Договір позики

Поняття договору позики. Інститут позики у цивільному зако­нодавстві України виник внаслідок рецепції римського права і ґрунтується на римському договорі «тиідшт». Зазначене легко вба­чається з визначення цього договору у Дігестах Юстиніана, де він визначається як договір, за яким одна сторона (позикодавець) пере­дає у власність другій стороні (позичальникові) грошову суму або відому кількість інших речей, визначених родовими ознаками, із зобов'язанням позичальника повернути після закінчення зазначе­ного у договорі строку або за вимогою таку саму грошову суму або таку саму кількість речей того самого роду, які були отримані¹.

Новицкий И. Б. Основи римского гражданского права: Учебник для вузов: Лек-ции. — М.: Зерцало, 2000. — С. 164.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАБО ...

У свою чергу, ЦК України визначає договір позики як цивільний договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, ви­значені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується поверну­ти позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості (ст. 1046 ЦК України).

Каузою (ціллю) договору позики для позичальника є набуття ним права власності на грошові кошти або інші речі позикодавця. Договір позики є реальним договором, укладення якого прямо пов'язується законом з моментом передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).Відповідно до цього умови договору позики, за якими позикодавець зобов'язується надати пози­чальнику позику, не мають юридичного значення, а позикодавець не може бути примушений на їх підставі до надання позики або притяг­нений до відповідальності за ненадання позики позичальнику.

За загальним правилом договір позики є відплатним, оскільки позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, але може бути і безвідплатним, якщо це встановле­но договором або законом (ст. 1048 ЦК України).

Закон встановлює лише два випадки, за яких позика вважається безвідсотковою:

1) коли договір позики укладений між фізичними особами на су­му, що не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підпри­ємницької діяльності хоча б однією зі сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками (ст. 1048 ЦК України).

Договір позики є одностороннім тому, що за умови його реально­сті позикодавець має право лише вимагати повернення предмета по­зики та сплати відсотків у відплатному договорі, а в позичальника є лише обов'язок повернути позикодавцю все отримане за договором та сплатити відсотки, якщо договір позики відплатний.

Сторони договору позики. Сторонами договору позики є пози­кодавець та позичальник. Оскільки кошти або речі за договором по­зики передаються позичальнику у власність, позикодавець має бути їх власником, а сторони договору повинні мати для його укладення цивільну дієздатність. Законом встановлені певні обмеження щодо кола юридичних та фізичних осіб, які можуть бути позикодавцем грошових коштів.

Обмеження кола позикодавців грошових коштів викликано тим, що надання коштів у позику згідно зі ст. 4 Закону України «Про

Глава 20. Договір позики, кредитний договір...

фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по­слуг»¹ є фінансовою послугою. Відповідно до цього позикодавцем за договором позики грошових коштів, що надана за рахунок залуче­них грошових коштів, може бути фінансова установа, яка відповід­но до закону має право за рахунок залучених коштів надавати пози­ки на власний ризик.

Серед фінансових установ позикодавцем грошових коштів може бути, наприклад, банк. Останній може бути позикодавцем грошо­вих коштів у національній валюті України та в іноземній валюті за умови, якщо він згідно зі ст. 47 Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність»² та пунктом 5.3 Положення Національного бан­ку України «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, пи­сьмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», за­твердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275³, має банківську ліцензію та відповід­ний письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Мініс­трів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93.

Інші фінансові установи можуть бути позикодавцем грошових коштів у національній та іноземній валюті за рахунок залучених ко­штів при наявності таких умов: за умови наявності в них ліцензії уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання рин­ків фінансових послуг на провадження діяльності з надання фінансо­вих послуг (ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та держа­вне регулювання ринків фінансових послуг»); ліцензій Національно­го банку України, визначених Положенням про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам, затвердженим постановою Правління Національного бан­ку України від 16 серпня 2001 р. № 344⁴, та Положенням про поря­док надання небанківським фінансовим установам генеральних ліце­нзій на здійснення валютних операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 297⁵.

Право на укладення договорів позики грошових коштів в Україні нині серед небанківських фінансових установ мають, наприклад, ломбарди, які здійснюють такі операції згідно з постановою Ради

¹ ввр. — 2002. — № і. — Ст. і.

