує розмір відсоткової ставки за договором позики, наприклад, за договором, що передбачає залучення від нерезидентів позики в іноземній валюті, відсоткова ставка не може перевищувати розмір середньозваженої відсоткової ставки, за якою банки України надають суб'єктам господарювання кредити в іноземній валюті на внутрішньому кредитному ринку (п. 1.8 Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 р. № 602).
Відсотки за позикою можуть сплачуватися позичальником за встановленим у договорі графіком або одноразово, наприклад, разом
Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...
з поверненням суми позики. Проте зазначені умови не є істотними для договору позики, оскільки у разі їх відсутності у договорі позики вони визначаються законом. Так, у разі відсутності у договорі розміру відсотків за позикою він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України). Зазначена облікова ставка є платою, вираженою у відсотках, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків завдяки купівлі векселів до настання строку платежу. Вона за ними утримується з номінальної суми векселя і є найнижчою серед ставок рефінансування та орієнтиром ціни на гроші (ст. 1 Закону України «Про Національний банк України»)1. У разі відсутності в договорі строку сплати відсотків вони мають сплачуватися позичальником щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 ЦК України).
Позичальник також зобов'язаний на вимогу позикодавця, у разі невиконання ним обов'язків, встановлених договором щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, достроково повернути позику та сплатити відсотки, належні йому відповідно до ст. 1048 ЦК України (ст. 1052 ЦК України).
Зазначені умови також є диспозитивними, оскільки сторони можуть встановити у договорі й інше. Наявність у законі зазначеної норми обумовлена необхідністю забезпечення виконання зобов'язань за договорами позики, оскільки у деяких випадках надання позики можливе лише за наявності відповідного забезпечення (наприклад, надання позики ломбардом виключно за наявності застави майна).
Найбільш поширеними видами забезпечення виконання зобов'язання позичальника за договором позики є застава, порука та гарантія (ст. 546 ЦК України).
У разі, коли в договорі позики не встановлено інше, якщо позичальник, що взяв на себе обов'язок надати відповідне забезпечення та не виконав його (наприклад, зобов'язався укласти договір застави майна, але не уклав його або зазначена у договорі як гарант чи поручитель особа відмовилася від надання такої гарантії чи поруки), позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати відсотків. Такі самі правові наслідки для позичальника мають місце й у разі втрати забезпечення (наприклад, при загибелі предмета застави чи визнанні судом недійсним договору забезпечення) або погіршення його умов за обставин, за які позико-
1 ВВР. — 1999. — № 29. — Ст. 238.
Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...
давець не несе відповідальності (наприклад, погіршення стану предмета застави внаслідок його псування або втрата ринкової вартості предмета застави: цінних паперів, біржових товарів тощо).
Водночас у разі, якщо втрата забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов виникли за обставин, за які позикодавець несе відповідальність (наприклад, майно було передано позикодавцю в заклад і загинуло або було пошкоджено внаслідок невжиття останнім заходів для його збереження), вищезазначені правові наслідки для позичальника не наступають.
Закон, захищаючи майнові інтереси позичальника від недобросовісного позикодавця, надає позичальнику право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ст. 1051 ЦК України).
Беручи до уваги, що договір позики є реальним договором (тобто вважається укладеним з моменту передачі позичальнику предмета позики), він може бути визнаний судом за позовом позичальника таким, що не укладений, у разі, якщо в суді буде доказано, що грошові кошти або речі були не одержані ним від позикодавця. У разі, якщо судом буде встановлено, що фактично позивач одержав від позикодавця грошові кошти або речі у меншій кількості, ніж та, що встановлена у договорі, договір буде вважатися укладеним на їх кількість, що була фактично одержана позичальником.
Якщо договір позики передбачав сплату відсотків, вони мають бути сплачені з фактично переданої позичальнику суми або кількості речей, встановлених судом.
Стаття 1051 ЦК України, конкретизуючи загальні норми ст. 218 ЦК України, встановлює, що у разі, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Отже, порушуючи вимоги закону щодо форми договору, сторони втрачають можливість використання у суді як доказів свідчення свідків. Однак закон встановлює, що ця норма не застосовується у разі, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Тобто, якщо договір позики був укладений з порушенням письмової форми, рішення суду у вказаних випадках може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані по-
Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...
зичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Новація боргу у позикове зобов'язання. Закон встановлює можливість виникнення позикового зобов'язання не лише внаслідок укладення сторонами договору позики, а й завдяки новації боргу з договорів купівлі-продажу, найму майна або іншої підстави (ст. 1053 ЦК України).
Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться за домовленістю сторін з додержанням загальних вимог зобов'язального права до новації.
Не допускається новація щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом (ст. 604 ЦК України). Згідно з вимогами закону новація має здійснюватися сторонами з дотриманням форми, встановленої для договору позики (ст. 1047 ЦК України).
Відповідальність. Оскільки договір позики є одностороннім, відповідальність за цим договором має також односторонній характер. Закон покладає на позичальника обов'язок сплатити позикодавцю, у разі неповернення позичальником своєчасно суми позики, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити три відсотки від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом (статті 625, 1050 ЦК України).
У разі, якщо позичальник своєчасно не повернув позикодавцю речі, визначені родовими ознаками, він має сплатити позикодавцю неустойку згідно зі статтями 549-552 ЦК України незалежно від сплати відсотків, встановлених договором або законом. Згідно із законом сплата неустойки не звільняє позичальника від виконання зобов'язання щодо повернення позики в натурі, а також не позбавляє позикодавця права вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 552 ЦК України).
Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 1170;