² ВВР. — 2001. — № 5-6. — Ст. 30.

³ Офіційний вісник України. — 2001. — № 34. — Ст. 1601.

⁴ Офіційний вісник України. — 2001. — № 36. — Ст. 1668.

⁵ Офіційний вісник України. — 2002. — № 36. — Ст. 1711.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Міністрів УРСР від 19 червня 1979 р. № 315 «Про затвердження Ти­пового статуту ломбарду»¹, та державні і комунальні небанківські фінансово-кредитні установи (статті 19, 20 Закону України «Про ін­новаційну діяльність»)².

Позикодавцем за договором позики грошових коштів, що нада­ються за рахунок власних коштів, можуть бути фінансові установи та юридичні особи, які не є фінансовими установами, якщо можли­вість та порядок надання окремих фінансових послуг такими юри­дичними особами визначена законами та нормативно-правовими ак­тами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими у ме­жах їх компетенції (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про фінансові послу­ги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Зазначеній нормі закону відповідають норми спільної постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 28 серпня 2001 р. № 1124 «Про Сорок рекомендацій Групи з розроб­ки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (РАТР)»³, додаток до рекомендації № 9 «Перелік видів фінансової діяльності, яка ведеться організаціями, що не є фінансовими установами», та­кож до видів фінансової діяльності належать послуги з надання по­зик, які можуть здійснювати організації, що не є фінансовими уста­новами.

Позикодавцем за договором позики можуть бути і фізичні осо­би — підприємці, якщо це прямо передбачено законом (ч. 1 ст. 5 За­кону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Однак у законодавстві України на цей час норми, які дозволяли б вищевказаним особам надавати грошові кошти в позику, відсутні. За договором безвідсоткової позики, пред­метом якої є грошові кошти, позикодавцем може бути фізична осо­ба, яка не є підприємцем, оскільки така операція не має підприєм­ницького характеру.

Позикодавцем за договором позики, предметом якого є речі, мо­жуть виступати юридичні особи приватного права, наприклад, зер­нові склади (ст. 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна»)⁴, якщо інше не встановлено законом, або їх установчими документа­ми, а також фізичні особи.

У випадках, визначених законодавством, позикодавцем за дого­вором позики, предметом якого є речі, може бути юридична особа

¹ ЗПУ УРСР. — 1979. — № 7. — Ст. 46.

² ВВР. — 2002. — № 36. — Ст. 266.

³ Офіційний вісник України. — 2001. — № 35. — Ст. 1630.

⁴ ВВР. — 2002. — № 35. — Ст. 258.

Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...

публічного права, наприклад, Державний комітет України з дер­жавного матеріального резерву (ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»)¹.

У випадках, визначених законом, позичальником за договором позики, предметом якого є грошові кошти, можуть бути юридичні особи публічного права, наприклад, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Ав­тономної Республіки Крим чи відповідної ради (ст. 73 Бюджетного кодексу України)².

Форма договору позики. Договір позики укладається у письмо­вій формі, якщо її сума за договором становить не більше десяти встановлених законом розмірів неоподатковуваного мінімуму дохо­дів громадян, а у разі, коли позикодавцем є юридична особа, — не­залежно від суми позики (ст. 1047 ЦК України).

Як виняток, в усній формі може бути укладений договір позики, сторонами якого є фізичні особи у разі, якщо сума позики, що пере­дається за договором, не перевищує десяти встановлених законом розмірів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

За домовленістю сторін договір позики може бути укладений у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).

Беручи до уваги розповсюдженість договору позики серед фізич­них осіб, а також реальність цього договору, закон, конкретизуючи загальні норми щодо письмової форми правочинів (ст. 207 ЦК Укра­їни) встановлює, що укладення договору позики між сторонами та його умови можуть посвідчуватися розпискою позичальника або ін­шим документом, який посвідчує передання йому позикодавцем ви­значеної грошової суми або визначеної кількості речей (наприклад, квитанція, акт тощо).

Форма договору позики, укладеного з нерезидентом, визначаєть­ся з урахуванням вимог ст. 6 Закону України «Про зовнішньоеконо­мічну діяльність»³.

Предмет договору позики. Предметом договору позики можуть бути грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).

Предметом позики можуть бути грошові кошти у готівковій формі (банкнот або монет) або у безготівковій формі (формі записів на ра­хунках банків); національна валюта України або іноземна валюта.

Іноземна валюта може бути предметом договору позики, укладе­ного між двома резидентами України за умови дотримання ними

¹ ВВР. — 1997. — № 13. — Ст. 112.

² ВВР. — 2001. — № 37-38. — Ст. 189.

³ ВВР УРСР. — 1991. — № 29. — Ст. 377.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

вимог валютного законодавства України. Вона також може бути предметом договору позики, укладеного між резидентом та нерези­дентом. При цьому іноземна валюта може бути отримана позичаль-ником-резидентом лише в безготівковій формі через уповноважені банки України за умови їх реєстрації у Національному банку Украї­ни, що здійснюється на виконання вимог Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санк­цій за порушення валютного законодавства»¹ в порядку, визначено­му Положенням про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, що затверджено постановою Правління Національного бан­ку України від 22 грудня 1999 р. № 602².

Крім грошей, предметом договору позики можуть бути речі, ви­значені родовими ознаками (ст. 184ЦК України), тобто ознаками, властивими усім речам такого самого роду (число, вага, міра), які є замінними (наприклад, будівельні матеріали, продовольчі товари тощо), такими, що споживаються (ст. 185ЦК України) та оборото-здатними (ст. 178 ЦК України).

Закон в цілому не обмежує розміру предмета позики, у зв'язку з чим останній визначається сторонами у договорі. Однак у деяких випадках з метою забезпечення фінансової стійкості закон обмежує розмір грошових позик, які можуть бути отримані позичальни­ком — фінансовою установою, наприклад, корпоративним інвести­ційним фондом, яким закон забороняє залучати у позику грошові кошти у розмірі, що перевищує 10 відсотків їх активів (ст. 12 Зако­ну України «Про інститути спільного інвестування (пайові та кор­поративні інвестиційні фонди)»³.

Зміст договору позики. Враховуючи вимоги ст. 6 Закону Украї­ни «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінан­сових послуг» договір позики, предметом якого є грошові кошти, повинен містити: назву договору, назву, адресу та реквізити позико­давця; прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи-позичальника та її адресу або найменування, місцезнаходження юридичної особи-по­зичальника; найменування фінансової операції — позика; суму по­зики, порядок повернення позики позикодавцю; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання

¹ Офіційний вісник України. — 1999. — № 27. — Ст. 1310.

² Офіційний вісник України. — 2000. — № 2. — Ст. 47.

³ ВВР. — 2001. — № 21. — Ст. 103.

Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...

умов договору; інші умови, визначені законодавством та згодою сто­рін; підписи сторін.

У разі, якщо предметом договору позики є не гроші, а інші речі, у договорі позики мають бути зазначені родові ознаки таких речей, їх якість та кількість.

Виходячи з предмета договору позики та беручи до уваги його ре­альність та односторонність, зміст договору складає обов'язок пози­чальника повернути позикодавцю позику.

Згідно із законом позичальник зобов'язаний повернути позикодав­цю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родо­вими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду і такої самої якості, що були раніше передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Разом з тим строк не є істотною умовою договору позики, оскільки у разі, якщо договором не встанов­лений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником про­тягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, як­що інше не встановлено договором (ст. 1049 ЦК України).

Сторони договору позики мають право самостійно визначати строк повернення предмета позики. Однак у деяких випадках зако­нодавство імперативно визначає максимальний або мінімальний строк, на який позика може бути надана позичальнику, наприклад, компанії з управління активами не можуть укладати договори пози­ки, строк повернення суми позики за якими перевищує три місяці (ст. 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайо­ві та корпоративні інвестиційні фонди»), а фізичні особи, що не є під­приємцями, можуть отримувати позику від нерезидента на строк не менше ніж півроку (п. 1.2 Положення про порядок реєстрації догово­рів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, по­зиками в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 р. № 602).

Визначаючи у договорі порядок повернення позики, сторони мо­жуть передбачити її повернення частинами (з розстроченням), якщо це дозволяють властивості предмета позики, або одноразово. Однак, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повер­нення чергової частини позикодавець має право вимагати достроко­вого повернення частини позики, що залишилася, та сплати від­сотків, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України (ст. 1050 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодав­цеві речей, визначених родовими ознаками, що може оформлятися

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

розписками, актами, накладними, квитанціями, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківській рахунок (ст. 1049 ЦК України).

Закон не визначає моменту повернення позики, що була видана грошовими коштами у готівковій формі (формі грошових знаків). Тому моментом її повернення може бути розписка, касовий ордер або інший документ, що підтверджує факт повернення такої пози­ки.

Загальні норми зобов'язального права надають позичальнику право на дострокове виконання зобов'язань щодо повернення пред­мета позики, якщо інше не встановлено договором, актами цивіль­ного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 531 ЦК України).

За договором позики, який за загальним правилом є відплатним, дострокове повернення позики має призвести до зменшення суми відсотків, яку повинен отримати позикодавець, у зв'язку з чим останній не зацікавлений в отриманні позики достроково. У зв'язку з цим слід вважати, що за загальним правилом позика може бути достроково повернута позикодавцю у разі, коли таке право встанов­лене договором позики або актами цивільного законодавства. На відміну від цього, закон дозволяє дострокове повернення безвідсот-кової позики (ст. 1049 ЦК України), причиною чого є безвідсот-ковий характер позики та зацікавленість позикодавця у скорішому її поверненні. Водночас за вказаною нормою закону сторони догово­ру безвідсоткової позики мають право передбачити й інше, наприк­лад, неможливість дострокового повернення безвідсоткової позики позичальником.

Іншим обов'язком позичальника за договором позики є обов'язок сплати відсотків, якщо інше не встановлено договором або законом, їх розмір та порядок сплати встановлюються сторонами у договорі на власний розсуд. Однак у деяких випадках законодавство обме­жує розмір відсоткової ставки за договором позики, наприклад, за договором, що передбачає залучення від нерезидентів позики в іно­земній валюті, відсоткова ставка не може перевищувати розмір се­редньозваженої відсоткової ставки, за якою банки України надають суб'єктам господарювання кредити в іноземній валюті на внутріш­ньому кредитному ринку (п. 1.8 Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобо­в'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів креди­тами, позиками в іноземній валюті, затвердженого постановою Пра­вління Національного банку України від 22 грудня 1999 р. № 602).

Відсотки за позикою можуть сплачуватися позичальником за встановленим у договорі графіком або одноразово, наприклад, разом

Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...

з поверненням суми позики. Проте зазначені умови не є істотними для договору позики, оскільки у разі їх відсутності у договорі пози­ки вони визначаються законом. Так, у разі відсутності у договорі розміру відсотків за позикою він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України). Зазна­чена облікова ставка є платою, вираженою у відсотках, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків завдяки купівлі векселів до настання строку платежу. Вона за ними утримується з номінальної суми векселя і є найнижчою се­ред ставок рефінансування та орієнтиром ціни на гроші (ст. 1 Зако­ну України «Про Національний банк України»)¹. У разі відсутності в договорі строку сплати відсотків вони мають сплачуватися пози­чальником щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 ЦК Украї­ни).

Позичальник також зобов'язаний на вимогу позикодавця, у разі невиконання ним обов'язків, встановлених договором щодо забезпе­чення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення вико­нання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, достроково повернути пози­ку та сплатити відсотки, належні йому відповідно до ст. 1048 ЦК України (ст. 1052 ЦК України).

Зазначені умови також є диспозитивними, оскільки сторони мо­жуть встановити у договорі й інше. Наявність у законі зазначеної норми обумовлена необхідністю забезпечення виконання зобов'я­зань за договорами позики, оскільки у деяких випадках надання позики можливе лише за наявності відповідного забезпечення (на­приклад, надання позики ломбардом виключно за наявності застави майна).

Найбільш поширеними видами забезпечення виконання зобов'я­зання позичальника за договором позики є застава, порука та гаран­тія (ст. 546 ЦК України).

У разі, коли в договорі позики не встановлено інше, якщо пози­чальник, що взяв на себе обов'язок надати відповідне забезпечення та не виконав його (наприклад, зобов'язався укласти договір застави майна, але не уклав його або зазначена у договорі як гарант чи пору­читель особа відмовилася від надання такої гарантії чи поруки), по­зикодавець має право вимагати від позичальника дострокового по­вернення позики та сплати відсотків. Такі самі правові наслідки для позичальника мають місце й у разі втрати забезпечення (наприклад, при загибелі предмета застави чи визнанні судом недійсним договору забезпечення) або погіршення його умов за обставин, за які позико-

¹ ВВР. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

давець не несе відповідальності (наприклад, погіршення стану пред­мета застави внаслідок його псування або втрата ринкової вартості предмета застави: цінних паперів, біржових товарів тощо).

Водночас у разі, якщо втрата забезпечення виконання зобов'я­зання або погіршення його умов виникли за обставин, за які пози­кодавець несе відповідальність (наприклад, майно було передано позикодавцю в заклад і загинуло або було пошкоджено внаслідок невжиття останнім заходів для його збереження), вищезазначені правові наслідки для позичальника не наступають.

Закон, захищаючи майнові інтереси позичальника від недобросо­вісного позикодавця, надає позичальнику право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількос­ті, ніж встановлено договором (ст. 1051 ЦК України).

Беручи до уваги, що договір позики є реальним договором (тобто вважається укладеним з моменту передачі позичальнику предмета позики), він може бути визнаний судом за позовом позичальника таким, що не укладений, у разі, якщо в суді буде доказано, що гро­шові кошти або речі були не одержані ним від позикодавця. У разі, якщо судом буде встановлено, що фактично позивач одержав від по­зикодавця грошові кошти або речі у меншій кількості, ніж та, що встановлена у договорі, договір буде вважатися укладеним на їх кількість, що була фактично одержана позичальником.

Якщо договір позики передбачав сплату відсотків, вони мають бути сплачені з фактично переданої позичальнику суми або кількос­ті речей, встановлених судом.

Стаття 1051 ЦК України, конкретизуючи загальні норми ст. 218 ЦК України, встановлює, що у разі, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від по­зикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановле­но договором.

Отже, порушуючи вимоги закону щодо форми договору, сторони втрачають можливість використання у суді як доказів свідчення свідків. Однак закон встановлює, що ця норма не застосовується у разі, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодав­цем або під впливом тяжкої обставини. Тобто, якщо договір позики був укладений з порушенням письмової форми, рішення суду у вка­заних випадках може ґрунтуватися на свідченнях свідків для під­твердження того, що гроші або речі насправді не були одержані по-

Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...

зичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількос­ті, ніж встановлено договором.

Новація боргу у позикове зобов'язання. Закон встановлює можливість виникнення позикового зобов'язання не лише внас­лідок укладення сторонами договору позики, а й завдяки новації боргу з договорів купівлі-продажу, найму майна або іншої підстави (ст. 1053 ЦК України).

Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться за домовле­ністю сторін з додержанням загальних вимог зобов'язального права до новації.

Не допускається новація щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом (ст. 604 ЦК України). Згідно з вимогами закону новація має здійснюватися сторонами з дотриманням форми, встановленої для договору позики (ст. 1047 ЦК України).

Відповідальність. Оскільки договір позики є одностороннім, відповідальність за цим договором має також односторонній харак­тер. Закон покладає на позичальника обов'язок сплатити позико­давцю, у разі неповернення позичальником своєчасно суми позики, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити три відсотки від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом (статті 625, 1050 ЦК України).

У разі, якщо позичальник своєчасно не повернув позикодавцю речі, визначені родовими ознаками, він має сплатити позикодавцю неустойку згідно зі статтями 549-552 ЦК України незалежно від сплати відсотків, встановлених договором або законом. Згідно із за­коном сплата неустойки не звільняє позичальника від виконання зобов'язання щодо повернення позики в натурі, а також не позбав­ляє позикодавця права вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 552 ЦК України).